Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Історичне ландшафтознавство⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 11
Історичне ландшафтознавство - це наука, що вивчає зміни ландшафтних комплексів, які відбулися за історичний час, тобто; за останній після появи людини етап в розвитку природи П
Тривалість цього етапу дослідники оцінюють по-різному. С.В.Ка-лесник [147] вважає, що він почався 100 тис. років тому. Ф.М.Мільков [202] оцінює його протяжність в 40-38 тис. років, А.А.Величко і М.Д.Гвоздовер [35], Л.І.Воропай [44] - в 35-31 тис. років. Велике місце в своїх дослідженнях приділяв реконструкції ландшафтів В.В.Докучаєв. Широко використовував він історичні свідчення, дані археології. Так, говорячи про зміни клімату за історичний час у степовій смузі, він базується на матеріалах літописів і приходить до висновку, що ще за часів Аскольда і Діра (869 р.), близько тисячі років тому, межа між лісовою і степовою областями в цілому проходила там же, де і зараз [92]. Широко використовував у своїх наукових дослідженнях історичні джерела і Л. С. Берг. У монографії " Клімат і життя" він розглядав такі питання як процеси зникнення озер, обміління річок і усихання*озер Казахстану, Турксстану і Західного Сибіру, коливання рівня Каспійського моря, зміни клімату і рослинності деяких країн на протязі історичної епохи та ін. В роботі " Географічні зони Радянського Союзу" Л.С.Берг писав, що "... зрозуміти даний ландшафт можна лише тоді, коли відомо, як він виник і у що із часом перетвориться. Тут, таким чи ном, ми вступаємо в область історичної географії" [15, с. 21]. В іншій роботі Л.С.Берг, уточнюючії завдання історичної географії, пише, що " географічні аспекти підлягають безперервним змінам... Тому наші описи завжди відносяться до сьогодення. Опис же минулих географічних аспектів складає предмет історичної географії, якщо розглядаються аспекти історичного минулого або палеогеографії, що має справу з доісторичними географічними аспектами" 116, с. 21]. На виділення історичної географії, причому саме ландшафтної, в окрему галузь загальної географії вказує і С.ІЗ.Калесник: " В останній час із палеогеографії поступоао виділяється історична географія, тобто наука про зміни ландшафтів за історичний час, що відбувалися при участі і під все зростаючим вплииом на ландшафти суспільства" [146, с.7]. Таким чином, історичне ландишф/почішвство — це галузь ландшафтознавства, яка вивчає ісіорпо і закономірності розпитку ландшафтних комплексів з моменту появи людини. Головним завданням історичного ландшафтознавства с реконструкція (відновлення) змін ландшафтних комплексів за історичний час історичними методами для розуміння їх сучасного стану і прогнозу можливих змін в майбутньому. Основними методами історичного ландшафтознавства є: дослідження архівних джерел (літописів, нисцових книг, стародавніх карт і т. п.); дослідження пам'яток матеріальної культури (курганів, давніх поселень тощо); польове дослідження реліктів: спорово-пилковий аналіз; дендрохронологія тощо. Релікти - це рештки минулої рослинності, давніх грунтів тощо. На підставі їх вивчення робляться висновки про їх поширення в минулому. наприклад, в доагрикультурниа період. 8: іаемозв" язок, що існує в природі між рослинністю, грунтами і тваринним світом, дозиоляс робити імовірні висновки. Так, поширення в лісостепу сірих лісових грунтів дозволяє зробити висновок, що в минулому тут зростали широколистяні ліси, оскільки ці фунти формуються тільки під ними. Спорово-пилковиіі аналіз ґруитусться на трипалому зберіганні спор і пилку рослин. Визначивши за спорами і пилком види рослин, яким вони належали, можна визначити і клімат на той час, коли вони росли. А якщо зразки спор і пилку взяті і; різних горизонтів грушового профілю, тобто складають часовий ряд, за ними можна прослідкувати зміни і рослинності, і клімату за певний історичний час. Більш докладно про принципи, метоли і конкретні приклади істо-рико-ландшафтознавчих досліджень можна дізнатися з робіт [113; 253-254; 257-258; 286-288; 347].
7.5. Антропогенне ландшафтознавство Антропогенне ландшафтознавство - це один з розділів комплексної ландшафтної географії, предметом дослідження якого є зміни природних ландшафтів, викликані впливом господарської діяльності людини. Об'єктом дослідження антропогенного ландшафтознавства є антропогенні ландшафти, а також ландшафтно-техногенні і ландшафтно-інженерні системи. Антропогенне ландшафтознавство будується на чотирьох постулатах: 1) всі природні компоненти, які складають ландшафтний комплекс, рівнозначні; 2) зміна будь-якого із природних компонентів, включаючи рослинність і тваринний світ, негайно відображається на всіх інших компонентах і ландшафтному комплексі в цілому; 3) антропогенними слід вважати як заново створені людиною ландшафти, так і всі ті природні комплекси, в яких корінної зміни (перебудови) під впливом людини зазнав будь-який з їх компонентів, в тому числі і рослинність з тваринним світом; 4) до антропогенних слід відносити як комплекси свідомо і цілеспрямовано побудовані людиною для виконання тих чи інших соціально-економічних функцій, так і комплекси, що виникли внаслідок ненавмисної зміни природних ландшафтів [195; 197; 217]. Антропогенними ландшафтами, на думку засновника цієї галузі ландшафтознавства Ф.М.Мількова [195], рівною мірою є курган в степу, земляний оборонний вал, ставок у балці, польдер на березі моря, полезахисна лісова смуга, березовий гай на місці ялинника, що вирубаний. У сферу інтересів антропогенного ландшафтознавства входять також ландшафтно-техногенні і ландшафтно-інженерні системи [197]. Останні, на відміну від антропогенних ландшафтів, являють собою системи, що складаються із двох блоків - природного і технічного, і розвиваються не тільки за природними, але й за соціально-економічними закономірностями. Дослідженню ландшафтно-техногенних і ландшафтно-інженерних систем, аналізу їх зв'язків з ландшафтними комплексами і технічними системами присвячена колективна монографія " Природа, техніка, геотехнічні системи" [261]. • За класифікацією Ф.М.Мількова [197], всі антропогенні ландшафти поділяються на класи, підкласи, типи і види. Класи ландшафтів виділяються за родом діяльності людини. їх вісім: 1) сільськогосподарські ландшафти; 2) промислові; 3) шляхові; 4) селитебні (ландшафти населених пунктів); 5) лісові; 6) водні; 7) рекреаційні; 8) беллігеративні (від лат. ЬеШ& его - вести війну). В.Л.Казаков [128] розширює класифікацію Ф.М.Мількова і виділяє 11 класів антропогенних ландшафтів: 1) промислові; 2) селитебні; 3) сільськогосподарські; 4) водогосподарські; 5) транспортні; 6) рекреаційні; 7) лісогосподарські; 8) беллігеративні; 9) обслуговуючі; 10) пустищні; 11) природоохоронні. У деяких класів уточнені назви: замість водних - водогосподарські, шляхових - транспортні, лісових - лісогосподарські. Додано нові класи ландшафтів -обслуговуючі, пустищні і природоохоронні. Класи антропогенних ландшафтів поділяються на підкласи: клас промислових ландшафтів поділяється на підкласи гірничопромислових (мал. 17) і фабрично-заводських ландшафтів; кчас селитебних ландшафтів - на підкласи житлових і нежитлових ландшафтів; клас сільськогосподарських ландшафтів - на підкласи городніх, садових, пасовищних, дачних і польових ландшафтів; клас водогосподарських ландшафтів - на підкласи волоймшцних, каналових і відстійнико-вих ландшафтів; клас транспортних ландшафтів - на підкласи залізничних, автотранспортних, авіаційних, пішохідних, водопровідних, трубопровідних і електропровідних ландшафтів; клас рекреаційних ландшафтів - на підкласи лікувальних, спортивних, туристичних і лісопаркових ландшафтів; кіиіс беллігеративиих ландшафтів - на підкласи польових і качарменних ландшафтів; клас обслуговуючих ландшафтів - на підкласи торговельних, науково-навчально-виховннх, побутових і управлінських ландшафтів; клас пустищних ландшафтів - на підкласи пост промислових, смітникових, постселитебних, воднопус-тищних і постсільськогосподарських ландшафтів. Класи лісогосподарських і природоохоронних ландшафтів на підкласи поки що не поділяються. Далі класи ландшафтів поділяються на типи, роди і види. Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади досліджень антропогенних ландшафтів можна дізнатись з робіт [44; 94-97; 99; 168-169; 200-205; 306; 312-313]. Проте не можна не сказати і про наявність численних критичних зауважень на адресу антропогенного ландшафтознавства. Критики не заперечують наявність антропогенних ландшафтів, як це намагайся подати Ф.М.Мільков у своєї відповіді критикам [205]. Вони не погоджуються с принципами, за якими виділяються і класифікуються антропо-. генні ландшафти. На думку А.Г.Ісаченко [135], те, що називається антропогенним ландшафтом, є лише різними проявами людської діяльності в ландшафті, що поділяються на дві групи: 1) типи використання земель або угіддя (поля і плантації, пасовища, сади і т. ін.) і 2) інженерні споруди та їх комплекси (будинки, дороги, греблі, водосховища і т. іні). Від того, вважає А.Г.Ісаченко, що до кожного з них ми додамо слово " ландшафт", тобто перейменуємо населені пункти в селитебні ландшафти, або, скажемо, поле гороху в " гороховий ландшафт", ні наука, ні практика нічого не виграють. Природні компоненти характеризуються різним ступенем стійкості по відношенню до антропогенного впливу. Літогенна основа рівнинних ландшафтів, повітряні маси відносно консервативні до зовнішнього впливу. Біотичні компоненти дуже чутливі до впливу, але в той же час здатні до саморегулювання, відновлення. Перетворення або знищення останніх не зменшує потенційної здатності природного комплексу до відновлення характерних для нього типів рослинності або тваринного світу і викликає лише часткову зміну структури ландшафтного комплексу, оскільки літогенна основа і повітряні маси залишаються колишніми і слабо реагують на перебудову біоти [128-129; 219; 333]. * Звертає А.Г.Ісаченко увагу і на інший аспект підходу до визначення антропогенних ландшафтів - відсутність у них розмірності, просторового виявлення, таксономічного раніу. Засуджує А.Г.Їсаченко і практику найменування антропогенних ландшафтів за характером використання їх земель. Про що з ландшафтознавчої точки зору говоріть назва " малоповерховий ландшафт" або " рисовий ландшафт"? А в класифікації В.Л.Казакова [141] є ще більш яскраві приклали подібних назв: " харчові переробні ландшафти", " прямокутні житлові ландшафти", " піїко-хідні транспортні ландшафти" і т. ін. Антропогенні ландшафти в такому розумінні ніяк не прив'язані до природної основи ландшафту, відірвані від неї, існують немовби самі по собі, неначе природна основа перестала існувати або втратила своє значення. 7.6. Урбаністичне ландшафтознавство Урбанізація (з лат. игЬапш -- міський) - це інтенсивний розвиток міст, який супроводжується концентрацією населення і багатоповерховою забудовою території. У територіальній організації суспільства містам належить визначальна роль. В Україні інтенсифікація урбанізацій-них процесів виявляється перш за все у зростанні великих міст. У містах України проживає більше 67 % населення і зосереджено понад 75 % основних промислових підприємств. Дослідження ландшафтних факторів і умов розвитку великих міст, розробка принципів і методів ландшафтознавчого аналізу для містобудування становлять зміст нового напрямку ландшафтознавства -урбаністичного ландшафтознавства. Методологічною засадою урбаністичних ландшафтознавчих досліджень є уявлення про урбанізовані ландшафти як складні природно-антропогенні системи, що поєднують у собі природні, природно-антропогенні та антропогенні (техногенні) елементи, які утворюють різноманітні за структурою, функціями та динамікою комплекси. Урба-нізована територія (мал. 18), з погляду ландшафтознавства, являє собою складну природно-антропогенну систему, де динамічно взаємодіють три основні підсистеми: 1) природна, що являє собою поєднання різною мірою змінених природних гсосистем (антропогенних модифікацій); 2) техногенна, яка представлена міською забудовою, транспортною та інженерно-промисловою інфраструктурою; 3) соціальна, яку складає населення. Природні і природно-антропогенні міські ландшафтні комплекси топологічного або локального рівня, а також штучні елементи міського середовища (житлові, промислові та промислово-побутові будівлі, асфальтові або бетонні покриття, штучні насадження тощо) є об'єктом дослідження урбаністичного ландшафтознавства. Предметом вивчення с структура цих територіальних систем, особливості їх формування й функціонування, можливості використання та" охорони. Кінцевою метою досліджень міських ландшафтів є розробка рекомендацій по оптимальній організації міських ландшафтно-техногенних комплексів без суттєвого порушення природних систем, з гармонією у взаємодії природних і техногенних територіальних систем. Урбаністичне ландшафтознавство вивчає властивості міської території шляхом її розчленування на ділянки з різною забудовою, морфологією, функціями. Ці специфічні природно-антропогенні системи К.І.Геренчук розглядав як своєрідні ландшафтно-архітектурні комплекси, які класифікуються за будівельними та архітектурними критеріями [56], а О.Ю.Дмитрук [97] називає ландшафтно-архітектурними системами міста (ЛАС). їх набір і властивості обумовлені як особливостями первісних природних комплексів, так і властивостями техногенних комплексів, а також характером їх взаємодії. • Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади дослідження міських ландшафтних комплексів можна дізнатись з робіт [97; 113; 139; 166; 203; 301-302; 336].
особливості їх формування й функціонування, можливості використання та" Мал. 18. Урбанізований ландшафт (м. Дурбан, Південна Африка). охорони. Кінцевою метою досліджень міських ландшафтів є розробка рекомендацій по оптимальній організації міських ландшафтно-техногенних комплексів без суттєвого порушення природних систем, з гармонією у взаємодії природних і техногенних територіальних систем. Урбаністичне ландшафтознавство вивчає властивості міської території шляхом її розчленування на ділянки з різною забудовою, морфологією, функціями. Ці специфічні природно-антропогенні системи К.І.Геренчук розглядав як своєрідні ландшафтно-архітектурні комплекси, які класифікуються за будівельними та архітектурними критеріями [56], а О.Ю.Дмитрук [97] називає ландшафтно-архітектурними системами міста (ЛАС). їх набір і властивості обумовлені як особливостями первісних природних комплексів, так і властивостями техногенних комплексів, а також характером їх взаємодії. • Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади дослідження міських ландшафтних комплексів можна дізнатись з робіт [97; 113; 139; 166; 203; 301-302; 336].
Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади екологічно-ландшафтознавчих досліджень можна дізнатись з робіт [41; 76; 161; 171; 179; 188-189; 212; 220; 339].
7.8. Космічне ландшафтознавство Космічне ландшафтознавство - це дослідження ландшафтних комплексів із Космосу. Основними методами космічних досліджень ландшафтних комплексів є: 1) візуальний; 2) фотографічний; 3) телевізійний; 4) спектрометричний; 5) мікрохвильовий. Найпоширенішим є фотографічний. Масштаби космічних знімків та їхня роздільна здатність змінюються в залежності від висоти польоту і поставленої мети. Знімки можуть бути отримані в різних зонах спектру, зокрема спектрозональні, тобто кольорові. Використання телевізійних зображень дозволяє миттєво передавати фотозображення із Космосу (мал. 19). Космічні спостереження, що проводяться за єдиним планом, дозволяють оглядати одночасно площі до 100 млн. км2, робити спостереження на протязі секунди і розтягувати їх на декілька років, бачити Землю в різних спектральних інтервалах, отримувати про неї інформацію безперервно і автоматично обробляти її. Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади робіт з космічного ландшафтознавства можна прочитати в роботах [223; 225; 281]. 7.9. Геофізика ландшафтів Геофізика ландшафтів - це наука, що вивчає фізичні процеси функціонування, які протікають в ПТК, а саме радіаційний, тепловий, водний і речовинний обміни. Основним методом вивчення фізичних процесів в ПТК є метод балансів. Метод балансів полягає у визначенні річниці між кількістю енергії і речовини, які надходять в ПТК і виходять з нього по різних каналах. Цей метод дозволяє розглядати потоки енергії і речовини, говорячи мовою кібернетики, на " вході" у геосистему і на " виході" з неї, внутрішні перетворення і взаємозв'язок процесів в ландшафті. Так, при вивченні зміни снігового покриву в межах ПТК визначаються кількісно всі процеси трансформації снігового покриву: випадання, перевіювання, танення і т.д. Склавши баланс цих процесів, дізнаються про їх спрямування (йде накопичення або збиток), структуру статей (внаслідок чого відбулись зміни), співвідношення між стаггями (що впливає сильніше і що слабкіше). Метод балансів дозволяє вивчати добові і річні цикли динаміки ПТК, аналізувати розподіл потоків речовини і енергії по різних каналах. Баланс полегшує пошуки шляхів впливу на процеси і методів зміни їх у потрібному напрямі. Маючи перед собою розклад статей балансу, легко бачити, на які з них можна і потрібно впливати. Дослідження балансу відбувається в такому порядку: 1) відповідно до рівняння балансу складається список статей приходу і витрат - факторів розподілу і перетворення речовини і енергії; 2) кількісно вимірюється кожний фактор; 3) розраховується привхідна і розхідна частини балансу; 4) з'ясовуються направленість процесу (йде накопичення або витрата речовини чи енергії); 5) встановлюється співвідношення між статтями і сила впливу різних факторів на хід процесу. Виділяють чотири основні баланси ПТК: радіаційний, тепловий, водний і речовинний. Рівняння для їх розрахунку нанедені в роботі [109]. Метод балансів використовує для вивчення функціонування ПТК і Н.Л.Беручашвілі [19]. Але процеси обміну і трансформації речовини і енергії в ПТК він вивчає відповідно до певних станів природних компонентів, які складають ПТК, та типізації цих станів по відношенню до різних пір року. Н.Л.Беручашвілі називає стани ПТК апексами, під якими він розуміє " певні добові стани структури і функціонування природних комплексів, які зв'язані із сезонними та погодними умовами". Усі стекси НЛ.Беручашвілі класифікує за термічними умовами, умовами зволоження і умовами функціонування. За термічними умовами стекси поділяються на 6 градацій: 1) морозні (кріотермальні) - стани від'ємних температур; 2) дуже прохолодні (нанотермальні) - стани низьких додаткових температур (0-5); 3) прохолодні (мікротермальні) - стани відносно низьких додаткових температур повітря (5-10°); 4) помірно-теплі (мезотермальні) - стани середніх температур повітря (10-15°); 5) теплі (макротермальні) - стани високих температур повітря (15-20°); 6) жаркі (мегатермальні) - стани дуже високих температур повітря (понад 20°). За умовами зволоження розрізняють 4 градації стексів: 1) екстра-гумідні - стани з одним або декількома геогоризонтами з переважанням гідромас над іншими геомасами (аеромасами, фітомасами, зоомасами, мортмасами, педомасами, літомасами); 2) гумідні - стани із середнім або підвищеним вмістом гідромас (води) в усіх геогоризонтах; 3) семіа-рідні - стани з одним або декількома геогоризонтами з недостатньою кількістю вологи; 4) арідні - стани з повним дефіцитом вологи в усьому вертикальному профілі. За умовами функціонування виділяють нівальні (при випаданні снігу), алювіальні (при випаданні дощу), пірогенні (при пожежах), еолові (при переміщенні матеріалу вітром), гравігенні (при обвалах, осипах, зсувах і т. ін.) та інші стекси. Більш докладно про принципи, методику і конкретні приклади геофізичних досліджень ландшафтів можна дізнатись з робіт [18-22; 71; 106-109; 123; 346]. 7.10. Геохімія ландшафтів Геохімія ландшафтів - це наука, що вивчає хімічні процеси функціонування ландшафтів, а саме поширення, міграцію, розсіювання та акумуляцію хімічних елементів всередині ПТК і між різними ПТК. Основи цієї науки започаткували В.І.Вернадський та О.Є.Ферсман, теоретичні положення сформулював у 20-30-ті роки Б.Б.Полинов, а в повоєнний час розвинули О.І.Перельман, М.А.Глазовська та їхні численні учні. Головною ідеєю геохімії ландшафтів є уява про наявність певних закономірностей розповсюдження та поведінки різних хімічних елементів у ПТК. Перша закономірність заключається в тому, що кожний ПТК характеризується певним рівнем вмісту різних хімічних елементів. Це обумовлено властивостями ПТК і самих елементів. Найбільш поширені на Землі О, 8і, А1, Ре, Са, N3, К, М§ [239]. Ці елементи утворюють основну масу гірських порід, грунтів, вод і організмів (99, 03 %) і називаються головними. Всі інші елементи складають менш 1 % земної кори і називаються рідкісними. Якщо вони не здатні до концентрації, то називаються рідкісними розсіяними. Наприклад, у 1.1 і Вг кларки майже однакові, але II просто рідкісний елемент, оскільки відомі його родовища, а Вг - рідкісний розсіяний, оскільки він майже не концентрується в земній корі. В геохімії використовується також термін " мікроелементи". Під ним розуміються елементи, які зустрічаються в якомусь середовищі в мікрокількостях (менше 0, 01 %). Ним може бути і головний елемент. Так, А1 - мікроелемент в організмах і макроелемент в гірських породах. Вивчення вмісту хімічних елементів в земній корі започатковано наприкінці XIX століття американським вченим Ф.У.Кларком, який вперше встановив кількісну поширеність хімічних елементів в земній корі. Тому одиниця середнього вмісту хімічного елементу в земній корі, за пропозицією О.Є.Ферсмана, отримала назву кларк. Головні хімічні елементи мають кларк більше одиниці. Кларки рідкісних елементів не перевищують 0, 01. Дослідження хімічного складу гірських порід, грунтів, підземних і поверхневих вод різних ПТК дозволяє виявити геохімічні аномалії - ділянки території, які суттєво відрізняються концентраціями хімічних елементів або їх сполук порівняно з переважаючими значеннями суміжних ділянок і є індикаторами родовищ корисних копалин або місць антропогенного забруднення. Друга закономірність розповсюдження хімічних елементів у ПТК полягає у їх властивості мігрувати. Міграційна здатність хімічних елементів визначається як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. До внутрішніх факторів відноситься здатність хімічних елементів створювати хімічні сполуки різної розчинності. Елементи, які активно вступають в реакції і створюють різні хімічні сполуки мають високу міграційну здатність в гірських породах, грунтах, рослинах, поверхневих і підземних водах. Вони визначають характерні риси хімічного складу ПТК і називаються типоморфними. Головні з них Зі, А1, Н, №, Са, СІ, М§. Типоморфність того чи іншого елементу визначається характером ПТК. Так, у степових ПТК типоморфним елементом є кальцій, який визначає нейтральну або слаболужну реакцію ґрунтових розчинів. В ПТК тайги типоморфним елементом с гідроген, який обумовлює кисле середовище і нестачу кальцію в грунтах. Типоморфними елементами пустельних ПТК є натрій і хлор. За переважаючою роллю певного ти-поморфного елемента виділяють відповідні типи ПТК, наприклад: кислі (Н) і кислі глейові (Н-Ре) - в хвойних лісах; кальцієві (Са) і кальцій-натрієві (Са-№) - в степах; натрієві (№) і хлоридно-натрієві (С1-№) -в степових або пустельних западинах із солончаками тощо [63]. Неактивні хімічні елементи (цирконій, гафній, ніобій, тантал, пла-тиноїди, інертні гази) майже не беруть участі в реакціях і мають незначний вплив на властивості ПТК. Головними зовнішніми факторами міграційної здатності хімічних елементів є фізико-географічні умови - температурний режим, вологість, рельєф і т.д, Температурні умови впливають на швидкість хімічних реакцій. Від температури води залежить також міграційна активність елементів. В жаркому кліматі вона може бути більш високою, ніж в тундрі або зоні багаторічної мерзлоти з їх низькими температурами. Наявність води є необхідною умовою переходу хімічних елементів у розчини і включення їх у міграційні потоки. В залежності від форми руху матерії виділяють чотири види міграції хімічних елементів: механічну, фізико-хімічну, біогенну і техногенну. Механічна міграція включає розсипи, вітрову і водну ерозію. Фізи-ко-хімічиа міграція включає розчинення, осадження, сорбцію та інші складні процеси, які протікають за участю води і повітря. Тому фізико-хімічну міграцію поділяють на водну і повітряну. Біогенна міграція здійснюється в результаті діяльності живих організмів. Техногенна міграція - це процеси переміщення, концентрації та розсіювання хімічних елементів під впливом діяльності людини. Усі форми міграції тісно зв'язані і зустрічаються практично повсюди. Але за різних природних умов співвідношення та роль різних видів міграції не однакові. Так, у пустелях зростає роль механічної міграції, а у вологих тропіках - фізи-ко-хімічної і біогенної міграції і т.д. Кількісною оцінкою міграції елементів у ландшафті слугує інтенсивність міграції - кількість хімічного елементу, яка переходить у рухомий стан за одиницю часу. Якщо інтенсивність міграції різко зменшується на короткій відстані, це призводить до осаду мігруючих елементів і спричиняє їх значну концентрацію на певній ділянці. Такі ділянки називають геохімічними бар'єрами. Вони виникають в місцях розвантаження підземних вод, на межі порід різного складу, на межі ґрунтових горизонтів, біля підніжжя схилів і т.д. Рудні тіла деяких родовищ корисних копилим утворюються саме на геохімічних бар'єрах. Класифікація бар'єрів побудована відповідно до видів міграції хімічних елементі». Виділяють механічні, фізико-хімічні і біогеохімічні барєри. Механічні бар'єри утворюється в результаті зміни пухких порід на щільні. Найбільш характерними вони є для елементів благородних металів (Аи, Ті, Сгта ін.). Фізико-хімічні бар'єри зв'язані із зміною фізичних і хімічних умов міграції. Відрізняють окисний, відновний глейовий, відновний сірководневий, кислий, лужним, нейтральний, випарний, сорбційний і сульфатний фпнко-хімічні бар'єри. Окисний бар'єр формується на межі зміни відновної обстановки на окисну. Наявність вільного кисню та інших окислювачів приводить до утворення нерозчинних окисних сполук, що характерно для заліза, марганцю (іржаві плями). Відновний глейовий бар'єр перешкоджас міграції відновних сполук селену, ванадію, урану, молібдену, кобальту, які випадають в осад. Відновний сірководневий бар 'єр формується там, де створені умови для утворення сірководню. Вступаючи в геохімічну реакцію з металами, сірководень утворює сульфіди металів (Ре5, РЬЗ), які випадають в осад. На цьому бар'єрі затримується міграція Рс, V, 5п, N1, Со, Си, РЬ, Си1, Н§, Зе. Кислий бар 'єр формується при зміні лужної або нейтральної реакції на кислу. Такий бар'єр затримує міграцію 5і, Мо, 5е, Н§, сполуки яких в кислому середовищі слаборозчинні. Лужний бар'єр утворюється на межі зміни кислої або нейтральної реакції на лужну. В умовах лужного середовища сполуки Ре, Га, Му, 2п, Си, Мі, Со. РЬ, V, СсІ переходять в слаборозчинні сполуки. Нейтральний або кальцієвий бар'єр утворюється при наявності карбонатних порід або жорстких вод, які насичені іонами СОз2 • На бар'єрі зупиняється міп? ація Са, Ре, Ва, 5г. Сульфатний бар'єр характерний для вод, які збагачені сульфатними іонами. Тут концентрується Ва, Са, 8г. Випарний бар'єр характерний для верхніх горизонтів грунтів арідиих ландшафтів. Вода з розчинними сполуками рухається вверх, випаровується, а елементи випадають у вигляді хлоридних, сульфатних і карбонатних солей. Цей бар'єр припиняє міграцію всіх розчинних у воді речовин. Сорбційний бар'єр проявляється в тих ландшафтах, у яких багато колоїдних частинок (гумус)', глини). Він може осаджувати практично всі елементи, які зустрічаються в розчині у іонній формі. Біогеохімічні бар'єри - це здатність живих організмів утримувати хімічні елементи. Третя закономірніс ть розповсюдження хімічних елементів у ПТК заключається в тому, що всі процеси міграції, розсіюванні та акумуляції хімічних елементів обумовлені геохімічним сполученням ПТК. В основі уяви про геохімічне сполучення ПТК лежить вчення Б.Б.Полинова про елементарний геохімічний ландшафт (ЕЛ) -ділянку земної поверхні, яка відрізняється певним типом міграції хімічних елементів і є найменшою, найпростішою таксономічною одиницею в геохімії ландшафтів, що прирівнюється до поняття " фація ". Геохімічний ландшафт - це той же географічний комплекс, але такий, то розглядається під кутом зору міграції хімічних елементів. Фації вододілів, схилів, річкових долин, водойм в межах одного геохімічного ландшафту - це не окремі, ізольовані один від одного ділянки земної поверхні, а взаємозв'язані між собою потоками речовини і енергії частини цілого. Вони формують спряжений геохімічний ряд елементарних ландшафтів, який Б.Б.Полинов [265] назвав місцевим геохімічним ландшафтом. Кожний елементарний ландшафт можна охарактеризувати певними рівнями вмісту хімічних елементів і певним типом радіальної (вертикальної) і латеральної (горизонтальної) геохімічної структури. Дослідження радіальної геохімічної структури передбачає встановлення різниці вмісту певних хімічних елементів в різних природних компонентах, які складають ЕЛ - в грунті та його генетичних горизонтах, грун-тоутворюючий породі, підземних та поверхневих водах, рослинах. Латеральну геохімічну структуру складають ЕЛ, які сформувалися в межах місцевості з однорідною геологічною будовою і єдиною історією формування, але займають різне положення в рельєфі і, внаслідок цього, характеризуються різними умовами міграції і акумуляції хімічних елементів. Спряжений геохімічний ряд складають три основних і п 'ять перехідних типів ЕЛ. Основними типами ЕЛ є елювіальний, суперак-вальний і субаквальний типи, перехідними - транселювіальний, елювіально-акумулятивний, акумулятивно-елювіальний, транссуперак-вальний і трансаквальний [61]. • Елювіальні (автономні) ЕЛ розташовані на вододілах і характеризуються глибоким заляганням ґрунтових вод. Багато хімічних елементів з них виноситься з ґрунтовими і поверхневим стоком, а надходження нових відбувається лише з атмосферними опадами і пилом. По всьому вертикальному профілю ЕЛ має місце процес окислення, який сприяє акумуляції заліза, марганцю, кобальту і міграції молібдену, селену, урану та ін. Супераквальні (надводні) ЕЛ займають знижені елементи рельєфу і характеризуються близьким заляганням ґрунтових вод. Вони підпорядковані елювіальним, оскільки лежать нижче за гіпсометричним рівнем і знаходяться під впливом надходження хімічних елементів з ЕЛ вододілу. Вміст хімічних елементів в грунтах супераквальних ЕЛ вищий, ніж в автономних, але частина хімічних елементів виноситься з них ґрунтовими і поверхневими водами в субаквальні ЕЛ, які лежать ще нижче. Субаквальні (підводні) ЕЛ формуються по днищах річок, озер, шельфовій зоні морів. Хімічні елементи приносяться сюди з твердим і рідким стоком з вище розташованих ЕЛ. Це має як позитивні, так і негативні наслідки. Принесений зверху матеріал нагромаджується і підводні рослини нерідко ліпше забезпечені мінеральними речовинами, ніж надводні. Але інколи у водоймах може створюватися надлишок шкідливих компонентів техногенного забруднення - важких металів і синтетичних органічних сполук. Транселювіальні ЕЛ - це верхні частини схилів вододілів, де відбувається переважно транспортування хімічних елементів. Елювіально-акумулятивні ЕЛ - це нижні частини схилів вододілів, де відбувається і транспортування, і накопичення хімічних елементів. Акумулятивно-елювіальні ЕЛ - це замкнені пониження вододілів з глибоким рівнем ґрунтових вод, де винос хімічних елементів відбувається лише з ґрунтовим стоком. Транссупераквальні ЕЛ - це схили знижених, підпорядкованих вододілам межиріч, де відбувається переважно транспортування хімічних елементів. Трансаквальні ЕЛ - це днища річок, озер, морів з проточними водами, аквальні - днища озер з непроточними водами. Згідно із Б.Б.Полиновим, сукупність ЕЛ, які послідовно чергуються в межах певного геоморфологічного елемента (вододілу, схилу, тераси, днища водойми) і схожі за умовами міграції, складає місцевий геохімічний ландшафт або місцевість. Серія ЕЛ, які змінюють один одного в напрямку від вододілу до днища долини і зв'язані латеральним напрямком міграційних потоків, формують ландшафтно-геохімічну катену (ЛГК) - найпростішу, за М.А.Глазовською [63], каскадну ландшафтно-геохімічну систему - КЛГС. Сукупність ЛГК, які обмежені загальним водозбірним басейном, формує ландшафтно-геохімічну арену (ЛГА).
|