Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Методичні вказівки до вивчення питань теми. Звітність підприємства є заключним кроком системи бухгал­терського обліку, яка узагальнює і систематизує інформацію про діяльність підприємства та яка






Звітність підприємства є заключним кроком системи бухгал­терського обліку, яка узагальнює і систематизує інформацію про діяльність підприємства та яка необхідна усім зацікавленим осо­бам для прийняття ефективних економічних рішень.

Власники і засновники підприємств хочуть бути впевнені в достовірності звітності.

Добре налагоджена звітність підприємства є, безсумнівно, умовою любого правильно організованого бізнесу.

Загалом звітність можна визначити як систему узагальнюючих та взаємопов'язаних показників, яка подається у вигляді різного типу таблиць, та текстового матеріалу за допомогою яких визнача­ється фінансовий стан, результати діяльності підприємств тощо.

Підприємства складають фінансову, податкову, статистичну та інші види звітності, що використовує грошовий вимірник та ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Як правило, така звітність підлягає оприлюдненню.

Крім відкритої для зовнішніх користувачів звітності, підпри­ємства складають й внутрішню звітність, яка задовольняє інтере­си керівника і працівників та забезпечує оперативне прийняття рішень внутрішніми підрозділами.

Звітність підприємства регламентується законами України, постановами Кабінету Міністрів та нормативно-правовими акта­ми.

Таким чином, Законами України передбачено, що усі суб'єкти господарювання зобов'язані вести бухгалтерський облік і склада­ти та подавати фінансову звітність..

Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ст. 1) визначає бухгалтерський облік як процес вияв­лення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, збе­рігання та передачі інформації про господарську діяльність під­приємства зовнішнім та внутрішнім користуванням для прийнят­тя рішень. Із змісту цієї статті витікає, що методологічно і організаційно звітність є невід'ємною складовою системи бухгалтерського об­ліку і виникає на завершальному етапі облікового процесу, що забезпечує методологічну єдність показників, які в ній відобра­жаються з даними первинної документації та обліковими реєст­рами. Крім цього відповідно до статті 3 п. 2 цього Закону бухгалтер­ський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підпри­ємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види, що ви­користовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бух­галтерського обліку. Це зумовлено тим, що за допомогою бухга­лтерського обліку можна уніфікувати всі дані про фінансово-господарську діяльність підприємств та забезпечити отримання достовірної та неупередженої інформації.

Звітність дозволяє визначати становище підприємства серед аналогічних підприємств на ринку товарів, робіт та послуг.

Нормативно-правове регулювання звітності підприємств в Україні здійснюється указами Президента, постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства фінансів України.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського облі­ку - це нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бух­галтерського обліку і складання фінансової звітності, що не супе­речать міжнародним стандартам.

В Україні введено в дію тридцять два положення (стандарти) бу­хгалтерського обліку та наказ Міністерства фінансів України № 302 від 29.11.2000 p., який прирівнюється до положень. Усі накази Мі­ністерства фінансів щодо бухгалтерського обліку та складання звіт­ності підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України (табл. 2). 3а НП(С)ФЗ 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (пункт 3) визначено такі види звітності:

Бухгалтерська звітність— це звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що міс­тить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Науково-практичний коментар до Закону України «Про бух­галтерський облік та фінансову звітність в Україні» так трактує поняття «фінансова звітність».

Фінансова звітність підприємства являє собою систему уза­гальнених показників, які характеризують підсумки господарсь­ко-фінансової діяльності підприємства за минулий період (мі­сяць, квартал, рік). Вона складається шляхом підрахунку, групу­вання і спеціальної обробки даних поточного бухгалтерського обліку і є завершальною його стадією.

Мета бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначе­на статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фі­нансову звітність в Україні» та НП(С)ФЗ 1 «Загальні ви­моги до фінансової звітності».

Метою складання фінансової звітності є надання користу­вачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Повнота інформації фінансової звітності забезпечується відо­браженням усіх господарських операцій в системі бухгалтерсько­го обліку.

Правдивість інформації фінансової звітності забезпечується відображенням господарських операцій за їх сутністю, а не тіль­ки за юридичною формою.

Неупередженість інформації фінансової звітності забезпечу­ється тим, що не допускається перекручень показників. Таким чином, фінансова звітність підприємства повинна задовольняти інформаційні потреби користувачів, які не можуть вимагати зві­тів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних по­треб.

Безпосередньо фінансова. звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів, щодо: придбання, продажу та володіння цінними паперами; участі в капіталі підприємства; оцінки управ­ління; оцінки здатності якості управління своєчасно виконувати свої зобов'язання; забезпеченості зобов'язань підприємства; ви­значення суми дивідендів, що підлягають розподілу; регулюван­ня діяльності підприємства та інших рішень.

Як зазначено в Законі «Про бухгалтерський облік та фінансо­ву звітність в Україні» (ст. 1) та в НП(С)ФЗ 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (п. 3) користувачами звітності — є фізич­ні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Законом України «Про аудиторську діяльність» (стаття 9) за­значено, що користувачами бухгалтерської звітності можуть бути уповноважені на підставі законів України представники органів державної влади, юридичні та фізичні особи, зацікавлені в нас­лідках господарської діяльності суб'єктів, в тому числі: власни­ки, засновники господарського суб'єкта, кредитори, інвестори та інші особи, які відповідно до чинного законодавства мають право на отримання інформації, що міститься в бухгалтерській звітності.

Зовнішні користувачі — це ті підприємства чи фізичні осо­би, які мають певні фінансові інтереси й зацікавлені в інформації про підприємство.

Засновники, учасники (інвестори) — це особи, які внесли свій капітал при створені підприємства, вони стурбовані ризи­ком, притаманним інвестиціям і доходом від цих інвестицій; ак­ціонери зацікавлені в інформації, що дозволяє їм оцінити спро­можність підприємства сплачувати дивіденди.

Орган до сфери управління якого належить підприємство потребує інформації про реалізацію головної мети створення підприємства і його місце серед інших аналогічних суб’єктів господарювання.

Органи державного контролю і регулювання зацікавлені в інформації з метою визначення податкової політики та викорис­тання інформації як основи статистичних даних про національ­ний дохід та формування макроекономічних показників.

Банківські та кредитні установи потребують інформації про фінансовий стан підприємства, ефективність діяльності для оцін­ки ризиків при наданні кредитів та впевненості в тому, що їх по­зики та відсотки з них будуть своєчасно і в повній сумі повернуті.

Постачальники та інші кредитори зацікавлені в повній ін­формації, яка дозволила б їм визначити, чи своєчасно і в повній сумі буде погашатися заборгованість.

Клієнти виявляють інтерес до інформації щодо безперервно­сті діяльності підприємства, особливо у випадках коли вони за­лежать від підприємства або мають довгострокові угоди з ним на отримання необхідних товарів чи послуг.

Громадськість через показники фінансової звітності оцінює внесок підприємства у місцеву економіку, можливість забезпе­чення зайнятості населення тощо.

Аудитори (зовнішні) потребують інформації для підтвер­дження її реальності і відповідності П (С)БО.

Конкуренти через інформацію з фінансової звітності здійс­нюють пошук слабких ланок в діяльності підприємства з метою підриву його репутації на ринку товарів і послуг.

Внутрішні користувачі — це керівники, управлінський пер­сонал і працівники підприємства.

Керівники підприємства та інший управлінський персонал потребують інформації, щоб визначитися зі стратегією і такти­кою бізнесу, головними напрямами розвитку підприємства, ніве­люванням слабких та посиленням сильніших сторін в його діяль­ності та здійсненням ефективного контролю.

Працівники підприємства зацікавлені в інформації щодо стабільності та прибутковості підприємства, на яких вони пра­цюють. Працівники також зацікавлені в інформації, яка дозволяє їм оцінити здатність підприємства забезпечувати оплату праці, зайнятість на майбутнє та пенсію.

Профспілки зацікавлені в інформації про дотримання ро­ботодавцями законодавства про працю з метою захисту пра­цівників.

Працівники бухгалтерії, фінансисти, економісти викорис­товують дані фінансової звітності за попередній період для запо­внення окремих показників звітності за звітний період, а також здійснюють аналіз показників звітності для підготовки Приміток до звітності та її оприлюднення.

Склад і структура звітності підприємства залежить з одного боку від видів обліку, а з іншого — від інформаційних потреб ко­ристувачів.

Існує три види господарського обліку — внутрішньогосподар­ський (управлінський), бухгалтерський, статистичний, які один одного доповнюють і відповідно три види звітності.

Відповідно до чинного законодавства і нормативно-правової бази бухгалтерська фінансова звітність підприємств поділяється на:

  • бухгалтерську;
  • фінансову;
  • консолідовану;
  • зведену.

Бухгалтерська звітність — це звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб в інформації різних користувачів. За своїм обсягом ця звітність включає фінансову звітність та внутрішньосистемну (спеціаль­ну), яка задовольняє в інформації органи управління.

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що міс­тить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності, рух грошових коштів за звітний період. До фінансової звітності вхо­дять і Примітки, тобто сукупність показників і пояснень, які за­безпечують деталізацію і обґрунтованість статей фінансових зві­тів, а також інша інформація, розкриття якої передбачено П(С)БО. Під розкриттям слід розуміти надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової звітності.

Ця звітність розрахована на користувачів, які не мають змоги вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інфор­маційних потреб.

Консолідована фінансова звітність — це звітність, яка відо­бражає фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці. Цю звітність складає і подає материнське підприємство.

Зведена фінансова звітність — це звітність, яку складають міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери яких належать підприємства, засновані на державній власності, та органи, які здійснюють управління майном підприємств, за­снованих на комунальній власності щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх управління. Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звітність щодо господарських това­риств, акції (частки, паї), яких перебувають відповідно у держав­ній та комунальній власності.

Зведену фінансову звітність складають також об'єднання під­приємств по всіх підприємствах, які входять до їх складу. Одно­часно слід зазначити, що підприємства, які входять до об'єднань, зобов'язані складати самостійний Баланс.

Усі ці види звітності регламентуються НП(С)ФЗ 1, НПСФЗ 2, П(С)БО 25.

Підприємства в Україні складають і інші види звітності. Так, згідно статті 3 пункту 2 Закону України «Про бухгалтерський об­лік та фінансову звітність в Україні» підприємства складають крім фінансової, податкову, статистичну та інші види звітності. Для складання усіх видів звітності, при умові, що вони викорис­товують грошовий вимірник є дані бухгалтерського обліку. Адже за допомогою бухгалтерського обліку можна уніфікувати всі дані про господарську діяльність підприємства та забезпечити отри­мання повної, правдивої та неупередженої інформації.

Статистична звітність — це звітність, яку складають усі суб'єкти господарювання і яка надає інформацію органам держа­вної статистики, для оцінки стану і розвитку економіки держави та планування макроекономічних показників.

Податкова звітність — це звітність, яку складають суб'єкти господарювання, що є платниками податків та яка надає інфор­мацію органам державної податкової адміністрації і характеризує стан розрахунків з державою за податками.

Форми фінансової звітності та порядок їх заповнення для різ­них суб'єктів господарювання встановлюються такими держав­ними органами:

  • для підприємств (крім банків) — Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України;
  • для банків — Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України;
  • для бюджетних установ, органів Державного казначейства України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видат­ків — Державним казначейством України.

Таким чином, суб'єкти підприємницької діяльності в Україні зобов'язані подавати державну річну і квартальну фінансову зві­тність, яка складається із таких типових форм.

Суб'єкти малого підприємництва та представництва інозем­них суб'єктів господарської діяльності за квартал і рік складають фінансову звітність за спрощеними формами в обсязі Балансу (форма № 1-М) і Звіту про фінансові результати (форма № 2-М).

Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (статті 8—11) визначено склад та елементи фінансової звітності.

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначається відповідними положеннями (стандартами).

Стаття — це елемент фінансового звіту, який відповідає установленим положеннями (стандартами).

Стаття наводиться у фінансовій звітності, якщо вона відпові­дає двом критеріям:

  • існує ймовірність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних з цією статтею;
  • оцінка статті може бути достовірно визначена.

Якщо підприємство має у своїй структурі філії, представницт­ва, відділення або інші відособлені підрозділи, то їх показники повинні бути включені до фінансової звітності цього підприємства.

Фінансова звітність підприємства є основним джерелом інфо­рмації про його майно і фінансовий стан, яка необхідна для при­йняття дієвих управлінських рішень. Тому звітність повинна від­повідати певним якісним характеристикам: державне регламентування звітності, обов'язковість подання звітності, дохідливість звітності, доречність інформації, достовірність, точність звітності, повнота звітності, своєчасність подання звітності.

Відповідно до НП(С)ФЗ 1 «Загальні вимоги до фінансової звіт­ності» принцип бухгалтерського обліку — це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації гос­подарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансо­вій звітності.

Склад і характеристика основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначені законом «Про бухгал­терський облік та фінансову звітність в Україні» (стаття 4) та НП(С)ФЗ 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Загалом визначено десять принципів, якими необхідно керуватись при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності:

  • обачність;
  • повнота висвітлення;
  • автономність;
  • послідовність;
  • безперервність;
  • нарахування та відповідності доходів і витрат;
  • превалювання сутності над формою;
  • історична (фактична) собівартість;
  • єдиний грошовий вимірник;
  • періодичність.

В НП(С)ФЗ 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» визначають вимоги до розкриття інформації.

Розкриття — це надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової звітності.

Відповідно суттєвою є інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість інформації визначається відповідними П(С)БО та керівниц­твом підприємства.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користу­вачам, вона повинна містити дані про:

  • підприємство;
  • дату звітності за звітний період;
  • валюту звітності та одиницю її виміру;
  • відповідну інформацію за звітний період і аналогічний пе­ріод попереднього року;
  • облікову політику підприємства та її зміни;
  • консолідацію фінансових звітів;
  • припинення {ліквідацію) окремих видів діяльності;
  • обмеження щодо володіння активами;
  • участь у спільних підприємствах;
  • виявлені помилки минулих років та пов'язані з ними коригу­вання;
  • переоцінку статей фінансових звітів;
  • іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідни­ми положеннями {стандартами).

Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фі­нансовій звітності, включає:

  • назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства {країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);
  • короткий опис основної діяльності підприємства;
  • назву органу управління, у віданні якого перебуває підпри­ємство, або назву його материнської (холдінгової) компанії;
  • середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

Кожний фінансовий звіт повинен містити дату, станом на яку на­ведені його показники, або період, який він охоплює. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у Примітках до фінансової звітності.

У фінансовій звітності повинна бути вказана валюта, в який відображені елементи звітності та одиниця виміру.

Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ве­деться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрива­ти причини цього та методи, що були використані для переве­дення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

Підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політи­ку шляхом опису:

  • принципів оцінки статей звітності;
  • методів обліку щодо окремих статей звітності.

Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосеред­ньо у фінансових звітах або у Примітках до них.

У Примітках до фінансових звітів слід розкривати:

  • облікову політику підприємства;
  • інформацію, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов'язковою за відповідними положеннями {стан­дартами);
  • інформацію, що містить додатковий аналіз статей звіт­ності потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.

 

Джерела, рекомендовані до заняття:


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.011 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал