Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Технологія проблемного навчання.
|
|
Технологія проблемного навчання з’явилась у 20-30-х роках ХХ ст. і набула широкого поширення як за кордоном, так і у вітчизняній школі. Вона базується на ідеях і теоретичних положеннях американського філософа, педагога Джона Дьюї, головними з яких є:
o навчальний матеріал учень засвоює, не просто слухаючи або сприймаючи його органами чуття, а задовольняючи власну потребу у знаннях;
o опанування знань є процесом спонтанним і некерованим;
o для успішного засвоєння навчального матеріалу необхідна його проблематизація, потрібна пізнавальна активність, зв’язок із життям, грою, працею дитини.
На сьогоднішній день суть проблемного навчання розуміють як організацію навчального процесу, коли під керівництвом вчителя створюється проблемна ситуація, а самостійна діяльність учнів спрямована на усвідомлення, сприйняття та її вирішення, у результаті чого набуваються нові знання та вміння. Таке навчання здійснюється за схемою:
o учитель створює проблемну ситуацію;
o учні аналізують її, усвідомлюючи невідомі для себе знання та шукаючи шляхи вирішення проблеми;
o педагог допомагає дітям, надаючи необхідну для вирішення проблеми інформацію.
Основною формою є урок.
Нові аспекти в організації проблемного навчання відображені у ключових позиціях:
o чіткий відбір змісту матеріалу;
o конкретизація навчальної мети;
o орієнтація на досягнення планованого навчального результату;
o удосконалення і розширення системи контролю;
o охоплення контролем всіх учнів;
o діагностування зони найближчого розвитку.
Остання ознака є вихідною – для виявлення зони найближчого розвитку учня йому пропонуються письмові завдання з метою визначення його інтелектуальних можливостей. На основі аналізу відповідей дітей формуються відповідні групи. Оскільки така робота трудомістка, пропонується колективне створення банку даних про зони найближчого розвитку кожного учня класу вчителями-предметниками.
Успішне використання проблемної ситуації гарантоване за умов чіткого розуміння її складових елементів. Головними (за А.Матюшкіним) є:
o невідомі знання;
o протиріччя між наявними знаннями учнів та новими вимогами;
o інтелектуальні можливості учня під час вирішення поставленого завдання.
Найпоширенішою у практиці проблемного навчання стала класифікація М.Махмутова, який пропонує такі способи створення проблемних ситуацій:
o ситуації, коли учні стикаються із життєвими явищами та фактами. Які потребують теоретичного пояснення;
o під час формулювання гіпотез;
o за необхідності учням щось порівняти, зіставити, узагальнити;
o у ході організації практичної роботи учнів;
o під час дослідницьких завдань.
Сам метод проблемного навчання слід використовувати не в чистому вигляді, а разом з іншими.
Методичні прийоми створення проблемних ситуацій:
o учитель підводить учнів до протиріччя і пропонує їм самим знайти спосіб його вирішення;
o викладає різні погляди на одне й теж саме запитання;
o пропонує класу розглянути явище з різних позицій;
o визначає теоретичні й практичні проблемні завдання (з недостатніми або надлишковими вихідними даними, заздалегідь допущеними помилками, з обмеженим часом вирішення).
До проблемних завдань на уроках біології можна віднести наступні.
o Доведіть походження земноводних від давніх кистеперих риб.
o Чи завжди поява річних кілець є зміна пір року?
o Чи зменшується кількість кисню взимку, коли немає листків на деревах, адже в процесі фотосинтезу вони виділяють кисень?
o Чому птахи розмножуються лише на суходолі?
o Яка їжа – рослинна чи тваринна – швидше перетравлюється в травній системі людини?
o Чому після кількох послідовних ковтальних рухів подальше ковтання неможливе?
Проблемні завдання можуть бути різного ступеня складності.
Наведемо як приклад елементи постановки навчальних проблем у 9-ому класі під час вивчення скелету людини.
Спочатку відбувається самостійна робота учнів у групах (об’єднуються за бажанням) над завданнями:
1. Уважно прочитайте текст параграфа підручника і з’ясуйте особливості будови скелета людини.
2. Заповніть у зошитах таблицю „Скелет людини”.
3. Виберіть доповідачів.
Після проведеної роботи учні доповідають про кожний відділ скелета, вказуючи на особливості будови і функції. Таблиця доповнюється під час обговорення.
| Частина скелету | Відділ | Окремі кістки | Функції | З’єднання кісток |
Виступ кожної групи доповнюється розв’язуванням проблемних запитань:
o Чому череп складається з окремих кісток, що зрослися, а не з однієї цільної кістки (мається на увазі мозковий відділ)?
o Вигини хребта у індивідуальному розвитку з’являються поступово: спочатку – шийний, потім – грудний, далі – куприковий, останній – поперековий. У зв’язку з якими рухами дитини вони розвиваються і чому?
o Форма і розміри грудної клітки мають значні вікові, статеві та індивідуальні особливості. Так, грудна клітина дитини коротка, широка, а ребра займають горизонтальне положення. У жінок вона коротша, ширша та округліша, тоді як у чоловіків більш наближається до конічної форми. Із чим це пов’язано?
o У людей, які працюють переважно великим та вказівним пальцями (фрезерувальник, слюсар-монтажник), відбувається розвиток променевої кістки; у людей, які мають більше фізичне навантаження (вантажники, каменярі) – ліктьової кістки. Як ви думаєте чому?
Проблемні запитання і завдання, таким чином, вимагають від учнів певних інтелектуальних зусиль, самостійного застосування знань у новій ситуації, використання додаткової інформації.