Стан платіжного балансу та позиції національної валюти

Валютний ринок реагує на стан платіжного балансу зміною курсу валюти. Звичайно після офіційного повідомлення про зростаючий дефіцит поточного балансу відбувається падіння курсу національної валюти, оскільки, з одного боку, збільшується пропозиція національної валюти за рубежем і зменшується попит на неї; з іншого боку — відбувається збільшення попиту на іноземну валюту в даній країні.

Однак можливі ситуації, за яких дефіцит торгівельного балансу і балансу поточних операцій супроводжується підвищенням курсу національної валюти. Така ситуація у 80-х роках склалась в США внаслідок переплетіння ряду чинників, як внутрішніх, так і зовнішніх. При швидко зростаючому дефіциті поточного балансу курс долара підвищувався, оскільки діяв ряд чинників, що викликали його зростання. Якими ж були причини зростання курсів долара?

Основною причиною, що зумовила подорожчання долара, було відносне підвищення відсоткових ставок, викликане дефіцитом федерального бюджету. (Згадаємо, що курс валюти залежить від відсоткових ставок. Якщо в країні підвищуються реальні відсоткові ставки, тобто номінальні відсоткові ставки за вирахуванням темпів інфляції, у порівнянні з іншими країнами, то створюються сприятливі умови для іноземних інвестицій і, як наслідок, збільшення попиту на національну валюту цієї країни, призначену для капіталовкладень, що призводить до зростання її вартості. І навпаки, відносно низькі відсоткові ставки викликають зниження попиту на національну валюту і тенденцію до падіння курсу). Позики держави для фінансування дефіциту свого бюджету збільшували попит на гроші, що сприяло зростанню відсоткових ставок. Водночас з метою приборкання інфляції проводився курс на зменшення грошей в обігу, що, цілком природно, призводило до зниження пропозиції грошей і збільшення відсоткових ставок.

Внаслідок підвищення реальних відсоткових ставок США стали привабливими для інвестиційної діяльності іноземців. Попит на долари, призначені для капітальних вкладень, збільшився, сприяючи зростанню його вартості. Відносно низький рівень інфляції підтримував високий попит іноземних інвесторів на долари, тому що більш низька інфляція означає більш високу реальну норму прибутку на інвестиції. Подорожчання валюти скорочує експорт і збільшує імпорт, тобто є основою дефіциту торгівельного балансу.

Далі, зростання курсу долара означало, що валюта інших країн обходилась американцям дешевше, а долари коштували дорожче для іноземців. Внаслідок цього іноземні товари стали для американців дешевше, і це збільшило імпорт, а американські товари для іноземців подорожчали, і це призвело до падіння експорту. Окрім того, в цей період діяв такий чинник як відносно більш високе зростання американської економіки, а отже і національного доходу. А експорт і імпорт країни знаходиться в прямій залежності від відносного рівня національного доходу. Оскільки темпи зростання національного доходу країн-торгівельних партнерів США значно відставали, то імпорт США прискорено розвивався, а імпорт (експорт США) інших країн збільшувався повільно. Нарешті, дефіцит торгівельного балансу США посилювався завдяки різкому скороченню американського експорту в слабо розвинуті країни (СРК).

Це відбувалось з двох причин. Перша: так звана " криза заборгованості" змусила СРК скоротити свій імпорт. Друга: багато СРК девальвували (тобто державними декретами знизили валютний курс) свої валюти. При падінні інтернаціональної вартості валюти умови торгівлі для країни погіршуються. Для фінансування певного рівня імпорту потрібно експортувати великий обсяг товарів і послуг. Тим самим девальвація обмежила імпорт СРК і стимулювала їх експорт. Що стосується шляхів скорочення зовнішньоторговельного дефіциту, то відзначимо лише ті заходи, які пов'язані з валютними відносинами. Це — скорочення бюджетного дефіциту і політика дешевих грошей. І в тому, і в іншому випадку зниження відсоткових ставок послаблює міжнародний попит на долари, що призводить до зниження валютного курсу долара. Таким в принципі є механізм взаємодії платіжного балансу, валютного курсу та відсоткових ставок в промислові розвинутих країнах (ПРК).

Дещо інакше складається ця взаємодія в слабо розвинутих країнах. Насамперед, в цих країнах інтими є причини дефіциту платіжного балансу, ніж в промислово розвинутих країнах. Неоднакові вони і всередині цієї групи країн. Різними є також і матеріальні, і соціально-культурні передумови та можливості вирішення проблем, що викликають дефіцит платіжного балансу. Більше того, для більшості СРК проблеми дефіциту важко вирішуються через " зачароване коло бідності". Ми будемо говорити лише про деякі загальні риси.

Причини дефіциту платіжного балансу, а також низька інтернаціональна вартість валюти СРК більш глибокі. Вони пов'язані, насамперед, з низькою продуктивністю праці, загальною слабкістю економічної структури цих країн, з наявністю серйозних диспропорцій у виробництві. Сьогодні мова йде про " кризу заборгованості", неспроможність ряду країн здійснювати платежі по наданих їм позиках. Кон'юнктура світового ривку для зовнішньої торгівлі СРК вкрай несприятлива. З одного боку, експорт СРК, що складається головним чином з сировини та сільськогосподарської продукції, піддається впливу різних коливань цін, котрі характерні для ринків цієї продукції з властивим для них високим рівнем конкуренції. Більше того, ціни на ці товари мають в довгостроковій перспективі тенденцію до зниження. З іншого боку, СРК доводиться ввозити продукцію, яка виготовляється гігантськими корпораціями розвинутих країн, що мають всі умови для встановлення високих дій на свої товари. Несприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура не дає можливості збільшити експорт, а скорочення імпорту, як засобу балансування, з соціальних причин вкрай утруднене, оскільки призводить до зниження життєвого рівня населення, що створює вибухонебезпечну ситуацію в цих країнах. Дефіцит посилюється і тим, що самий імпорт дорожчає через зростання курсу долара.

В більшості країн так званого " третього світу" дефіцитним є і баланс статей, пов'язаних з рухом капіталу. З одного боку, коли вибухнула криза заборгованості, різко скоротився приплив приватних капіталів в економіку слабко розвинутих країн. З іншого боку —більш високі відсоткові реальні ставки (особливо в США), більш широкий вибір об'єктів для інвестування в ПРК викликали постійний відплив капіталу а слабко розвинутих країн, тобто переведення вкладів та інвестицій в промислово розвинуті країни. Водночас зростання відсоткових ставок в США та інших розвинутих країнах збільшило суму виплат по наданих позиках.

Економічно відсталі країни за характером причини дефіциту платіжного балансу, низької інтернаціональної вартості своєї валюти в цілому схожі між собою. Відтак можливі шляхи виходу зі стану зовнішньої заборгованості і зміцнення національної валюти в значній мірі однакові.

Це, передусім, структурна перебудова народного господарства, спрямована на активізацію економічного зростання. Вирішення цього завдання вимагає припинення відпливу капіталу з країни і залучення іноземних інвестицій. Розвиток власного виробництва необхідних товарів і залучення іноземного капіталу для створення підприємства по виробництву продукції, що замінює необхідний імпорт, дозволяє збалансувати платіжний баланс без падіння рівня життя населення країни. Але для цього треба зняти такі перешкоди на шляху інвестицій, як відсутність єдиного соціально-економічного простору, високі темпи інфляції; довільна, громіздка, несправедлива податкова система, яка стримує стимули до роботи та інвестування широке розповсюдження корупції та хабарництва; відсталий менеджмент; відсутність адекватної інфраструктури, відстала матеріальна база освіти та охорони здоров'я. Істотною перешкодою на шляху інвестицій є низький доход на душу населення, при якому практично нема ні можливості, ні стимулів відкладати заощадження. Низькі доходи означають низький попит, що не стимулює інвестиції.

Ситуація в Україні і проблеми, пов'язані з дефіцитом платіжного балансу і низьким курсом гривні багато в чому такі ж, як і в групі економічно відсталих країн. До чинників, які негативно впливають на стан платіжного балансу в останні роки, відносяться:

· падіння світових цін та глобальна економічна криза, що переслідує міжнародних інвесторів і змушує їх обходити український ринок, як непередбачуваний;

· платіжна криза в Україні, яка позначилася на зовнішньоторговельній діяльності і як наслідок — зростання зовнішньої кредиторської заборгованості;

· втрата Україною зовнішніх ринків унаслідок програмних раундів у ході торговельних конфліктів і неврегульованості ціноутворення на імпортовані енергоносії та їх транзит;

· незацікавленість іноземних інвесторів в Україні через складність оцінки міри ризику, імовірність перегляду умов контракту, що пов'язана з недосконалістю законодавства, податковий тиск, відсутність системи страхування ризиків;

· нерозвинутий фондовий ринок;

· нестабільність економічної ситуації, що провокує відплив короткострокового капіталу.

Відплив капіталу з України, відсутність відповідних умов для того, щоб іноземні інвестори активно вкладали капітал в економіку України, з одного боку, хронічна недостатність резервів іноземної валюти, яка спонукає до включення друкарського верстата і призводить до зростаючої інфляції та знецінення національної валюти України, — з іншого, вкрай утруднює вирішення завдань зміцнення цієї валюти і скорочення зовнішнього боргу без залучення коштів міжнародних фінансових організацій і позик від урядів розвинутих країн. Однак умови і форми сприяння усуненню хронічного дефіциту платіжного балансу, стримуванню інфляції і падіння курсу національної валюти, застосовувані МВФ до країн з ринковою економікою, не можуть дати очікуваного ефекту без істотного їх коригування стосовно до конкретних умов України. Справа в тому, що реалізація таких умов надання кредиту, як лібералізація цін та імпорту може сприяти вирішенню згаданих проблем в країнах з більш або менш сучасною ринковою економічною структурою та інфраструктурою. В Україні поки що нема справді ринкового середовища. Досі ще не досягнута критична маса роздержавлення власності в 51 відсоток, яка необхідна для того, щоб ринок функціонував по-справжньому. Оскільки ні у виробництві, ні в торгівлі не існує конкурентного середовища, в якому ціни саморегулювались би, лібералізація цін в умовах спаду виробництва призводить до обвального підвищення цін, різкого зниження життєвого рівня населення, яке викликає соціальне напруження в країні. Лібералізація імпорту за існуючої структури виробництва, низького технологічного рівня, слабкої конкурентоспроможності вітчизняних товарів, без певних протекціоністських заходів поглибить кризу заборгованості, призведе до падіння валютного курсу національної валюти України, а в перспективі — до виникнення об'єктивної ситуації економічного " колоніалізму". Ось як про це пише французький економіст М. Пебро: " В галузі торгівлі безумовне зниження перешкод товарообміну може приректи промисловість Центральної та Східної Європи на залежність від великих концернів Заходу. В більшості галузей ці концерни мають фінансову міць і перевагу в галузі адаптації до ринків, котрі можуть виявитись смертельними для можливих конкурентів-вихідців з комуністичного світу — яким би не був їх технологічний рівень. Водночас потужна, хай навіть тимчасова конкуренція товарів, що виготовлюється у Східній Європі, могла б викликати сильні безладдя на ринках деяких товарів на Заході з важкими наслідками для зайнятості. Адже ціни товарів складаються на основі витрат виробництва, без співставлення зі стандартами традиційних ринків. Недавні дослідження показують, що продажна ціна деяких промислових товарів країн Східної Європи нижче вартості використаної сировини, розрахованої на основі міжнародних цін. Отже, для того, щоб уникнути серйозного безладдя з того чи з іншого боку, лібералізація торгівля між Сходом і Заходом повинна бути організована так само, як була організована лібералізація торгівлі між США, Японією та Західною Європою у повоєнний період", тобто за сценарієм " плану Маршалла".

Незважаючи на те, що в Україні є вагомі переваги у порівнянні з іншими державами для вкладання іноземного капіталу, — вигідне географічне становище, місткість внутрішнього ринку, достатньо багаті природні ресурси, кваліфікована і " дешева" робоча сила — обсяг іноземних інвестицій в 3-7 разів менший у порівнянні з країнами Східної Європи. Українське інвестиційне поле все ще вважається несприятливим: відсутність правової бази, гра з оподаткуванням, недобросовісна конкуренція, організована злочинність, корупція та здирство, коли чиновники і мафія діють заразом і важко розрізняються, відсутність права приватної власності на землю для іноземного інвестора та ін. Без подолання цих перешкод, безладдя і суперечностей неможливо створити сприятливий інвестиційний клімат і зменшити дефіцит платіжного балансу, стабілізувати валютний курс.

Отже, політика виходу з кризи заборгованості і підвищення інтернаціональної вартості валюти повинна враховувати специфіку України. Оскільки причини заборгованості, інфляції та низького курсу національної валюти лежать не лише і не стільки у сфері обігу, скільки у виробництві, головним завданням економічної політики повинно бути вироблення заходів, спрямованих на подолання спаду виробництва, відновлення загальної рівноваги економіки, структурну перебудову. Такими заходами є: реформування відносин власності, усунення державного монополізму, соціальна орієнтація ринкових реформ, адаптація поведінки населення і законодавства (у першу чергу податкового) до ринкової економіки. Що стосується ліберально-монетаристських методів, то лібералізація зовнішньої торгівлі повинна супроводжуватись протекціонізмом по відношенню до національного виробництва, лібералізація цін — демонополізацією і створенням конкурентного середовища в торгівлі і виробництві, а також лібералізацією зарплат. Лібералізація умов інвестування іноземного капіталу також не повинна проходили без остороги. Величезна потреба в капіталах не повинна задовольнятися лише за допомогою ринкових методів. Необхідне спрямовуюче втручання (протекціонізм) держави в інвестиційний процес з тим, щоб не сталося привласнення іноземними компаніями природного надбання і виробничого апарату України. Без всього цього неможливо зменшити дефіцит платіжного балансу і стабілізувати валютний курс.