Земельний кодекс України від 25.10.2001р. Загальна характеристика.

ЗЕМЕЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ 2001 (ЗК України) - кодифікований законодавчий акт. Прийнятий ВР України 25.Х 2001 з метою регулювання земельних відносин. Введений у дію 1.1 2002. Складається з 37 глав і 212 ста­тей, об'єднаних у 10 розділів: І. Загальна ча­стина; II. Землі України; III. Права на зем­лю; IV. Набуття і реалізація права на землю; V. Гарантії прав на землю; VI. Охорона зе­мель; VII. Управління в галузі використання і охорони земель; VIII. Відповідальність за по­рушення земельного законодавства; IX. При­кінцеві положення; X. Перехідні положення. Кодекс проголошує землю осн. над. багатст­вом, що перебуває під особливою охороною д-ви (ст. 1). З цією метою він передбачає ре­гулювання зем. відносин на базі таких прин­ципів: поєднання особливостей використання землі як тер. базису, природ, ресурсу та осн. засобу в-ва; забезпечення рівності права влас­ності на землю гр-н, юрид. осіб, тер. громад і д-ви; невтручання д-ви в здійснення гр-на-ми, юрид. особами і тер. громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпоря­джання землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення рац. використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної без­пеки (ст. 5).

Згідно з кодексом усі землі в межах тер. Украї­ни поділяються на 9 категорій: а) сільськогосп. призначення; б) житлової та громад, забудо­ви; в) природно-заповідного та ін. природо-охор. призначення; г) оздоровчого призначення; д) рекреац. призначення; є) істор.-культурно­го призначення; є) ліс. фонду; ж) вод. фонду; з) пром-сті, тр-ту, зв'язку, енергетики, оборо­ни та ін. призначення. Кожна з категорій зе­мель має особливий прав, режим. Земельні ді­лянки, що належать до категорії земель, мають відповідне цільове призначення. Віднесення земель до тієї чи ін. категорії здійснюється на підставі рішень органів держ. влади та місц. самоврядування (ст. 18—21). Важливою рисою ЗК є закріплення двох форм власності на землю: публіч. (суспільної), яка охоплює держ. і комунал. власність, та приват-

ної, до якої належить власність гр-н і влас­ність приват. юрид. осіб. Функцію розпоряд­жання землями держ. власності покладено на органи держ. викон. влади, а землями кому­нал. власності — на тер. громади сіл, селищ і міст в особі їх органів місц. самоврядування (ст. 83—84). За кодексом юрид. особи мають право отримувати зем. ділянки у власність для здійснення підприєм. та ін. діяльності без обмежень розміру ділянок, а гр-ни - ще й для особистих потреб, буд-ва та експлуатації жи­лих будинків, дач і гаражів, ведення індивід, чи колект. садівництва тощо. Однак іноземці не мають права набувати у власність землі сіль­ськогосп. призначення (ст. 81—82). Кодекс закріпив заг. правило про плату за приватизацію зем. ділянок, яке містить ряд ви­нятків для гр-н України. Зокрема, вони мають право на безоплатну передачу їм у власність зем. ділянок із земель держ. або комунал. власності в таких розмірах: для ведення ферм, г-ва — в розмірі зем. частки (паю); для веден­ня особистого селян, г-ва — не більше 2 га; для ведення садівництва - не більше 0, 12 га; для буд-ва та обслуговування жилого будин­ку, госп. будівель і споруд (присадибна ділян­ка) у селах — не більше 0, 25 га, в с-щах — не більше 0, 15 га, в містах — не більше 0, 10 га; для індивід, дачного буд-ва — не більше 0, 10 га; для буд-ва індивід, гаражів — не більше 0, 01 га. Крім того, гр-ни, які отримали зем. частки (паї), мають право на безоплатне отримання у власність зем. ділянки в розмірі такого паю (ст. 121).

Кодекс конкретизував положення Консти­туції України про те, що право власності на землю гарантується, надавши власникам зем. ділянок гарантії непорушності їх прав на зем­лю. Органи влади мають право на викуп при­ват. зем. ділянок лише для сусп. потреб з по­перед, справедливою компенсацією вартості землі (розд. V). Крім того, кодекс містить по­ложення про те, що використання права влас­ності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам гр-н, сусп-ва, погіршувати екол. ситуацію і природ, якості землі. Право власності на землю не визнається абсолют­ним. Права власників зем. ділянок обмежені в інтересах усього сусп-ва. У ЗК збережені по­ложення про цільове використання земель та покладений на власників і користувачів обо­в'язок використовувати землю лише відпо­відно до її цільового призначення. Крім того, права на землю можуть обмежуватися встанов­ленням навколо зем. ділянок спец, охорон­них зон, в яких заборонено певні види діяль­ності чи введено обмеження на їх здійснення (ст. 112—115). Нарешті, на власників земель, як і на землекористувачів, покладено обо в'язки щодо охорони земель та збереження їх продуктивності, естет, привабливості тощо (ст. 91, 96).

Крім права власності на землю, в ЗК перед­бачені й ін. види прав на землю, а саме: пра­во пост, користування землею, право оренди, право зем. сервітуту та право добросусідства. У пост, користування зем. ділянки можуть на­даватися лише держ. та комунальним юрид. особам. Зате отримати землю в оренду на мак­симальний строк — 50 років можуть будь-які юрид. та фіз. особи. Закріплені в кодексі нор­ми про зем. сервітути визначають підстави ви­никнення у власника однієї зем. ділянки пра­ва на обмежене користування сусід, ділянкою з метою усунення недоліків власної ділянки (право проходу, проїзду через сусідню ділян­ку тощо). А право добросусідства визначає норми цивілізованих відносин між власника­ми та користувачами суміжних зем. ділянок (глави 15—17).

ЗК закріпив принцип пріоритету ринк. оборо­ту зем. ділянок, який здійснюється їх власни­ками на підставі цив. правочинів купівлі-про-дажу, міни/дарування, передачі у спадщину, оренду, заставу тощо. Адм. розподіл зем. діля­нок, тобто на підставі адм.-прав. актів органів влади, втратив домінуюче становище. Згідно з кодексом він застосовуватиметься лише при наданні гр-нам зем. ділянок у власність у ме­жах норм безоплатної приватизації земель та при наданні земель держ. і комунал. власності держ. і комунальним підприємцям, устано­вам та організаціям у пост, користування. Більшість норм кодексу є нормами прямої дії. Однак ЗК містить і норми, які застосову­ватимуться лише після прийняття на його розвиток низки законів (про землеустрій, про держ. зем. кадастр, про держ. реєстрацію прав на землю та ін. нерухомість тощо). Тому до кодексу включені перех. положення, дія яких розрахована на період до завершення форму­вання законод. бази регулювання зем. відно­син. Зокрема, його перех. положеннями на період до 1.1 2005 введена заборона на відчу­ження шляхом продажу, дарування та вчи­нення деяких ін. правочинів зем. ділянок, призначених для ведення товар, сільськогосп. в-ва, а на період до 1.1 2010 — обмеження на набуття земель сільськогосп. призначення у власність площею не більше 100 га.