Загальна характеристика права водокористування.

В об'єктивному розумінні право водокористування — це сукупність еколого-правових норм, які регулюють суспільні відно­сини з приводу раціонального, ефективного та еколого безпечного використання вод, порядок виникнення та припинення відносин по використанню водних об'єктів, систему прав і обов'язків водо­користувачів.

В суб'єктивному розумінні право водокористування — це вре­гульована законодавством можливість суб'єктів використовува­ти водні об'єкти та їх ресурси для задоволення своїх різноманіт­них потреб.

Водний Кодекс України в ст. 1 дає законодавче визначення понять» водокористування» та «використання води». Водоко­ристування — це використання вод для потреб населення, про­мисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання водних об'єктів. Використання води — це процес вилучення води для використання у виробниц­тві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенер­гетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Суб'єктами права водокористування згідно зі ст. 42 Водного кодексу України є підприємства, установи, організації і грома­дяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи, особи без громадянства.

Об'єктами права водокористування є водні об'єкти.

Водний об'єкт — це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озе­ро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об’єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Найчас­тіше це відокремлена ділянка водного об'єкта, надана конкрет­ному водокористувачу для певної мети. Його індивідуалізую­чими ознаками є місце розташування і розміри водного об'єкта. Особливістю водних об'єктів є те, що їх розміри не нормуються в правовому порядку. Розміри визначаються в кожному конк­ретному випадку з урахуванням мети водокористування та ін­ших факторів.

Стаття 5 Водного кодексу поділяє всі водні об'єкти на два види:

водні об'єкти загальнодержавного значення і водні об'єкти місцевого значення.

До водних об'єктів загальнодержавного значення відно­сяться:

— внутрішні морські води та територіальне море;

— підземні води, які є джерелом централізованого водопо­стачання;

— поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

— водні об'єкти в межах природно-заповідного фонду за­гальнодержавного значення, а також віднесені до категорії ліку­вальних.

До водних об'єктів місцевого значення відносяться:

— поверхневі води, що знаходяться і використовуються на території однієї області і які не віднесені до водних об'єктів за­гальнодержавного значення;

— підземні води, які не можуть бути джерелом централізо­ваного водопостачання.

Наказом Державного комітету України по водному госпо­дарству від 03.06.97 р. затверджено Перелік річок та водойм, що віднесені до водних об'єктів місцевого значення¹.

Водні об'єкти також можна поділяти на штучні і природні. Окремим видом виступають водні об'єкти, віднесені до катего­рії лікувальних.

Змістом права водокористування є права та обов'язки водо­користувачів, що закріплені в статтях 43, 44 Водного кодексу України.