Тема 2. Загальні основи економіки

Життя людей повністю залежить від різноманітних благ, які задовольняють їх потреби. Природа не дарує у готовому вигляді блага, тому люди у процесі господарської діяльності продукують їх з виробничих ресурсів. При цьому постає проблема, яка полягає в тому, що виробничі ресурси обмежені порівняно з людськими потребами. Жодне суспільство не володіє достатніми ресурсами для виробництва такого обсягу життєвих благ, якого бажають його члени. У цій темі з’ясуємо види потреб, ресурсів і як суспільство підвищенням ефективності застосування наявних ресурсів може домогтися підвищення рівня задоволення потреб.

2.1. Економічні та виробничі ресурси

У сучасному суспільстві люди мають широке коло потреб. Потреби – це відчуття нестачі чогось суттєвого, що необхідне для підтримання життєдіяльності й розвитку організму, людської особистості і суспільства загалом. Це своєрідний психологічний стан невдоволеності, фізіологічного і психологічного дискомфорту, внутрішньої напруженості тощо. Цей стан є внутрішнім спонукальним мотивом господарської діяльності. Інакше кажучи, намагання задовольнити свої потреби мотивують поведінку людини, формують сукупність її інтересів.

У минулому люди задовольняли свої потреби, споживаючи дарові блага природи. Однак уже в первісному суспільстві людям не вистачало для життя одних лише природних благ. Люди створили і розвинули господарку або економіку для продукування життєвих економічних благ. Інакше кажучи, змістом призначення господарської діяльності, що становить загальну основу економіки, є виробництво життєвих благ, необхідних для життєдіяльності суспільства.

Потреби сучасної людини є надзвичайно широкими. Деякі потреби пов’язані з підтриманням її біологічного існування (матеріальні потреби); інші – це потреби духовні й культурні. Із соціально-економічним прогресом суспільства, з підвищенням культурного рівня населення, продовженням тривалості життя та іншими чинниками коло потреб розширюється.

Задоволення потреб є могутнім стимулом до подальшого розвитку виробництва. Одночасно виробництво стимулює розвиток нових потреб. Науково-технічних прогрес, нові технології часто створюють нові види благ, а отже – нові потреби.

Людські потреби надзвичайно різноманітні. Тому існують різні їх класифікації. За характером виникнення вони поділяються на біологічні та соціальні. Біологічні потреби – потреби у повітрі, воді, їжі, теплі, безпеці тощо – виникають із необхідності підтримання життя людини як біологічної істоти. До соціальних відносять бажання належати до певного кола людей, здобути визнання, користуватися повагою, а також потреба людини в самореалізації.

Відомі також потреби, породжені розвитком цивілізації. Сучасна людина бажає не просто захисту від холоду чи вітру, а житла з усіма зручностями, не просто одягу, а речей, що відповідають сучасній моді. Їй потрібні сучасне медичне обслуговування, газети, транспортні послуги, розваги тощо.

Залежно від засобів, що забезпечують задоволення потреб, їх поділяють на матеріальні та нематеріальні. До матеріальних потреб належать ті, котрі задовольняються за допомогою матеріальних речей: продукти харчування, одяг, взуття, автомобілі, будинки тощо. Нематеріальні потреби задовольняються за допомогою послуг. Існують послуги освіти, культури, медицини, юридичних служб та ін.

За способом задоволення потреби поділяють на індивідуальні та групові, або колективні. Одні потреби (в одязі, житлі, продуктах харчування тощо) людина задовольняє відособлено від інших людей. Решта потреб (у громадському порядку, безпеці, чистому довкіллі тощо) задовольняється спільно. Деякі потреби (в освіті, транспорті, харчуванні) можуть задовольнятись як осібно, так і разом. Із підвищенням рівня розвитку суспільства дедалі більше потреб задовольняються осібно.

За нагальністю задоволення потреби поділяють на елементарні, які задовольняються предметами першої необхідності (їжа, одяг, житло, медична допомога), і вишукані, які задовольняються предметами розкоші (парфуми, коштовні прикраси тощо). Безперечно, те, що є предметом розкоші для Степана, може виявитися предметом першої необхідності для Романа. Те, що декілька років тому вважали предметом розкоші, нині може бути предметом першої необхідності. Наприклад, холодильники, телевізори свого часу були предметами розкоші, нині ж вони є невід’ємною частиною побуту.

Доросла людина розрізняє потреби за їхньою важливістю і черговістю. Економісти навіть ведуть мову про так звану піраміду потреб, яку запропонував американський соціолог Маслоу. Спочатку людина мусить задовольнити свої первинні, фізіологічні потреби – втамування голоду, спраги, захист від холоду чи спеки тощо. Якщо упродовж певного періоду первинні потреби не задоволені, виникає реальна загроза її працездатності, здоров’ю або навіть життю. Отже, первинні фізіологічні потреби лежать в основі піраміди потреб і задовольняються першочергово.

Після задоволення фізіологічних потреб людина прагне задовольнити свої потреби у безпеці й захисті – потреби у стабільності, у законі й порядку, у свободі від страху, хворіб тощо. Відтак вона намагається задовольнити свої потреби у визнанні, розвинути й повніше використати свої творчі здібності, реалізуватися як особистість (рис. 2.1). Отже, існує певна ієрархічність людських потреб, певна послідовність їх задоволення. Інакше кажучи, та із незадоволених потреб, що є в основі піраміди, найважливіша. Якщо ж її задоволено, то найважливішою стає та, що розміщена сходинкою вище. Голодну людину мало цікавить, наприклад, чистота повітря, яке вона вдихає або те, як до неї ставляться колеги. Однак, вгамувавши голод, людина задумується над екологічними проблемами і спілкуванням з іншими людьми тощо.

Рис. 2.1. Піраміда потреб людини

Матеріальні потреби мають підприємства й державні установи. Підприємствам потрібні виробничі будівлі й споруди, устаткування, склади і т.п., що дають змогу реалізувати їхні виробничі цілі.

Потреби людини в якомусь конкретному товарі або послузі можна задовольнити повністю. За короткий проміжок часу можна, наприклад, отримати достатню кількість хліба, олівців чи зубної пасти. Цілком зрозуміло, що одна операція апендициту не передбачає другої. Однак інша річ, коли йдеться про задоволення потреб у товарах і послугах узагалі. Ми не отримаємо і не можемо отримати їх у достатній кількості. Уявімо собі список потреб населення країни в автомобілях, відео, квартирах тощо. Він буде вражаючим. До того ж із плином часу під впливом реклами, телебачення, радіо потреби постійно примножуються. У своїй сукупності матеріальні потреби є невтоленними, або безмежними. Це означає, що матеріальні потреби повністю задовольнити неможливо. Варто поставити запитання: а що було б, якби людські потреби можна було повністю задовольнити? Це означало б, що: 1) будь-яке благо виробляється у необмеженій кількості; 2) втратили б сенс багато проблем розподілу благ і доходів; 3) не було б економічних благ: усі продукти б безплатними тощо. Однак у житті цього немає. І це зумовлено обмеженістю, або рідкістю, ресурсів.

Конкретна потреба людини в її свідомості перетворюється на інтерес, мотив, бажання, що спричиняє певні її дії та вчинки. Результатом цих дій є задоволення потреб людини. Інтереси формуються тоді, коли задоволення потреби усвідомлюється як конкретна мета діяльності людини – володіння певним благом, максимізація доходу тощо. Інтереси — це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну поведінку. Інтереси людей поділяються на економічні, профе­сійні, культурно-мистецькі, духовні, національні, суспільно-політичні та ін.

Центральне місце у свідомості людини та мотивації її поведінки займають економічні інтереси, які відбивають її первинні фізіологічні потреби, а також потреби захисту, підтримання здоров’я, здобуття освіти, потреби в праці тощо. Економічні інтереси мають індивіди, домогосподарства, трудові колективи, фірми або групи фірм, люди, що проживають у певному регіоні, суспільство загалом тощо. Економічні інтереси за їхніми суб’єктами можна поділити на особисті, групові та національні (суспільні). Існують і інші класифікації економічних інтересів, зокрема за об’єктом інтересів виокремлюють майнові, фінансові, умов праці й життя та ін.

Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов’язані з трудовою діяльністю, реалізацією приватної власності тощо. Кожен індивід є носієм різних економічних інтересів. По-перше, він є власником ресурсів -передовсім праці, нерідко землі, капіталу тощо. По-друге, він належить до певного трудового колективу (в середньому 75% населення розвинутих країн працює за наймом). По-третє, кожен індивід займає певне місце в суспільстві, тобто є представником певної його соціальної групи. Внаслідок цього відбуваються складне переплетення і взаємодія різних груп особистих економічних інтересів.

Групові економічні інтереси – це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад, споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, що проживає в певному регіоні і т.д. Цей вид інтересів здебільшого формують і виражають уповноважені відповідних груп – трудові спілки, союзи підприємців, спілки споживачів, політичні виборні особи та ін.

Національні економічні інтереси – це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балансу й т.д. Реалізація цього виду інтересів нерідко залежить від стану справ у світовій економіці.

У національній економіці всі види інтересів людей переплітаються і взаємодіють. При цьому вони здебільшого не лише не збігаються, а й суперечать одні одним. Важливу роль у погодженні інтересів відіграє держава. Віддаючи перевагу у своїй економічній політиці певній групі чи групам інтересів, уряд може забезпечувати внутрішню узгодженість інтересів суспільства. Держава має у своєму розпорядженні різні засоби впливу на інтереси людей, зокрема через ухвалення відповідних законодавчих актів, різні адміністративні заходи (штрафи, заборони, дозволи, ліцензії й т.д.) та економічні інструменти (процентні ставки, номінальну заробітну плату та ін.).

Однак інколи державні інституції ухвалюють рішення, виходячи не з національних, а з групових інтересів. Це дає підставу виокремлювати в групових інтересах так звані особливі інтереси, яких можна досягти за такої економічної політики, завдяки якій невелика група людей отримуватиме значні вигоди коштом великої кількості людей, які зазнають при цьому незначних індивідуальних втрат.

Нечисленна група осіб, яка отримує вигоду, зазвичай добре поінформована, вміє відстоювати свої позиції й тиснути на політичних діячів, щоб домогтися від них ухвалення відповідних державних рішень. Величезна кількість людей, яка несе дуже незначні втрати в разі ухвалення певного рішення, здебільшого слабо поінформована з цього питання і байдужа до способу його розв’язання. Політики відчувають, що можуть втратити підтримку групи з особливими інтересами, якщо голосуватимуть проти програм, у яких зацікавлена ця група. Проте політики не втратять підтримки величезної групи слабо поінформованих виборців, які оцінюватимуть політиків на основі рішень, у яких ці виборці більше зацікавлені. Крім того, схильність політиків до підтримання законодавчих актів, що сприятимуть реалізації інтересів певних груп, стимулює ці групи до фінансування виборчих компаній таких політиків. Тому політики часто підтримують програми, які відповідають певним груповим інтересам, навіть коли ці програми економічно не бажані із суспільного погляду.

У ринковій економіці особливе місце належить інтересам споживачів. Саме ці інтереси визначають, що виробляти, отже, окреслюють орієнтири дій для виробників. Для задоволення інтересів споживачів виробники змушені запроваджувати нові технології, знижувати витрати виробництва тощо. Така поведінка виробників дає змогу задовольнити не лише інтереси споживачів, а й водночас інтереси виробників і суспільства загалом.

В умовах перехідної економіки України створюються передумови для зростання інтересів споживачів та активізації економічних інтересів особи. Проте економічний монополізм і не відпрацьованість законодавства нерідко дають змогу незначній частині суспільства задовольняти свої економічні інтереси методами, що суперечать інтересам більшості (монопольне підвищення цін у поєднанні зі скороченням обсягів виробництва, немотивовані коливання валютного курсу, розкрадання державного майна тощо). Прискорення економічних реформ усуває можливості збагачення окремих осіб коштом суспільства.

Основним напрямом реалізації економічних інтересів і задоволення потреб людей є праця. Що більше і ліпше працює людина, то більші можливості для повнішого задоволення різноманітних її потреб.

Для задоволення своїх матеріальних потреб люди використовують необхідні засоби, які називають виробничими або економічними ресурсами.

Земля – це насамперед просторово-географічний фактор. На Землі живе людина, народ, розташовані держави – великі й малі. Однак території цих країн, хоч якими б вони були значними, обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній вирощують урожаї. Крім цього, земля містить великі багатства – корисні копалини, воду. Отже, земля як економічний ресурс – це всі дарові блага природи, які застосовують у виробництві, – орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.

Природа постачає людині всі ті матеріали, з яких вона виробляє життєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля – вихідний різновид ресурсу, без якого неможлива господарська діяльність.

Основними природними умовами, які впливають на розвиток господарства країни, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне положення.

Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс охоплює всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди становить результат попередньої праці людей і вже тому є обмеженим ресурсом; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ має назву інвестування. Економісти нерідко називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.

Капітал є могутнім фактором виробництва. Застосовуючи в процесі праці капітал, людина надзвичайно збільшує свою силу і може виконувати таку роботу, яку без капіталу вона не могла б ніколи подужати. Історичний прогрес величезною мірою пов’язаний із застосуванням капіталу в різних його формах.

Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а тільки представляють капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ресурс. Гроші – це фінансовий капітал.

Праця охоплює сукупність усіх фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини, джерелом усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того надзвичайно високого ступеня матеріальної й духовної культури, який ми маємо нині і який слугує основою нашої цивілізації.

Розвиток національної економіки та її результативність значною мірою зумовлені кількістю і якістю праці. Кількість праці залежить від чисельності населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров’я та господарської активності населення. Якість праці визначають: освітній і професійний рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.

Усі чинники, які впливають на якість праці, підвищують її продуктивність. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукції, яку виробляють за одиницю часу; чим більше виробляють продукції – тим вища продуктивність.

Важливість цих трьох економічних ресурсів у процесі виробництва життєвих благ протягом людської історії змінювалося. Початково, коли людина привласнювала готові продукти природи, вирішальна роль належала землі. З переходом від збирання диких плодів, полювання і рибальства до скотарства і, особливо, землеробства, а потім до ремесла щоразу вагомішою ставала праця: створювані продукти дедалі більшою мірою становили результат праці. З цього часу аж дотепер праця є визначальним фактором виробництва.

Капітал з’являється пізніше. Тривалий час він існував у вигляді нескладних інструментів. Великого значення капітал набуває тільки наприкінці XVIII ст. із винаходом машин і переходом до механізованого виробництва. З цього часу капітал перетворюється на могутню господарську силу, розширює можливості виробництва до грандіозних розмірів. Роль цього ресурсу зростатиме й надалі.

Спільною важливою рисою всіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто кількість їх обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність всебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.

Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємливість, яка є ще одним, четвертим економічним ресурсом.

Підприємницький хист, або просто підприємливість, є особливим людським ресурсом. Підприємець виконує низку функцій.

По-перше, він організовує поєднання ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес виробництва товарів і послуг.

По-друге, підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу.

По-третє, підприємець – це новатор, який намагається запровадити у виробництво нові продукти чи нові виробничі технології.

По-четверте, підприємець – це людина, яка ризикує. У ринковій економіці прибуток не гарантований. Результатом господарської діяльності підприємця може бути і збиток.

Для задоволення своїх потреб люди повинні мати відповідну сировину і матеріали, які можна взяти тільки від природи. Потрібно докласти багато праці, щоб пристосувати надані природою сировину і матеріали для отримання потрібних життєвих благ.

Виробничі ресурси поділяють на відновні і невідновні. До відновних ресурсів належать ті, які створюються і поповнюються природою або людиною. Так, вирубаний ліс можна відновити, посадивши нові дерева. Щоправда, на новий ліс доведеться чекати 50-100 років, а то і більше. До відновних ресурсів належать ґрунти, флора, фауна, трудові ресурси тощо.

Невідновні виробничі ресурси – це корисні копалини, передовсім нафта, газ, вугілля, залізна руда та ін. Людство поки що не знає, як відновити запаси копалин, що швидко вичерпуються.