Загальне значення іменника і його граматичні ознаки

Лекція

Тема. Іменник як частина мови

План

1. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки

2. Семантико-граматичні категорії іменника

2.1. Загальні та власні назви

2.2. Конкретні та абстрактні назви

2.3. Іменники предметні і речовинні

2.4. Одиничні та збірні іменники

2.5. Категорія істот і неістот

3. Граматичні категорії іменника

3.1. Категорія роду

3.2. Категорія числа

3.3. Категорія відмінка

3.4. Відмінювання іменників

Список літератури

Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – С. 16-93.

Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська; За ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004. – С.44-121.

Горпинич В.О. Морфологія української мови: підручник для студентів ВНЗ. – К.: ВЦ “Академія”, 2004. – С. 33-89.

Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис: підручник / А. К. Мойсієнко, І. М. Арібжанова, В. В. Коломийцева – К.: Знання, 2010. – С.56-81.

Сучасна українська літературна мова: підручник [за ред. А. П. Грищенка]. – К.: Вища школа, 1997. – С. 320-365.

Сучасна українська літературна мова: підручник [за ред. М. Я. Плющ]. – К.: Вища школа, 1994. – С. 194-222.

Сучасна українська мова: підручник [за ред. О. Д. Пономарева]. – К.: Либідь, 2001. – С. 115-134.

Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова: модульний курс: навч. посібник. – К.: Вища школа, 2007. – С. 375-405.

Ющук І. П. Українська мова: підручник. – К.: Либідь, 2005. – С. 299-330.

Загальне значення іменника і його граматичні ознаки

Іменник – це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду.

Іменник (лат. substantivum) – самостійна частина мови, що має категоріальне значення предметності, виражене класифікаційними категоріями роду й істоти/неістоти, словозмінними категоріями числа і відмінка та власними словотвірними суфіксами, і виконує своєрідні синтаксичні функції.

В іменнику об’єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів (човен, ліс, золото), істот (дівчина, ведмідь, синиця), явищ природи (блискавка, дощ), узагальнених властивостей і ознак (доброта, сміливість, блакить), станів (відпочинок, дрімота) та ін. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів іменники називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві.

Загальнокатегорійне значення предметності в іменнику дістає вияв у граматичних категоріях і в словотворчих засобах. Основні граматичні ознаки іменника – це наявність категорій роду, відмінка і числа. Кожний іменник належить до одного з трьох граматичних родів – чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної форми (ворота, висівки, дріжджі та ін.).

Предметність у лінгвістиці розуміють як узагальнену назву конкретних предметів, істот, абстрактних понять, явищ, ознак, дій, що позначаються іменниками в процесі лінгвалізації дійсності: ріка, завод, лісник, лось; духовність, затемнення, мороз, блакить, ковзання. Зміст лінгвістичного поняття предметності розкривається за допомогою семантичної класифікації. Іменники української мови поділяють на такі основні семантичні
 (лексико-семантичні) групи:

- назви конкретних предметів: парта, олівець;

- назви живих істот – людей, тварин, комах, риб: лікар, куниця, комар, карась;

- сукупність конкретних предметів і живих істот: меблі, бадилля, молодь, студентство, комашня;

- назви речовин: мед, бронза, золото, вода;

- назви відрізків часу: день, канікули, секунда;

- назви кількості: десяток, сотня, двоє;

- назви якості і властивості: щирість, доброта;

- назви дії: біг, спів, одруження;

- назви стану: сон, мовчання;

- назви подій: революція, перемога;

- назви абстрактних понять: предметність, політика;

- назви ознак: білизна, блідість;

- назви одиниць виміру: гектар, градус;

- назви явищ: дощ, буря;

- назви почуттів: любов, ненависть;

- назви простору і території: район, регіон, поле;

- назви виробничих об’єднань: артіль, кооператив.

Кожне слово має лексичне значення: береза (дерево), університет (вищий навчальний заклад), любов (почуття). Лексичні значення, які на основі семантичної спільності об’єднуються в категоріальне (групове) значення предметності, формують іменник як частину мови. Всі іменники мають узагальнене значення предметності. Воно є релевантною (лат. relever – відзначати, виділяти) семантичною ознакою, яка відрізняє іменник від інших частин мови (категоріальне значення прикметника – ознака предмета, дієслова – процесуальна дія, числівника – число). Наприклад, у словосполученні читаю Шевченка словоформа Шевченка має значення предметності (іменник), а в словосполученні вулиця Шевченка вона має значення ознаки предмета. Тому привнесення категоріального значення предметності в звуковий комплекс іншої частиномовної форми трансформує її в іменник: пор. Завтра поїдемо на екскурсію (завтра – прислівник, бо має значення ознаки дії); До нашого завтра довга дорога 
 (завтра – іменник, бо має значення предметності). І навпаки, якщо іменник втрачає категоріальне значення предметності, то він набуває ознак іншої частини мови: пор. На уроці ліс рук (слово ліс має значення кількості – багато).Семантика окремих лексико-граматичних груп іменників може збігатися з категоріальним значенням дієслова, прикметника, числівника, займенника, прислівника. Дію, стан та ознаку може виражати і іменник, і дієслово. Дієслово виражає дію, стан, ознаку динамічно, процесуально, як таку, що протікає в часі і передбачає носія її – предмет чи особу. Іменник виражає дію, стан, ознаку статично, безвідносно до часу й носія, тобто опредметнено (пор. зеленіти – зелень, біліти – білизна, жовтіти – жовтизна; читати – читання, писати – писання; сидіти – сидіння, спати – спання). У таких самих відношеннях до відповідних іменників з опредметненим значенням перебувають прикметники, числівники, займенники, прислівники (блакитний – блакить, сто – сотня, сам – самотність, раптом – раптовість).

Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншомовного походження, деяких абревіатур і прізвищ) і характеризуються граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише в однині або у множині).

Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються від прикметникових, займенникових і частково числівникових: в іменнику вони є визначальними, класифікуючими, а в інших іменних частинах мови повторюють граматичні значення пояснюваного іменника, отже, є синтаксично зумовленими значеннями, наприклад: солона вода, солоної води, солоній воді, солоною водою; мій друг, мого друга, моєму другові, моїм другом. В іменнику значення числа досить часто виражається допоміжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається в процесі зіставлення флексій усього парадигматичного ряду (порівняймо: ткач і піч, день і сіль) та врахування семантичної віднесеності до статі в назвах істот (порівняймо: Микола і Марина) і ще ряду ознак.

У прикметниках, в частині займенників і числівників усі три граматичні значення (роду, числа і відмінка) виражаються флексією.

Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього синтаксичній функції підмета (в початковій формі – називного відмінка) або додатка (в непрямих відмінках). Наприклад: Небо сьогодні синіло по-весняному (О. Гончар); Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукав (Л. Костенко).

Іменник може також виконувати вторинні функції: означення, обставини, іменної частини складеного присудка, наприклад: Синок Омелько – невеличке хлоп’я – стояв біля матері й дивився, що вона робила (Олена Пчілка); У чужому краю не шукайте, не питайте того, що немає і на небі, а не тільки на чужому полі (Т. Шевченко); Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі (Л. Костенко).