Одиничні та збірні іменники

Одиничні назви протиставляються своїм значенням збірним та речовинним іменникам, наприклад: пташина – птаство, селянин –селянство, бадилина – бадилля, зернина – зерно, пшеничина – пшениця, волосина – волосся.

Граматичне протиставлення кількісного вияву в одиничних іменниках виражається у формах числа: квасолина – квасолини, намистина – намистини, перлина – перлини, стеблина – стеблини та ін.

Одиничні іменники можуть означатися числівниками: три горошини, одна намистинка, чотири насінини, кілька краплин, сто перчинок.

Збірним протиставляються одиничні, або сингулятивні (лат. singularis – однина) іменники: селянин, пшеничина, харків’янин, стеблина.

Вони, на відміну від збірних, не мають значення сукупності (пшонина, сльозина), а належать до числа тих, що позначають предмети, які можна рахувати.

Семантично одиничні іменники поділяють на дві групи:

1) сингулятиви, що співвідносяться як зі збірними іменниками, так і з множиною конкретних іменників: селянство – селянин – селяни; сливняк – слива – сливи;

2) сингулятиви, що співвідносяться лише з речовинними іменниками: стебло – стеблина, бадилля – бадилина.

Граматичні особливості сингулятивних іменників такі:

- наявність суфіксальних засобів вираження сингулятивності (суфікси -ин, -инк-а, -иночк-а): грузин, квасолинка, билиночка;

- здатність частини сингулятивів змінюватися за числами: сніжинка – сніжинки, пшеничина – пшеничини;

- здатність сингулятивних іменників уживатися в реченні з числівниками: чотири горошини, дві стеблини.

Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовинності, одиничності відчленовуються від більш загальної категорії конкретності виявлення предметів не лише за своїми семантичними відтінками, а дістають своєрідне граматичне і словотворче вираження. Семантичні відтінки кількісної характеристики предмета є одними з найвиразніших ознак семантико-граматичного групування іменників. Ці ж ознаки виявляються на вищому ступені абстракції – в граматичній категорії числа.

Серед загальних іменників із конкретним значенням окрему групу становлять збірні.

Збірні іменники – іменники, що виражають неозначену множину (сукупність) предметів або осіб як єдине неподільне ціле. Їх поділяють на лексико-семантичні групи із значенням сукупності:

- назви осіб: професура, селянство;

- назви тварин: мошкара, мушва;

- назви рослин: малинник, сосняк, березняк, листя, зілля;

- назви предметів: апаратура, білизна, ганчір’я.

Граматичними ознаками збірних іменників є:

- відсутність категорії числа;

- наявність у них форми тільки однини: ректорат, рідня, біднота;

- нездатність до поєднання з числівниками.

Форма однини збірних іменників, на відміну від форм однини конкретних іменників, які означають один предмет, виражає значення множинності, пор. доцентура – доцент, сосняк – сосна, єпископат – єпископ. Виражаючи множинність, збірні іменники зближаються з формами множини конкретних іменників, але відрізняються від них значенням: множинні форми конкретних іменників означають розчленовану множинність, що складається з окремих предметів, які можна порахувати (два, три студенти); збірні ж іменники означають нечленовану, неподільну множинність, яка не піддається лічбі (студентство). Тому збірні іменники не поєднуються з кількісними числівниками, але можуть сполучатися: з неозначено-кількісними словами (багато каміння, мало пір’я, багато волосся, мало волосся), з дробовими числівниками (одна третя селянства, дві третіх воїнства), зі словами, що вказують на ціле або частину цілого (вся частина, ціла купа і под.: частина коріння посохла, ціла купа кукурудзиння), зі словами, що вказують на невизначену одиницю міри (безліч, гарба, напр.: безліч грошви, гарба бадилля).

Значення неподільної множинності багатьох збірних іменників виражається суфіксами -ств-о, -цтв-о (воїнство, козацтво), -а (-я) (гілля, коріння), -н-я (офіцерня, комарня), -в-а (грошва, дітва), -от-а (парубота, біднота, піхота), -инн-я (гарбузиння, бурячиння), -ин-а (яровина, садовина), -няк, -ник (лозняк, сливник), -еч-а (малеча), -изн-а (білизна, жовтизна), -ар-а, -ор-а (мошкара, дітвора), -ур-а (апаратура, докторантура), -ат (єпископат, секретаріат), -атик-а (проблематика, автоматика), -іан-а (Шевченкіана), -і-я (топонімія, гідронімія).

Безсуфіксні збірні іменники трапляються рідко: зелень, нечисть, хвоя, знать і под. У них значення збірності виражається лексично.

Деякі іменники з лексичним значенням сукупності (загін, група, рота, полк, ліс, народ, команда, трупа, ансамбль) не належать до збірних, а означають розчленовану множинність, оскільки їм притаманні граматичні ознаки конкретних іменників: наявність категорії числа (народ – народи, череда – череди); здатність до сполучуваності з кількісними числівниками (два народи, три команди).

Лексико-граматичні розряди іменників виявляються в бінарних протиставленнях, які співвідносяться між собою в загальній системі іменника: абстрактні і конкретні – із загальними і власними, сингулятивні – з конкретними і збірними, речовинні – із загальними і т. д.