Класифікація іменників за родами

Весь іменникон української мови розподіляється за родами на підставі синтаксичних, морфологічних і семантичних (значеннєвих) ознак. На їх основі традиційно виділяли грамеми чоловічого, жіночого і середнього родів. Але вони не охоплюють усіх іменників мови. Частина з них не вкладається в трирядну систему і класифікується окремо. Це іменники так званого парного роду.

До чоловічого роду належать:

- іменники з основою на твердий приголосний (крім ж, ш), що в називному відмінку однини мають нульове закінчення, в орудному – -ом, -ем і узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: краб (цей, той, великий, мій краб), -а, -ом; Харків, -а, -ом; ріг, -у, -ом; завод, -у, -ом;

- іменники з основою на ж, ш, які в називному відмінку мають нульове закінчення, у родовому – закінчення -у, -а, в орудному – -ом, -ем і узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: багаж (цей, дорогий багаж), -у, -ем; шпіонаж, -у, -ем; латиш, -а, -ем; чуваш, -а, -ем;

- іменники з основою на м’який приголосний з нульовим закінченням, які у родовому відмінку однини мають закінчення -у (-ю), -а (-я), в орудному -ем і узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: вождь (цей, той, визнаний вождь), -я, -ем; лебідь, -я, -ем; жолудь, -я, -ем; штапель, -ю, -ем;

- іменники із закінченням -а (-я), що означають істот чоловічої статі і мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: глава (цей, той, визнаний глава сім’ї), слуга, воєвода, козарлюга, бурлака, гайдамака, владика, батя, Петя, Коля, Микита, Микола;

- іменники із закінченням -о, що означають істот чоловічої статі і мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: дідько (цей, той, страшний дідько), вуйко, батько, дядько, незнайко, Михайло;

- іменники із закінченням -о після пестливого суфікса -еньк-, що утворилися від слів чоловічого роду і означають істот чоловічої статі або персоніфіковані назви осіб і мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: батенько (цей, той, дорогий, мій батенько), татусенько, зятенько, козаченько, чумаченько, паниченько, місяченько;

- іменники із закінченням -о після суфікса -енк-о, що означають осіб чоловічої статі, утворені від слів чоловічого, жіночого і спільного роду і мають узгоджувані слова з флексією -ой, -ей -ий, -ій: вдовенко, судденко, хорунженко, безбатченко, глитаєнко, попенко, чередниченко;

- іменники із закінченням -о після пестливого суфікса -оньк-о, що утворилися від слів чоловічого роду, означають істот чоловічої статі або персоніфіковані назви предметів і мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: синонько (цей, той, дорогий, мій синонько), нянько, шпаконько, сусідонько, соколонько, свекронько, сватонько, татонько, тестонько, гостонько, морозонько, садонько, слідонько;

- іменники із закінченням -о після зневажливого суфікса -иськ-о, що утворилися від назв істот і неістот чоловічого роду і мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: чубисько (цей, той, такий густий, мій чубисько), сніжисько, стовписько, хвостисько, замчисько; дідисько, сомисько, кабанисько, панисько, конисько, окунисько;

- іменники із закінченням -о після зневажливого суфікса -ил-о, що утворилися від будь-якої основи, мають значення особи чоловічої статі і узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: здоровило (цей, той, невихований здоровило), босовило, чудило, мазило, громило, бурмило, мурмило, дурнило, зубрило, дурило, басило, воротило;

- із закінченням -о після пестливого суфікса -нь-о, що означають осіб чоловічої статі, утворені від іменників чоловічого роду і мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: дідуньо (цей, той, сивенький дідуньо), сватуньо, братуньо, татуньо;

- іменники із закінченням -е зі згрубіло-збільшуваним суфіксом -ищ-е, що означають істот чоловічої статі, утворені від іменників чоловічого роду і мають узгоджувані слова з флексією -ей, -ой, -ий, -ій: парубище (цей, той, високий парубище), дідище, сомище, кабанище, коропище, комарище, солдатище;

- іменник Дніпро.

До жіночого роду належать:

- іменники на -а (-я), що мають узгоджувані слова з флексією -а (-я): весна (та, ця рання весна), сівба, ворожба, бомба, тяжба, киянка, Василина, Світлана, Корольова, красуня, богиня, Марія;

- іменники з основою на м’який приголосний з нульовим закінченням у називному, із закінченням -і в родовому, із закінченням -ю в орудному відмінках, мають узгоджувані слова з флексією -а (-я): кефаль (та, ця, свіжа кефаль); молодь, -і, -ю; челядь -і, -ю; медаль, -і, -ю; карамель, -і, -ю; яскравість, -і, -ю;

- іменники з основами на ж, ч, ш з нульовим закінченням у називному, із закінченням -і у родовому, із закінченням -ю в орудному відмінках і мають узгоджувані слова з флексією -а (-я), що означають істот і неістот: суміш, -і, -ю (та, ця, прозора суміш); гуаш, -і, -ю; упряж, -і, -ю; здобич, -і, -ю; велич, -і, -ю; поміч, -і, -ю; зустріч, -і, -ю. Деякі іменники цієї групи мають родові варіанти: ґандж – ґанджі (жін. р.) і ґанджу (чол. р.); дрож – дрожі (жін. р.) і дрожу (чол. р.); фальш – фальші (жін. р.) і фальшу (чол. р.), харч – харчі (жін. р.) і харчу (чол. р.);

- деякі іменники з основами на кінцеві тверді приголосні р, в, ф з нульовим закінченням у називному, закінченням -і у родовому, закінченням -ю в орудному відмінках, що мають узгоджувані слова з флексією -а (-я): кров, -і, -ю (та, ця, гаряча кров); любов, -і, -ю; верф, -і, -ю; кіновар, -і, -ю (фарба);

- іменник мати.

До середнього роду належать:

- іменники із закінченням -о в називному відмінку, які мають узгоджувані слова з флексією -е (-є): село (те, це, нижнє село), небо, Різдво, дерево, диво, меливо, мливо, пиво, печиво, сяйво, олово;

- іменники на -о після пестливого суфікса -еньк-о, що утворилися від слів середнього роду і мають узгоджувані слова з флексією -е (-є): вушенько (це, те, маленьке, моє вушенько) – від вухо (сер. р.), плеченько — від плече (сер. р.), личенько — від лице (сер. р.), віченько — від око (сер. р.);

- іменники із закінченням -о після пестливого суфікса -оньк-о, що утворилися від слів середнього роду і мають узгоджувані слова з флексією -е (-є): крилонько (це, те, міцне крилонько) – від крило (сер. р.), лишенько – від лихо (сер. р.), словонько – від слово (сер. р.), світлонько – від світло (сер. р.), дівчатонько – від дівча (сер. р.), святонько – від свято (сер. р.), дитятонько – від дитя (сер. р.);

- іменники із закінченням -о після зневажливого суфікса -иськ-о, утворені від слів середнього і жіночого роду, а також іменники на -иськ-о зі значенням місця або конкретного предмета, що мають узгоджувані слова з флексією -е (-є): дівчисько (це, мале, моє дівчисько), свекрушисько, ручисько, шиїсько, лаписько, бабисько, плечисько, чудисько, чудовисько, картоплисько, коноплисько, торфовисько, вогнисько, граблисько;

- іменники із закінченням -е в називному відмінку, які мають узгоджувані слова з флексією -е (-є): поле (зоряне поле), горе, море, серце, перекотиполе; царствіє, житіє, Євангеліє;

- іменники із закінченням -е в називному відмінку після зменшено-пестливого суфікса -ц-, що мають узгоджувані слова з флексією -е (-є): деревце (високе деревце), слівце, човенце, суденце, ряденце, зеренце, веретенце;

- іменники із закінченням -е після суфікса -ищ-е зі значенням місця, що мають узгоджувані слова з флексією -е (-є): глинище (сільське глинище), бавовнище, базарище, вапнище, гульбище, грибовище, вівсище;

- іменники із закінченням -а (-я) у називному відмінку, що мають узгоджувані слова з флексією -е (є): життя (таке, радісне життя), знання, читання, писання, повітря, побережжя, сузір’я, листя, довір’я; лоша, ведмежа, коліща, внуча, дівча, курча;

- іменники із закінченням -е після суфікса -ищ-е із значенням збільшеності, що утворені від слів середнього роду і мають узгоджувані слова з флексією -е (-є): гніздище (від гніздо), багнище (від багно), дівчище (від дівча), плечище (від плече), шатрище (від шатро).

Родова форма іменників на -ищ-е ще не усталилась. Якщо іменники на -ищ-е із значенням збільшеності утворилися від слів чоловічого роду, то одна частина з них набуває середнього роду відповідно до закінчення -е: бурячище (буряк), вузлище (вузол), гарбузище (гарбуз), дубище (дуб), димище (дим), клубище (клуб); частина вживається з чоловічим і з середнім родом: басище – густий і густе басище, борсучище – великий і велике борсучище, будячище – великий і велике будячище, вусище – чорний і чорне вусище, кулачище – великий і велике кулачище; третя ще зберігає чоловічий рід – рід твірного слова: віз – возище (чол.р.), вітер – вітрище (чол. р.), голос – голосище (чол. р.), дід – дідище (чол.р.), дім – домище (чол. р.). Такий процес відбувається і в іменниках на -ищ-е, утворених від слів жіночого роду: губище, головище – середній рід, але бабище, гадючище – і жіночий, і середній рід.

Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно на прикладах, немає. Вона (родова віднесеність) виявляється у системі всіх відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інших відмінках: ткач, ткача, ткачеві (-у), ткачем; ніч, ночі, ніччю.

Проте система флексій – не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об’єднуються в одному типі відмінювання (II відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати значення двох родів — жіночого і чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, Валя, Шура. Іменники спільного роду не виражають якогось особливого граматичного значення роду. Позначаючи людей залежно від їхньої статі, вони поєднуються з означуваними словами у формах чоловічого або жіночого роду (круглий сирота, кругла сирота; такий причепа, така причепа; другий плакса, друга плакса; прийшов Саша, прийшла Саша).

На відміну від відмінюваних невідмінювані іменники мають лише значення роду і позбавлені морфологічних форм його вияву. Вони поділяються на родові групи за лексичним значенням (за семантичними ознаками).

До чоловічого роду належать:

- іменники із значенням особи чоловічої статі (незалежно від кінцевого голосного): буржуа, аташе, портьє, рантьє, конферансьє, мосьє, маестро, кулі (вантажник), денді, кюре, торі (член англійської партії);

- іменники – назви тварин (крім іменника цеце): гну, фламінго; шимпанзе, поні, какаду, колібрі, кенгуру, зебу;

- назви вітрів: сироко, торнадо;

- назви деяких конкретних предметів: екю (французька старовинна монета), пенні (розмінна монета Фінляндії), ін-октаво (восьма частина аркуша), ін-фоліо (піваркуша).

До жіночого роду належать:

- іменники із значенням особи жіночої статі: міс, фрау, мадам, леді;

- назви деяких тварин і риб: цеце (муха), івасі (риба);

- назви деяких конкретних предметів: авеню (вулиця), салямі (ковбаса), кольрабі (капуста), бере (груша);

- субстантивовані назви мов: ідиш, хінді (гінді), суахілі, фіджі.

До середнього роду належать невідмінювані назви неістот: кашне, депо, таксі, портмоне, кіно, ескімо, амплуа, какао, драже, купе, желе, реле, шосе, кліше, резюме, койне, турне, пенсне.

Розподіл невідмінюваних географічних назв між родами регулюється родовою належністю географічних номенклатурних слів (місто, село, хутір, озеро, ріка, країна, острів, півострів, республіка тощо): середній рід – місто Сочі, місто Тбілісі, місто Баку, місто Карші; жіночий рід – станція Тбілісі, станція Баку, станція Карші; чоловічий рід – чудовий курорт Сочі, морський порт Баку; далекий острів Борнео; вся республіка Перу, чудова гора Ай-Петрі.

Логічною основою виділення грамеми парного роду є розуміння граматичної категорії як універсали, яка охоплює всю лексику, що об’єднується категорією “іменник як частина мови”. Парним рід називають тому, що багато іменників цього типу означають предмети, що складаються з двох частин (окуляри, брюки, ножиці, ворота, сани). До іменників парного роду належать ті, які мають форму тільки множини: ножиці, ворота, двері, сани, вершки, канікули, іменини, Суми, Ромни, Прилуки, Альпи, Кордільєри, Карпати та ін. Вони, як і всі слова множинної форми, не мають засобів вияву категорії роду (вона в них має імпліцитний характер). В іменників, що змінюються за числами, категорія роду виявляється у відповідних формах однини (ріки – ріка, озера – озеро). В іменників, що мають форму лише множини, безпосередньо вона не виявляється. Але її можна виявити опосередковано. Всі іменники тільки множинної форми належать до категорії неістот. Тому узгоджувані з ними прикметники, прикметникові займенники, дієслова у формі минулого часу повністю збігаються з множинними формами неістотових іменників чоловічого, жіночого і середнього роду: пор. були такі гострі ножиці і були такі гострі ножі (від ніж – форма однини чол. р.). Отже, іменник ножиці опосередковано стосується морфологічно не вираженої категорії роду.

Самостійною грамемою в науковій літературі вважають грамему “спільний” рід. До нього відносять іменники, в яких рід семантично не розрізняється (староста, базіка, каліка), морфологічні засоби його вираження є неоднозначними (закінчення -а мають іменники і чоловічого, і жіночого роду), а синтаксичні засоби вияву категорії роду залежать від позамовних факторів (статі особи).

Іменники “спільного” роду не мають таких фундаментальних ознак, які, з одного боку, об’єднували б групу іменників в окремий родовий клас, а з другого – відрізняли б їх від чоловічого, жіночого, середнього родів так, як розрізняються вони між собою. Крім того, “спільного” роду не мають прикметники, прикметникові займенники, дієприкметники і дієслова минулого часу. Отже, немає підстав виокремлювати грамему “спільний рід”.

До “спільного” роду зараховують невелику кількість іменників:

- із значенням особи найчастіше за негативною ознакою, що мають закінчення -а, -о: писака, читака, посіпака, рубака, задавака, зівака, служака, гуляка, трудяга, стиляга, бідняга, волоцюга, ледацюга, жаднюга, базікало, ледащо, вайло та ін.;

- українські прізвища на приголосний: Стефаник, Федькович;

- українські прізвища на -ко: Франко, Шевченко, Івашко;

- невідмінювані іншомовні прізвища на голосний: Віардо, Дюма, Рабле;

- пестливі імена на -а(-я): Шура, Валя, Женя, Соня.

Ці іменники внаслідок своєї.семантичної нерозчленованості і морфологічної неоднозначності можуть займати позицію то чоловічого роду (цей, той писака, задавака), то жіночого (ця, та писака, задавака), то середнього (цей, той базікало, ледащо, вайло; це, те базікало, ледащо, вайло). Отже, це не “спільний” рід, а однакові (омонімні) засоби вираження чоловічого, жіночого і середнього родів. Є однакові (омонімні) засоби вираження чоловічого, жіночого і середнього роду в іменниках і іншої будови. До них належать випадки ще не усталеної родової форми і відповідного хитання у виборі роду: густий басище (бас) – густе басище, великий зубище (зуб) – велике зубище, огрядна бабище (баба) – огрядне бабище. Таке вираження зумовлене розбіжністю між родовою формою опорних іменників (зуб, бас – чол. р., баба – жін. р.) і морфологічною формою вираження середнього роду – закінченням -е (море, поле). Процес формування однородових (монородових) форм середнього роду на -ищ-е від іменників чоловічого і жіночого родів ще не завершений. Не належать до “спільного” роду й ті іменники чоловічого роду з основою на приголосний, які називають осіб жіночої статі за посадою або професією: декан, ректор, педагог, професор, директор, доктор, інженер, доцент, агроном, філософ, лейтенант, технік і под. Оскільки вони не мають жіночого відповідника типу автор – авторка, учень – учениця, то легко заступають його позицію при номінації осіб жіночої статі: Прийшла декан Врублевська; Професор Пентилюк відсутня; Виступає доцент Тимченко. Проте вони не набули ознак жіночого роду, бо в тексті поєднуються лише з формою жіночого роду дієслів минулого часу і не поєднуються з формами прикметників, дієприкметників, прикметникових займенників жіночого роду (можна сказати прийшла професор, директор сказала, але не можна сказати дорога професор, відома доктор, наша директор).

Отже, самостійної грамеми “спільного” роду немає, є спільні омонімні засоби вираження семантики чоловічого, жіночого і середнього родів.

У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. д.) належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог Іванова розповіла; цей пілот; дівчина-пілот.

У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, наприклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменники чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (іменники жіночого роду).

Словотворчо співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні свійських тварин (наприклад: баран – вівця, кріль – кролиця, гусак – гуска) та деяких диких (наприклад: слон – слониха, заєць – зайчиха, вовк – вовчиця, ведмідь – ведмедиця).

Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви, семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:

Чоловічий рід: кабан, бик (віл), кінь, лев, заєць.

Жіночий рід: свиня, корова, кобила, левиця, зайчиха.

Середній рід: порося, теля, лоша, левеня, зайченя.

Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія - а (-я), приєднана до кореня або до словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія - а (-я), що при відмінюванні приєднується до суфікса -ат (-ят) іменників середнього роду. У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обґрунтування (порівняймо: трактор, жаль, бритва, сало, зілля).

Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад, канікули, Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).

Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язується з віднесеністю їх до назв істот чи неістот.

Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників жіночого роду: місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче, Толейко і т. д.

До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без вказівки на стать (месьє, рантьє), а також назви тварин безвідносно до статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, зебу, поні). Коли треба вказати на самку, значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.

Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад: резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі. У назвах істот родове протиставлення іменників опирається, хоч і непослідовно, на семантичну мотивацію – вказівку на стать.

Основним показником родової віднесеності іменників виступає характер основи і система флексій.

Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за характером основ і системою флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це іменники жіночого роду), а іменник путь – до жіночого роду (рос. путь – іменник чоловічого роду).