Категорія числа іменника

Одним із засобів вираження предметності іменника в українській мові є категорія числа.

Категорія числа – відношення предметності до її кількісного вияву, що є безпосередньою чи опосередкованою вказівкою на кількість предметів. Предметів може бути один або більше (журнал – журнали, книга – книги, нове таксі – нові таксі). Значення іменникової категорії числа пов’язане з позамовною дійсністю і має номінативний характер. Тому категорія числа іменника граматично незалежна, та разом з тим вона має синтаксичну особливість – її форма за правилами узгодження вимагає відповідної форми від залежних прикметників і прикметникових займенників і дієслів минулого часу (був наш журнальний стіл – були наші журнальні столи).

Категорія числа не однорідна. Одні іменники означають один предмет і відповідну їх множинну кількість, утворюючи числові пари. Такий різновид категорії називають семантико-граматичним числом. Вони мають значення однини і значення множини і виявляють це у певній граматичній формі: верстат – верстати, сівалка – сівалки.

Інші іменники значення числа не мають, тобто їх предметність не пов’язана з кількісним виявом, напр.: повага, доброта, сон, сміх. Вони не вказують на кількість предметів, не утворюють числових рядів, не пов’язані з поняттям кількості, тобто вони не мають значення числа, а мають лише граматичну форму числа. В українській мові є іменники, що означають предмети, які підлягають обчисленню (сани, двері, ножиці, брюки, ворота, таксі, кенгуру), але не виражають цієї множинності формально. Такий різновид категорії називають граматичним числом.

За значенням і формою частина іменників утворює систему двох протиставлених рядів форм однини і множини
 (грамема однини і грамема множини). Традиційно кожний компонент таких рядів вважається не самостійним словом, а корелятивною (співвідносною) словоформою своєї парадигми – сингулятивної (одиничної) і множинної
 (плюративної): дорога – дороги, село – села, будинок – будинки. Найтиповіше протиставлення однина/множина реалізується в іменниках, що називають обчислювальні предмети (назви осіб, тварин, явищ, подій, конкретних предметів тощо). Вони змінюються за числами, тобто мають співвідносні значення і форму однини й множини: учень – учні, будинок – будинки, береза – берези. За цих умов категорія числа виступає словозмінною, оскільки вона протиставляє словоформи, які не розрізняються між собою нічим, окрім граматичного (числового) значення. Власне як словозмінну граматичну категорію розуміли число іменника О. Шахматов, В. Виноградов і український мовознавець Леонід Булаховський (1886-1961).

Форми числа мають різноманітні значення. Серед іменників форми однини виявляються такі семантичні типи:

значення одиничності (основне значення): Край села стоїть кузня немала;

значення спільності: Книга – найкращий учитель;

значення непарності (речовинні, абстрактні, збірні іменники): алюміній, капрон, відродження, селянство.

Серед іменників форми множини виявляються інші семантичні типи:

значення дискретності (роздільності), яке пов’язане з процесом обчислення (основне значення): Співці по місту ходять і піснями люд морочать (Леся Українка);

значення збірної множини: друзі, вороги;

значення представницької множини (група осіб, предметів, явищ називається за одним представником): подружжя Мареничі, тридцяті роки.

У сучасній українській мові, як і в інших східнослов’янських, категорія числа іменника є двочленною.

До XIII ст. вона була тричленною: існувала грамема однини, грамема множини, і їм протиставлялася грамема двоїни. В іменниках двоїна вживалася при числівниках два для позначення двох, у тому числі парних предметів: озуваше сапога свою (сапога – форма Зн. в. двоїни) дьвѣ 
 руцѣ, дьвѣ женѣ (форма Р. в. двоїни). Починаючи з XIII ст. двоїна почала занепадати. Збереглася вона лише в словенській мові. В українській мові двоїна за значенням і формою злилася з множиною, але залишки двоїни зберігаються й нині. До них належать: форми родового відмінка однини при числівниках два, три, чотири (столи); закінчення -а у іменників чоловічого роду на твердий приголосний в українських діалектах (два хреста, два стола – пор. літ. два хрести, два столи); в українських діалектах – форми (дві руці, дві нозі – пор. літ. дві руки, дві ноги) тощо.