Тонкі» прийоми боротьби опонентів

Суть «тонких» прийомів боротьби опонентів полягає у психологічному впливі на опонента, щоб викликати дискомфорт, роздратованість, невпевненість. Одним із таких прийомів є особисті випади проти промовця з метою переключення уваги на особистість опонента, дискредитування його в очах публіки, відволікти увагу від сутності предмета дискусії. Інколи це роблять, ігноруючи норми моралі. Об'єктом, на який переключають увагу аудиторії, може бути зовнішній вигляд, риси обличчя, біографія, національність оратора тощо.

Засобом заперечення, який ґрунтується на психологічному впливі, є зворотний удар («полемічний бумеранг»). Бумеранг є зброєю, дією, яка повертається до того, хто його послав, якщо цілі не досягнуто. Подібне трапляється і під час дискусії, коли репліка або аргумент повертаються проти полеміста. Сила зворотного удару при цьому значно збільшується, загрожуючи йому поразкою, дискредитацією. Цей прийом, попри свою надзвичайну ефективність, є особливо складним. Для використання його полеміст повинен володіти гострою інтелектуальною реакцією, ерудицією, гумором, самовладанням, які миттєво стають могутнім зарядом, що «знищує» опонента.

Нерідко учасники дискусії вдаються допсихологічного прийому «розкручування опонента», що має на меті дезорієнтування, знічення, виведення з рівноваги опонента. Для цього йому можуть поблажливо зауважити: «Чи варто так нервуватися? Заспокойтеся, заспокойтеся! Який Ви у нас нервовий!» тощо. Роздратована такими провокативними висловлюваннями людина розгублюється і програє дискусію.

Вивести опонента з рівноваги можна й провокаційними запитаннями із зали. Часто вони інспіровані, а їх мета - дискредитувати оратора. Лише досвідчений промовець може використати таке запитання як бумеранг, повернувши його проти того, хто його поставив, і проти того, на чию користь запитання було поставлене.

Оратор інколи сам створює невигідну для себе ситуацію, найчастіше через прагнення здаватися кращим, ніж є насправді, або щоб не принизити себе в очах аудитори. Не знаючи, наприклад, відповіді на конкретне запитання, він або говорить нісенітницю, або наводить докази з іншої галузі. Цим може скористатися опонент. Зокрема, дуже легко спровокувати недостатньо компетентного промовця, попросивши його прокоментувати недостовірну інформацію, посилаючись на те, що це загальновідомий факт або думка авторитетної людини (письменника, вченого тощо). У такому разі краще визнати власну некомпетентність.

Інколи на суперника й аудиторію безвідмовно діють використані як звинувачення невідомі, іншомовні слова. Наприклад, опонент, не погоджуючись з думкою оратора, може заявити: «Ми не можемо визнати істинності доказів, наведених.., оскільки він за своїм характером є екстравертом». У такому разі слід люб'язно попросити його пояснити значення вжитого слова, адже «екстраверт» означає комунікабельну людину, тобто характеризує опонента позитивно.

Противник може вдатися допсихологічного прийому «гра на самолюбстві». З цією метою промовцеві пропонують сумнівний аргумент, вуалюючи його компліментами типу: «Ви, як розумна людина, не станете заперечувати, що...», «Нам з Вами, звичайно, цілком зрозуміло, що...» тощо. Досвідчений у таких справах оратор перед тим, як погоджуватися з опонентом чи заперечувати йому, подумки об'єктивно оцінить істинність і вагомість сказаного ним.

Сильним психологічним прийомом впливу на опонента є навіювання — психологічний вплив, який має на меті зниження критичності сприйняття інформації, блокування прагнення перевірити її достовірність. У дискусії часто перемагає особа, яка володіє сильним, добре поставленим голосом, говорить спокійно, самовпевнено, авторитетно, має імпозантний зовнішній вигляд і вишукані манери. Часто це діє на публіку сильніше, ніж зміст доказів. Навіть неаргументовані, голослівні заяви: «Це очевидна помилка», «Мій опонент договорився до нісенітниці» тощо звучать безапеляційно. Очевидно, такого співбесідника необхідно змусити аргументувати свою позицію.

Незручним для опонента є надто швидкий темп висловлювання думок у важкодоступній формі. За таких обставин опонент ще нічого не зрозумів зі сказаного, а промовець вже робить переможний висновок і припиняє дискусію. Цей прийом орієнтований на публіку, яка погано знається на предметі дискусії, а більше орієнтується на успіх чи поразку опонентів за проявами їх поведінки.

Дискусійній практиці відомо чимало методів відволікання уваги опонента від думки, яку намагаються настирливо і без критики навіяти аудиторії. їх активно використовують ілюзіоністи, які, відволікаючи увагу глядачів відодних деталей, зосереджують її на інших. Аналогічно діють і під час дискусії. Думку, яку одна зі сторін має намір навіяти, висловлюють у непомітній формі, а перед нею оголошують іншу, яка за формою чи змістом приковує увагу і опонента, і публіки.

Частковим проявом цього прийому є «наведення на оманливий слід». Для цього перед озвученням навіюваної думки висловлюють іншу, явно помилкову чи абсурдну. Мало досвідчений опонент захоплюється її спростуванням, не звертаючи уваги на наступну, особливо якщо її помилковість завуальована.

За подібним психологічним механізмом діє прийом «посилання на авторитети». Наприклад: «Це питання узгоджене з...», що супроводжується підніманням вказівного пальця.

Дуже поширеним є прийом «подвійної бухгалтерії». Він ґрунтується на схильності людей до подвійних оцінок, коли вони одну шкалу використовують для оцінки власних вчинків, іншу — для вчинків тих, хто їх оточує. За такого підходу один і той самий доказ розглядають за­лежно від ситуації як істинний і як помилковий. Для того щоб не піддатися такій логіці й не бути об'єктом логічного маніпулювання, слід використовувати об'єктивну шкалу оцінок. Наприклад, якщо дискусія стосується проблем розвитку виробничо-господарських організацій, докази оцінюють не з позицій корисності для індивіда, а з позицій корисності для колективу.

За необхідності у будь-який спосіб отримати перемогу послуговуються психологічним прийомом «розкрутка емоцій». Умілий оратор, відчуваючи настрій присутніх, починає підлаштовуватися під них, намагаючись, щоб його сприймали як «лідера думок колективу». Однак це не означає, що він є провідником, хоча цілком може перемогти у суперечці. Часто така поведінка призводить до деструктивних наслідків і для колективу.

Дискусію як форму колективного обговорення слід відрізняти від полеміки, яка виступає як конфронтація ідей, поглядів та ду­мок і основна мета якої — перемога над опонентом, та від дис­путу, який використовується, як правило, для публічного захисту тієї чи іншої позиції.

Слово полеміка походить від грецького, що означає ворожий, войовничий. Неважко зрозуміти, що для полеміки також характерна процедура суперечки, але суперечки, що приводить до конфронтації й боротьби принципово протилежних думок і підходів у рішенні визначених проблем.

Полемікаяк конфронтація ідей, поглядів, думок на відміну від дискусії має на меті не досягнення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полеміки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії.

Слово диспут походить від латинського - міркую. У тих ситуаціях, коли мова йде про диспут, мається на увазі колективне обговорення моральних, політичних, літературних, наукових, професійних і інших проблем, на рішення яких немає однозначної, загальноприйнятої відповіді. У процесі диспуту його учасники висловлюють різні судження, точки зору й оцінки тих чи інших подій чи проблем. Диспут найчастіше використовується для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних, проблемах. Теми для диспутів нерідко добирають на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться менше часу, ніж на дискусію, і спрямований він, як правило, на розв'язання особистісно значущих моральних проблем. Відомо, що дискусії й диспути найчастіше ведуть до мирного результату подій, до колективного пошуку істини. Мета ж полемічної суперечки - здобути перемогу над супротивником за будь-яких обставин.

Нині дуже популярною формою дискусії є дебати, в яких є можливість переконати інших у тому, що цей підхід до вирішен­ня проблеми правильний. Ця форма найчастіше використовуєть­ся ведучими сучасних політичних теле- та радіопрограм.

9. Нині часто говорять про те, що журналісти невтомно пере­слідують громадських діячів, фахівців, намагаючись здо­бути факти. Кожному спеціалістові потрібно вчитися спіл­куватися з пресою, прагнути налагодити якомога вигідні для себе стосунки з кореспондентами, видавцями, кампаніями тощо.

Представники преси можуть бути некоректними (ставити за­питання про особисте життя). Увагою преси оточені всі.

«Тому треба постійно налагоджувати добрі стосунки з пред­ставниками засобів масової інформації. Ви самі або ваші довірені особи повинні виробити політику спілкування з пресою, яка б працювала як на вас, так і на журналістів. Наприклад, вам треба миттєво реагувати на кожне питання, яке вам можуть подати, і самому вишукувати будь-який вигідний випадок, щоб підкинути пресі матеріал, в якому вона має потребу. Насамперед, ви пови­нні бути правдиві, але при цьому повідомляти тільки той об'єм інформації, який, по-вашому, слід привідкрити. Використовуйте всі можливості для співробітництва, але не нашкодьте собі. Якщо преса опублікує матеріал, що стосується вас і помістить брехливі відомості, вам належить якомога швидше, навздогін опублікува­ти правдиву інформацію. Виправлення фактів повинно бути зроблено без затримки, доки інцидент ще свіжий у свідомості громадськості».

Радять ефективно використовувати пресу і впливати на людей, даючи інтерв'ю чи просто виступаючи на прес- чи телеконференції.

Телеконференцією називається спілкування людей за допомо­гою мережі Інтернет.

Участь у такій конференції залежить від пропускної здатності мережі вашого провайдера Інтернету і від того, чи ви на неї під­писалися.

Систему електронних дощок-оголошень являє собою диску­сійна група USEWET.

Групи новин мають кілька категорій:

• бізнес (bis);

• новини (news);

• розваги (rее);

• наука (sci) та ін.

Обравши одну із категорій новин, можна спілкуватися з людьми, які цікавляться цими ж проблемами. Зазначимо, що спілкування в дискусійних групах засновано на таких основних правилах:

— тему й характер телеконференції встановлює її адміністратор;

— якщо вас щось не влаштовує, необхідно звернутися до ад­міністратора;

— перш ніж включитись до активної діяльності у телеконфе­ренції, варто уважно вивчити представлені в ній теми й питання.

Спочатку радять прочитати файл запитань, а потім ставити питання адміністраторові чи іншим особам. Можна посилати і отримувати повідомлення від інших учасників. Якщо отримали повідомлення від конкретного учасника, то потрібно відповісти особисто йому, а не через телеконференцію.

Свої повідомлення не можна переобтяжувати великими цитатами.

На інші (нові) телеконференції потрібно підписуватися. Підтвер­дження про підпис має надійти від адміністратора. Якщо ж ви не змо­жете взяти в ній участь, то потрібно послати відмову (про порядок відмови має бути написано в листі адміністратора).

Спілкування з учасниками телеконференції має проходити так, як і у повсякденному спілкуванні.

Прес-конференція — це спілкування з представниками преси.

Прес-конференції можуть проводити будь-які організації (му­зеї, партії, товариства, зоопарки, фірми тощо). Фірми проводять прес-конференції з приводу випуску нового товару, надання но­вих послуг, отримання патенту на нові ліки, відкриття нового за­воду, страйку робітників тощо.

Прес-конференцію можна проводити у терміновому порядку, якщо виникла критична ситуація, яку треба невідкладно врегулювати. Проте більшість прес-конференцій слід планувати силами вашої прес-служби в рамках стратегічного плану зв’язків з громадськістю, а засобам масової інформації необхідно повідомляти про дату проведення прес-конференції завчасно.

Визначте дату проведення прес-конференції та коротко сформулюйте повідомлення, що буде розповсюджене (на умовах суворої заборони...Інакше кажучи, ЗМІ не можуть згадувати подробиці змісту у пресі, але якщо дати їм «спробувати його на смак», це може збудити їхній апетит і сприяти відвіданнюними прес-конференції).

Прес-конференція зручна для кореспондентів, але не гарантує, що преса висвітлить ваш захід. У кореспондентів має бути причина для того, щоб з'явитися на прес-конференцію, тому їх треба привабити певною хорошою підготовкою.

Для того, щоб прес-конференція досягла мети, необхідно при її підготовці і проведенні врахувати декілька обставин:

1. Час проведення.

Зробіть так, щоб ваша конференція не співпала з важливим повідомленням іншого відомства.

Найкраще проводити прес-конференцію в середині тижня, тому що понеділок - редакційний день у ЗМІ і можна не досягти бажаної активності представників ЗМІ, а п'ятниця - день перед вихідними, день культурних програм, що також може відобразитися на присутності журналістів. Ранкове проведення конференції дозволяє редакторові вранці передивитись анонси основних подій дня і призначити на ваш захід кореспондента й знімальну групу, виділити обладнання для прямого репортажу, супутникову лінію зв’язку тощо. Відомо, що журналісти — професійні " сови" (пізні записи, монтаж), тому доцільно призначати прес-конференцію з 12.00 до 14.00, бо з 15.00 починається здавання матеріалів у редакціях, записи, студійний час. Пам’ятайте, що продюсерам на телебаченні та радіо необхідний час для того, щоб змонтувати репортаж до ефіру, а кореспондентам газет – для того, щоб написати статтю.

2. У запрошенні обов'язково повинна вказуватися тематика, що дозволить редакціям відправити на прес-конференцію компетентних у даному питанні журналістів. Запрошення краще оформляти як іменне і відправляти за 5-7 днів до прес-конференції електронною поштою, звичайною поштою або факсом. Будьте лаконічними: сповіщення про захід – це не прес-реліз, який містить більше подробиць про ваше ключове повідомлення. Воно має містити лише найважливішу інформацію, таку як: адреса, карта, розташування входу до будівлі, вказівки щодо паркування.

За два дні до прес-конференції можна дати наступний анонс про неї. Не пізніше ніж за добу до прес-конференції доцільно обдзвонити ЗМІ хоча б ключові, для з'ясування питань: Чи отримали запрошення? Чи планується присутність? Чи необхідна додаткова інформація? За день до проведення або вранці в день заходу можна зв'язатися з редакціями і студіями за телефоном і нагадати запрошеним про час і місце проведення прес-конференції.

3. Починати прес-конференцію потрібно не пізніше ніж за п’ять хвилин після оголошеного часу. Прес-конференція повинна мати чіткий сценарій проведення, який складається із двох частин — викладення позиції організаторів із проблеми і відповідей на питання журналістів. Час на проведення кожної частини визначається організаторами (як правило 10 хв. для повідомлення, 20 хв. — для відповідей на запитання). Можна забезпечити також можливість пресі надати інтерв’ю з тими, хто виступав.

4. Вести прес-конференцію може особа, відповідальна за зв'язки із громадськістю або пресою. Ведучий обов'язково представляє журналістам учасників, серед яких бажана присутність особи, уповноваженої приймати остаточні рішення з питань прес-конференції.

5. Доцільно провести реєстрацію учасників прес-конференції з боку ЗМІ, що дасть змогу аналізувати результати зустрічі за їх публікаціями. Під час реєстрації дуже добре роздавати матеріали, що інформують про факти і пояснюють проблему прес-конференції: прес-реліз, інформаційний листок, буклети по тематиці вашого повідомлення, номери основних контактних телефонів співробітників вашої прес-служби, які можуть надати додаткову інформацію. Це вбереже від викривлення інформації (не так записали, почули, видалося та ін.).

Для будь-якої прес-конференції існують певні правила проведення:

- доповідач чітко зачитує текст короткої заяви, в якій ідеться про причини заходу

- репортерів запрошують ставити запитання

- запитання ставляться по черзі, професійні стандарти передбачають, що журналісти будуть притримуватися оголошеної теми

- перед останнім запитанням хтось із команди організаторів нагадує, що відведені 20 хв. пройшли.

Організаційний аспект заходу. Прес-конференція найчастіше відбувається в кімнаті для зустрічей (засідань, зборів). Це також може бути постійне приміщення для проведення заходів із журналістами (де передбачене освітлення, пристосування для використання відповідної апаратури, особливо для телегруп). Всі присутні повинні бути забезпечені місцями. Доповідач і його команда розміщуються за столом або кафедрою, де ставляться мікрофони і диктофони. Перед учасниками виставляються таблички з інформацією про учасників прес-конференції (прізвище, ім'я, по батькові, посада).

Не піддавайтеся оманливій спокусі завжди проводити прес-конференції в себе. Думайте про наочність та візуальне представлення того, чого ви хочете досягти. Пам’ятайте: телебачення подає свої репортажі в картинках, тому зробіть місце проведення конференції максимально привабливим візуально.

Ведучий представляє учасника (учасників), надає їм слово, стежить за ходом заходу. Найбільша роль йому належить під час відповідей на запитання журналістів. Головне, щоб запитання відповідали оголошеній темі, були короткими та зрозумілими виступаючому.

Запитання і відповіді треба записувати до протоколу.

Бажано кожний прес-захід записувати на аудіоплівку (диктофон), потім розшифровувати і використовувати для опублікування у засобах масової інформації, перевірки фактів, цитат, що були використані у публікаціях.

Під час заходу можливе використання відеопрокатної апаратури для демонстрації фотографії й відеозйомок, діаграм, графіків тощо.

Матеріали кожної прес-конференції (плай, прес-реліз, записи запитань і відповідей, розшифровка виступів, а також наступні публікації) зберігаються в окремій папці для зручності у роботі.

Після прес-конференції здійснюється моніторинг публікацій та проводиться за ними аналіз.

Готуються та надсилаються до ЗМІ відповіді па критичні матеріали.

Публікації доводяться до учасників прес-заходу з мстою запобігання у майбутньому помилок, що були допущень.

Прес-конференції можуть проводити представники влади (відповіді мера на запитання представників преси).

Журналісти намагаються видобути інформацію для роздумів. А для цього їм потрібні факти (бажано — подробиці, які шоку­ють, сенсації, актуальні вислови).

Визначте гідних довіри речників для свого повідомлення. Загальновідомий діяч, що викликає повагу, може зробити диво для привернення уваги до вашого заходу, тому виберіть найкращого представника, якого можете вибрати.

Можливо, у вас є урядовець або чиновник нижче за посадою, але краще обізнаний щодо роботи із ЗМІ, який може провести більшу частину презентації та без роздумувань відповісти на основну масу запитань. Урядовець вищого рівня, який може бути дуже блискучим організатором і мотиватором у своєму відомстві, але який на даному стані не має такого рівня кваліфікації у роботі з ЗМІ, можливо, захоче використати свого молодшого колегу як «ведучого». Старший урядовець, однак, може привнести свій авторитет, головуючи на заході та виголосивши вступну промову, дозволивши своєму молодшому колезі відповідати на основні запитання ЗМІ, але залишаючись поряд на той випадок, якщо треба буде втрутитись. Незалежна підтримка може бути потенційною зброєю, тому якщо ви маєте можливість запросити речника не від уряду – наприклад, від бізнесу чи туристичної галузі, – який підтримає ваше політичне повідомлення, зробіть це. При цьому, однак, попередьте, щоб він був добре поінформований про те, що ваш речник збирається казати, щоб не було протиріч.

До прес-конференції потрібно добре підготувати:

• заяву, яку можна виголосити перед людьми;

• відповіді на можливі запитання;

• думку, яку інформацію хотіли б бачити, опублікованою. Потрібно вирішити що треба говорити, а що — ні.

Розроблено поради тим, хто готується до прес-конференції:

1. Намагайтесь, щоб одягнений вами костюм відповідав ситу­ації і тій аудиторії, перед якою ви будете виступати.

2. Відповіді на питання повинні бути спокійними, правдивими і, за можливістю, стислими.

3. Ставтеся до прес-конференції як до слушної нагоди донести правду до суспільства.

4. Якщо ви захочете приховати або перекрутити факти, вам зна­добиться безліч заяв, щоб зробити свою неправду правдоподібною.

5. Суспільство повинно вам довіряти, вірити вашим словам. Цією вірою не можна зловживати, не можна зраджувати її.

6. Не ставтеся до журналістів із презирством, думаючи, що їм ви можете говорити все, що хочете, що вони повірять усьому.

7. Не намагайтесь підкинути вигадку, щоб привернути до себе увагу, не плекайте ілюзій, що публіка довірлива і накинеться на сумнівну інформацію — люди хочуть знати правду, і вони заслу­говують на це.

8. Ще до початку прес-конференції вам слід вирішити, що ви хочете сказати пресі і громадськості.

9. Прорепетируйте із секундоміром і магнітофоном, щоб ви­значити, що ви зможете повідомити за десять, двадцять, три­дцять, шістдесят і дев'яносто секунд.

10.Заздалегідь напишіть цитати скорочено, як у телеграмі, щоб при необхідності готова заява без зусилля відтворилася у вашій пам'яті.

11.Відповідайте на питання прямо і без збентеження.

12.Визначте свою стратегію і уникайте сюрпризів.

13. Якщо ви готуєте заяву для опублікування її у вечірніх новинах, то призначайте час прес-конференції таким чином, щоб журналісти мали можливість прибути на неї, потім повернутися на свої робочі місця і відредагувати матеріал до ефіру. Правильний вибір часу дуже важливий.

Круглий стіл – є однією з форм заходів, спрямованих на виконання програми формування високої ділової культури. Відбувається за участю керівників чи відповідальних осіб.

Тема й питання для обговорення визначаються і оголошуються заздалегідь. Це дає можливість учасникам підготуватися до обговорення, приготувати матеріали для демонстрації, аналітичні дані, фактичні матеріали, що робить засідання цікавим, активним і результативним. Кількість учасників, як правило, коливається від 6 до 10 чоловік.

Засідання проходить у залі засідання або іншому пристосованому приміщенні. Учасники розміщуються за одним столом, поряд з кожним ставиться табличка, де зазначається інформація про особу або організацію, яку вона представляє, роботу організує ведучий. Перед початком виступів і обговорення він представляє всіх присутніх, звичайно черговість представлення задається порядком розміщення за столом - наприклад, за часовою стрілкою.

Ведучий знайомить присутніх з порядком обговорення. Оголошує регламент для кожного, хто виступає, – відповідно до важливості його виступу. В процесі обговорення ведучий слідкує за дотриманням регламенту, тактовно пропонує скоротити виступ, якщо необхідно, або навпаки, виділяє додатковий час.

Закінчується обговорення коротким резюме ведучого, прийняттям відповідних програм або ухваленням пропозицій.

Коли проводиться такий захід, обов'язково слід передбачити участь у ньому представників ЗМІ. Одним із результатів " круглого столу" можуть бути інформаційні повідомлення про нього у пресі. За його матеріалами можна провести прес-конференцію, запросивши на неї представників місцевих ЗМІ, національних інформаційних агентств і відомчих видань. Можна підготувати і розіслати прес-реліз, організувати інтерв'ю із найбільш авторитетними учасниками «круглого столу».

10. Все, що Ви скажете, може бути використано проти Вас", - ця знаменита фраза американських поліцейських фільмів повинна стати пересторогою для багатьох, коли вони мають справу з журналістами, які нібито шукають можливості взяти в них інтерв'ю. Насправді, більшості випадків, це не відповідає реальному стану речей. Журналісти, у переважній своїй більшості, не цікавляться тим, в кого вони беруть інтерв'ю або організаціями, які ті представляють. Журналісти-професіонали не мають іншої мети, окрім виконання свого ремесла: збирати інформацію та повідомляйте її широкому загалу.

Для того щоб отримати від Вас інформацію про реальний стан речей, журналіст не ставить легко передбачувані запитання, а попередньо зібравши усі можливі відомості про предмет (подію, людину тощо), використовує техніку інтерв'ю в такий спосіб, аби змусити Вас повідомити ту інформацію, яку Ви, можливо, воліли б не оприлюднювати.

Людина, в якої беруть інтерв'ю, повинна постійно усвідомлювати, що розмовляє з журналістом, професіоналом, який сидить просто напроти неї і може зробити надбанням гласності все, що почує. Перед тим, як відповідати на питання, запитайте себе, чи хотіли б Ви бачити свою відповідь надрукованою в газеті чи журналі.

Не має значення наскільки теплою є ваша бесіда, журналіст ніколи не перейде на розмову " один на один". Єдине, в чому ви можете бути впевнені — це те, що Ваші ідеї та переконання не будуть опубліковані, якщо Ви їх не озвучили вголос.

Звичайно ж, прес-контакти - це не Ваша повсякденна робота, тому журналіст майже завжди має певну перевагу в цій грі. Він, зазвичай, має значно більшій досвід у проведенні інтерв'ю і може значно сильніше впливати на розмову за допомогою спрямування своїх запитань і зауважень, що їх він робить протягом розмови.

Однак, Ви не повинні розглядати інтерв'ю як заздалегідь програшну ситуацію. Як би там не було, Ви значно краще володієте темою обговорення і тому можете вдягти маску " самовпевненості". Окрім того, Ви маєте змогу підготуватися до інтерв’ю, тим самим створивши умови, що дозволять Вам досягнути позитивного результату. Деякі практичні поради допоможуть Вам у підготовці до інтерв'ю.

Ще до початку інтерв'ю спробуйте передбачити його перебіг. Ви можете практикувати рольову гру, ставлячи самому собі потенційні " слизькі" запитання, проте, чи не найкращим є тренінг за допомогою відеокамери (запис на відеоплівку імітації Вашого інтерв'ю з подальшим відтворенням і розбором помилок). Найскладнішим, безумовно, є телеінтерв'ю, оскільки в цьому разі протистояння між репортером і Вами може загострюватись - телевізійний екран, камери, світло юпітерів - все це, як правило, завжди спричиняє легкий шок, коли Ви вступаєте на телебаченні вперше. Якщо протягом вищевказаного тренінгу Ви навчитесь долати цей шок і засвоїте, як все ж давати гарне інтерв'ю за таких умов, це також буде свідченням того, що переважна більшість проблем, пов'язаних з інтерв'юванням та роботі з друкованими ЗМІ для Вас не існуватиме.