Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Теоретичні основи міжнародної інвестиційної політики. Механізм залучення іноземних інвестицій






Тема 5. ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ ТА МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО.

 

Теоретичні основи і економічна сутність міжнародної інвестиційної політики. Механізм залучення іноземних інвестицій.

Інвестиційна політика України

Суть та особливості науково-технічних відносин. Міжнародна передача технології. Міжнародне технічне сприяння

Міжнародне регулювання передачі технології

Література:

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учеб. Пособие. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1999. — Гл. 4—6.

2. Булатов А. С., Рогатных Е. Б., Волков Р.Ф., Виноградов В.В., Бартенев С.А. Мировая зкономика / Под ред. А. С. Булатова. — М.: Юрист, 2003. - С. 190-205.

3. Житомирське Полісся — територія пріоритетного розвитку в області. — Житомир: Видавництво " Полісся", 2000. — С. 26—40.

4. Закон України " Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (№ 2673 від 13.10.92) / / Правда України. - 1992. - № 119. - С. 2.

5. Закон України " Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області" (№ 1276-XIV від 03.12.99)//Урядовий кур'єр. - 1999.-№245.-С. 1.

6. Козик В.В., Папкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. - К.: Знання-Прес, 2002. - С. 201-222.

7. Кредісов А. І., Березовенко С. М., Биков Г.М., Волошин В.В., Расшивалов Д. П. та ін. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. — К.: ВІРА-Р, Альтпрес, 2002. - Р. 6-7.

8. Кузнецова Н.В. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине: Практическое пособие. — К.: СПЛАЙН, 1998. — С. 27-41.

9. Пила В., Чмир О., Загородній В. Про перспективи спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку в Україні // Економіка України. - 2002. - № 4. - С. 11-16.

10. Пузакова Е.П. Мировая экономика. — Р-н-Д.: Феникс, 2001. — С. 302-325.

11. РумянцевА.П., Клименко Г.Н., Рокоча В.В., Шевченко В.Ю., Савчук В.І. Міжнародна економіка. — К.: Знання-Прес, 2003. — С. 117-137.

12. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпенко, B.C. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. — К.: Либідь, 2002.-С. 100-142.

13. Філіпенко А.С., Будкін B.C., Веклич О.О., Годун С.Д., Дудченко М.А. та ін. Світова економіка. — К.: Либідь, 2002. — С. 132—145.

Теоретичні основи міжнародної інвестиційної політики. Механізм залучення іноземних інвестицій

В системі відтворення іноземні інвестиції можуть відіграти важливу роль у справі відновлення та збільшення виробничих ресурсів і забезпеченні відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну і споживання, то іноземні інвестиції основним чином повинні стосуватися першої ланки — виробництва, складати матеріальну основу його розвитку з метою забезпечення відтворювального процесу.

За економічною енциклопедією поняття інвестиції походить від латинського слова investio — й означає довгострокові вкладення капіталу в галузі економіки всередині країни і за кордоном.

Автори «Фінансово-правового словника» тлумачать інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід), або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади; паї; акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації; право володіння природними ресурсами, будинками та іншими цінностями.

Багато авторів трактують інвестиції як вкладення капіталу в різних його формах. Зокрема В.І. Гордань вважає інвестиції «вітчизняними та зарубіжними тривалими вкладеннями капіталу в галузі народного господарства, інфраструктуру та соціальну сферу як усередині країни, так і за кордоном». Дане визначення дає досить загальне поняття інвестицій, не виділяючи іноземні інвестиції в окреме поняття.

А.А. Пересада вважає іноземними інвестиціями «запозичені й кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інституцій, зарубіжних корпорацій і фірм, спільних підприємств».

У західних наукових економічних напрацюваннях інвестиції розглядаються як основа нагромадження капіталу, причому з погляду окремої особи вони виступають у формі безпосередньо інвестицій і у формі заощаджень. П. Самуельсон підкреслює, що кінцеві цілі людей передбачають не лише поточне споживання, а й інвестування, або капіталоутворення. Виходячи з цієї постановки проблеми, заощаджений і накопичений капітал може використовуватись як для внутрішнього, так і для іноземного інвестування.

Іноземні інвестиції — це ті, реалізація яких передбачає взаємодію учасників, що належать різним державам (резидентів та нерезидентів по відношенню до конкретної країни) і ними здійснюється експорт капіталу з країни базування, яка є місцем переважного перебування інвестиційного суб'єкта.

В деяких наукових джерелах розглядається розподіл інвестицій на активні і пасивні. До активних інвестицій входять ті суми, які спрямовані на забезпечення процесу суспільного відтворення: заміщення спожитого у відтворювальному циклі капіталу, забезпечення зростання та якісного вдосконалення формування на цій основі важливих макроекономічних пропорцій, оптимізацію співвідношення між нагромадженням і споживанням.

До суми пасивних інвестицій входять ті суми, які не забезпечують суспільного відтворення: обслуговують зовнішній та внутрішній борг країни, підтримують курс національної валюти, контрактні операції (нові форми інвестицій). Багато економістів розрізняють реальні інвестиції, фінансові, інтелектуальні, а останнім часом в економічній літературі визначилась нова форма інвестицій - інноваційні.

Реальні іноземні інвестиції (виробничі) передбачають приріст капіталу суспільства чи фірми, в яку вони вкладаються, однак, це відбувається не завжди. Реальні інвестиції передбачають перетворення грошових засобів в будівлі, обладнання, машини, матеріально-виробничі запаси тощо.

Фінансові іноземні інвестиції — це вкладення коштів у різні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін., реалізація котрих передбачає взаємодію учасників, які належать різним державам (резидентів і нерезидентів по відношенню до конкретної країни).

 

 


Рис. 1. Ринки вкладень іноземних інвестицій

Окремо виділяються інтелектуальні інвестиції. Це, перш за все, вкладення у науковоосвітню інфраструктуру, в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідного та патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі.

При стабільній економіці всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями, але за умов кризи можливі інвестиції на підтримку діючих технічно відсталих виробничих фондів, тобто інноваційна форма інвестицій — це вкладення у нововведення, яка здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій.

На певному етапі економічного розвитку рух капіталів виходить за межі держави, отримує власну інвестиційну мотивацію і стає складовою міжнародних економічних відносин. Для країни базування, яка виступає інвестуючим об'єктом і здійснює експорт капіталу, процес інвестування виступає як інвестиція за кордон, а для приймаючої країни, об'єкта інвестування, рух капіталів має назву іноземне інвестування.

Для більш досконалого поняття економічної оцінки інвестицій потрібно визначитись з характеристикою об'єктів і суб'єктів інвестиційної діяльності. До об'єктів інвестиційної діяльності відносять майно, в тому числі основні оборотні фонди в усіх галузях національної економіки, цінні папери та цільові грошові вклади, інтелектуальну власність і науково-технічну продукцію, інші майнові права. В реальному житті об'єкти інвестування виступають як майнові цілісні комплекси, або їх окремі елементи.

Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, запозичених або залучених майнових чи інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Розрізняють індивідуальних та інституційних інвесторів. Відмінності між ними полягають у масштабах керованих ними ресурсів, характері й методиках прийняття рішень.

Інвестори в сучасних умовах можуть виступати як покупці, вкладники та кредитори, які розміщують свій капітал в об'єкти інвестиційної сфери. При цьому переважно інвестор визначає об'єкти інвестування, залучає інвестиційних посередників, ставить перед ними певні завдання для реалізації його інтересів. У процесі іноземного інвестування інвесторами можуть виступати фізичні особи, корпорації, держава (уряд), міжнародні організації.

Накопичені у транснаціональних банках, корпораціях, міжнародних організаціях, інвестиційних фондах і компаніях та ін. капітали використовуються цими інституціями для нарощування інвестиційних ресурсів. Так інвестиційні ресурси виходять із-під національного контролю та регулювання і виступають як іноземні інвестиції, відносно країни, в яку вони направляються.

Важливу роль для висвітлення економічної сутності іноземного інвестування має визначення джерел інвестування. Вони досить різноманітні, але в цілому їх можна привести до кількох головних, серед яких виділяють: внутрішні, або власні (які формуються за власний рахунок), та залучені й запозичені.

При більш детальному розгляді джерел можна виділити їх складові елементи, або першоджерела. Першоджерела як внутрішніх (національних), так і міжнародних інвестиційних ресурсів, складовою яких є іноземні інвестиції, формуються у структурі національних економік. З поняттям економічної сутності іноземних інвестицій тісно пов'язане питання мотивації та економічної природи формування першоджерел інвестиційних залежно від різноманітних груп інвесторів (фізичних осіб, корпорацій, держави).

Отже, інвестиційні ресурси фізичних осіб формуються за рахунок власних (внутрішніх) джерел, в утворенні яких беруть участь декілька першоджерел, мотивацію утворення яких ми розглянули.

Приватні заощадження виступають як інвестиції, в основному з метою отримання більшого прибутку, тобто приватні інвестиції, перш за все, будуть направлені у високорентабельні галузі, а сфери з повільним обігом капіталу залишаються недоінвестованими.

Надмірне інвестування окремих галузей призведе до інфляції («перегріву економіки»). Ці два крайні полюси необхідно врівноважувати за допомогою державного регулювання, оскільки порушується важлива відтворювальна функція — здійснення за допомогою інвестицій структурної перебудови і формування на цій основі важливих макроекономічних пропорцій (відтворювальних, галузевих, вартісних, територіальних і т. ін.). Важливу роль у формуванні вищевизначених макроекономічних пропорцій повинна відігравати регіональна інвестиційна політика.

Інвестиційні ресурси корпорації, на відміну від інвестиційних ресурсів фізичних осіб, формується не тільки із власних, але і з залучених та запозичених джерел, в утворенні яких беруть участь набагато більше першоджерел (рис. 2).

Пояснення економічної природи інвестиційних ресурсів не фінансових фірм (підприємницька інвестиційна діяльність) дають дві основні теорії — теорія граничної ефективності інвестування (теорія Кейнса) та теорія Тобіна. Кейнс у праці «Загальна теорія зайнятості, проценту та грошей» виходив з припущення, що фірми намагаються максимізувати прибуток у будь-якому році, який розглядається. З метою максимізації прибутку фірма буде інвестувати у нові активи та займати для цього нові ресурси доти, доки прибуток кожного нового активу буде більшим, ніж вартість позичених коштів. Джеймс Тобін розвинув альтернативну теорії Кейнса версію, згідно з якою фірми намагаються максимізувати ринкову вартість акціонерного капіталу, а не поточного прибутку, яка визначається як різниця між ринковою вартістю активів та боргів. Для фірм, акції яких обертаються на ринку цінних паперів, цей показник дорівнює добутку кількості акцій на їхню ціну. За теорією Тобіна фірма буде підтримувати покупку активів (інвестувати) та запозичати капітал поки новий придбаний актив збільшує ринкову вартість акціонерного капіталу (це твердження може бути уточнене за допомогою коефіцієнта Тобіна).

За рахунок підприємницької інвестиційної діяльності здійснюється важлива функція інвестицій - забезпечення зростання та якісного вдосконалення основного капіталу підприємств. Дане зростання здійснюється на рівні окремих підприємств і характеризує в першу чергу відтворювальний рівень мікроекономіки, але суспільне виробництво складається з взаємопов'язаних індивідуальних кругообігів, а їх вища і досконаліша будова впливає на загальний макроекономічний рівень відтворення.

Заслуговують на окреме висвітлення першоджерела, за рахунок яких формуються інвестиційні ресурси держави. Інвестиційні ресурси можуть утворюватися як за рахунок власних (внутрішніх), так і за рахунок залучених та запозичених ресурсів, першоджерела яких наведені у схемі (рис. 2).

Інвестиційна діяльність уряду відрізняється від інвестиційної діяльності вищеописаних груп інвесторів. Для уряду ні прибуток, ні власний капітал уже не є чинниками, що визначають завдання інвестування. Уряд подібно фірмам може використовувати запозичені кошти як для довгострокового інвестування (будівництво доріг, аеропортів, медичних закладів), так і для споживання, наприклад, він може випускати державні облігації для фінансування додаткових трансфертних платежів, направляти інвестиційні кошти для погашення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, підтримання курсу національної валюти, направляти позики для отримання товарних кредитів від тих країн, які виділили позики.

Рис. 2. Першоджерела та мотивація утворення інвестиційних ресурсів

 

З поняттям іноземних інвестицій пов'язані поняття «втеча капіталу» та «чистий приплив капіталу». Переведення значних розмірів капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.) - це втеча капіталу.

Її головною метою є вигідна гарантованість його розміщення в інших країнах. Різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формах позик іноземним постачальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів складає чистий приплив капіталу.

Основу вкладення іноземного приватного капіталу складають прямі та портфельні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції - це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), та вкладення, які зумовлені довгостроковими економічними інтересами і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування.

Зазначимо, що прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції (частка доходу об'єкта інвестування, яка не розподіляється і не переводиться прямому інвесторові). До прямих інвестицій також належать всі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями. Якщо розглянути кількісний критерій розмежування прямих інвестицій і портфельних, то ним є 10 %, але він не має реального впливу на прийняття рішень об'єктом інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить більше 10 %, але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою.

Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

Мотивація портфельного інвестування в цілому близька до мотивації прямого інвестування. Однак, зважаючи на значно вишу ліквідність портфельних інвестицій порівняно з прямими, головною метою інвестора при портфельному інвестуванні є намагання максимізувати прибуток при допустимому рівні ризику (розмістити капітали в певних країнах і в певних цінних паперах).

Портфельна інвестиційна діяльність вимагає від учасників здійснення численних операцій з цінними паперами. Причому ці дії не обмежуються лише продажем і купівлею активів, тому необхідно здійснювати широкий спектр операцій.

Поряд із прямими і портфельними інвестиціями важливу роль у міжнародному інвестиційному процесі відіграє державна іноземна допомога. Структурно її формують гранти, позики і технічна допомога, що мають як дво-, так і багатосторонню основу.

Проблема оцінки ефективності іноземної допомоги, характеру її впливу на економіку країн-реципієнтів дискусійна, особливо в сучасних умовах. З одного боку, з раціональним використанням іноземної допомоги багато в чому пов'язані економічні успіхи Тайваню, Ізраїлю, Південної Кореї, окремих країн з перехідною економікою (Угорщина, Польща). З іншого боку, для багатьох країн іноземна допомога не тільки не сприяла прискоренню темпів економічного зростання, але й поглиблювала соціально-економічні диспропорції.

Як підсумок потрібно зазначити, що на формування міжнародної інвестиційної політики впливає багато факторів, основними з яких є:

• фактори, які визначають конкурентні переваги компанії (масштаби діяльності, диверсифікація продуктів, патенти і торгові марки, управлінський та маркетинговий досвід, власні технології тощо);

• специфічне територіальне розміщення факторів виробництва, таких, як природні ресурси та робоча сила;

• переваги інтернаціоналізації виробничих сил та інші.

В світовій системі господарювання іноземні інвестиції виступають важливим економічним важелем і викликають необхідність зламу національних перегородок та інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки.

Фактори, що формують механізм залучення іноземних інвестицій, не є чимось постійним і незмінним. Вони формуються залежно від багатьох чинників.

 

Рис. 3. Механізм залучення капіталу

 

 

Як показано на рис.3, важливим елементом механізму залучення іноземних інвестицій є введення системи пільгового оподаткування.

Система податкових і митних пільг містить: «податкові канікули», знижки ставок оподаткування при реінвестиціях отриманого прибутку чи інвестиціях у визначені регіони та галузі, захист від подвійного оподаткування, звільнення чи зниження митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат тощо.

Другим елементом, що сприяє залученню іноземних інвестицій, є формування і розвиток спеціальних економічних зон.

Спеціальні економічні зони передбачають ще більшу систему податкових і митних пільг, спрощення адміністративних процедур тощо.

Третім елементом можна вважати удосконалення фінансового механізму.

Фінансовий механізм охоплює: зміцнення позицій національної валюти, її конвертованість; можливість для підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані доходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери.

Особливу увагу необхідно приділити інформаційному забезпеченню залучення іноземних інвестицій як найбільш слабкій ланці у діючому механізмі регулювання цього процесу. Інформаційне забезпечення та центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти та умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльності тощо.

Створення ефективної системи залучення іноземних інвестицій потребує насамперед формування якісної законодавчої бази. Наявність протиріч та невизначеність ряду важливих питань законодавства обумовлює необхідність внесення змін до Закону України «Про власність» і «Земельного кодексу України» щодо визначення майнових прав іноземних інвесторів. Потрібні уточнення на державно-правовому рівні ряду питань про концесії. Потребує більш ретельного обґрунтування система валютного регулювання.

Суттєве значення в механізмі залучення інвестицій належить створенню єдиної цілісної системи державного управління інвестиційними процесами, яка б охоплювала відповідні структури з роботи з іноземними інвестиціями, механізми реалізації державної політики залучення капіталу, координації діяльності з міжнародними організаціями, проведення експертиз найважливіших проектів та їх конкурсний відбір.

Функціонування економіко-організаційного блоку механізму залучення інвестицій можливе лише в сукупності з ефективним механізмом державних гарантій та системою законодавчого, нормативного, інформаційного забезпечення організації системи страхування і перестрахування іноземних інвестицій, сприяння розвитку банківсько-кредитної системи.

Доцільною є підтримка інвестиційних проектів, які направлені на розвиток приватного сектора (в першу чергу малих і середніх підприємств), які повинні одержати доступ до інвестиційних кредитів, створення контрактних бірж.

Іноземні інвестори можуть брати участь у приватизації майна державних підприємств при узгодженні з Фондом державного майна. Іноземний капітал в процесі приватизації необхідний, в першу чергу, в тих сферах економіки, активізація нарощування виробничого потенціалу в яких дозволяє вивести країну з кризи, зняти соціальну напругу в суспільстві та подолати залежність України від імпорту.

Одним із важливих аспектів розробки механізму іноземного інвестування є здійснення ефективної і гнучкої регіональної інвестиційної політики. Економічна роз'єднаність, загострення дезінтеграційних процесів у народному господарстві потребують врегулювання міжрегіональних відносин.

Важливою складовою механізму залучення іноземних інвестицій у регіони країни є розвинута інвестиційна інфраструктура.

Крім комерційних банків та інвестиційних фондів, вона має також охоплювати недержавні пенсійні фонди, комерційні страхові товариства, консорціуми недержавних інвесторів, іпотечні банки.

Суттєва роль в механізмі залучення інвестицій відведена цільовим інвестиційним програмам. Економічне забезпечення реалізації регіональних інвестиційних програм в основному здійснюється шляхом покращення фінансового механізму залучення інвестицій.

Важливим елементом поліпшення якості інвестиційного клімату України повинна стати регіональна інвестиційна політика, сутність якої можна розкрити через її двоаспектну характеристику. З одного боку, виходячи із загальнодержавних інтересів, повинна здійснюватися чітко відпрацьована в законодавчому плані практична діяльність держави в усіх регіонах України, а з іншого, — кожний регіон має право проводити політику залучення іноземних інвестицій з урахуванням своїх внутрішніх інтересів, виходячи з потреби реалізації тих чи інших місцевих цілей і завдань, наявності відповідних регіональних ресурсів. Оптимальне поєднання цих двох складових і являє собою регіональну інвестиційну політику.

В основу механізму реалізації регіональної інвестиційної політики закладено економіко-організаційний блок, який базується на обґрунтованій концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій: системі пільг в оподаткуванні; визначенні пріоритетних напрямків використання іноземних інвестицій; розширенні можливостей участі іноземних інвесторів у процесах приватизації і створення спільних підприємств.

 

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.012 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал