Прямі та непрямі форми оподаткування, їх особливості, переваги та недоліки

За економічним змістом (за формою взаємовідносин платника і держави) податки поділяються на прямі та непрямі. Вони мають такі теоретичні відмінності:

1. За формальною ознакою:

При прямому оподаткуванні заздалегідь відомі: платник, ставка, оклад. При непрямому оподаткуванні не відомий платник, їм становиться покупець, який придбає матеріальні цінності.

2. За ознакою перекладення:

Прямі податки безпосередньо не можуть бути перекладені на будь-яку іншу особу. Таким чином, поняття носія і платника податку співпадають.

Непрямі податки повністю перекладаються на покупців і тому виникає два суб’єкти оподаткування: носій та платник.

3. За характером впливу на доходи:

Прямі податки впливають на номінальні та на реальні доходи. Непрямі податки впливають тільки на реальні доходи, мають „скритий” характер.

Варто зазначити, що критерій розподілу податків на прямі та непрямі (за способом можливості їх перекладення на споживачів) не завжди відповідає дійсності, тому що прямі податки при благо приємних обставинах можуть бути перекладені на споживача через механізм росту цін, в непрямі податки не завжди можуть бути перекладені на споживача, тому що ринок не завжди у попередньому обсязі може прийняти товар за підвищеними цінами.

В даний час всі подоходні і майнові податки відносяться до прямих, а всі податки на споживання – до непрямих. Таким чином, прямі податки встановлюються безпосередньо для платників, їх розмір залежить від масштабу об’єкта оподаткування.

У промислово розвинутих країнах частка прямих податків достатньо висока (у США – понад 90 %; Японії – понад 70 %, у ФРН – близько 45 %).

У практиці оподаткування, починаючи з ранніх її періодів, склалася наступна класифікація прямих податків:

Прямі податки поділяються на реальні та особисті.

Реальні – поземельний, подомовий, промисловий, податок на цінні папери.

Особисті – подоходний податок з населення, податок на прибуток (доход), по майновий, податок зі спадщини та дарувань тощо.

Реальні податки були першою формою прямого оподаткування. Особливістю їх є те, що вони звернені не до суб’єкта а до об’єкта В теперішній час застосовуються у ряді країн переважно як місцеві податки.

Особисті податки, у порівняні з реальними, звернені до суб’єкта. Світова практика відпрацювала роздільне оподаткування особистих доходів та доходів юридичних осіб. Враховуючи, що більша частина доходів корпорацій (АТ, банків) розподіляється у вигляді дивідендів та процентів, то основним є податок на особисті доходи. Особисті доходи – зарплата, процент, рента, прибуток тощо. Законодавство минулого СРСР орієнтувалось на оподаткування тільки зарплати та деяких інших форм зароблених доходів, причому у їх джерела (податок виплачує роботодавець).

У західних країнах отримало розвиток оподаткування за різними видами доходів (з нерухомості, рухомості тощо). Поступово переважною формою оподаткування стало оподаткування суми доходів з усіх джерел відповідно до податкової декларації, що подається платником податків.

Прогресивний характер прямого по доходного податкування у 50-60 роках 20 століття проявлявся у прогресивній шкалі ставок оподаткування.

У світовій практиці існує дві форми подоходного оподаткування: шедулярна та глобальна.

Шедулярна форма передбачає розподіл доходу на дві частини – шедули в залежності від джерела доходу (дивіденди, зарплата тощо); кожна шедулаоподатковується окремо. Таке роздільне оподаткування доходів за шедулами має мету, як вважають англійські законодавці – настигнути дохід у джерела та не допустити ухилення від сплати податку. Проте, на практиці це малоефективно.

За глобальною формою податок стягується з сукупного доходу платника незалежно від джерел доходу. Дана форма проста і тому діє у більшості розвинутих країн.

До прямих податків відноситься майнове оподаткування. На даний час у розвинутих країнах оподатковуються лише фонди крупних корпорацій. Майнове оподаткування повинно бути помірним для того, щоб у випадку низької рентабельності не задавити капітал підприємства.

Майнове оподаткування виконує ряд функцій, які недоступні подоходному:

1. Воно робить без смисловим сховування прибутків шляхом включення їх до витрат виробництва.

2. Обмежує зацікавленість корпорацій у нарощуванні нерозподілених прибутків в ущерб дивідендам.

3. Створює самостійне джерело доходу поряд з подоходним податком, що дозволяє розділити доходи центрального бюджету (в основному за рахунок подоходних податків) та місцевих бюджетів (за рахунок оподаткування нерухомості).

У господарській практиці СРСР майнове оподаткування (плата за фонди) було неефективним з приводу непомірно високої ставки, а також з причини нестабільного рівня рентабельності, причому не тимчасового, а постійного, незалежного від діяльності підприємства.

Майнове оподаткування деякий час трактувалося у нас як основний вид джерел бюджету, тоді як світова практика показала, що ця форма додаткова, другорядна.

В Україні на даний час запроваджено майнове оподаткування тільки у вигляді податку з власників транспортних засобів, земельного податку, а також оподаткування доходів від продажу та обміну об’єктів рухомого та нерухомого майна. У перспективі передбачено встановлення податку з майна юридичних та фізичних осіб.

Щодо непрямих податків, то вони виникли у вигляді акцизних зборів з обмеженого кругу товарів масового споживання, головним чином алкогольних напоїв, тютюнових виробів, чаю, солі, цукру тощо. Не рідко акцизні збори доповнювалися откупами або замінювались державною монополією на виробництво або продаж товару: горілки, солі тощо. Акциз виникає у тому випадку, якщо ціна рівноваги на будь-який товар (горілку, тютюн, каву) значно відхиляється від витрат його виробництва.

Сьогодні акцизний збір – це специфічний акциз на високорентабельні та монопольні товари.

Сучасні непрямі податки – це результат своєрідного поєднання податків з обігу та податків на споживання. Відмовившись від акцизного оподаткування товарів масового споживання (крім алкогольних, тютюнових виробів, нафтопродуктів тощо) сучасна держава перейшла до стягнення єдиного податку з обороту, що сплачується при кожному акті куплі-продажу. У країнах Західної Європи податок з обороту в даний час замінений на ПДВ. Це значить, що оподаткуванню в момент куплі-продажу підлягає не вся вартість товару, а лише та її частина, яка додана даним продавцем-виробником полу фабрикату до вартості сировини, виробником готового продукту – до вартості полуфабриката, торговцем – до вартості товару тощо.

На відміну від прямих, непрямі податки не враховують доходність, сімейний стан. Усі громадяни незалежно від розміру власного доходу сплачують ці податки, тому що споживають необхідні для життя товари та користуються послугами, які підлягають непрямому оподаткуванню.

Ставки непрямих податків можуть бути тверді та процентні.

Схематично склад непрямих податків (теоретично), які діють у зарубіжній практиці, можна представити наступним чином:

1. Акцизи.

- Індивідуальні (на цукор, на пиво, на бензин тощо);

- Універсальні (податок з обороту – однократний та многократний; ПДВ).

2. Фіскальні монопольні податки (на сіль, на тютюн, на сирники тощо).

3. Мито (за походженням: експортне, імпортне, транзитне; за метою: фіскальне, протекційне, сверхпротекційне, антидемпінгове, преференціальне; за ставками – специфічне, адволорне, змішане).

За останні 20 років надходження непрямих податків до бюджету розвинутих країн світу в абсолютних сумах збільшились у 5-15 разів, у ряді країн збвльшилась їх питома вага. У США непрямі податки складають близько 30 % всіх витрат на товари та послуги. У Великій Британії доля непрямих податків у витратах на споживання складає понад 20 %, у Франції та Італії – близько 30 %.

В Україні непрямі податки існують у вигляді ПДВ, акцизного збору та мита.

Отже, насамкінець, можна підкреслити наступні особливості (переваги та недоліки) прямих та непрямих податків.