Стандартні положення і вимоги міжнародного і європейського рівня (додатки).

Читач зустрінеться у цій книзі з новими поняттями, що стосуються проблем збереження та охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та конкурентоспроможності підприємств, а також з новими підходами до розв'язання цих проблем. Екологічний світогляд примушує змінювати точку зору щодо економічного розвитку, технічного прогресу й оцінювати їх з урахуванням екологічних пріоритетів і ризиків. Сучасна екологія зазнає сильного етичного навантаження (екологічна парадигма), змушує людину замислюватися над тим, що в нинішній екологічній ситуації необхідні принципово інша поведінка і розгляд будь-якої діяльності з позиції її гармонізації із законами живої природи.

Сподіваємося, що ця книга допоможе читачам стати на шлях гармонійного розвитку.

Д л я України поняття " екологічний аудит" є новим, тоді як у розвинених державах світу воно відоме вже упродовж 20—30 років. З початку 70-х років компанії країн Західної Європи і Північної Америки притягуються до юридичної відповідальності за заподіяну ними шкоду навколишньому середовищу. Пов'язані з цим значні фінансові (екологічні) збитки примусили їх зайнятися оцінюванням відповідності своєї діяльності нормам екологічного законодавства. За деякими ознаками таке оцінювання формально відповідало фінансовому аудиту, тому дістало назву екологічного аудиту [12].

До середини 80-х років екологічний аудит сформувався як функція або напрямок внутрішнього (корпоративного) управління для посилення контролю за діяльністю підприємств. Цей напрямок, або функція, загального управління (екологічний аудит) був прийнятий і введений Міжнародною торговою палатою і включав також оцінку відповідності стратегії діяльності компанії (корпорації) нормам екологічного законодавства.

Екологічний аудит набув великого поширення в промислово розвине-них країнах — Канаді, Великобританії, Нідерландах, США, Швеції, країнах ЄЕС. Серед перших розробників власних програм екологічного аудиту були компанії US Steel, Allied, Chemical та Occidental Petroleum.

У 1984 р. Національне агентство з охорони навколишнього середовища США розробило концепцію екологічного аудитування для федеральних агентств. Біля 40 різних федеральних агентств до 1987 р. розробили власні програми екоаудиту.

Екологічне аудитування стало окремим видом аудиторської діяльності у разі придбання або передачі нерухомого майна і проводиться практично при укладанні всіх угод купівлі - продажу нерухомості (Real Estate Assessment Property Transfer Audit).

Екологічний аудит, який відіграє важливу роль в регулюванні конфліктів між Національним агентством з охорони навколишнього середовища США і компаніями — порушниками екологічного законодавства, проводиться обов'язково, якщо причиною правопорушення є відсутність екологічної програми на підприємстві або неадекватність її екологічним вимогам. При регулюванні позовів проти тих, хто повторно порушує природоохоронне законодавство, або проти постійних порушників застосовуються обов'язкові програми екологічного аудиту.

Великого поширення набув спеціалізований екологічний аудит (інвес-тиційний аудит, енергетичний аудит, оцінювання безпеки продукту, що виробляється, оцінювання страхових ризиків тощо).

У 1990 р. комерційні банки в деяких промислово розвинених країнах почали використовувати екологічний аудит з метою мінімізації ризиків неплатежів по кредитах. Ці ризики зумовлені недоліками в природоохоронній діяльності підприємств-позивачів. В останні роки екологічний аудит застосовується міжнародними банками розвитку як інструмент управління з оцінюванням минулої і поточної природоохоронної діяльності компаній і структур, що фінансуються ними (дод. 3).

У США та інших країнах екологічний аудит в понятійному плані стає не тільки перевіркою стану підприємств на предмет відповідності вимогам природоохоронного законодавства, але і основою для розроблення заходів щодо запобігання можливим його порушенням. Відтак, екоаудит перетворюється з бюрократичного інструменту контролю за додержанням закону на економіко-правовий механізм стимулювання природоохоронної діяльності підприємств.

В Україні, починаючи з 1995 р., по такому шляху пішли Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (нині Міністерство екології і природних ресурсів) і незалежний Міжнародний фонд Дніпра, які за допомогою (методологічною та фінансовою) Уряду Канади, що надавалася через Центр досліджень міжнародного розвитку в місті Оттаві, почали запроваджувати екологічний аудит. В результаті була відпрацьована на різних галузевих підприємствах-представниках комплексна методологія проведення екологічного аудиту і рекомендованих ним стимулюючих некапіталомістких заходів щодо поліпшення екологічних характеристик з економічним ефектом. Ця методологія лягла в основу написання цього підручника, а також дала змогу розробити і подати до Уряду України законодавчі пропозиції щодо еколого-аудиторської діяльності в Україні

(дод. 1).

Отже, в понятійному відношенні екологічний аудит можна класифікувати як чисто природоохоронний, що має прямі природоохоронні цілі, і спеціалізований багатоцільовий із захисту корпоративних інтересів, інтересів інвесторів, кредиторів, страхувальників, власників нерухомого майна. За своєю суттю це поняття ринкове і підприємницьке. Воно невід'ємне від таких понять, як конкурентоспроможність, екологічне підприємництво, інвестиційні ризики. У міжнародній практиці це поняття вже реалізоване в механізми діяльності зі своєю законодавчою, нормативно-методичною і навчальною базою, організаційною інфраструктурою і кваліфікованими екоаудиторами. В Україні ще тільки починається усвідомлення того, що екоаудит є необхідною за міжнародними стандартами передінвестиційною стадією оцінки ризиків, обов'язковою процедурою визначення вартості підприємств, що приватизуються, маркетингових досліджень конкурентоспроможності продукції, найефективнішим інструментом погодження загальнодержавних і місцевих інтересів екологічної безпеки. Врешті-решт, це один з найефективніших засобів залучення громадськості до розв'язання проблем екологічно безпечного життя, екологічно чистої продукції. Ринок диктує попит на екологічний аудит.

2. Поняття та визначення екологічнго аудиту.

Н е з в а ж а ю ч и на значний досвід еколого-аудиторської діяльності, офіційне визначення має тільки аудит в галузі охорони навколишнього природного середовища. Мається на увазі визначення екологічного аудиту в українському ДСТУ ISO 14010—97: " Документально оформлений систематичний процес перевірки, який включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів аудиту для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім середовищем та інформації з цих питань критеріям аудиту, а також який включає передачу результатів перевірки замовникові". Цей стандарт допускає участь аудитора в коригувальних діях замовника через надання рекомендацій, що витікають з висновків аудиторського звіту за домовленістю із замовником.

На практиці еколого-аудиторська діяльність може бути набагато ширше за стандартне визначення, залежно від намірів замовника щодо використання екоаудиту.

Рада Європейського Союзу ввела таке визначення екологічного аудиту: це засіб управління, який надає систематичну, періодичну, об'єктивну й документовану оцінку системи управління та процесів, встановлених для охорони навколишнього середовища з метою:

· підвищення ефективності і полегшення контролю практики, що впливає на навколишнє середовище;

· оцінки узгодженості діяльності компаній з екологічною політикою.

Міжнародна торгова палата визначає екоаудит як інструмент управління, що охоплює систематичну, документовану, періодичну та об'єктивну оцінку відповідності організаційної системи управління охороною навколишнього середовища, функціонування обладнання екологічним цілям, що передбачає підвищення контролю за практичною діяльністю в галузі охорони навколишнього середовища, а також оцінку відповідності виробництва екологічній політиці компанії, включаючи і відповідність нормативним вимогам.

У цілому, якщо стандартне визначення екоаудиту обмежується процесом перевірки, то інші визначення розширюють функції його як засобу або інструменту управління зі всіма додатковими зобов'язаннями, що виходять з цього.

Найближчими українськими термінологічними еквівалентами терміна " екологічний аудит" можна вважати такі терміни, як " екологічне обстеження", або " екологічне освідчення", або " екологічний огляд". Тобто екологічний аудит визначає діагноз " екологічного здоров'я" підприємства, спроможність його " технологічного організму", виробничих систем самоочищуватися і не забруднювати навколишнє середовище, виробляти екологічно чисту продукцію і бути привабливим для залучення інвестицій. Саме з такою метою західні компанії звертаються до екологічних аудиторів (юридичних або фізичних осіб), які можуть об'єктивно оцінити екологічний стан підприємства, визначити існуючі відхилення від норми, тобто від вимог чинного природоохоронного законодавства або міжнародних стандартів, та намітити заходи щодо приведення виробничої діяльності підприємства у відповідність з цими вимогами, а в кінцевому підсумку — підвищити котирування підприємства як на ринках продукції, так і на ринках інвестицій.

На думку авторів, що мають достатній досвід участі у впровадженні екологічного аудиту, екологічний аудит — це інструмент управління, який грунтується на системному підході і за допомогою якого оцінюється екологічна ефективність управління підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища і підтримки його конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості за рахунок екологічно чистого виробництва.

У більш широкому філософському або світоглядному розумінні еколо-гічний аудит — це засіб підвищення екологічної свідомості суб'єктів господарської діяльності і громадськості в цілому, що, в кінцевому підсумку, надає йому можливість зайняти провідне місце в механізмі екологізації виробництва і суспільства в цілому.

3. Основні завдання і принципи екологічного аудиту.

X а р а к т е р н и м и особливостями екоаудиту є його незалежність, конфіденційність, об'єктивність, системність, компетентність, ліцензійність та відповідність цілям, які визначаються замовником при укладанні договору на проведення екоаудиту. Всі ці особливості стандартизуються як на міжнародному (ISO 14000), так і на державному (ДСТУ ISO 14000—97) рівнях.

Еколого-аудиторська діяльність може здійснюватися на рівні:

• державний установ;

• галузі (структурна) — оцінювання відповідності загальній екологічній політиці галузі;

• проблемна — аудит стану розв 'язання конкретної екологічної проблеми галузі);

• території (регіону, місцевості);

• підприємства.

Основними завданнями екологічного аудиту є:

1. Збирання достовірної інформації про виробничу діяльність
об'єкту аудиту та формування на її основі аудиторського висновку
про його реальний екологічний стан.

2. Визначення ступеня екологічного ризику і безпеки здійснюваної діяльності,

3. Встановлення відповідності об'єктів аудиту до вимог екологіч­ного законодавства, санітарних та будівельних норм і правил.

4. Оцінка впливу діяльності об'єктів екологічного аудиту на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей і якості природних ресурсів.

5. Оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості і достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здо­ров'я людей.

6. Підготовка об'єктивних та обгрунтованих еколого-економічних рекомендацій та заходів на замовлення суб'єктів підприємницької діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища і здоровя людей.

Основними принципами екологічного аудиту є:

• підтримка екологічного аудиту і реагування на його результати з боку керівництва підприємства, галузі, спеціально уповноважених органів управління охороною навколишнього природного середовища як на центральному, так і на місцевому рівнях;

• незалежність функцій екологічного аудиту щодо перевірки діяльності у загальній та екологічній системах управління;

• незалежність провідного аудитора у формуванні аудиторської команди;

• незалежність висновків екологічного аудиту;

• визначеність і сплапованість цілей, завдань, термінів, ресурсів та періодичності проведення екоаудиту;

• адекватність доказів і цілей аудиту;

• наявність системи і послідовності стандартних процедур (методології), що забезпечують системний, чіткий і ясний виклад результатів аудитуванпя у висновках;

• наявність процедур проведення аудиту, які гарантують його якість і конфіденційність;

• презумція потенційної екологічної небезпеки господарської або іншої діяльності;

• відповідальність та професіоналізм аудиторів.

Екологічний аудит може бути ініціативним (добровільним) та обов'язковим. Причому обов'язковість буває багаторівневою (державною, корпоративною, регіональною). Конкретизація особливості вибору аудиту визначається Положенням про екологічний аудит або іншими нормативними документами. Наприклад, екологічна оцінка підприємств, що приватизуються, та надання підприємствам державних субсидій з Державного екологічного фонду здійснюються на основі обов'язкового екоаудиту. В регіонах може бути введене обов'язкове екологічне аудитуванпя при здійсненні купівлі-продажу нерухомості, в тому числі земельних ділянок. Для підприємств може бути обов'язковим оцінювання відповідності їх діяльності корпоративній екологічній політиці.

Ініціативний (добровільний) екоаудит проводиться виключно за рішенням замовника з проблем і цілей, які він сам визначає.

Залежно від того, хто ініціював проведення екологічного аудиту або хто організує систематичну еколого-аудиторську діяльність, екоаудит можна визначити як внутрішній (корпоративна група аудиторів) або зовнішній (незалежна команда професійних аудиторів).

Останнім часом характерним стало створення у великих компаніях власних програм проведення екологічних аудитів та спеціальних аудиторських підрозділів, які безпосередньо підпорядковані керівництву компанії.