За формою оподаткування

*) Акцизи – це непрямі податки, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни. Розрізняють специфічні та універсальні акцизи.

Специфічні акцизи – характерною рисою є обмежений перелік товарів, за якими вони стягуються та застосування диференційованих ставок за окремими групами товарів (акцизи на тютюн, алкоголь...).

Універсальні акцизи відрізняються від специфічних ширшою базою оподаткування та універсальними ставками. У податковій практиці розрізняють три форми універсальних акцизів:

- податок із продажів (купівель) у сфері оптової або роздрібної торгівлі;

(об’єктом оподаткування податку з продажу є валовий дохід на кінцевому етапі виробництва або реалізації товарів, тобто, оподаткування провадиться лише один раз, на певній стадії руху товарів)

- податок з обороту;

(податок з обороту також сплачується з валового обороту, але вже на всіх етапах руху товарів. Із цим пов’язаний значний недолік такого податку – кумулятивний ефект, тобто, в об’єкт оподаткування включаються податки, котрі були сплачені раніше на попередніх стадіях руху товарів)

- податок на додану вартість

(податок на додану вартість сплачується на всіх етапах, але об’єктом оподаткування виступає не валовий дохід, а додана вартість, що зберігає переваги податку з обороту, але, у той самий час, ліквідує його головний недолік – кумулятивний ефект).

Таблиця 1.1

Особливості справляння прямих та непрямих податків

*) Мито – встановлюється при переміщенні товарів через митний кордон держави, тобто при ввезенні, вивезенні та транспортуванні транзитом. На відміну від інших непрямих податків, стягнення мита має на меті не стільки забезпечення фіскальних потреб держави., скільки формування раціональної структури експорту і імпорту. Залежно від мети введення розрізняють такі види мита: статистичне, фіскальне, протекціоністське, антидемпінгове, преференційне, зрівняльне.

2). За економічним змістом об’єкта оподаткування

Податки на доходи – стягуються із доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або дохід підприємств. Особливість цього поділу полягає в тому, що податки пов'язуються безпосередньо з доходами.

Податки на споживання – Навпаки, податки на споживання не мають безпосереднього зв'язку з доходами, тому що вони сплачуються не в момент їх створення, а під час споживання. Справляються у формі непрямих податків (акцизи, ПДВ);

Податки на майно - встановлюються щодо рухомого та нерухомого майна (податок на майно). Економічна суть їх полягає в тому, що оподатковується майно. Тут теж немає безпосереднього зв'язку з доходами: хоч майно і створюється за рахунок доходів, але конкретний розмір податків не залежить від їх величини. Податки на майно пов'язуються з його вартістю і, на відміну від податків на споживання, сплачуються не один раз при купівлі, а доки майно знаходиться у власності.

3). Залежно від рівня державних структур

Поділяються на загальнодержавні та місцеві податки та збори. Структурна динаміка їх змін, з моменту утворення податкової системи України, представлена
в табл. 1.2.

Перелік загальнодержавних податків та зборів, а також місцевих визначається, відповідно, ст. 9 та 10 Податкового Кодексу України.

Норми і механізм їх стягнення є обов'язковими для виконання на території всієї країни.

В теорії оподаткування характер запровадження місцевих податків та зборів залежить від рівня розвитку місцевого самоврядування, а також від того який принцип покладений в основу побудови бюджетної системи. Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більше прагнення до автономності місцевих бюджетів і самофінансування регіонів.

За чинними податковими вимогами місцеві органи самоврядування обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Доцільність встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору місцеві ради визначають самостійно.

При цьому органи місцевої влади мають право самостійно в межах максимальних ставок визначати рівень податкового навантаження.

Приймаючи рішення про запровадження місцевих податків та зборів, місцеві ради зобов’язані розробити та затвердити відповідні положення про порядок їх адміністрування. В разі, якщо місцева влада зволікає з прийняттям рішень про запровадження на підлеглій території єдиного податку та податку на майно (в частині транспортного податку та плати за землю), це не звільняє платників від їх сплати до місцевого бюджету. В такому випадку розмір зазначених податкових платежів платники визначають за мінімальними показниками ставок.

Запровадження інших місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим Кодексом, забороняється.

Порядок зарахування загальнодержавних і місцевих податків та зборів до державного і місцевих бюджетів регламентується відповідними положеннями Бюджетного кодексу України.

Таблиця 1.2

Динаміка структури податків та зборів в Україні