Класифікація займенників за функцією

Займенники виконують три основні функції – дейктичну (вказівну), анафоричну (зумовлену контекстом) і кванторну (кількісну).

Дейктична функція займенників. Вона не однорідна. В одних випадках вказівне значення займенникової лексеми може розкриватися з допомогою засобів позамовної дійсності, відображеної у висловлюванні. Наприклад, у реченні Я йду в кіно зміст займенника я можна розкрити лише через позамовну дійсність – у кіно йде мовець. Такі займенники вказують на учасників і умови мовлення: я – мовець, ти – співрозмовник (слухач), ваш – належний слухачам, цей – ближній до місця мовлення, той – дальній від місця мовлення. Це власне дейктична функція. Вона має парадигматичний характер і співвідноситься зі змістом усього речення чи висловлювання, напр.: – Чому ти не прийшов у музей? – Ви ж казали, що це не обов’язково.

До дейктичних належать займенники:

- особові (1-ша і 2-га особи однини і множини): я, ти, ми, ви;

- присвійні (1-ша і 2-га особи однини і множини): мій, твій, наш, ваш;

- вказівні: той, отой, цей, оцей, такий, отакий;

- локативні прислівникові: тут, отут, там, отам, туди, сюди, звідси, звідти;

- темпоральні прислівникові: тоді, отоді, тепер, зараз;

- причиновий прислівниковий тому;

- способу дії: так, отак;

- міри і ступеня: стільки, настільки.

Анафорична функція займенників. У мовленні трапляються випадки, коли вказівне значення займенника розкривається за допомогою мовних засобів висловлювання, якими є попередній контекст висловлювання (частіше) та наступний (рідше), без яких значення займенника незрозуміле, а саме висловлювання – семантично не завершене, напр.: Вона лежить на підлозі; пор. висловлювання з попереднім контекстом: Де моя ручка? – Вона лежить на підлозі; пор. висловлювання з наступним контекстом: Всім зрозуміло одне – до екзамену треба готуватися; – Хто прийшов? – Студентка. Попередній контекст називається антецедентом (лат. antecedents – попередній), а частина контексту із займенником називається анафором, або анафоричним елементом, еквівалентом (стилістичний прийом, повторення тих самих слів, звуків або синтаксичних конструкцій на початку віршованих рядків, строф або речень у прозі). У реченні Брати на панщину ходили, поки лоби їм поголили (Т. Шевченко) анафором є займенник їм, а антецедентом – іменник брати. Ці два компоненти тексту співвідносяться із спільним об’єктом дійсності (денотатом), а між собою перебувають в анафоричних відношеннях. Отже, займенники, які розкривають свій зміст за допомогою попереднього або наступного контексту, виконують анафоричну функцію, напр.: А сестри, сестри, горе вам (Т. Шевченко); На горі край села стоїть кузня немала. А в ній – коси коваль клепле (І. Франко); Ми живемо в будинку, який стоїть на березі річки; такий – подібний або тотожний тому, про який говорили, інший – не такий, про який говорили.

До анафоричних належать займенники:

- особово-предметні (3-тя особа однини і множини): він, вона, воно, вони;

- присвійні (3-тя особа однини і множини): його, її, їхній;

- вказівні прикметникового типу (залежно від їх функції): той, цей, такий. Вони вживаються і з дейктичною, і з анафоричною функцією;

- зворотний себе;

- присвійний свій;

- відносні прикметникового типу який, котрий, чий у функції сполучних слів при підрядних реченнях;

- відносні іменникові: хто, що та ін.

Кванторна функція. Частина займенників виконує кванторну (лат. quantum – скільки) функцію, тобто вказує, повідомляє про предмет, ознаку за допомогою кількісного чинника. Вона притаманна таким займенникам:

- неозначеним, які вказують на предмет, ознаку, повністю невідомі авторові, а тому і повністю не означені, не ідентифіковані автором (якийсь, чийсь, хтось, щось, хтозна), до них прилягають напівнеозначені, або інтродуктивні – відомі мовцеві і невідомі слухачам (деякі, дехто, дещо), частково неозначені, тобто реальні, але частково неконкретизовані (екзистенціональні), з деякими невідомими слухачам властивостями (який-небудь, будь-який, будь-куди, будь-де, абиякий, що-небудь);

- означальні, які вказують на певну узагальнену, але невизначену, неконкретну ознаку чи предмет: весь, всякий, кожний, інший, діалект. всенький;

- заперечні, що вказують на повну хибність повідомлення стосовно всіх предметів, ознак: ніхто, ніщо, ніякий, нічий, жодний, ніскільки, ніколи;

- питальні, які вказують на існування предметів, ознак, але мовець повністю або частково не може їх визначити, ідентифікувати: хто?, що?, який?, чий?, скільки?, куди?.

Чіткої межі між ними провести не можна, оскільки один і той самий займенник має здатність вживатися в тексті то в одній, то в іншій функції.