Чотирифазова модель ділового циклу

У сучасній теорії економічних циклів виділяють дво- і чотирифазові моделі економічного циклу.

Рис. Чотирифазна модель економічного циклу

К. Маркс був одним із перших економістів, який виділив у циклі чотири фази, які послідовно змінюють одна одну: криза, депресія, пожвавлення, піднесення.

Таблиця. Ознаки фаз ділового циклу

21. Сутність економічного циклу. Функціонування ринкової економіки, як будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність — це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2—3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 — 60 років).

Оскільки характерна риса циклічності — рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

Економічний цикл та його фази. У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Особливо рельєфно в структурі функціонування і розвитку економіки проявляються середні цикли, які ще називають промисловими. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорцій у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і зростання безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут товарів. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через “омертвіння” капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте, і не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення — це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Створюються нові підприємства, зростають ціни і процентні ставки. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня, і економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, збільшується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, стрімко зростають ціни й процентні ставки, курси акцій та інших цінних паперів, активізується комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, уже закладає основу для наступної нової кризи.

22. Автоматичні (вбудовані) стабілізатори – це такі ме­ханізми ринкової економіки, дія яких згладжує спади і підйоми в економіці. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок процента. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відображається на величині циклічної дефіциту (профіциту) бюджету.

Основним автоматичним стабілізатором є прогресивне оподаткування. Воно впливає на величину особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає, то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно. В інфляційні періоди збільшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плата-Допомога безробітним, спеціальна допомога, інші трансферти. Вони скорочуються в період буму та зростають в період кризи і в результаті стабілізують та згладжують наслідки циклів.

Загальна фіскальна політика держави визначається взаємодією дискреційної і недискреційної політики.

24. Між доходом бюджету, величиною податкової ставки і податком та частиною національного продукту (податковою базою) існує кореляційна залежність, яку вперше встановив американський економіст А. Лаффер. Він дійшов висновку, що підвищення податкової ставки до певного критичного рівня сприяє зростанню доходів бюджету і не пригнічує підприємницький стимул. Вище цього рівня розміщена так звана «заборонена зона» шкали оподаткування. Податки, стягнені відповідно до цієї частини шкали, стримують економічну ініціативу, призводять до скорочення інвестицій, внаслідок чого знижуються доходи.

Сп — ставка податку; Н„ — надходження податків до бюджету; М — оптимальний розмір податкової ставки; 1, 2 — відповідно нормальна і заборонена зони шкали.

Слід зазначити, що зростання виробничої активності тотожне поняттю розширеного відтворення на основі нагромадження. Останнє, як відомо, означає використання прибутку для збільшення основних фондів та оборотних засобів. Податки впливають на розміри норми нагромадження, тобто на відношення фонду нагромадження до національного доходу (в масштабі країни) або прибутку, що нагромаджується, до чистого доходу підприємств (у масштабах окремого підприємства). Існує певна межа норм нагромадження, нижче якої не забезпечується зростання виробництва, а також збільшення виробничого нагромадження.

Отже, при встановленні податкових ставок слід ураховувати їх критичний рівень і не порушувати «заборонену зону». За цієї умови бюджетні доходи не зменшуватимуться, а податки не будуть негативно впливати на підприємницьку діяльність, зменшувати капітальні вкладення, гальмувати науково-технічний прогрес, уповільнювати економічне зростання.

25. Економічні наслідки введення мита різноманітні: вони впливають на виробництво, споживання, товарообіг і добробут країни, що ввела імпортний тариф, і її партнерів по торгівлі.

Введення імпортного тарифу для захисту національних виробників, що несуть збитки через наплив більш дешевого товару, впливає на економіку як малої, так і великої країни. Країна вважається малою, якщо зміна попиту з її боку на імпортні товари не приводить до зміни світових цін, і великою - якщо зміна попиту на імпортні товари спричиняє зміну світових цін.

У малій країні введення імпортного тарифу не впливає на рівні світових цін, і не може змінити її умови торгівлі. Зростає лише внутрішня ціна імпортного товару на розмір мита, за що розплачується споживач.

Наслідки введення тарифу наступні:

* скорочення загального обсягу попиту. Це відбувається за рахунок споживачів, що за вищою ціною не зможуть купувати даний товар;

❖ одержання державою додаткового доходу, що дорівнює добутку ставки тарифу на обсяг імпорту;

❖ збільшення внутрішнього виробництва товару. За зрослою ціною національні виробники товару, що конкурує з імпортним, зможуть поставити на ринок більшу кількість товарів;

❖ зменшення обсягу імпорту, що відбувається внаслідок збільшення внутрішнього виробництва і скорочення попиту;

❖ зниження добробуту споживачів. Скорочення споживання товару пов'язано з ростом його ціни на внутрішньому ринку;

❖ підвищення добробуту національних виробників імпортозамінної продукції;

26. Сутність зайнятості. Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства. Тому у відтворенні продуктивних сил насамперед слід виділяти відтворення особистого фактора — людини праці і підприємця. Людина сама є продуктивною силою. Продуктивна сила людини праці характеризується її робочою силою, тобто здатністю до праці.

У будь-якій суспільно-економічній формації робоча сила має дві характеристики:

1) кількісну (кількість носіїв здатності до праці);

2) якісну (стан фізичного розвитку і здоров’я людини, рівень освіти і кваліфікації, співвідношення цих показників для різних професійних груп населення).

До якісної характеристики робочої сили належить також:

- здатність приводити в дію засоби виробництва, виконувати норми, виробляти конкурентоспроможні матеріальні блага і послуги високої якості;

- здатність у процесі праці вдосконалювати свої професійні навики, підвищувати рівень освіти і кваліфікації;

- здатність удосконалювати знаряддя і предмети праці.

Форми зайнятості. Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою (капіталістичний і державний сектори економіки, а також (частково) на підприємствах колективного сектору); праця осіб — співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля тощо); праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.

Міжнародна статистика виділяє за статусом три основних категорії зайнятих:

а) працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;

б) самозайняті працівники або підприємці;

в) неоплачувані працівники сімейних господарств.

27. Безробіття як соціально-економічне явище є характерним для ринкової економіки, постійно хвилює суспільство, потребує глибокого вивчення причин, що породжують його, уваги з боку урядових структур усіх рівнів і ґрунтовного аналізу економічної науки.

Безробіття - це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а соціальні відносини - напруженими. Крім того, людина, що стала безробітною, зазнає надзвичайного психологічного навантаження, втрачає можливість реалізувати свої потенційні творчі здібності працівника, відчуває свою непотрібність, нездатність утримувати себе та свою сім'ю, впадає в депресію і т. ін.

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричиненого відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до проблеми безробіття.

Існує два види безробіття: вимушене і добровільне.

Добровільне безробіття пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, утриматись від пропозиції праці за неприйнятних для неї умов.

Вимушене безробіття не пов'язане з вільним волевиявленням особи, яка входить до складу робочої сили, а зумовлене чинниками, що перебувають поза її вибором.

Добровільне та вимушене безробіття проявляються у відповідних формах.

28. Бюджету може бути властивий такий стан:

— баланс видатків та доходів;

— перевищення доходів над видатками (профіцит);

— перевищення видатків над доходами (дефіцит). Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає

співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків.

До " Великої депресії" 30-х років вважалося, що щорічно збалансований бюджет є бажаною метою державних фінансів, але кожного року збалансований бюджет має власні недоліки: він виключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу силу. Припустимо, що економіка раптово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням доходів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або поєднати ці заходи, які є стримувальними за характером і кожен з них ще більшою мірою зменшує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит.

У різних джерелах виокремлюють різні види бюджетного дефіциту.

1. Наочно-реальний — вид, за яким його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами тут розуміються фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується частина доходів місцевих органів влади, У деяких джерелах цей вид дефіциту називають фактичним, тому що він відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період.

2. Структурний — вид дефіциту, який є різницею між федеральними доходами: витратами за діючої фіскальної пол ітики (рівень оподаткування і поточних витрат) та базового рівня безробіття. Коли економічна система зазнає періоду спаду, а рівень безробіття стає вищим за базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки наявна виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний вид вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів і виникає як результат педонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці.

4. Стійкий — наявний дефіцит бюджету у довгостроковому періоді.

5. Тимчасовий — дефіцит бюджету, який зумовлено касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами.

6. Активний вид бюджетного дефіциту є наслідком свідомого збільшення державних видатків, що зумовлює неможливість збалансування бюджету і виникає в результаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стимулювання досягнення максимальної зайнятості наявних виробничих ресурсів, що спонукає економіку розвиватися відносно незалежно від циклічних коливань.

7. Пасивний вид дефіциту бюджету зумовлюється економічною кон'юнктурою як першопричиною накопичення запланованого обсягу бюджетних ресурсів. Цей вид можна ототожнювати з циклічним бюджетним дефіцитом.

8. Відкритий — це офіційно визнаний дефіцит, зазначений у законі про державний бюджет на відповідний рік.

9. Вимушений — наслідок скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни.

10. Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни у розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету.

29. Історія економічного розвитку не знає якоїсь абстрактної, недержавної економіки. Навіть в системі вільного ринку (основаній на lasser lair — невтручання держави) неможливо обійтися без держави. Вона бере на себе функції, які самому ринку здійснити не під силу. Це, зокрема, такі:

· забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;

· регулювання так званих зовнішніх (побічних) для ринку ефектів (вони в результаті дій виробників і споживачів можуть мати і негативні наслідки, наприклад пов’язані з екологічними аспектами виробництва);

· задоволення потреб у «колективних благах» (або у «суспільних товарах») — товарах і послугах колективного користування: оборона країни, охорона громадського порядку, державне управління тощо.

30. Теорія державного регулювання економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів та методів впливу держави на суб'єктів економічних відносин.

Регулюванню підлягають складні процеси життєдіяльності суспільства, на які нездатні ефективно впливати окремі важелі або будь-які вибіркові, незбалансовані їх комбінації. Результативність державного регулювання зростає, якщо ці важелі застосовуються не випадково чи під тиском груп спеціальних інтересів і кон'юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економічного розвитку.

Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку, по-друге, елементів, що утворюють підсистему регуляторів.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через:

- макроекономічне прогнозування - передбачення можливого стану об'єктів у майбутньому і визначення альтернатив розвитку;

- макроекономічне планування - визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей;

- державне програмно-цільове планування - визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів для розв'язання цих проблем.

Стратегічні орієнтири й конкретні умови соціально-економічного розвитку, пов'язані зі змінами кон'юнктури на ринку, обумовлюють використання цілого арсеналу методів державного регулювання економіки.

Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов для їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики.

Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи державного регулювання економіки класифікуються за двома ознаками: за формами впливу та засобами впливу.

За формами впливу методи державного регулювання економіки поділяються на дві групи:

- методи прямого впливу;

- методи непрямого впливу.

Залежно від засобів впливу виділяють наступні методи:

- правові;

- адміністративні;

- економічні;

- пропагандистські.