![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Поняття процесуального права і його значення
Процесуально право як ланка судової системи регулює юридичний процес. Юридичний процес — це система взаємопов'язаних правових форм діяльності уповноважених державних органів, посадових осіб, а також визначених нормами права інших суб’єктів, що знаходить свій вираз у здійсненні операцій для вирішення юридичних справ, що обумовлюють відповідні юридичні наслідки і регулюються процесуальними нормами. Відтак, юридичний процес починається з розгляду відповідної юридичної справи. Юридична справа — це передбачена нормами чинного права конкретна життєва обставина, що розглядається і вирішується на підставі закону, маючи відповідні юридичні наслідки. Ці два моменти і визначають природу юридичної справи, вони є юридичними фактами для виникнення процесуальних правовідносин. Юридичний процес — це визначений нормами правапорядок здійснення відповідних операцій, який веде довирішення юридично значущих питань. Тобто державнийорган чи посадова особа знаходяться у таких умовах, коливони повинні безпосередньо використовувати норми права Для вирішення конкретних юридичних справ. При цьомуоб'єктом операцій виступають одночасно норми матеріального і процесуального права. Здебільшого суддя, слідчий чи інший суб'єкт процесуальних правовідносин починають цю діяльність з стадії вибору і аналізу правових норм. До наступних стадій належать: 1) перевірка чинності та юридичної сили норм права; 2) перевірка правильності тексту статті і нормативного акта; 3) тлумачення правових норм; 4) з'ясування меж дії норм права упросторі, часі і по колу осіб. Для встановлення достовірності норм права ці стадії є обов'язковими. [13, с. 63] Всі операції з нормами права здійснюються лише точно визначеним колом органів держави і посадових осіб. Конкретний склад, обсяг компетенції кожного з уповноважених учасників процесу встановлені відповідним законодавством, у якому зафіксовано, хто може бути суб'єктом процесу, що він повинен робити і яким чином здійснювати свої функції. Законодавством передбачено також коло суб'єктів, уповноважених проводити дізнання, попереднє слідство по кримінальних справах, здійснювати нагляд за слідством і правосуддям, підтримувати державне звинувачення, виконувати вироки і рішення судів. Крім цього, законодавством встановлено критерії розмежування повноважень. Наприклад, вводяться інститути підвідомчості цивільних справ, особливо детально регламентується інститут підсудності. Чіткий розподіл функцій між учасниками юридичного процесу і офіційний їх характер обумовлюють необхідність відповідних засобів забезпечення результатів, що мають бути одержані у процесі розгляду справ. Такими засобами здебільшого є процесуальні документи, що містять приписи індивідуального і особового характеру. Список процесуальних документів у їх традиційному розумінні складають вироки, рішення суду, постанови судді, слідчого і т. ін. Офіційного характеру зазначені документи набувають не тільки тому, що вони формуються уповноваженими на те особами, а й тому, що природа цих документів, їх структура, головні реквізити передбачені чинними законодавчими актами. За своїм функціональним призначенням процесуальні документи різняться між собою. Особливе місце серед них займають правозастосувальні процесуальні акти, що містять у собі приписи підсумкового твердження щодо юридичної справи. Це, насамперед, звинувачувальний висновок слідчого, вирок і рішення суду, протест прокурора. Неабияке значення мають процесуальні акти, що виконують допоміжну, проміжну чи інформаційну функції. Так, допоміжним процесуальним актом слід вважати постанови слідчого про проведення різних слідчих дій, ухвали судді про забезпечення позову і т. ін.; до проміжних — постанову слідчого про визнання потерпілим, звинуваченим, законним представником і т. ін.; до інформаційних — протоколи судового засідання і т. ін. До того ж процесуальні документи мають і загальну для всіх функцію. Вони є своєрідними юридичними чинниками, тобто визначають динаміку розгляду справи з моменту її надходження до компетентних органів і до моменту встановлення юридичних наслідків. [15, c. 74] Юридичний процес набуває регламентації за допомогою, передусім, норм цивільно-процесуального і кримінально-процесуального права. Стан, коли матеріальне право має свої процесуальні форми, є об'єктивно зумовленим. Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідні галузі матеріального права, що застосовуються у діяльності конкретних органів держави. Тому й юридичний процес має такі види, як кримінальний, цивільний, адміністративний і т. ін. Але така класифікація не дає можливості установити функціональний зв'язок юридичного процесу з механізмом правового регулювання, а також уявити юридичний процес як систему. Тому за функціональною ознакою виділяють такі види процесів: установчий, правотворчий, правозастосовчий, судовий і контрольний. Установчий процес — це діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і організацій щодо реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхні права по формуванню, скасуванню чи перебудові органів держави, призначення чи звільнення посадових осіб й інших суб'єктів управління. Правотворчий процес — це діяльність уповноважених органів держави, організацій і посадових осіб по підготовці, затвердженню і офіційному проголошенню нормативно-правових актів. Правозастосовчий процес — це діяльність уповноважених органів держави, організацій, посадових осіб, пов'язана із розглядом і вирішенням індивідуальних справ, що мають юридичне значення. Судовий процес — це діяльність суду і суддів щодо здійснення правосуддя. Контрольний процес — це діяльність органів держави, громадських організацій і посадових осіб для перевірки відповідності дотримання підлеглими суб'єктами правових приписів і припинення правопорушень передбаченими організаційно-правовими засобами. Усі види процесів реалізуються через відповідні процесуальні правовідносини. Процесуальні правовідносини зумовлюють динаміку матеріальних правовідносин, вони є похідними останніх. Це визначає специфіку і характер процесуальних правовідносин. Суб'єктів процесуальних правовідносин можна поділити на дві групи. З одного боку — це група безпосередньо заінтересованих у результатах юридичного процесу суб'єктів (зокрема, потерпілі, звинувачені, законні представники неповнолітніх), з другого — група суб'єктів, що виконують свої функції для забезпечення реалізації " чужих" інтересів, на меті яких найбільш ефективний розгляд юридичної справи (слідчі, прокурори, працівники міліції). [18, c. 32] Систему права держави складають певні галузі, норми яких регулюють окремі види суспільних відносин. Залежно від сфери суспільних відносин, що регулюються, виокремлюють норми матеріального і норми процесуального права. Дія норм матеріального права безпосередньо спрямована на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту, прав та обов’язків учасників правовідносин, структури й компетенції державних органів. Тобто матеріальне право складають правові норми галузей, що встановлюють правила поведінки, права та обов’язки суб’єктів. Це — конституційне право, адміністративне право, господарське право, трудове право та ін. Норми процесуального права визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлені унормах права. Це — адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін. Галузі матеріального права входять до складу як публічної, так і приватної частин права. Галузі процесуального права входять до публічної частини права, і процесуальні відносини існують за наявності суб’єктів влади. Норми галузей матеріального права спрямовані на регулювання суспільних відносин в їх дійсному існуванні. Процесуальна процедура — це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура. Отже, процесуальне право виникло як необхідність реалізації (шляхом захисту) норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації реалізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права. [10, c. 43] Процесуальне право — сукупність норм системи права, що безпосередньо регулюють суспільні відносини і сукупність галузей права, в яких основний акцент робиться на порядок захисту порушеного права в судових органах. Процесуальне право нерозривно пов'язане з матеріальним правом. Їх можна розглядати як юридичні категорії, що виражають єдність двох сторін правового регулювання: безпосередньої юридичної регламентації суспільних відносин і процесуальних форм судового захисту цих відносин. Галузі процесуального права входять до публічної частини права, і процесуальні відносини існують за наявності суб'єктів влади. Норми галузей матеріального права спрямовані на регулювання суспільних відносин в їх дійсному існуванні. Процесуальна процедура — це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура. Процесуальні норми (норми процесуального права) називають вторинним (по відношенню до матеріально-правових норм) регулятором суспільних відносин. Норми процесуального права регулюють відносини, пов’язані з діяльністю органів судової влади (в окремих випадках з діяльністю спеціально уповноважених державних органів), тому процесуальне право ще називають судовим правом. Однією з специфічних особливостей процесуальних норм є те, що вони тісно пов'язані з різними прийомами і способами, що використовуються державними органами при здійсненні своїх повноважень. Неможливо уявити собі роботу слідчого, який при проведенні попереднього слідства зміг би обійтися без різних прийомів і способів криміналістичної техніки чи без дотримання відповідних вимог до написання слідчих документів. Неможливо також уявити собі процес правотворення без органічного поєднання правил процедурного характеру з відповідними прийомами опрацювання проектів нормативних актів, що безпосередньо стосуються питань мови, структури нормативних актів і т. ін. Отже, значення процесуально-правових норм як у правотворчості, так і у застосуванні полягає в удосконаленнідіяльності різних органів, що приймають участь в управлінні суспільством. Процесуальне врегулювання цієї діяльності забезпечує підвищення відповідальності, дисципліни і зміцнення законності. [14, c. 89] Можна виділити окремі галузі процесуального права: 1. цивільно-процесуальне право 2. господарсько-процесуальне право 3. кримінально-процесуальне право 4. адміністративно-процесуальне право 5. конституційно-процесуальне право 6. право, що регулює третейський процес 7. міжнародне процесуальне право. [24]
|