Основи процесуального права в Україні.

Згідно з чинним законодавством України на цей час визнано п’ять видів процесів: конституційний, адміністративний, цивільний, господарський, кримінальний. Зазначені процеси віддзеркалюють форми і методи реалізації матеріальних норм, які належать до непроцесуальних галузей. Розглянемо основні з них більш детально.

Почнемо, з цивільного процесуального право. Цивільне процесуальне право — це система правових норм, які регулюють діяльність і пов’язані з нею процесуальні відносини суду та інших учасників судової справи, що виникають при здійсненні правосуддя за цивільними справами.

Предметом цивільного процесуального права є процесуальні дії і пов’язані з ними процесуальні відносини суду та інших учасників судової справи, що виникають при здійсненні правосуддя за цивільними справами.

Цивільний процес — це система взаємопов’язаних дій і правовідносин його учасників.

Основними джерелами цивільного процесуального права є Конституція України, Цивільний процесуальний кодекс (ЦПК) України, прийнятий 18.07.63, Закон України «Про судоустрій» від 07.02.02, Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.01, постанови Пленуму Верховного Суду України.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об’єднаних за матеріальними ознаками в три види:

§ справи позовного провадження. Це провадження по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин. Вони характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх правовідносин, які передаються на розгляд суду. Справа в суді порушується шляхом подачі позову;

§ провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин. Вони стосуються спору, який виник з приводу законності дій органів держави. В цих справах однією із сторін обов’язково буде орган держави чи посадова особа (гл. 30—32 ЦПК України). В цих справах відсутній спір про право. В суді справа порушується шляхом подачі скарги;

§ справи окремого провадження. В цих справах відсутній спір про право, відсутні сторони з протилежними інтересами. Вони спрямовуються на встановлення певних обставин, наявності юридичних фактів або юридичного стану особи, необхідних для реалізації суб’єктивних прав (гл. 33—39 ЦПК України). Заінтересована особа звертається у суд із заявою.

Цивільне судочинство складається з окремих частин (стадій). Стадіями цивільного процесу є:

1. Порушення цивільної справи в суді.

2. Підготовка цивільної справи до судового розгляду.

3. Судовий розгляд справи: 1) підготовча частина; 2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) винесення рішення, ухвали.

4. Апеляційне провадження.

5. Виконавче провадження.

6. Касаційне провадження.

7. Перегляд рішень у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

Суб’єкти вказаних правовідносин класифікуються за їх роллю, завданнями і метою участі в процесі. Сторони — це основні суб’єкти позовного провадження, особисто заінтересовані в позитивному для них судовому рішенні, від імені та в інтересах яких ведеться справа, на яких поширюється матеріально-правова сила рішення і покладаються судові витрати. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судом. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, якому надано виключне право переглядати у порядку повторної касації всі справи, розглянуті судами загальної юрисдикції у касаційному порядку.

Cт. 15 Цивільного процесуального кодексу України зобов’язує суд встановлювати по кожній справі, яку він розглядає – об’єктивну істину. [20, c.141-144]

Що ж стосується адміністративного процессу, то варто сказати, що це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність органів державного управління (посадових осіб) із розв’язання конкретних адміністративних справ у сфері державного управління.

Адміністративний процес має складну структурну побудову та охоплює різноманітні види адміністративного провадження, кожному з яких притаманні специфічні особливості залежно від характеру розгляду конкретних справ та особливостей виникнення адміністративно-процесуальних відносин.

Тому й існує багато видів процесуальної діяльності та адміністративних проваджень.

Адміністративне провадження є особливим видом урегульованої правовими нормами процесуальної діяльності уповноважених суб’єктів із розгляду окремих груп адміністративних справ.

Правові підстави його застосування закріплено в чинному Кодексі про адміністративні правопорушення. Саме провадження має такі процедури: адміністративне розслідування за фактом вчинення проступку; порушення справи про адміністративне переслідування; розгляд і винесення рішення із зазначеної справи; оскарження постанови в порядку нагляду; виконання постанови.

Адміністративне розслідування являє собою попередню перевірку фактів щодо конкретного порушення норми Особливої частини Кодексу про адміністративні правопорушення, огляд місця події, затримання правопорушника, збір пояснень, установлення особи порушника через перевірку документів чи адресне бюро. Адміністративне розслідування проводять працівники міліції, члени громадських формувань, представники державних спеціальних інспекцій, прокурори та інші уповноважені на такі дії органи або посадові особи.

Порушення справи про адміністративне правопорушення вчиняється за наслідками адміністративного проступку.

Для належного забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення в необхідних випадках здійснюються процесуальні заходи, метою яких є припинення адміністративних правопорушень, установлення особи, складення прото­колу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ. До таких заходів належать: адміністративне затримання особи; особистий огляд; огляд речей та вилучення речей і документів.

Адміністративне затримання водночас є заходом щодо припинення правопорушення, тож, оформляється складанням відповідного протоколу. На прохання особи про її місцеперебування повідомляються родичі, адміністрація за місцем роботи або навчання.

У розгляді справи про адміністративне правопорушення беруть участь його учасники, до яких законодавець відносить: особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; по­терпілого; законних представників; захисника; свідків; експертів; перекладачів та інших.

Посадові особи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення, у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов’язків. [2, c.231-242]

У межах же кримінально-процесуального закону діє кілька струк­турних елементів, які об’єднують процесуальні дії з чітко окресленим змістом: підготовча частина судового засідання; судове слідство; судові дебати; останнє слово підсудного; ухвалення та проголошення вироку.

Завдання підготовчої частини суду полягає в створенні необхідних умов для повного, всебічного та об’єктивного проведення судового слідства, належного дослідження та оцінки доказів і в остаточному підсумку — винесення законного й обґрунтованого вироку. Згідно з чинним кримінально-процесуальним законом підготовча частина судового засідання здійснюється у такому порядку: 1) від­криття судового засідання; 2) перевірка явки учасників судового розгляду; 3) роз’яснення перекладачеві його обов’язків; 4) встанов­лення особи підсудного і часу вручення йому копії обвинувального висновку; 5) оголошення складу суду і роз’яснення права відводу; 6) вирішення питання про можливість розгляду справи у разі неявки кого-небудь з учасників судового розгляду або інших викликаних у судове засідання осіб; 7) видалення свідків із залу суду; 8) роз’яс­нення прав і обов’язків учасників судового розгляду; 9) заявлення і розв’язання клопотань учасників судового розгляду.

Суд може з власної ініціативи винести ухвалу (постанову) про виклик у судове засідання нових свідків, затребування документів та інших доказів, про призначення експертів.

Після закінчення підготовчих дій суд переходить до наступної частини судового розгляду — судового слідства, про що оголошує головуючий суду.

Судове слідство — це діяльність з доказування, в якій обов’яз­ково присутні чотири елементи: предмет доказування; суб’єкт доказування; засоби доказування — докази; процес доказування. Судове слідство починається з допиту потерпілого. Після цього відбувається допит свідкі і вже потім допит підсудного. Виголошення підсуднимостаннього слова є самостійною обов’язковою частиною судового розгляду кримінальної справи.

Проголошенням вироку до відома учасників судового розгляду та інших громадян, присутніх у залі судового засідання, доводяться оцінка від імені держави діяння підсудного, ті наслідки, які воно спричинило, та остаточне рішення у справі. Вирок проголошується негайно після його винесення, а якщо суд у великій за обсягом справі оголосив перед видаленням до нарадчої кімнати про час його проголошення, то в точно призначений час. [9, c.213-215]