Династичні зв'язки України- Руси з суміжними державами і країнами Західної Європи.

Шлюбна політика, яку в тій чи іншій мірі проводили всі Руські князі, значною мірою сприяла влаштуванню зовнішньополітичних зв’язків з іншими державами. Ось найвідоміші приклади:

· одруження Ігоря з Ольгою, яка сама була родом зі Пскова

· пропозиція імператора Костянтина (Візантія) одружитися з Ольгою, щоправда пропозиція була відхилена

· Володимир Святославич – одруження з сестрою імператора Василія II – Анною

· одруження Святополка з польською королівною

За допомогою династичних шлюбів Ярослав зміцнив стосунки з кількома провідними європейськими державами.

o Сам він був одружений зі шведською принцесою Інгігердою,

o його сестра Марія була дружиною польського короля Казимира І,

o син Ярослава був одружений з дочкою Казимира,

o інший — з візантійською принцесою,

o ще двоє — з німецькими княжнами.

o Одна дочка вийшла заміж за угорського короля Андраша,

o інша - за норвезького короля Гаральда, а потім Свена,

o третя — за французького короля Генріха І.

14.Дипломатія Володимира Мономаха.

Проте фактично після 1054 р. в Київській Русі встановлюється форма правління, яку називають тріумвіратом Ярославичів — Ізяслава, Святослава та Всеволода. Саме вони разом встановлювали закони («Правда Ярославичів»), очолювали походи проти половців. Але після невдалої битви на р. Альті у 1068 р. спілка Ярославичів фактично розпалася. Починається боротьба за одноосібну владу. Спробу припинити княжі усобиці було вжито у 1097 р. на об'єднавчому з'їзді князів у Любечі. Було вирішено припинити чвари і скасувати принцип спадкоємності, запроваджений Ярославом Мудрим. Кожен князь отримує успадковані від батька землі — вотчину, а всі спірні питання розв'язуються на князівських з'їздах. Проте наступні Витичівський (1100 р.), Золочівський (1101 р.), Долобський (1103 р.) князівські з'їзди не усунули всіх суперечностей, що ніяк не сприяло єдності Київської Русі, особливо в умовах половецької загрози і заворушень населення Києва та інших великих міст. Так, у 1113 р., під час повстання в Києві бояри й купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха (онука Ярослава Мудрого) з проханням посісти київський стіл. Придушивши повстання, Володимир Мономах став київським князем на 12 років. Володимир Мономах (Володимир-Василій Всеволодович) (1053, Київ — 1125, Київ) — держ. і політ, діяч Київської Русі. Син Всеволода Яро-славича і дочки візантійського імп. Костянтина Мономаха. 1078 його батько став великим князем київським, а він отримав у володіння Чернігів. З 1093 вів б-бу проти половців та їхнього союзни­ка Олега Святославича, якому змушений був від­дати Чернігів (1094) і перебратись до Переяслава, що зазнав найбільш спустошливих набігів кочів­ників. Виступав за припинення князівських усо­биць і згуртування сил для відсічі половцям. Ініціював Любецький 1097, Витичівський 1100 і Долобський 1103 князівські з'їзди. 1103, 1107, 1111 організував спільні походи князів проти половців, завдав їм ряду поразок, після яких вони надовго припинили напади на руські землі. Запрошений на князювання в Київ під час повстання 1113. Придушивши його, видав закони (відомі під назвою «Статут Володимира Всеволодовича»), в яких скасовувалось холопство за борги та обме­жувались відсотки на позики. Зумів тимчасово об'єднати під своєю владою більшу частину тери­торії Київської держави, припинити князівські усобиці. Відомий як високоосвічена людина, автор уміщеного в «Лаврентіївському літописі» «Повчання», адресованого його дітям і чернігів­ському кн. Олегу Святославичу, в якому різко засуджував князівські усобиці, закликав до єд­ності всіх князівських земель. У літописі є легенда про те, що Володимир Мономах отримав від свого діда по матері, візантійського імп. Костян­тина Мономаха, барми й корону — символи влади правителів Московського царства та Росій­ської імп. Похований у Софійському соборі В КИЄВІ

Дипломатія південноруських князівств XII — XIII СТ. Із поч. XII послабилась держ. єдність Київської Русі, але, вокняжившись І Києві 1113, Володимир Мономах тимчасово зу­мів об'єднати князівства й землі, що складали держ. територію Київської Русі, зміцнив центр, владу та високо підніс свій авторитет государя-»модержця. Він одноосібно вирішував усі спра-ви внутр. й зовнішньої політики. Самовладдя Мономаха та його сина Мстислава (1125-32) було основною причиною того, що зовн. політика Русі в їхній час знову зробилась активною та ганою великої середньовічної д-ви, піднеслась і виший, ніж раніше, рівень, близький до того, на якому вона перебувала в роки пануван­ня діда Мономаха — Ярослава Мудрого. Насампе­ред це позначилось на відносинах із Візантією: вони залишались спокійними й мирними до 1116, коли в Подунав'ї спалахнули воєнні дії між імперією та Руссю. Загострення суперництва Мономаха з Олексієм 1 Комніним у Криму призвело до того, що руський князь вирішив використати проти імператора його політ, противника. У Візантії наприкінці XI з'явилась людина, що видавала себе за Лева, сина імп. Романа IV Діогена; грец. історик Анна Комніна називає його самозванцем, який походив із ни­зів, бо справжній Лев був уже давно схоплений людьми Олексія Комніна та осліплений. Однак Володимир Мономах визнав самозванця за справжнього Лева Діогена й навіть видав за нього свою доньку Марицу (Марію). 1116 Лжедіоген за явної підтримки тестя пішов на імп. Олексія й навіть захопив кілька дунайських міст, та в Доростолі він був забитий двома «сарацинами», підісланими візантійським імператором. Утра­тивши маріонеткового «царевича», Володимир Мономах відкрито вступив у конфлікт із Візан­тією і, як сповіщає «Повість временних літ», посадив своїх посадників у дунайських містах імперії. Та його військо було вибите звідти візан­тійцями, ця локальна сутичка загалом не погір­шила стосунків між країнами. Вони й у часи Мономаха грунтувались, поряд з іншим, на ди­настичних зв'язках. 1122 його онука Ірина Мсти-славна вийшла заміж за царевича Андроніка, сина Іоанна II Комніна. Мирні загалом стосунки з Польщею погіршились, коли 1118 проти Мономаха повстав син Святополка Ізяславича Ярослав, який претендував на київ, престол. Кра­ківський кн. Болеслав підтримав його військом, але після смерті Ярослава 1120 поляки попро­сили миру. Стосунки Києва з Краковом поліп­шились, а 1124 муромський кн. Всеволод Дави-дович побрався з якоюсь польською княжною. На початку київ, князювання Володимира Мо­номаха (1113-25) ускладнились відносини Русі з Угорщиною. Король Кальман, який 1112 по­брався з його донькою Євфимією, раптом без пояснення причин відіслав її до батька. Дехто з істориків вважає, що київ, князь «охолов» до Угорщини, яка підтримувала Ярослава Свято-полчича. Дип. конфлікт затягнувся й не був подо­ланий і в роки князювання в Києві сина Моно­маха Мстислава. Вступ Київської Русі в добу удільної роздроб­леності (40-і XII ст.), послаблення її держ. єдності призвели до кардинальних змін у зовн. політиці. У федерації князівств, на яку перетво­рилась раніше одноосібна монархія, государі найбільших і найсильніших серед них почува­лись самовладними та прагнули до незалеж­ності від великого князя. Вони здобули право не лише на самостійні політ, дії всередині краї­ни, а й на міжнар. зв'язки та союзи. В історії Давньої Русі новим елементом стала внутр., міжкнязівська дипломатія

Розгромивши половців і забезпечивши сприятливі зовнішні умови, Володимир Мономах багато зробив для зміцнення Київської Русі. Розвивалися сільське господарство й ремесла, пожвавилася торгівля, будувалися нові міста.

Зміцнюються династичні зв'язки: сам Володимир Мономах був одружений з дочкою англійського короля, сестра вийшла заміж за німецького імператора, а донька — за угорського короля. По смерті Володимира у 1125 р. спадкоємцем на київському столі став його син Мстислав Володимирович, який продовжив політику батька. Проте його наступники знову почали боротися між собою за першість на Русі. Отож із другої половини XII ст. починається новий період в історії українських земель — період феодальної роздробленості та існування самостійних князівств.