Ярослав Мудрий І його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі.

Ярослав (Георгій) Мудрий (978, Полоцьк - 20.02.1054, Київ) — князь ростовський, новгородський і великий князь київський. Син Володимира Святославича й полоцької княжни Рогнеди. 1019 одружився з донькою шведського короля Олафа Шетконунга Інгігердою. У 989 був посаджений у Ростові, незабаром переведе­ний до Новгорода й почав перед смертю Володимира прагнути автономії, відмовившись 1014 платити традиційну данину Києву. Володимир Святославич вирішив збройно приборкати непо­кірного сина, однак раптово помер (15.07.1015). Поміж його синами розпочалась б-ба за заг.-руську владу, в якій загинули Борис, Гліб і Свя­тослав, а Я. 1019 здолав у битві на р. Альті гол. суперника — Святополка Ярополчича, після чого утвердився в Києві. Доклав багато зусиль до централізації та зміцнення Київської дер­жави, захисту її рубежів. Ініціював створення першого писемного зведення законів «Правда Ярослава» (1016), що переросла в 1130-х в «Ру­ську Правду». У зовнішній політиці спершу зосередився на зміцненні півд. і зах. кордонів д-ви, зведенні захисних валів. Кілька разів громив орди печенігів на півд. рубежах, а 1036 поблизу валів Києва завдав їм вирішальної поразки, після чого степовики були відкинуті від кордонів Київської Русі. 1030 відвоював у Польщі загарбані Болеславом Хоробрим 1018 Червенські гради, здійснив успішні походи проти ятвягів (1038) і литовців (1040). Приділяв багато уваги та сил розбудові й прикрашанню стольного Києва: «Повість временних літ» під 1037 повідомляє про зведення ним Софійського собору, парадних Золотих воріт, монастирів Св. Ірини і Св. Георгія, будівництво грандіоз­ного «міста Ярослава». З ім'ям Я. пов'язаний розквіт давньоруської культури, орг-ція шкіл, скрипторіїв, бібліотек; 1037-39 у Києві було скла­дено перший літописний ізвод. Зовн.-політ, діяльність Русі стала багатовекторною, орієнту­ючись не тільки на Візантію (як було за його попередників), а й на інші потужні країни Заходу. Взагалі віддавав перевагу методам дипломатії, а не війни; подібно багатьом государям Європи вдавався до династичних шлюбів як засобу ве­дення ЗОВН. ПОЛІТИКИ У період правління Ярослава Мудрого розширюються кордони Київської Русі: від Чорного моря і пониззя Дунаю на півдні аж до Фінської затоки на півночі, від Закарпаття на заході до верхів'їв Волги та Дону на сході. Активізувалася й дипломатична діяльність. За допомогою династичних шлюбів Ярослав зміцнив стосунки з кількома провідними європейськими державами. Сам він був одружений зі шведською принцесою Інгігердою, його сестра Марія була дружиною польського короля Казимира І, син Ярослава був одружений з дочкою Казимира, інший — з візантійською принцесою, ще двоє — з німецькими княжнами. Одна дочка вийшла заміж за угорського короля Андраша, інша - за норвезького короля Гаральда, а потім Свена, третя — за французького короля Генріха І. Ярослав призначає на вищу церковну посаду — митрополита — не грека, як то було раніше, а слов'янина — Іларіона. Проте ця традиція не збереглася, й по смерті Ярослава Мудрого у 1054 р. митрополичу кафедру знову очолив грек.

Історики вважають, що саме з часів Ярослава Мудрого можна говорити про справжню дав­ньоруську дипломатію як цілеспрямовану, роз­раховану на багато років зовн. політику Київсь­кої Русі, що переслідувала як близькі тактичні, так і далекі стратегічні цілі. Подібно до Воло­димира Святославича, Ярослав Мудрий відда­вав перевагу мирним засобам ведення дипло- мати перед військовими, хоча і не завжди йому вдавалося здійснювати таку політику. Не від­мовляючись від традиційних стосунків із Візан­тією, Ярослав зав'язував нові для Русі: з Фран­цією, Священною Римською імперією, Англією, пожвавив зносини з традиційними партнера­ми — Польщею, Угорщиною, Чехією. Програвши війну з Візантією (що спалахнула з ініціативи імп. Константина Мономаха) 1043, Ярослав не став домагатись реваншу, а почав збивати антивізантійську коаліцію з кількох європ. країн, у якій важливу роль відігравала Священ­на Римська імп. Імп. Константину довелось шукати миру, що був укладений 1046 і згодом (перед 1052) скріплений шлюбом сина Яро­слава Всеволода й донькою імператора Ма­рією. Важливим інструментом дипломатії Яро­слава, спрямованої на захід і північ Європи, стали династичні шлюби. Його недарма називають «тестем Європи». Сам він був одружений із донь­кою шведського конунга Олава Ейріксона Інгігердою (1019), одна його донька Анна стала дружи­ною франц. короля Генріха І (Реймс, 19.05.1051), друга Єлизавета — норвезького короля Харальда Суворого (1043), третя Анастасія — угорського короля Андраша І (бл. 1046). При дворі Яро­слава знаходили притулок знатні вигнанці з Норвегії й інших країн Скандинавії: норвезь­кий король Олав і його наступник Магнус Добрий, той же Харальд.