Формування уявлення про дипломатію додержавної України

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Бердичівський коледж промисловості, економіки та права»

Затверджено

Заступник директора

з навчальної роботи

________________ Т.С. Капралюк

«__» «__» 20__ р.

«Дипломатична історія України»

(додатки до тем курсу «Історія України»)

Укладач: Коржановська Л.М.

Розглянуто та схвалено

на засіданні циклової комісії

«Соціально-гуманітарних дисциплін»

Протокол №__ від __.__.20__р.

Голова комісії

__________ С.П.Дремлюга

Зміст

1. Предмет, завдання і значення курсу «Дипломатична Історія України». 4

2.Формування уявлення про дипломатію додержавної України. 4

3. Міжнародні обставини формування державного об'єднання «Русь» та дипломатичні складові його зміцнення. 6

4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів. 6

5. Договори давньоруських князів із Візантією. 7

6. Дипломатія Святослава. 8

7. Розквіт дипломатичної активності України - Руси за часів Володимира Великого. 9

8. Ярослав Мудрий І його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі. 11

9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародні наслідки. 12

10.Стадія роздробленості Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги в світі. 13

11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія. 15

12.Різновекторна дипломатія Данила Галицького. 20

13.Династичні зв'язки України- Руси з суміжними державами і країнами Західної Європи. 21

15.Феномен Литовсько-Руської держави. 23

17.Становище українців в Речі Посполитій. 26

18. Формування козацтва й паростки дипломатії Запорізької Січі. 28

19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію.. 32

20.Зовнішньополітичні пріоритети Української революції середини XVII ст. 37

21.Формування козацько-гетьманської дипломатії Б. Хмельницького. 37

22. Переяславська рада. Її історичні наслідки й оцінка. 40

23. «Березневі статті» - важливий правовий документ. 42

24.Пошуки Б. Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності й незалежності Української козацької держави після Переяславської ради. 45

25.Дипломатична практика Українських гетьманів доби Руїни (1657-1687) 46

26. Дипломатія І.Виговського. Гадяцький трактат 1658р. 49

27.Чинники зовнішньої політики й дипломатії гетьманської України другої половини XVIII ст. 51

28. Формування українсько-шведського союзу 1708-1709рр. І. Мазепа. 53

29.Державотворча й дипломатична діяльність П. Орлика. 57

30.Інкорпорація українських земель до складу Російської імперії. Ліквідація автономії України. 60

31.Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською та Австро-Угорською імперією. 61

32.Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання. 61

33.Становище українців в Австро-Угорщині й проблема соборності українських земель. 63

34.Національно-визвольний рух і активізація дипломатичної активності навколо України на зламі XIX і XX ст. 64

35.Національні проблеми в програмах українських партій - пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі. 68

З6. «Українська карта» в планах і дипломатії Троїстого союзу та Антанти. 73

37.Перша світова війна і долі українства. 75

З8.Дипломатична діяльність «Союзу визволення України». 79

39.Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій. 80

40. Дипломатія Центральної Ради в реалізації автономістсько федералістського курсу. Стосунки з Тимчасовим урядом. 82

41. Створення УНР і початки її дипломатичної діяльності. 86

44. УНР і дипломатична активність країн Антанти 1917-1918 рр. 87

45. Прийняття IV Універсалу ЦР, набуття УНР статусу самостійної, суверенної держави. 89

46-47. Україна і Брестська мирна конференція. Брестський мирний договір та його наслідки. 90

48.Міжнародні чинники державного перевороту 29 квітня 1918 р. і утвердження режиму П. Скоропадського. 97

49.Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української Держави (1918 р.). 98

51.Переговори Української Держави з РСФРР 1918р. 99

52.Україна, Дон і Кубань в 1918р. 101

53. Відновлення УНР і суперечності в Директорії з приводу зовнішньополітичних орієнтацій. 104

54. Створення ЗУНР і Польща. 107

55. Акт злуки 22 січня 1919р. і міжнародні аспекти діяльності соборної України. 113

56. Місія С. Мазуренка до Москви. 115

57. Українсько-французькі переговори в Одесі й Бірлузі на початку 1919 року. 116

62. Україна і Польща в 1920 р.: проблеми стосунків. 120

66. Входження УРСР до складу СРСР і звуження можливостей для зовнішньо-політичної діяльності 124

67. Міжнародна дипломатична діяльність державного центру УНР в екзилі 125

68. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії, та Чехословаччині в контексті міжнародного життя. 131

69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи. 132

70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни. 132

71. Мюнхенська угода 1938 р. Карпато-Українська держава. 135

72. Вплив радянсько-німецьких угод 1939 року на долю українців. 137

74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р. 137

75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності ОУН-УПА. 138

76. Радянсько-польські суперечності щодо західно-українських земель в ході Великої Вітчизняної війни. 140

78. Україна - співзасновниця ООН. 140

79. Україна і розв'язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі. 142

80. Досвід розв'язання проблеми Закарпаття між УРСР і Чехословаччиною. 143

84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х - 80-х рр. і його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки. 144

85. Назрівання суперечностей всередині СРСР і формування передумов завоювання Українською державою суверенітету, перетворення на повноправного суб'єкта міжнародних відносин. 145

86.Декларація про державний суверенітет України та її роль у зміні статусу України на міжнародній арені. 146

87. Акт Проголошення незалежності України та його міжнародне значення. 147

88.Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр. 148

89.Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України. 152

90.Проблеми стосунків України з державами СНД. 153

93.Україна і проблема ядерної зброї. 155

95.Проблеми і перспективи стосунків України з НАТО. 156

1. Предмет, завдання і значення курсу «Дипломатична Історія України»

Метою курсу є вивчення концептуальних засад зовнішньої політики України, її місце на світовій арені, зовнішньополітичної діяльності України по забезпеченню її національних інтересів у міжнародних відносинах.

Завданнями курсу є формування національної самосвідомості, становлення професійного мислення. Складові частини курсу: особливості становлення української держави як суб’єкту сучасних міжнародних відносин, місце України в сучасних міжнародних відносинах, основні принципи та напрямки зовнішньої політики України, становлення та розвиток міжнародних стосунків України з іншими державами світу, діяльність України у міжнародних, регіональних організаціях тощо.

Для засвоєння дисципліни ми повинні знати визначальні тенденції світової історії та історії України, категорії логіки, філософської науки, соціології та політології, всесвітньої історії та теорії держави і права, історії та теорії міжнародних відносин, дипломатичної та консульської служби.

Формування уявлення про дипломатію додержавної України

Однією з найдавніших культур, що колись населяли сучасну територію України і є більш-менш вивченою є Трипільська культура (епоха Енеоліту). Але про якісь міжнародні відносини в ту добу важко говорити, адже з тих часів не збереглося майже ніяких свідчень згідно яких ми могли би робити будь-які висновки з цього питання.

В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різними за походженнями дрібними племенами. Тут жили, зокрема, пращури слов'ян - місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем.

Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.

Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочовики - у степах Наддніпрянщини, землероби - у лісостеповій зоні, орачі - між Дніпром і Дністром. Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, а особливо - рабів скіфи отримували вино, зброю, предмети розкоші.

В кінці VI в. до н.е. скіфи сформували свою державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. На чолі цих царств перебували представники єдиної династії, що, безумовно, зміцнювало таку державу.

З поміж військових успіхів скіфів слід особливо зазначити перемогу над перським царем Дарієм. Скіфські воїни вирізнялися, за словами Геродота, нечуваною жорстокістю.

Але на кінець IV - початок III століття до н.е. через деякі об'єктивні обставини становище Скіфії різко погіршилося. Тут слід зазначити зміну кліматичних умов - висихання степів, збіднення економічних ресурсів лісостепів - зменшення трав'яного покриття. Окрім цього, у III столітті до н.е. на території Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати, які витиснули скіфів. Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малих Скіфії: першу - у Нижній Наддніпрянщині й Північному Криму, друга - у степовому і передгірному Криму зі столицею у Неаполі Скіфському, поблизу теперішнього Бахчисараю. Після цього до середини ІІІ століття н.е. у Північному Причорномор'ї панували сармати.

Наприкінці I ст. з ініціативи та під керівництвом племені аланів було створено великий союз племен. Проте у III ст. у ці краї прийшли вихідці з Прибалтики - племена готів, а трохи пізніше – зі Сходу - гунів, і пануванню сарматів настав кінець.

Ще у VII-VI ст. до н.е. починається процес “великої грецької колонізації» у Північному Причорномор'ї, викликаний передусім торговою експансією та відсутністю пристосованої для землеробства землі у самій Греції.

Грецькі міста-держави були центрами торгівлі Північного Причорномор'я. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі, приправи, спеції.

Грецькі міста держави, за винятком Боспору, за своїм устроєм були рабовласницькими аристократичними або демократичними республіками. Значна роль в їхньому керівництві належала вільним громадянам, хоч основна влада належала багатим купцям.

У V в. до н.е. за царя Мітрідата Євпатора виникає Боспорське царство зі столицею у Пантикапеї, яке охоплювало Керченський, Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до витоків Дону. Поступово Боспор поширює свою владу на багато інших грецьких колоній.

Проте на зламі IV - ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають в епоху кризи. Внутрішні суперечності, відсутність військової сили, загарбницькі дії скіфів у Криму - все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у Північному Причорномор'ї. В середині I ст. Ольвія, Тіра, Херсонес входять до складу римської провінції - Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони.

А протягом ІІІ - ІV ст. під ударами готів і гунів, які виступали проти Римській імперії, античні міста-держави в епоху великого переселення народів фактично припиняють своє існування.

Спочатку були роздріблені племена – кіммерійці – племена скіфів – сармати – готи – гуни – + грецькі колонії – Боспорське царство –анти – авари – слов’яни, як роздріблені племена – держава Сх. слов’ян – Київська Русь

Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов'янському світі склалися передумови для формуванні державності. Загалом у світі держави та іншого роду угрупування племен починають виникати на основі товаро-обмінних відносин. В результаті історичного процесу була сформована певна система згідно якої одне плем’я мало платити данину іншому, тобто певна система податей, збірник яких брав на себе функцію захисника (робилося як на добровільній основі так і на примусовій, тобто в результаті війн, що тоді відігравала чи не головну роль у формуванні тогочасних держав). Також не слід забувати і про таке явище, як «шлюбна дипломатія», тобто використання шлюбних зв’язків, як способу покращення дипломатичних відносин спочатку між племенами, а потім і між державами.