Мюнхенська угода 1938 р. Карпато-Українська держава

Мюнхенська угода про розчленування Чехословаччини шляхом передачі Німеччині прикордонної Судейської області, де німецькомовне населення складало більше 3 млн чоловік, була підписана 29.09.1938 главами урядів Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії на конференції, що відбувалась у Мюнхені 29-30 вересня 1938 р.

Намагаючись відштовхнути від себе загрозу агресії та спрямувати її на схід, зіштовхнути нацизм з більшовизмом, уряди Англії та Франції пішли на Мюнхенську змову. Вона поклала початок руйнації Чехословацької держави. Питання подальшої долі Закарпатської України стало однією з головних складових цієї проблеми. Крім Німеччини, свою зацікавленість у подальшій долі Закарпатської України демонстрували Угорщина та Польща. Угорщина домагалася відокремлення чехословацької території, заселеної угорцями, а кінцевою метою бачила приєднання до Угорщини усієї Чехословаччини та Закарпаття. Польща підтримувала угорські загарбницькі плани, сподіваючись на те, що, коли буде встановлено спільний угорсько-польський кордон у Карпатах, вона матиме змогу створити під власним керівництвом “інтермаріум» (блок малих і середніх держав між Балтійським і Чорним морями) і стати важливим суб’єктом європейської політики.

Намагаючись хоч якось врятувати єдність республіки після приголомшливого мюнхенського удару, чехословацький уряд пішов на поступки в питанні словацької та української автономії. 11 жовтня уряд Праги офіційно надав автономію і визнав автономний уряд карпатської України. Прем’єр-міністром став гова Автономно-землеробського союзу Бродій, а до складу уряду увійшли Бачинський, Денщик, Волошин, Ревай, П'єщак. Згодом, у лютому 1939 відбулися вибори до сейму Карпатоукраїнської держави. 15 березня цей сейм проголосив самостійність Карпатської України, обравши А.Волошина її президентом. Творці нової держави планували об’єднання її з Києвом, створення “Великої України», яка стала б висхідним пунктом для боротьби з більшовизмом. Керівники та ініціатори створення Карпатської України щиро вірили, що Німеччина веде чисту гру й, обіцяючи розпочати із Закарпаття визволення всієї України, стримає своє слово, дане, до речі, перед усім світом.

Гітлерівці, санкціонувавши створення карпатської України, планували утримувати цим в руках і Польщу, і Угорщину.

Зваживши загарбницькі намагання нацизму, європейські лідери сподівалися відвернути його від своїх країн, спрямувавши на СРСР та Україну. Але раптом Гітлер кардинально змінив свої плни. Він зрозумів, що час для нападу на СРСР ще не настав (Німеччина не була достатньо підготовлена), а тому загравати з тими, хто чекав на “Велику Україну», передчасно. Краще було віддати Закарпаття повністю Угорщині і таким чином міцно прив’язати її до себе. Тому 12 березня 1939 року Гітлер запросив угорського посла й санкціонував окупацію решти Закарпаття. І 15 березня 1939, коли сейм проголосив самостійність Карпатської України стало останнім днем її існування. Під прикриттям цієї акції Німеччина за мовчазною згодою західних держав остаточно захопила Чехословаччину.

Мюнхенська угода 1938 про розчленуван­ня Чехословаччини шляхом передачі Німеччині прикордонної Судетської області, де німецько-мовне населення складало бл. 3, 2 млн. чол. Була підписана 29.09.1938 главами урядів Великої Британії (Н. Чемберлен), Франції (Е. Даладьє), Німеччини (А. Гітлер) та Італії (Б. Муссоліні) на конференції, що відбувалась у Мюнхені 29-30.09.1938 в умовах загрози з боку Берліна розпочати воєнні дії в разі відмови чехосло­вацького уряду прийняти його вимоги. Пред­ставників Чехословаччини, які не були допу­щені до обговорення тексту М. у, ознайомили з нею лише 30.09.1938. Уряд Чехословаччини підкорився ухваленому в Мюнхені диктату 4-х держав-учасниць. М. у. вимагала від чехо­словацького уряду забезпечити до 10.10.1938 евакуацію переданих Німеччині територій із збереженням неушкодженими всіх побудова­них на них з допомогою франц. спеціалістів військ, укріплень та споруд. Одночасно Чехо-словаччина також мала задовольнити територ. претензії, які за підтримки Німеччини вису­нули Польща (Тушинська Сілезія) та Угорщина (Півд. Закарпаття), що дозволило Гітлеру виправдовувати анексію Судет міжнар. харак­тером вимог до Чехословаччини. 1.10.1938 роз­почалась окупація Судетської області військами вермахту, внаслідок чого Німеччина збільшила за рахунок Чехословаччини свою територію на 1/5, населення — на 1/4, отримала майже 50% підприємств чехословацької важкої промисловості. М. у. стала апогеєм англ.-франц. «по­літики умиротворення», завдяки якій в ІІ-й пол. 1930-х гітлерівський режим під гаслом об'єд­нання територій проживання німецькомовного населення в єдиному Рейху зміг здійснити реві­зію Версальського мирного договору 1919 і вста­новити нім. гегемонію в Європі. Незважаючи на те, що в Додатку до угоди уряди 4-х держав-учасниць конференції підтвердили свої гарантії новим кордонам Чехословаччини проти неспро-вокованої агресії, рішення М. к. відіграли вирі­шальну роль в остаточній ліквідації Чехосло­ваччини як незалежної д-ви в березні 1939. Ігнорування країнами Заходу позиції СРСР під час мюнхенських подій, підписання у вересні 1938 англ.-нім. та у грудні 1938 франц.-нім. декларацій, які були сприйняті рад. стороною як пакти про ненапад між ними, переконали Й. Сталіна в можливості підготовки Францією та Великою Британією змови з Гітлером за ра­хунок СРСР, що стало передумовою рад.-нім. зближення напередодні Другої світової війни та підписання німецько-радянського пакту про ненапад 1939. Остаточне юрид. скасування М. у. було здійснене 1973 в дог-рі між ЧССР та ФРН