Радянсько – польська війна

Намагаючись врятувати українську справу, Директорія пішла на вимушений крок - переговори з Польщею.

24 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено Варшавський договір, який пе­редбачав:

· спільну боротьбу проти більшовиків;

· відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією і Головним отаманом С. Петлюрою;

Як своєрідну компенсацію за це С. Петлю­ра " віддавав" Польщі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Волинь, Холмщину, Полісся), що викликало обурення серед на­селення Західної України.

Підписані документи стосувалися широкого кола питань:

- Польща визнавала незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з С. Петлюрою як верховну владу в державі;

- польський уряд зобов'язувався не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України;

- українському населенню у Польщі, як І польському — в Україні гарантувалися національно-культурні права;

- НР офіційно погоджувалася на анексію Польщею захід­ноукраїнських земель (під польським контролем залишалися Га­личина, Західна Волинь, частина Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщина).

Війна, що розпочалася, йшла з пере­мінним успіхом:

· успішний наступ польсько-українських військ (6 травня 1920 р. взяли Київ);

· контрнаступ радянських військ (дійшли до Львова і Варшави, в липні 1920 р. в Східній Галичині був утворений Тим­часовий радянський уряд на чолі з В. Затонським);

· відступ радянської армії із Галичини.

Червона армія пере­групувала сили, сконцентрувала їх на вирішальних напрямках, крім того, оголошена мобілізація дала значну кількість бійців, а передислокація на польський фронт 1-ї Кінної армії та 25-ї Чапаєвської дивізій — ударну силу. Зміцнивши свої позиції, біль­шовики вже 14 травня розпочали контрнаступ, 26 травня Південно-Західний фронт (40 тис. бійців) розпочав Київську насту­пальну операцію, внаслідок якої було не тільки визволено Київ, Вінницю та Коростень, а й розпочато наступ на Львів. Зусилля­ми Західного фронту було відновлено радянську владу в Білору­сії, що відкривало дорогу на Варшаву.

Поступово польсько-радянська війна для більшовиків з обо­ронної перетворювалася на наступальну, більше того, взяття Льво­ва та Варшави давало змогу принести на штиках червоногвардійців революційну іскру в Європу і розпочати омріяну " світову ре­волюцію". Перспективу такого розвитку подій розуміли не лише в Польщі, а й у країнах Антанти. Тому польський уряд звер­нувся по допомогу до міжнародної конференції країн Антанти.

Компромісний варіант розв'язання польсь­ко-радянського конфлікту базувався на визнанні протидіючими сторонами так званої " лінії Керзона" (визначений ще у грудні 1919 р. Найвищою радою держав Антанти, східний кордон Поль­ської держави залишав під контролем Варшави значну частину українських етнічних територій — Посяння, Підляшшя, Холмщину та Лемківщину).

Росія і Польща були не готові до затяж­ної війни і в жовтні 1920р. уклали пере­мир'я. Це означало розрив Польщі з УНР.

Українські війська (17 тис.) продовжували війну самостійно, але після запеклих боїв з частинами Червоної армії змушені були відступити на окуповану поляками терито­рію, де були роззброєні та інтерновані в польських таборах. Уряд УНР переїхав до Австрії.

18 березня 1921 р. між Польщею, Радян­ською Росією і Радянською Україною був підписаний Ризький мир, за яким до Польщі відійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підляшшя.

Боротьба за незалежність України за­вершилася поразкою: Західна Україна ввійшла доскладу Польщі, Румунії, Чехословаччини, а в Наддніпрянській Укра­їні остаточно утвердився більшовиць­кий режим.

РОЗГРОМ ВРАНГЕЛЯ

Білогвардійська армія Врангеля (150 тис.), яка утримувала Крим, вирішила скориста­тися радянсько-польською війною і розгор­нула наступ на Україну.

Впродовж червня-листопада 1920 р, радянська армія розгро­мила війська Врангеля, остаточно встано­вивши в Криму радянську владу.