Pис. 1.3. Загальна модель інноваційного процесу з урахуванням трансферу нововведень

Наведена модель характеризує розвиток нововведень на макрорівні з їх поширенням за межі материнської організації. Вона акцентує на тому, що будь-яка новинка, якою б досконалою не видавалася спочатку, завжди може бути поліпшена або використана за іншим призначенням, тому інноваційний пошук повинен бути безперервним.

Інноваційна діяльність здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, яка включає: випуск та розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій, прогресивні міжгалузеві структурні зсунення, реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат, фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у становищі виробничих потужностей; розробку та впровадження нової, ресурсозабезпечуючої технології, що призначена для поліпшення соціального та екологічного стану.

Концепція нерівномірності інноваційної активності посідає важливе місце в сучасних дослідженнях науково-технічного прогресу. З кінця 70-х років XX ст. в роботах західноєвропейських і американських дослідників - Г. Менша, Д. Сахала, К. Фрімена, Я. Ван Дейна, Дж. Кларка та інших отримала продовження еволюційна теорія. Вони досліджували механізм впливу інновацій на розвиток економіки: ввели поняття стадійності розвитку ново введень і їх дифузії (передавання і застосування) у галузевому та регіональному аспектах, висунули гіпотезу про їх кластерний характер.

У праці відомого німецького економіста Г. Менша «Технологічний пат: інновації долають депресію» зроблено висновок, що висока концентрація базисних нововведень дає змогу подолати «технологічний пат» і започатковує економічне зростання на якісно новій основі. На його думку, у моменти, коли базисні нововведення вичерпують свій потенціал, виникає ситуація «технологічного пату», що визначає застій в економічному розвитку. Дослідник пояснює нерівномірність інноваційної активності особливостями функціонування ринкової економіки. Якщо прибуток від фінансових операцій вище середньої прибутковості фінансових інвестицій, то економіка виявляється не підготовленою до інвестування. У разі зниження норми прибутку в грошово-кредитній сфері, менше як у промисловості, фінансова сфера готова інвестувати в реальний сектор. Упровадження базисних інновацій виявляється єдиною можливістю прибуткового інвестування у фазі депресії, яку Г. Менш вважає генератором умов для появи новинок. Він припускає можливе пасивне очікування закінчення депресії. Отже, вчений спробував пов'язати темпи економічного зростання і циклічність із появою базових нововведень, оскільки в результаті їх появи виникають нові підприємства, цикли розвитку яких взаємопов'язані. Деякі концепції дослідника носять суперечливий характер і тому були розвинуті іншими авторами.

Г. Менш підтримав гіпотезу Й. Шумпетера про те, що інновації з'являються в економічній системі не рівномірно, а як цілісна система нових продуктів і технологій. «Інновації рідко залишаються ізольованими. Вони мають тенденцію до утворення кластерів, адже спочатку деякі фірми, а потім більшість наслідують успішну інновацію».

Вчений Д. Сахал, розглядаючи особливості формування технологічних циклів, підтримав думку Г. Менша і Й. Шумпетера, що інновації мають тенденцією до утворення кластерів. Названа тенденція зумовлена тим, що між спонукальними причинами виникнення різних видів техніки немає кореляції. Навіть, якщо б на шляху дифузії конкретних технологій і взаємного проникнення знань, нагромаджених під час розвитку різних видів техніки, і не існувало, ніяких бар'єрів, то можна було б очікувати, що інновації в кінцевому підсумку розподіляться рівномірно як за різними галузями так і за періодами.

Отже, кластер (лат. classis - розряд) інновацій - сукупність базисних нововведень, що визначають технологічний устрій економіки протягом тривалого часу. В сучасних умовах кластер може розглядатися як група географічно близьких, взаємозалежних компаній і зв'язаних з ними організацій, що діють у визначеній сфері і характеризуються спільністю діяльності і взаємодоповнюючих один одного. У розвинених країнах історія розвитку кластерів, як організаційної форми бізнесу, нараховує кілька століть: географічна концентрація об'єднань і компаній у визначених галузях існує давно. Разом з тим, глибина і широта охоплення кластерними утвореннями зростала пропорційно розвитку конкурентної боротьби й ускладнення сучасної економіки. Глобалізація, поряд з розширенням знань про ризики, сильно змінила роль кластерів у конкуренції. Концепція кластера представляє новий спосіб бачення національної економіки, економіки регіону, а також вказує на нові можливості та напрями дій компаній, що прагнуть до підвищення конкурентноздатності.

За часів переходу України до ринкових відносин необхідно відтворити умови в сферах соціально-економічного життя для створення новітніх інноваційних структур, а саме інноваційних кластерів. Нами було вперше надано визначення «інноваційний кластер» та запропоновано його структуру (рис. 1.4.).

Рис. 1.4. Структура інноваційного кластеру

Отже, інноваційний кластер - це об'єднання різних суб’єктів суспільного життя (промислових компаній, дослідницьких центрів, органів державного управління, громадських організацій), що дозволяє використати переваги двох способів координації економічної системи - внутрішньофірмової ієрархії та ринкового механізму, що дає можливість більш швидко і ефективно використовувати нові знання, наукові відкриття і винаходи.

Необхідність інноваційних кластерів доведена багаторічною практикою їх діяльності у багатьох промислово розвинутих країнах і тими вигодами, які можуть отримувати від їх розміщення на певній території.

Для держави загалом діяльність інноваційних кластерів визначає:

1. Масштаби і темпи розвитку наукомістких галузей економіки.

2. Місце країни у міжнародному поділі праці.

3. Можливість рівноправного економічного співробітництва з розвинутими країнами.

4. Масштаби притоку зарубіжного капіталу.

5. Можливості експорту та валютні надходження.

6. Рівень життя населення і т.д.

Світовий досвід свідчить, що важливу роль у трансформації господарського механізму, інтенсивності його структурної перебудови відіграє розвиток венчурного бізнесу, що сприятиме не тільки збереженню, а й зростанню інноваційного потенціалу. З одного боку, інноваційний потенціал підприємства - це ступінь її готовності виконувати задачі, які забезпечують досягнення встановленої інноваційної цілі, тобто ступінь готовності до реалізації інноваційного проекту або програми інноваційних перетворень та впровадження інновацій, з іншого, інноваційний потенціал - сукупність різних видів ресурсів, включаючи матеріальні, фінансові, інтелектуальні, науково-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності.

Також, інноваційний потенціал - це здатність суб’єкта господарювання виробляти нову, наукомістку продукцію, що відповідає вимогам ринку (особливо світового) і містить у собі:

­ виробничі потужності для виробництва засобів виробництва;

­ професійний і науково-технічний склад персоналу;

­ потужності експериментальної бази, пов’язаної з підготовкою нового виробництва;

­ інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;

­ можливості впровадження нововведень і його контролю.

Необхідно усвідомити суть термінів, які використовуються, а саме: «венчурне підприємництво», «венчурний капітал», «венчурні фірми». Венчурне підприємництво - це ризикована діяльність, у процесі якої створюються і впроваджуються у виробництво нові технології, товари, послуги. Це поєднання двох видів підприємництва: фінансового та інноваційного. Відповідно до цього спеціалізовану діяльність щодо виробництва і просування на ринок нових товарів ведуть компанії і фонди венчурного капіталу та малі венчурні фірми (венчури). Венчурні фірми - це здебільшого малі підприємства в прогресивних з технологічного погляду галузях економіки, що спеціалізуються у сфері наукових досліджень, розробок, створення і впровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком. Категорія венчурного капіталу відображає систему відносин між суб'єктами венчурного підприємництва, що забезпечує акумуляцію вільних коштів і вкладення їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння і комерціалізації нововведень. Венчурне фінансування здійснюється на принципах пайової участі, а кошти фірм венчурного капіталу функціонують як акціонерний. Важливим моментом, що визначає природу венчурного капіталу є безпосередня участь відповідних інвесторів в управлінні ризиковими проектами та в прийнятті найважливіших для інноваційних фірм рішень. Тому в українській економіці необхідно використання досвіду венчурного фінансування під час формування нового науково-технічного рівня господарського механізму економіки України. Адже технологічне оновлення і науково-технічний розвиток нашої держави - єдиний спосіб для виходу з кризового стану.

Оскільки, даний напрямок є недостатньо вивченим та не розповсюдженим, виникає потреба більш детально розглянути еволюцію теорій, моделей та головних концепцій розвитку інноваційних процесів в економіці.