Розвиток сучасних суспільно-політичних процесів у державі

Киргизстан – республіка, яка першу свою державність отримала в рамках СРСР. Нагадаємо, ще в квітні 1918 р. було проголошено Туркестанську Соціалістичну Федеративну Республіку у складі РРФСР. Як самостійна адміністративна одиниця Киргизстан з'являється на карті 14 жовтня 1924 р. після національно-територіального розмежування в Середній Азії під назвою Кара-Киргизька автономна область що входила до складу РРФСР. У 1925 р. область було перейменовано на Киргизьку АО, а в лютому 1926 р. - на Киргизьку АРСР. За Конституцією СРСР 1936 р. Киргизія стала союзною республікою у складі СРСР.

В Киргизії раніше, ніж в інших республіках Середньої Азії, появилися демократичні інститути і виникла демократична опозиція. В 1988-1991 рр. тут були створені декілька масових політичних організацій, оформлених як партії чи народні рухи. В 1990 р. сили опозиції об’єдналися в Киргизький демократичний рух (КДР*. До найбільш впливових організацій, які входили до його складу, відносились: Партія національного відродження «Асаба» (соціал-демократична*; центристський демократичний рух «Ашар»; Демократична партія вільної Киргизії (радикальних демократів*; Народна єдність (ліво центристи*; Союз громадянської злагоди (коаліція національно-культурних рухів меншин, що проживали в Киргизії – росіян, корейців, уйгурів, татар, башкир, узбеків і євреїв*; Аграрна партія.

В 1995 р. в Киргизії було офіційно зареєстровано 19 партій і близько 600 громадських об’єднань. Найбільш значні партії: Демократична партія " Эркін Киргизстан", Партія національної єдності " Асаба" (" Блакитний стяг" *, Партія комуністів, Партія " Ата-Мехен" (" Вітчизна" *, " Демократичний рух Киргизстану", Соціал-демократична, Аграрна, Аграрно-трудова, Народна, Республіканська партія, Партія єдності Киргизстану, Демократична партія економічної єдності Киргизстану, Партія духовного відродження " Манас эл" (" Народ Манаса" *, Демократична партія жінки Киргизстану.

В жовтні 1990 р. Аскар Акаєв, президент Академії наук Киргизькой РСР, був вибраний Верховною радою при підтримці коаліції опозиційних партій на посаду президента країни.

Акаєв ніколи не належав до правлячої еліти і навіть не був членом компартії. Щоб зменшити вплив ЦК КП Киргизії, створив Президентську раду з демократично орієнтованих представників киргизької інтелігенції і спеціалістів. Однак фактично державна влада знаходилася в руках ЦК КПК на чолі з першим секретарем Абсаматом Масалієвим. Таке становище зберігалося до спроби державного перевороту в Москві в серпні 1991, після чого КПК була оголошена поза законом. Акаєв, єдиний із середньоазіатських лідерів виступив проти московського путчу.

На момент розпаду СРСР в Киргизії вже існував демократичний уряд і розвинута багатопартійна система. Парламент прийняв закони про приватизацію державних підприємств і іншого державного майна, а в 5 травня 1993 була прийнята Конституція Киргизстану. Вона закріпила принципи верховенства влади народу, поділу державної влади, її відповідальності перед народом. Двічі, у 1994 та 1996 рр. президент А. Акаєв розпускав парламент та проводив референдуми щодо збільшення президентських повноважень.

На референдумі в січні 1994 р. Акаєв отримав підтримку більшості населення. В 1995 р. він, за прикладом лідерів інших центральноазіатських республік, виступив з проханням про продовження своїх президентських повноважень до 2001 р., але парламент настояв на виборах, які відбулися 24 грудня 1995 р. Акаєв отримав переконливу перемогу (більше 71% голосів*.

В 1998 парламент прийняв рішення, що в грудні 2000 р. А каєв, якщо побажає, зможе балатуватися на третій термін.

В 1990-і роки парламент республіки (Жогорку Кенеш* пройшов через ряд перетворень. В червні 1994 р. президент розпустив Верховну раду, яка вибиралася ще в радянський період, і призначив на 5 лютого 1995 р. вибори до нового двохпалатного парламенту.

Жогорку Кенеш до виборів 2005 р. складався з двох палат - Ради Народних Представників (70 депутатів* та Законодавчих Зборів (35 депутатів*. Тепер однопалатний Жогорку Кенеш нараховує 75 депутатів і обирається терміном на п'ять років. Віковий ценз для обрання становить 25 років, а ценз проживання в країні - п'ять років.

Саме ценз осідлості викликав демонстрації протесту в Бішкеку в січні 2005 р., коли одному з лідерів майбутньої революції - Розі Отунбаєвій, фаховому дипломату, було відмовлено у праві балотуватися в парламент через те, що вона працювала за кордоном (у структурах ООН*. Проте це не завадило балотуватися в парламент доньці тодішнього президента Бермет Акаєвій, яка також працювала в структурах ООН у Швейцарії.

Хоча Киргизстан - держава унітарна, а президент призначає керівників областей та районів, їх кандидатури мають бути схвалені місцевими Кенешами, які також можуть їх відправити у відставку двома третинами голосів.

Ще один важливий орган - Конституційний суд. Він вирішує питання конституційності нормативно-правових актів, суперечності в тлумаченні конституції, дає заключення про правомірність виборів.

Помітний вплив на політичне й економічне життя республіки справляє кланова система традиційного киргизького суспільства. У генетичній пам'яті киргизів залишилася чітка самоідентифікація з певним родом або кланом. За наявності нерозвиненої політико-партійної системи Киргизстану регіональні спільноти-клани чи роди стали основними і наймогутнішими групами артикуляції інтересів. На початку нинішнього століття найбільш впливовим у республіці було родове угруповання Сари-баги, що мешкає в Чуйській долині і на північному сході (в Наринській області* Киргизстану. Тільки належність до наймогутнішого клану, тобто роду, звідки походить президент, могла, за рідкісними винятками, відкрити шлях у вищі ешелони виконавчої влади. За таких обставин правління режиму А. Акаєва призвело до поновлення протистояння та протиставлення інтересів півночі та півдня, поділених гірським хребтом Тянь-Шань.

Існує три кланові групи або крила киргизької нації: праве крило - Онг, ліве -Сол (Отуз Уул* і угруповання Ічкілік, що являє собою дивовижну суміш киргизьких та узбецьких родів, тому його не вважають чистим крилом киргизької нації. Всього у державі нараховується близько 30 родів. На початку існування комуністичного Киргизстану правив рід Бугу з Іссик-Кульського клану угруповання Онг. Після сталінських чисток влада поступово перейшла до роду Сарн Багиш з Чуй-Кемінського клану, який і висунув у 1990 р. свого представника Акаєва на посаду лідера республіканської компартії та президента Киргизстану

За режиму Акаєва кумівство, непотизм були звичайним явищем. Кланове протистояння в Киргизстані різко загострилося тоді, коли міжклановий баланс, що його намагався утримати президент Акаєв, було порушено. Криза розпочалася у січні 2001 р., коли А. Акаєв призначив на посаду губернатора південної Джалал-Абадської області С. Урманаєва з Іссик-Кульського клану, а Н. Касієва з Наринського клану - губернатором Ошської області. Місцеве населення сприйняло такі кадрові кроки, як введення окупаційного режиму. Перші муніципальні вибори 16 грудня 2001 р. тільки підсилили тенденції киргизького трайбалізму адже на посади голів сільських управ населення обрало виключно представників свого роду.

Зруйнували владну модель, яку режим Акаєва так старанно вибудовував, парламентські вибори 2005 р., проведені за мажоритарною виборчою системою. У лютому—березні2005 року відбулася Тюльпанова революція. Це третя так звана кольорова революція на пострадянському просторі.

Хоча протести головним чином відбувалися на півдні, представляти киргизьку революцію як боротьбу півдня з північчю не можна. Як відомо, спокій зберігався лише в Іссик-Кульській області, а масові демонстрації проходили не тільки в південних Ошській, Джалал-Абадській та Баткенській областях, але й у Бішкеку, Талаській і Наринській областях.

Причиною до революції стали вибори до парламенту, що супроводжувалися численними порушеннями. Опозиція до чинного президента Аскара Акаєвастворила Координаційну раду народної єдності, котру очолив Курманбек Бакієв. 20 березня 2005 року опозиції вдалося захопити владу у другому за величиною місті Киргизстану — Оші. Впродовж кількох наступних днів Координаційна рада народної єдності поширили свою владу практично на весь південь країни. Масові виступи почалися також у столиці країни Бішкеку. Зрештою, захопивши основні адміністративні будівлі столиці та повністю взявши владу у свої руки, опозиція домоглася відставки Аскара Акаєва, котрий втік до Москви. Парламент країни призначив на відповідальні посади прем’єр-міністра, спікера та інших опозиціонерів.

Після такої феєричної перемоги нова влада на деякий час втратила контроль над ситуацією і великими містами прокотилася хвиля мародерства (за деякими даними, навіть з людськими жертвами*. Проте, новий уряд Киргизстану, зокрема міністр внутрішніх справ Фелікс Кулов, за досить короткий час зупинили безпорядки та відновлюють спокій у країні.

Після зустрічі із Курманбеком Бакієвим у Москві, 4 квітня Аскар Акаєв пішов у відставку. На дочасних президентських виборах переміг Курманбек Бакієв.

Що цікаво, тюльпани не фігурували у цій революції, на відміну від Революція троянд у Грузії. Таку назву вона отримала від Акаєва, що вжив її в одній зі своїх промов.

Киргизька революція була позбавлена яскраво вираженого кланового характеру. І це є великим досягненням для Киргизії, тому що революція з клановим характером обов'язково спричинила б його розпад. „Тюльпанова революція" довела, що незважаючи на міжкланове протиборство, Киргизстан не може розділитися за клановим принципом.

Щодо політичних сил, що прийшли до влади в результаті „Тюльпанової революції", більшість з них були вихідцями з Демократичного руху Киргизстану, що контролював парламент у 1990-1994 рр. До таких сил, зокрема, належить Партія Гідності Ф. Кулова, що є популярною на базовій для Акаєва Півночі, особливо серед російськомовної меншості. Значний внесок у перемогу демократичних сил зробили Народний рух президента К. Бакієва та створена під впливом Помаранчевої революції в Україні партія Ата-Журт („Щаслива Батьківщина" * Рози Отунбаєвої.

Події 24 березня, що призвели до відставки першого президента країни А. Акаєва, поставили Центральну Азію в центр уваги світової громадськості та геополітичних гравців.

Позачергові президентські вибори 10 липня 2005 р. принесли переконливу перемогу єдиному кандидату від опозиції К. Бакієву, за якого віддали свої голоси близько 89% виборців. Він значно випередив найближчих конкурентів -омбудсмена республіки Т. Бакір (3, 9%* і керівника Союзу промисловців і підприємців А. Айтикеєва (3, 6%*. Інші троє кандидатів набрали менш, ніж 1%. Результати виборів дають підстави говорити не лише про повернення киргизької політики в нормальне правове поле, але й про легітимізацію нової влади, яка ще напередодні виборів підтвердила свою прихильність до міжнародних зобов'язань країни.

За час, що минув після революції, киргизи напевно вже неодноразово переймалися запитанням: а чи стало жити краще, ніж при А. Акаєві? Нашвидку проведені вибори президента, під час яких перемогу отримав К. Бакієв, привели до влади людей, які виявилися неготовими дати народу реальні зміни. Усі старі болячки миттєво вилізли назовні - корупція, беззаконня, захоплення землі, переділ власності, силове усунення опонентів, розкол країни на північ і південь. Усе, з чим режим Акаєва хоч якось міг впоратися або принаймні ховав від людських очей, тепер стало нормою життя.

„Розбірки" між лідерами киргизької революції перейшли у „гарячу" стадію в середині вересня 2005 р. Втім, тертя між учасниками березневих подій спостерігалися ще в перші постреволюційні дні. Просто вони були приховані від сторонніх очей. Хоча вже тоді почалися убивства і замахи на помітних учасників „Тюльпанової революції" ". Причому усі жертви належали до угруповань і кланів, опозиційних Бакієву.

Після виборів президента процес переділу власності як державної, так і соратників колишнього президента Акаєва, пішов набагато швидшими темпами, адже на кону були великі ринки й усе ще працюючі підприємства. Тепер справа дійшла до більш серйозного „бізнесу". Вбивство депутата парламенту Б. Ернікбаєва свідчило, що влада втрутилася у сферу відносин кримінальних угруповань. У Киргизстані багато хто пов'язував ім'я Еркінбаєва з наркоторгівлею, яка приносить непогані доходи.

У кінці вересня 2005 р. вибухнув інший скандал: у мас-медіа оприлюднено інформацію про зв'язки Бакієва з російськими металургійними баронами - братами Чорними, які нібито дали на революцію 50 млн. дол. і прагнули отримати контроль над енергетичними підприємствами країни. Президент Бакієв, проте, не заперечував весь вилитий на нього бруд і звинувачення. Виступаючи в парламенті країни 22 вересня 2005 р., в підтвердив, що знає про те, що криміналітет зрісся з владою, із правоохоронними органами. Обрані Бакієвим методи боротьби з корупцією зовсім не свідчили про те, що вони взагалі приведуть до подолання цього зла. Навпаки корупція процвітала лише отримувачі стали іншими. Адже акаєвську адміністрацію змінили колишні його соратники, що свого часу пішли в опозицію аж ніяк не за ідеологічним переконаннями. Опинились в опозиції вони лише тому, що „комусь не дали обіцяну посаду, хтось дуже далеко зайшов у боротьбі за власність, хтось дуже наполегливе просував своїх родичів, а дехто просто патологічно не справлявся з роботою". Тобто, до влади в Киргизстані прийшла не політична партія або інша організована опозиційна сила, а політична група, стихійно об'єднана на антиакаєвській платформі.

Фактично в період, починаючи з березня 2005 р., коли з країни втік президент А. Акаєв і влада перейшла до опозиційних йому сил, політичний спокій у країні залишався нетривалим -у перемігших революціонерів щоразу знаходилися дедалі нові причини для конфліктів.

Новий виток протистояння влади і опозиції розпочався 2 листопада 2006 р. масовими акціями протесту опозиції. Останнє протистояння стало бурхливим, але цілком логічним завершенням постреволюційного процесу політичної трансформації, а саме конституційної реформи. Ще у 2005 р. після зміни режиму на владному олімпі країни розгорнулася дискусія про систему державного устрою. Акаєвська конституція 1993 р., як говорилося тоді, створила умови для узурпації влади главою держави та його сімейним кланом. Стара конституція, „зґвалтована поправками" „під потреби конкретної людини та конкретної сім'ї, залишала шлях до всевладдя К. Бакієва тією самою мірою, що й для вигнаного Акаєва. Обвинувачення в тому, що влада уражена „сімейністю, корупцією, клановістю і трайбалізмом", тепер стали висувати новому президенту.

У вересні 2006 р. на обговорення громадськості були винесені три проекти конституції, створені комісією депутата А. Бекназарова, які закріплювали б відповідно президентську, президентсько-парламентську та парламентську форму правління. Опозиція виступила з пропозицією взяти за основу проект конституції, затверджений першою конституційною нарадою постреволюційного Киргизстану у 2005 р. Над його доопрацюванням розпочали роботу в парламенті депутатські групи (парламент, як відомо, в більшості своїй залишився проакаєвським*.

Спроби К. Бакієва почати діалог ні до чого не привели, і, як наслідок, 2 листопада 2006 р. опозиція вивела на вулиці своїх прибічників. Президент спробував було виграти час, попросивши відстрочку до 6 листопада, щоб внести в парламент свій варіант конституції, проте цей документ не задовольнив опозиційних лідерів, і вже ввечері 7 листопада вони почали збирати підписи депутатів під своїм проектом, передаючи всі повноваження установчим зборам. Саме в рамках цього органу й народився компроміс.

Було обрано змішану парламенсько-президентську модель, хоча аналіз тексту показує, що президент не тільки не втратив багатьох своїх повноважень, а навіть, навпаки, у питанні, наприклад, відставки міністрів дістав додаткові права. Він також домігся ускладнення процедури імпічменту глави держави. Водночас основою компромісу стало те, що президент і спікер залишаться на своїх посадах до закінчення конституційних повноважень. Парламент, у свою чергу, буде чисельно збільшений до 90 депутатів, і половина його складу обиратиметься на пропорційній партійній основі.

Новий текст конституції, схвалений парламентом 8 листопада 2006 р., наступного дня був підписаний президентом К.Бакієвим.

Далі події набрали досить несподіваного для опонентів президента перебігу. У грудні 2006 р. уряд Ф. Кулова подав у відставку, мотивуючи її змінами до конституції, згідно з якими склад уряду визначає парламентська більшість. Водночас прибічники президента висунули вимогу щодо проведення нових парламентських виборів, оскільки парламент був обраний за старою конституцією.

Шантаж виборами спрацював: депутати ухвалили нові поправки до конституції, що фактично відновили президентські повноваження, що їх мав А. Акаєв. Політична комбінація, розіграна К. Бакієвим, дозволила йому зберегти повноваження, але зруйнувала політичний тандем Бакієв-Кулов, позаяк кандидатуру останнього на прем'єрську посаду парламент двічі відхилив.

Новим прем'єр-міністром став компромісний кандидат Азім Ісабеков, натомість Кулова було фактично виштовхнуто в опозицію. Як наслідок - опозиція отримала сильного харизматичного лідера, під керівництвом якого розпочала навесні 2007 р. нові акції протесту, кінцевою метою яких стало проведення дострокових президентських і парламентських виборів.

Таким чином, ухвалення нової конституції Киргизстану не зняло проблеми життєздатності влади, що прийшла на заміну А. Акаєву навесні 2005 р. Перед нею, як і раніше, стоять проблеми подолання клановості, корупції, бідності, сповзання Киргизстану до категорії виробників і торговців наркотиками.

Нездоланність вище перерахованих проблем, привела до радикалізації суспільних рухів і привела до чергового вибуху народного гніву 7 квітня 2010 р. На цей раз, не знайшовши інших аргументів для вирішення конфліктної ситуації, Бакієв віддав наказ на застосування сили проти мітингуючи опозиційних сил. Практично ситуація вийшла з під контролю. Жертвами стали більше 70 людей, ще 530- постраждали і госпіталізовані. Бакієву довелося спішно покинути столицю і відправитися на південь Киргизії на свою батьківщину, а звідти під напором розгніваного населення перебратися до Білорусі. Лукашенко надав йому політичний притулок, так як Росія відмовилася зробити подібне із-за самостійної зовнішньої політики, яку проводив Бакієв всупереч інтересам Росії, особливо по питанню авіабази Манат переданої США для доставки гуманітарних грузів, що постачалися Афганістану (за 60 млн дол. в рік*.

Влада перейшла до опозиційного Тимчасового уряду на чолі з Розою Отунбаєвою, котра в травні 2010 р. була наділена парламентом республіки президентськими повноваженнями. Під її керівництвом владні структури намагаються встановити контроль над ситуацією, що склалась в результаті масових безпорядків. Не дивлячись на перемогу опозиційних сил, ситуація залишається складною, так як час від часу виникають сутички в тому чи іншому регіоні країни. Зіткнення між прихильниками нової і старої влади спровокували міжетнічний конфлікт між киргизи ми і узбеками на півдні країни, в ході якого загинула більше 200 осіб, а сотні тисяч узбеків покинули країну. Однак Роза Отунбаєва заявила, що влада контролює повністю ситуацію в країні.

27 червня 2010 р. в Киргизії відбувся референдум, на якому були підтверджені повноваження Рози Отунбаєвої в якості голови держави на перехідний період до грудня 2011 р., а також була прийнята нова конституція, яка запровадила в країні парламентську форму правління.

4 травня 2011 р. Р.Отунбаєва заявила, що вибори відбудуться не раніше листопада 2011 р. однак вона не буде брати в них участі згідно волевиявлення народу на минулорічному референдумі.

Киргизстанський парламент оголосив про створення правлячої коаліції з трьох партій після виборів у жовтні 2010 р. До коаліції увійшли близькі за духом партії, що підтримують після зміни влади у квітні тимчасовий уряд на чолі з президентом Розою Отунбаєвою. Коаліція має у своєму розпорядженні 67 мандатів.

Жодна з п'яти політичних партій, яка подолала на виборах п'ятивідсотковий поріг, не отримала більшості в 120-місцевому Жогорку Кенеші (парламенті*, і Отунбаєва доручила соціал-демократам сформувати правлячу коаліцію. Лідер Соціал-демократичної партії Алмазбек Атамбаєв претендує на пост прем'єр-міністра, главі соціалістичної " Ата Мекен" Омурбеку Текебаєву запропоновано пост спікера парламенту. Лідер партії молодих реформаторів " Республіка" Омурбек Бабанов може зайняти крісло першого віце-прем'єра.

Партія " Ата Журт", яка не увійшла до правлячої більшості, у лавах якої чимало прибічників колишнього президента Курманбека Бакієва, набрала найбільшу кількість голосів (8, 47 відсотка* і отримала 28 депутатських мандатів. Третя за підсумками виборів партія " Ар Намис" з 25 місцями, очолювана проросійським лідером, популярним генералом Феліксом Куловим, відмовилася від участі в коаліції. За конституцією країни, фракціям, що офіційно оголосили про перехід до опозиції, доручається очолити два комітети - з оборони та безпеки. На засіданні 2 грудня депутатам необхідно обрати спікера, після чого затвердити кандидатуру прем'єра, структуру і програму уряду і сформувати кабінет міністрів, повідомила прес-служба парламенту.