Ресурсний потенціал та особливості сучасного економічного розвитку Туркменистану

Ще давньогрецький географ Страбон близько 2 тис. років тому писав, що на схід від Гірканського (Каспійського* моря є масляні джерела (нафта*. На початку XIX ст. туркмени рили колодязі і продавали нафту до Персії та Росії (зокрема, в Астрахань*. Сьогодні прогнозні запаси вуглеводневої сировини Туркменистану (з туркменським шельфом Каспійського моря включно* оцінюються в межах 23 трлн. куб. м природного газу і 12, 2 млрд. т нафти. Найбільші родовища газу розташовані в південній і східній частині країни. Туркменистан, що володіє понад 33% світових запасів природного газу, займає 4-е місце у світі за його видобуванням (23-28 млрд. куб. м щороку*.

3 150 розвіданих на території республіки родовищ нафти і газу розробляється 42. Розвідано великі запаси сірки, що становлять 9 млн. т, значні запаси брому і йоду, величезні поклади сульфату натрію (міраболіту* і магнієвих солей (бішофіту*, розташовані в затоці Кара-Богаз-Гол. Відомими є родовища калійних солей і будівельних матеріалів.

Стратегія економічного розвитку Туркменистану на перехідний період визначена програмою „Десять років стабільності", головні завдання якої -перетворення Туркменистану на державу з розвинутою соціально-орієнтованою економікою, забезпечення реальної економічної незалежності (передовсім, продовольчої*, здійснення структурної перебудови економіки.

Досягши економічної незалежності, що базується на величезних запасах нафти і газу, ашгабатський режим поставив за мету перетворити країну на такий-собі „центральноазійський нафто-газовий емірат" і здійснювати експорт енергоносіїв в обхід Росії. Перші кроки у цьому напрямі вже зроблено: в грудні 1997 р. відкрито газогін на північ Ірану, а в листопаді 1999 р. у Стамбулі укладено угоду про Транскаспійський проект.

Щодо газовидобувної промисловості Туркменистану, то її активний розвиток розпочався в середині 1960-х рр. Саме тоді „блакитне паливо" потекло на європейську частину території Росії. Перший експортний газопровід Корпедже -Кут-Куї (Іран* вважається першим етапом будівництва супергазогону Туркменистан-Іран-Туреччина-Європа. Наявні також проекти прокладання Транскаспійського газогону через Азербайджан, Грузію до Туреччини і з Туркменистану через Афганістан і Пакистан, обговорюється питання транспортування газу до Китаю і Японії.

Найбільшим споживачем туркменського газу упродовж останнього десятиліття стала Україна. Так, тільки в 2004-2005 рр. Україна імпортувала 36 млрд. кубометрів туркменського газу щорічно (згідно з даними за 2003 р., загальний газовидобуток Туркменистану становив трохи більше 59 млрд. кубометрів, а експорт - 43, 4 млрд. куб. м газу*. Крім України, Туркменистан поставляє газ до Ірану (близько 5 млрд. куб. м на рік* і до Росії. Щодо Росії, то вона здійснює послідовну політику відсікання України і країн ЄС від альтернативних російським джерел постачання газу, зокрема з Туркменистану й Казахстану, замикаючи на собі усі газові потоки і зводячи нанівець будь-які можливості їхньої диверсифікації- основної проблеми в енергетичній безпеці України і країн ЄС.

У квітні 2003 р. президенти Росії і Туркменистану підписали угоду на 25 років, згідно з якою росіяни закуповуватимуть туркменський газ до 2028 р. Кожного року обсяг закупівель збільшуватиметься: із 10 млрд. кубометрів у 2006 р. до 63-73 млрд. - у 2028 р. Перекидаючи туркменський газ іншим „покупцям" із Європи, а також Україні, росіяни контролюватимуть обсяги і процес імпорту газу з різних джерел, відповідно збільшуючи частку своєї присутності в енергетиці країн-імпортерів і диктуючи їм цінові параметри. Якщо для європейців такий розвиток подій лише в перспективі, то для України він уже став жорсткою реальністю, адже Росія у такий спосіб відрізала Україну від прямого діалогу з Туркменистаном.

Стосовно розвитку інших галузей промисловості Туркменистану, слід зазначити, що країна виробляє нафтове та хімічне обладнання, насоси тощо. Хімічна

промисловість продукує технічний вуглець, сірку, йод, бром, мінеральні добрива, хімічні засоби захисту рослин, різноманітні товари побутової хімії. Досить динамічно розвиваються легка і харчова промисловість. За останні роки збудовано сім фабрик для переробки бавовни-волокна, виробництва бавовняно-паперової пряжі, джинсової тканини, трикотажу. Швидкими темпами розвивається промисловість будівельних матеріалів. Різноманітні запаси власної сировини є базою для виробництва цементу, азбестоцементних листів і труб, мінеральної вати, листового скла, цегли, черепиці тощо.

Сільськогосподарські угіддя займають понад 39 млн. га, з них високоврожайні землі - 4, 5 млн. га. Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови дозволяють вирощувати із застосуванням зрошення найцінніші сорти тонковолокнистого бавовника, що дає можливість виробляти бл. 1300 тис. т бавовняної сировини щороку. У добу незалежності значно зросло виробництво зерна за рахунок часткового скорочення земель під бавовником, що дозволило Туркменистану забезпечити себе власним зерном.

Провідною галуззю тваринництва залишається вівчарство, в тому числі каракулеве, традиційно розвинуті розведення верблюдів і конярство. До речі, кінь ахалтекінської породи є національною гордістю туркменів, зокрема його зображено на державному гербі Туркменистану.

Розвинутий в Туркменистані автомобільний і залізничний транспорт. Довжина автодоріг загального користування сягає 15 тис. км, а загальна довжина залізниць-2350 км. У перспективі національні залізниці планується з'єднати з дорогами Туреччини, Ірану, Узбекистану, Киргизстану, Казахстану і Китаю в єдину транспортну магістраль, яка в свою чергу стане частиною трансконтинентальної залізничної магістралі від китайського порту Ляньюньчен через Урумчі-Алмати-Ташкент-Тегеран-Стамбул-Будапешт до Роттердама. Вже побудована ділянка цієї магістралі від Мешхеда (Іран* до Теджена (Туркменистан*, довжиною 800 км, з них 132 км - територією Туркменистану.