Особливості сучасного політичного, економічного і культурного розвитку Литви

Згідно з конституцією Литви, прийнятої на референдумі 25 жовтня 1992 р., Литва є незалежною демократичною республікою. В цей же день було обрано Сейм незалежної Литви. Крім сейму державну владу в республіці здійснюють також президент республіки і уряд. Вищий судовий орган – Верховний суд.

В результаті серйозних помилок, допущених урядом Ландсбергіса, Саюдіс зазнав поразки на виборах у жовтні 1992 р. і до влади прийшли представники Демократичної партії праці на чолі з колишнім секретарем ЦК КПЛ Альгірдасом Бразаускасом, який і став першим президентом Литви (1993-1998 рр.*. За його президентства з Литви були виведені російські війська, укладено декілька торгових та економічних угод з Росією, що дало можливість стабілізувати відносини з нею.

Президент згідно конституції обирається на загальних виборах терміном на п'ять років, володіє обмеженими повноваженнями, переважно представницького характеру.

З 26 січня 1998 р главою республіки обрано громадянин США Валдаса Адамкуса. На той час йому виповнився 71 рік. Перебував на цій посаді до 26 лютого 2003 р.

Його наступником став молодий Роланд Паксас, який керував республікою порівняно короткий період (з 26 лютого 2003р. до 6 квітня 2004 р.*. Скандал з причетністю його до використання коштів російських олігархів на президентських виборах привів його до дострокової відставки.

Обов’язки президента до 12 липня 2004 виконував Артурас Паулаускас – голова сейму Литовської республіки.

Липневі президентські вибори були впертими. Переконливу перемогу отримав вдруге Валдас Адамкус (12 липня 2004 12 липня 2009*, який впевнено і гідно вів республіку в європейське співтовариство.

На чергових президентських виборах перемогла Даля́ Грибауска́ йте — литовський політик, экономіст за освітою. В уряді А.Бразаускаса займала посаду міністра фінансів Литви (2001—2004*. Після вступу Литви в Європейський союз в 2004 р. була делегована в Єврокомісію – комісар Єврокомісії з бюджету і фінансовому плануванні з 2004 р. З 12 липня 2009 р.

є президентом Литви.

Вищий законодавчий орган - сейм Литовської Республіки - включає 141 депутата, що обираються за змішаною (пропорційною і мажоритарною* системою на чотирирічний термін.

Партійна система Литви перебуває на стадії становлення: якщо на виборах 1990 р. конкурували між собою сім партій, то в жовтні 2000 р. за депутатські мандати боролись представники 28 партій і організацій. Найбільші політичні партії-заснований 1993 р. „Союз Вітчизни" (консерватори Литви*, Демократична партія праці (ДППЛ*, Новітній союз (соціал-ліберали*, відновлена 1989 р. Соціал-демократична партія. Попри відносну перемогу на виборах 2000 р. соціал-демократичної коаліції у складі Демократичної партії праці і Соціал-демократичної партії (48 місць у Сеймі*, уряд сформували ліберали і соціал-ліберали, що отримали відповідно 33 і 27 місць. Р. Паксас був обраний головою уряду, А. Паулаускас -керівником сейму Після виборів 2004 р. уряд очолив лідер ДППЛ, колишній президент країни А. Бразаускас.

У Литовській Республіці проведено низку економічних реформ, в основу яких було покладено програму приватизації промислових підприємств, аграрного сектора, сфери зв'язку. Також було створено Литовський банк, здійснено лібералізацію цін і введено національну грошову одиницю - літ. У результаті реформування національної економіки частина литовських підприємств була закрита, решта („Вільняус Вінгіс", „Екранас" тощо* - переорієнтована на випуск конкурентоспроможної продукції.

Реалізація обширної програми приватизації і реформування цінової політики, створення нової банківської і фінансової системи, перегляд і вдосконалення законодавства в економічній сфері були розпочаті восени 1991 р. А вже навесні 1992 р. було проведено лібералізацію цін, що не торкнулась лише цін на основні продукти харчування і комунальні послуги. Пом'якшити наслідки радикальних економічних реформ для населення уряду республіки вдалося за допомогою надання державних субсидій промисловим підприємствам, індексації зарплат працівникам бюджетної сфери, збільшення державної допомоги пенсіонерам та іншим малозабезпеченим верствам населення. Попри це, реформування економіки неминуче призвело до збільшення безробіття (з 4, 5% у 1994 р. до 12, 5% у 2002 р.*.

За роки незалежності в країні проведено банківську реформу, в результаті якої створено двохрівневу банківську систему, на верхньому щаблі якої Центральний банк Литви, що належить державі, на нижньому - понад 20 комерційних і спеціалізованих банків. На першому етапі реформи Центральний банк спирався на три великих банки: Ощадний, Державний комерційний і Сільськогосподарський. Взаємини у банківській сфері регулюються законом про банківську справу, прийнятим у 1994 р. У 1998 р. у Литві проведено другий етап банківської реформи, що включала ліквідацію Державного комерційного банку, активи якого передавались Ощадному банку, і приватизацію Сільськогосподарського банку. Після передачі частини державних пакетів акцій стратегічним інвесторам сумарна частка акцій держави в секторі комерційних банків зменшилась до 35%.

Реалізовано в Литві й програму приватизації, проведення якої ускладнювалось проблемою реституції власності (передовсім на землю*, конфіскованої в часи радянської влади в республіці. Конфлікт інтересів нинішніх фермерів та історичних власників землі частково було врегульовано внаслідок передачі усім зацікавленим невеликих ділянок державних земель у власність. За час проведення реформи в аграрному секторі державні сільськогосподарські підприємства (радгоспи і колгоспи* були розпущені, натомість створено фермерські господарства, кількість яких зросла з 7 тис. у 1991 р. до 73 тис. у 1993 р. У 1995 р. практично усі ферми належали приватним особам.

Приватизація промисловості відбувалася не так складно. Держава зберегла контроль над стратегічними галузями, акції великих підприємств, що підлягали роздержавленню, продавалися на аукціонах. Станом на 1995 р. було приватизовано 48% великих і 45% малих підприємств. До середини 1992 р. до участі в приватизації допускалися лише литовські інвестори, що мали спеціальні ваучери. З-поміж приватизованих більшість становили підприємства сфери послуг і невеликі промислові підприємства. Другий етап приватизації, що розпочався з 1996 р., передбачав проведення на конкурсній основі обміну акцій підприємств на готівкові кошти іноземних інвесторів. 1996-1997 рр. у такий спосіб було приватизовано 158 підприємств, частка іноземного капіталу в яких становила 79%. У кінці 1998 р. було введено в дію новий закон про приватизацію, що передбачав створення комерційного агентства з питань приватизації. У 1999 р. на продаж було виставлено 1098 середніх і 14 великих підприємств, у тому числі нафтовидобувні підприємства, Центр державного радіо і телебачення, Балтійські суднобудівельні верфі (були придбані данськими інвесторами* тощо.

ВВП Литви через фінансову нестабільність перших років незалежності був найнижчим серед країн Балтії. У період між 1989 і 1992 рр. він скоротився на 50%, але вже 1993 р. стабілізувався, а в 1994 р. зріс на 0, 6%. У 2003 р. ВВП Литви оцінювався у 40, 88 млрд. дол. США або 11400 дол. на душу населення. Промисловість забезпечує 31, 3% ВВП. Найшвидше зростають такі галузі, як текстильна промисловість, приладобудування і нафтопереробка. Дві найбільші електростанції- Ігналінська АЕС і Електренайська ГРЕС - забезпечують Литву електроенергією (ядерне паливо для атомної станції імпортується з Росії*. Нафтопереробний завод у Мажейкяї, розташований у 100 км від балтійського узбережжя, має потужності, що вдвічі перевищують потреби країни у нафтопродуктах, проте залежить від іноземних поставок сирої нафти, головним чином, з Росії. Крім того, в Бутінзі, на узбережжі Балтійського моря, побудовано нафтовий термінал, що дасть можливість отримувати нафту від альтернативних російським постачальників сировини. Близько 6, 1% ВВП забезпечує сільськогосподарське виробництво, в якому переважає виробництво зернових, цукрового буряка і молочних продуктів.

Литва має великі проблеми з енергопостачанням. Як правило зростання ВВП супроводжується ще більшим попитом на електроенергію. Протягом тривалого часу хх частину давала Ігналінська АЕС. Проте застарілі радянські технології та вимоги екологів підштовхнули до зобов’язання закрити хх до 2009 р. В Литві почали будівництво нової АЕС, на яку розраховують і її сусіди.

У литві питання міжнаціональних відносин викликають у громадськості менше суперечностей. Як і в Україні, здійснено «нульовий варіант» надання прав громадянства: всі, хто проживав у країні на час прийняття закону і виявив бажання залишитися, визнані громадянами Литви. Литовська мова є державною. Проте не заборонено користуватися й іншими мовами. Працюють польські, українські і російські школи та організації. Щоправда були й «мовні заворушення» у Вільнюському краї, коли висувалися вимоги надати польській мові статусу другої офіційної.

Найбільшими торговельними партнерами Литви є Російська Федерація, країни ЄС і держави СНД. У 1998 р., наприклад, 43% усього литовського експорту направлялось до країн СНД, а в 2002 р. майже 34% експорту республіки було спрямовано до країн ЄС (прибуток Литви склав 5, 4 млрд. дол. США. Другим за місткістю (після російського* ринком для литовських товарів є німецький, куди спрямовується 12% литовського експорту.

Новий імпульс у своєму розвитку з відновленням незалежності Литви отримала національна культура. У 1994 р. вільнюське Старе місто було включене до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У столиці проходить низка популярних міжнародних фестивалів, всесвітньо відомими стали Камерний оркестр С. Сондецкіса, Камерний хор Вільнюса „Яуна Музика".