Захворювання органів травного каналу в дітей старшого віку. Гельмінтози.

Гострий гастрит — гостре запалення слизової оболонки шлунка (лікується, як гостре отруєння)

Хронічний гастрит — хронічне запальне дистрофічне ураження слизової оболонки шлунка (вогнищеве або поширене), під час якого порушується фізіологічна регенерація епітелію і поступово розвивається атрофія.

Етіологія. НеІісоЬасіег руїогі (Нр) у слизовій оболонці шлунка.

Зараження цим мікроорганізмом відбувається переважно через рот.

1. Н р вважають головною, часом єдиною причиною гастриту типу В, що виникає в антральному відділі шлунка.

2. Рідше розвивається гастрит типу А, зумовлений автоімунним механізмом нез’ясованого походження. Він локалізується в ділянці дна й тіла шлунка. При цьому утворюються автоантитіла до парієтальних екзокриноцитів слизової оболонки шлунка. Це спричинює атрофію слизової оболонки шлунка й ахлоргідрію.

3. Хронічний гастрит може спричинятися закиданням вмісту дванадцятипалої кишки в шлунок (рефлюкс-гастрит)

Клінічна картина.

Домінують такі синдроми:

- Больовий: біль у надчеревній або пілородуоденальній ділянці живота різної інтенсивності, пов’язаний або не пов’язаний зі споживанням їжі.

- Диспептичний: зміна апетиту (підвищений, збережений, знижений, перевага певним стравам); нестійкі випорожнення — закрепи або проноси; печія, нудота, блювання, відрижка.

- Інтоксикаційний: ознаки вегетосудинної дистонії, біль голови, швидка втомлюваність.

Діагностика: фіброгастродуоденоскопію, провести інтрагастральну рН-метрію для визначення типу секреції, виявлення хелікобактер пілорі (уреазний тест)

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки — хронічне рецидивне захворювання, основним локальним проявом якого є виразковий дефект слизової оболонки шлунка або дванадцятипалої кишки, який проникає в підслизовий шар і який у частини хворих ускладнюється загрозливими для життя на­слідками (перфорація, кровотеча).

Патогенез хелікобактерна персистенція.

Клінічна картина

1. При виразковій хворобі дванадцятипалої кишки біль тривалістю 1—3 тиж. має сезонний характер (весна, осінь), виникає натще (часто вночі), усувається споживанням їжі й антацидами. Біль локалізується переважно в епігастральній ділянці, трохи вище від пупка по середній лінії живота.

2. Диспептичний синдром, якому характерні нудота, відрижка, менше турбує хворих.

3. Блювальні маси кольору кави та мелена притаманні такому ускладненню виразки, як кровотеча;

4. Перфорація виразки супроводжується гострим болем в епігастральній ділянці з наступними ознаками гострого живота.

5. У 60— 80 % випадків хворобу супроводжує вегетосудинна дистонія.

Діагностика виразкової хвороби ґрунтується на клінічних даних, а також додаткових дослідженнях: рентгенологічному, ендоскопічному, бактеріологічному, внутрішньошлунковій рН-метрії, досліджують кал на приховану кров.

Лікування:

1. У період загострення хвороби режим має бути напівліжковий, при кровотечі — ліжковий.

2. Дієтотерапія. У разі підвищеної кислотності на час загострення призначають механічно, хімічно і термічно щадну дієту (№ 1 за Певзнером) з досить швидким її розширенням (ліберальна дієта) при повному вилученні цибулі, часнику, прянощів і гострих страв.

3. Ерадикацію Н р проводять за допомогою одночасного приймання 3 або 4 препаратів. Існують схеми ерадикації на основі потрійної терапії: де-нолу і двох антибіотиків; омепразолу і двох антибіотиків.

4. Антациди, які не тільки нейтралізують хлоридну кислоту, але й мають обволікальні, адсорбівні властивості, збільшують швидкість евакуації вмісту зі шлунка, усувають спазм воротаря і тому зменшують вираженість больового синдрому: алюмінієвмісні: компенсан, актал, альфогель, фосфалюгель; магнієвмісні: магнієве молочко, магалфіл 400; комбіновані: альмагель, алюмаг, мегалак, маалокс (суспензія), маалокс (таблетки); нового покоління, які не містять металів: протаб, топалкан, гавіскон, альгікон.

5. Блокатори Н₂-гістамінорецепторів ранітидин, раніберл, зантак, ацилок Е, ранісан, гістак, рантак, ацидекс (150—300 мг на добу); фамотидин, ульфамід, квамател, гастросидин (20—40 мг/добу).

6. Санаторно-курортне лікування проводять у фазі ремісії в Трускавці, Моршині, Поляні, Сваляві, на курорті “Березовські Мінеральні Води”.

7. Хворі з виразковою хворобою мають перебувати на диспансерному обліку в дільничного педіатра і гастроентеролога міської або обласної поліклініки, які здійснюють контроль за етапним лікуванням (стаціонар — реабілітаційне відділення II етапу — поліклініка — санаторій).

Профілактика. Основним у профілактиці є дотримання гігієнічного режиму, повноцінне раціональне харчування, виявлення дітей, схильних до виразкової хвороби (група ризику), санація хронічних вогнищ інфекції, своєчасне лікування гострих шлунково-кишкових хвороб.

СТОМАТИТ — запалення слизової оболонки ротової порожнини

Фактори, які спонукають виникнення

1. ослаблені, виснажені діти

2. травмування, опіки

3. хвороби органів травлення, нирок, нервової та ендокринної систем, гіповітаміноз

4. кор, дифтерія, скарлатина

5. ускладнення антибіотикотерапії.

Причини:

1. дріжджоподібний грибок - кандида. Сприятливими умовами розвитку хвороби є залишки в ротовій порожнині дитини молока після годування.

2. вірус герпесу. Особливо чутливі до нього діти віком за 1 до 3 років. Вірус передається повітряно-крапельним шляхом, через посуд, іграшки, предмети побуту. Найчастіше діти хворіють в осінньо-зимовий період.

3. лікарські засоби

Клінічна картина.

1. Слизова оболонка, особливо ясен, червоніє, набрякає, разі дотику кровоточить.

2. Спостерігають посилене слиновиділення, інколи збільшення шийних лімфовузлів.

3. Діти старшого віку скаржаться на біль під час жування, немовлята відмовляються від груді.

Афтозний стоматит починається гостро. Підвищується температура тіла, погіршується загальний стан, посилюється слиновиділення, часом трапляється блювання. У грудних дітей утрудняється смоктання, у старших погіршується апетит. На слизовій оболонці щік, губ, м’якого піднебіння з’являються білі бляшки-афти розміром як сочевиця, оточені червоним обідком запаленої слизової оболонки. Обідок відмежовує афти від здорової слизової оболонки. Якщо афт багато то вони зливаються.

При виразковому стоматиті запалення проникає в глибокі слої слизової оболонки. Хвороба уражає виснажених дітей з гіповітамінозом під час прорізуваня зубів. Підвищується температура тіла, спостерігається загальне знедуження, біль та набряк лимфоузлів. Спочатку ясна червоніють, набрякають, стають болючими. З часом їхні краї біля коренів зубів нагноюються, зуби розхитуються, з’являється неприємний запах із рота.

Катаральний стоматит, кандідозний стоматит, пліснявка. Хворі скаржаться на свербіж, біль і сухість у ротовій порожнині. Слизова оболонка набрякла, гіперемована, інколи на ній з’являються пухирці та ерозії. Спинка язика гладенька, блискуча чи вкрита нальотом схожим на молочні пінки.

Лікування.

1. правильне харчування хворої дитини. Пропонують слизисті супи на овочевих відварах, добре протерті варені овочі, розварені каш: М’ясні страви або рибу рекомендують вживати тільки вареними та перемеленими на млинку, у вигляді парових котлет, фрикадельок. їжа має бути теплою, а не холодною чи гарячою, повністю вилучають солоні, кислі, солодкі страви. Бажане давати дитині багато пити фруктових соків, киселів, відвару шипшини. Годувати малюка потрібно 3—4 рази на день і нічого не давати їстівного в проміжках міх їжею.

2. При стоматиті призначають засоби, що підвищують захисні сили організму Дитину забезпечують повноцінним харчуванням із достатнім вмістом вітамінів А. С, Р, групи В

3. У перші 3—4 дні хвороби потрібно часто, кожні 2—3 год, полоскати рот. особливо після іди.

4. У разі катарального стоматиту слизову оболонку рекомендують змащувати цукровим сиропом, медом, 2% розчином гідрокарбоната натрія.

5. Для зменшення запалення і больових відчуттів дітям старшого віку призначають полоскання ротової порожнини: відваром квіткових кошиків арніки гірської, відваром кореневища бадану товстолистого, відваром бруньок або листя берези бородавчастої, настоянкою або відваром трави м’яти перцевої, відваром трави чебрецю звичайного.

6. У разі гострого стоматиту для аплікацій використовують суміш квіткових кошиків нагідок лікарських, листя евкаліпта кулястого та іммудон — 0, 5 таблетки розсмоктувати 2 рази на день. Використовують аплікації декасану (декаметоксин) або капають на слизову оболонку ротової порожнини по 5—10 крапель.

7. Боротьба з афтозним стоматитом полягає в лікуванні основного захворювання, а також призначенні речовин, шо знищують неприємний запах із рота: полоскання ротової порожнини 2% розчином натрію гідрокарбонату (соди) або 1% розчином натрію хлориду (кухонної солі).

8. У разі герпетичного стоматиту ротову порожнину рекомендують полоскати відваром трави герані Роберта та звіробою звичайного кілька разів на день. Вико­ристовують 0, 25 % оксолінову мазь. Слизову оболонку ротової порожнини обробляють противірусними засобами.

Профілактика. Лікувати вогнища хронічної інфекції, особливо в ротовій порожнині, уважно стежити за станом зубів. Гельмінтоз — це хвороба людини, спричинювана паразитичними черв’яками гельмінтами. Існує понад 250 видів гельмінтів, із них на території України зареєстровано близько 30. Особливо різноманітні й поширені гельмінтози серед населення тропічних регіонів, де є сприятливі умови для дозрівання яєць і личинок паразитів у навколишньому середовищі. При гельмінтозі знижується загальна резистентність організму дитини. Медичне значення мають гельмінти двох типів: плоскі та круглі черв’яки. Перші утворюють два класи: стьожкові черв’яки, тобто цестоди і сисуни, тобто трематоди, другі — один клас круглих черв’яків — нематоди. Цестоди налічують 9 видів паразитів: бичачий, свинячий, карликовий, щурячий ціп’яки, ехінокок, альвеокок, стьожаки — широкий, тунгуський та малий. До трематодів належать котячий (сибірський) та печінковий двоустець, клонорхіс, метагонімус, панфіетус; до нематодів — гострик, аскарида, токсокари, волосоголовець, трихінела, анкілостома, некатор. трихостронгіліди, кишкова вугриця.

Джерелом зараження гельмінтами є людина, а при гельмінтозоонозах — свійські й дикі тварини.

Залежно від особливостей розвитку гельмінтів — з проміжним хазяїном або без нього, а також при безпосередньому контакті з хворим — виділяють такі групи: біогельмінти і геогельмінти та контактні (контагіозні) гельмінти.

Аскаридоз — гельмінтоз, який спричинюється аскаридами і в ранній стаді характеризується розвитком алергійних проявів, у пізній при масивному зараженні — диспептичними явищами з можливим розвитком поліорганних уражень. Це один із найпоширеніших у світі гельмінтозів. Аскаридозом заражена кожна четверта людина на земній кулі.

Етіологія. Збудником є круглий черв’як — аскарида людська, який належить до групи геогельмінтів.

Розміри самки аскариди досягають 25—40 см, самця — 15—25 см. Головним кінцем паразит може прикріплюватися до стінки кишки. Хвостовий кінець у самки втягнутий, а в самця зігнутий у вигляді гачка.

Статевозрілі самки виділяють у середньому 240 тис. яєць за добу. Яйця, ще виходять із калом, на цьому етапі ще не здатні спричинити зараження людини. Личинка формується в яйці тільки за умови достатньої вологості за температури близько 24 °С і наявності кисню. Через 10—12 днів личинка линяє і перетворюється на інвазивну, здатну виживати в грунті майже протягом 6 міс., за несприятливих умов дозрівання яйця — трохи більше як 1—2 міс.

Механізм зараження — фекально-оральний,

Шляхи передавання — аліментарний, контактно-побутовий, водний. Людина заражується аскаридозом унаслідок споживання немитих овочів і фруктів, забруднених яйцями з інвазивними тичинками всередині.

Патогенез. Личинка мігрує в організмі (кишкові вени — правий відділ серія — легені — дихальні шляхи — глотка — стравохід — шлунок — кишки), у лишках через 70—75 днів розвивається статевозріла аскарида. Увесь цикл розвитку триває 11—12 тиж. Тривалість життя паразита не перевищує 1 року. Вони паразитують у тонкій кишці, впираючись у її стінки кінцями свого тіла. Аскариди можуть мігрувати в шлунок, жовчні, дихальні шляхи і навіть у лобові пазухи. При цьому створюються умови для приєднання бактеріальної інфекції з розвитком гнійних процесів (абсцес, холангіт, панкреатит тощо).

Клінічна картина. У перебігу аскаридозу виокремлюють дві стадії: ранню (міграційну) і пізню (кишкову).

Інкубаційний період короткий — 1—2 дні.

Перша клінічна стадія зумовлена міграцією личинок і характеризується слабкістю, субфебрилітетом, болем у животі, нудотою, розладами випорожнень, змінами з боку органів дихання (кашель, сухі, вологі хрипи, вкорочення перкуторного звуку), в окремих випадках розвивається гранулематозний гепатит з гепатоспленомегалією, міокардіодистрофією. Пізня (кишкова) стадія аскаридозу зумовлена зосередженням гельмінтів у кишках і відповідає симптоматиці розладів травного тракту: зміна апетиту, нудота, блювання, нападоподібний біль у животі, проноси або закрепи. Зміни з боку центральної нервової системи: біль голови, запаморочення, підвищена втомлюваність.

Ускладнення: непрохідність кишок, механічна жовтяниця.

Профілактика. Дотримання правил особистої гігієни: миття фруктів та овочів перед споживанням, миття рук перед їдою.

Ентеробіоз спричинюється гостриками, характеризується періанальним свербежем та кишковими розладами.

Етіологія. Гострики — круглі черв’яки, що паразитують у товстій кишці людини. Хвороба є надзвичайно поширеною (серед дітей шкільного віку — до 100 %). Гострики мають розмір 3—10 см, круглі, у самок хвостовий кінець загнутий. Одна самка здатна відкласти до 17 тис. яєць. Вона виповзає із заднього проходу вночі, відкладає яйця на шкіру періанальних складок. При цьому дитина відчуває сильний свербіж, розчухує шкіру довкола відхідника, внаслідок чого яйця потрапляють під нігті, далі заносяться до рота дитини або інфікують інших дітей.

Джерело інвазії — хвора людина.

Механізм зараження — фекально-пероральний,

Шлях передавання — контактно-побутовий, головну роль у поширенні гостриків відіграють брудні руки, тому найчастіше ентеробіоз спостерігають у вихованців дошкільних закладів, де контакти між дітьми найтісніші.

Патогенез. Вхідні ворота — ротова порожнина. Потрапляючи в організм, зрілі яйця досягають тонкої кишки. Самки гостриків спускаються в пряму кишку, активно виходять через анальний отвір, відкладають яйця на шкірі періанальних складок і гинуть; процес яйцекладкитриваєвід15хв1, 5год.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває 3—6 тиж. Важливою ознакою ентеробіозу є свербіж у відхіднику, що змушує дитину чухати цю ділянку. Діагноз ставлять у разі виявлення яєць у ректальному з скрібку. У деяких хворих виникають кишкові розлади — біль і бурчання в животі, метеоризм, здуття, блювання, часті кашкоподібні випорожнення, тенезми. При тяжкому перебігу виникають біль голови і безсоння, підвищена втомлюваність.

Ускладнення. Ентеробіозні тифліт, апендицит, ендометрит, піодермія, сфінктери.

Профілактика. Дотримання елементарних гігієнічних норм і своєчасна де­гельмінтизація. Суворо стежити за чистотою рук, житла, службових приміщень, особливо в дитячих закладах. Лікують одночасно всіх членів родини.

Лікування. антигельмінтних препаратів - ворміл (альбендазол), основною складовою якого є похідна бензимідазолу. Для вормілу характерні широкий спектр дії, висока ефективність і низька токсичність. Окрім того, він виявляє активність на всіх стадіях розвитку гельмінтів — яйця, цисти, личинки, зрілі форми. Ворміл випускають у таблетках по 400 мг і в сиропі, що дуже зручно для застосування в педіатричній практиці.