Розділ ІІ. Методика практичної роботи по аналізу діяльності банку

Лекція 3. Склад та загальна оцінка формування пасивів банку. Сутність та аналіз банківського капіталу

1. Загальна оцінка динаміки і структури ресурсів. Завдання і інформаційна база аналізу.

2. Вивчення економічної думки з приводу сутності банківського капіталу. Види банківського капіталу та зв’язок між ними. Функції капіталу банку.

3. Мета, завдання, інформаційна база та прийоми аналізу власного капіталу. Склад балансового капіталу банку та оцінка його структури.

1. Оскільки основний принцип діяльності банку – робота в межах реально існуючих фінансових ресурсів, банк починає свою діяльність з формування ресурсної бази.

Фінансові ресурси – це сукупність фондів грошових коштів, що формуються банком для здійснення підприємницької та господарської діяльності. Розрізняють два основних джерела фінансових ресурсів:

· власні ресурси (капітал);

· зобов’язання (залучені та запозичені кошти).

В ході аналізу фінансових ресурсів виконуються такі основні завдання:

· оцінка складу, динаміки та структури пасивів банку;

· визначення достатності капіталу банку;

· оцінка складу, динаміки та структури зобов’язань банку;

· оцінка раціональності формування фінансових ресурсів банку.

Загальна оцінка складу, динаміки та структури формування фінансових ресурсів (пасивів) банку здійснюється на основі даних пасиву балансу за допомогою побудови аналітичних таблиць та використання прийому порівняння (табл. 1).

Таблиця 1

Аналіз складу, динаміки та структури пасивів банку

Висновок: За звітний період фінансові ресурси збільшились на 1921млн грн. або на 46.27%, що свідчить про розширення діяльності даного банку. Таке збільшення відбулося головним чином завдяки зростанню зобов’язань на 1 878 млн. грн або 54, 13%. Випереджаюче зростання зобов’язань в порівнянні зі зростанням капіталу призвело до змін в структурі фінансових ресурсів банку – питома вага капіталу зменшилась на 4, 49 п/п з 16, 44% до 11, 95%, відповідно зросла питома вага зобов’язань з 83, 56% до 88, 05% в структурі фінансових ресурсів банку. Така ситуація, з одного боку, свідчить про посилення активності банку по залученню коштів, що є передумовою зростання обсягів активних операцій та доходів банку. А, з іншого боку, подальше зменшення питомої ваги власних коштів банку в пасивах може призвести до зниження надійності банку та захищеності його кредиторів та вкладників. Таким чином, банку слід звернути особливу увагу на співвідношення капіталу та зобов’язань, щоб мати змогу зберегти його на оптимальному рівні з точки зору збалансованості фінансової стійкості та прибутковості.

2. В сучасній економічній літературі існує дві точки зору щодо визначення сутності такої економічної категорії як капітал банку.

І. Прихильники першої точки зору визначають капітал як сукупність фондів грошових коштів – власних та залучених, – якими оперує банк з метою отримання прибутку. Іншими словами капітал ототожнюється з пасивами банку.

ІІ. Прихильники другої точки зору відносять до капіталу тільки власні кошти банку. Капітал – сукупність коштів, що вкладені власниками банку при його створенні, що збільшуються в процесі діяльності банку внаслідок капіталізації частини прибутку та додаткових внесків учасників. Таким чином, капітал розглядається як заборгованість банку перед його учасниками.

Розуміючи під капіталом сукупність власних коштів банку, виділяють його наступні види:

· акціонерний – сукупність коштів, що вкладені власниками банку та збільшуються за рахунок додаткової емісії або капіталізації частини прибутку;

· підписний – величина капіталу, на яку отримані письмові зобов’язання акціонерів на внесення коштів по підписці на акції;

· статутний – сплачений та зареєстрований підписний капітал;

· балансовий капітал являє собою вартість активів банку за вирахуванням вартості зобов’язань.

Взаємозв’язок вище перелічених видів капіталу банку можна проілюструвати за допомогою наступної схеми (рис. 1):

Рис. 1 Взаємозв’язок різних видів капіталу банка

Зовнішнім проявом будь-якої економічної категорії є виконувані нею функції. Капітал виконує такі функції (рис.2):

Рис. 2 Функції капіталу банка

Оперативна функція означає використання банківського капіталу для проведення активних операцій – купівля землі, будівель, споруд, устаткування, а також участь банку у створення фінансового результату.

Захисна функція капіталу вважається основною, адже значна частина активів банку фінансується його вкладниками. Тому основна функція капіталу – захист вкладників та кредиторів банку. На практиці це означає можливість виплатити кредиторам та вкладникам банку компенсації у випадку ліквідації банку.

Регулююча функція випливає із захисної та пов’язана з особливою зацікавленістю суспільства в успішному функціонуванні банків, в їх надійності; це означає видання різноманітних законів, інструкцій, постанов, за допомогою яких держава регулює діяльність банків.

3. Згідно з визначенням, наведеним в Законі України „Про банки та банківську діяльність”, балансовий капітал – остаточна вартість активів банку після вирахування вартості зобов’язань, тобто вартість власних коштів банку. Балансовий (власний) капітал банку відображується в пасиві балансу банку на рахунках 5-го класу та складається з наступних елементів:

· Статутний капітал банку (гр. 500) [1] – сплачений та зареєстрований підписний капітал (величина капіталу, на яку отримані письмові зобов’язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів по підписці на акції (паї)). Складається зі сплаченого статутного капіталу (5000 П) та дивідендів, спрямованих на збільшення статутного капіталу (5003 П) та зменшується на суму несплаченого зареєстрованого статутного капіталу (5001 КП) та власних акцій, що викуплені в акціонерів банку (5002 КП).

· Емісійні різниці - різниці між номінальною вартістю акції та ціною її розміщення (5010 П).

· Загальні резерви та фонди банку створюються за рахунок прибутку складаються із загальних резервів, що створюються за рішенням акціонерів банку під різні збитки (5020 П), резервних фондів, створених згідно із законодавством України та призначених для покриття можливих збитків та інших витрат (5021 П) та інших фондів банку, створених за рахунок прибутку (5022 П).

· Результати минулих років – це нерозподілені прибутки (5030 П) та непокриті збитки (5030 А) минулих років.

· Результати звітного року, що очікують затвердження, тобто прибутки (5040 П) або збитки (5041 А) звітного року.

· Результати переоцінки (510) основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж, інвестицій в асоційовані та дочірні компанії, за операціями хеджування.

Вважається, що питома вага статутного капіталу в балансовому не повинна перевищувати 60%; тобто чим менша частка статутного капіталу у власних коштах банку, тим більше приходиться на інші складові капіталу. Якщо це прибутки або загальні резерви та фонди банку (що створюються за рахунок того ж прибутку), то це означатиме раціональний склад власних коштів банку, прибуткові роботу, спрямовану на підвищення фінансової стійкості (створення резервів) та розширення проведення активних операцій (що повинно підтвердитися результатами подальшого аналізу); якщо ж превалюють результати переоцінки, це свідчитиме про не досить якісний склад власних коштів банку, адже ця складова балансового капіталу є не досить постійною. Крім того, велика питома вага статутного капіталу може бути нормою для новостворених банків та/або наслідком підвищення вимог щодо капіталізації банківських установ.

Загальний аналіз складу, динаміки та структури проводиться за допомогою побудови аналітичних таблиць, які складаються за даними балансу (таблиця 2).

Таблиця 2

Аналіз балансового капіталу банка

Висновок: з таблиці видно, що за звітний період капітал банку збільшився на 43091 тис. грн або на 6, 3 %. Таке збільшення відбулось, головним чином, за рахунок збільшення резервів на 43091 тис. грн або на 34, 7 % та прибутку поточного року на 11496 тис. грн або 24, 2%. Крім того, зросла питома вага цих показників в загальному обсязі балансового капіталу. В цілому, структуру балансового капіталу банка можна оцінити позитивно, оскільки питома вага статутного капіталу складає 29, 3% та 27, 6% на початкову та звітну дати відповідно (що менше 60%), а значна питома вага прибутку минулих років – майже 50 % – свідчить про ефективну роботу банка.

Лекція 4. Аналіз зобов’язань банку, оцінка стабільності депозитів до запитання

1. Сутність та класифікація зобов’язань банку
2. Аналіз складу, динаміки та структури зобов’язань банку
3. Оцінка стабільності депозитів до запитання
4. Оцінка депозитної політики банка

1. Зобов’язання – економічні відносини, що виникають між банком та його контрагентами з приводу акумуляції їх вільних грошових коштів на умовах повернення за певну плату та є платіжними вимогами до банку сплатити певну суму коштів на певну дату в майбутньому.

Зобов’язання відображуються в пасиві банку та складаються з наступних елементів:

· кореспондентські рахунки інших банків;

· отримані міжбанківські позики;

· кошти на депозитних рахунках клієнтів банка;

· цінні папери власного боргу;

· субординований борг;

· кредиторська заборгованість – сума зобов’язань банку юридичним та фізичним особам на певну дату щодо надання активів, послуг, тощо.

Інформаційною базою аналізу зобов’язань зазвичай слугує баланс банку, за необхідністю – дані бухгалтерського обліку. В ході такого аналізу вирішуються наступні завдання:

· загальна оцінка обсягів, динаміки та структури зобов’язань;

· визначення основних напрямків діяльності банку, в тому числі – його спеціалізації;

· аналіз збільшення (скорочення) клієнтської бази банка;

· оцінка стабільності коштів до запитання.

Існує декілька варіантів класифікації банківських зобов’язань. Наведемо найбільш розповсюджені ознаки класифікації, необхідні для проведення структурного аналізу (рис. 3).

Загальний аналіз обсягів структури та динаміки зобов’язань проводиться на основі даних балансу банку шляхом побудови аналітичних таблиць та графіків. Аналіз темпів росту зобов’язань банку дозволяє зробити висновок щодо активності банку по залученню коштів. Аналіз структури зобов’язань в залежності від контрагентів дозволяє визначити спеціалізацію банку, в результаті аналізу структури в залежності від джерел коштів визначають ступінь залежності банку від кожного з цих джерел. Наприклад структура ресурсної бази банку вважається раціональною якщо частка міжбанківських позичок в зобов’язаних не перевищує 20%. Велике значення цього показника свідчить про високий ступінь залежності банку від стану фінансового ринку.

Оцінка співвідношення між строковими та поточними коштами дозволяє зробити висновки щодо ступеню стабільності банківських зобов’язань. Значна питома вага коштів до запитання робить ресурси банку більш дешевими та водночас – менш стабільними з точки зору можливості їх розміщення у строкові доходні активи. Однак попит на позички значно перевищує обсяг наявних у банку керованих пасивів. Така ситуація зумовлює необхідність використання так званої стратегії трансформації. Трансформація щодо управляння пасивами банку означає, що кошти на поточних рахунках (короткострокові кошти), які є найбільш дешевими розміщуються у строкові (довгострокові) доходні активи, які є найбільш прибутковими для банку.

Ризик трансформації виникає через невідповідності по термінах активів і пасивів. Чим більше невідповідність, тим вище ризик. Для визначення цих невідповідностей у кількісному вираженні використовують коефіцієнт трансформації:

де

K - коефіцієнт трансформації.

R – короткострокові ресурси;

S – короткострокові позички;

Трансформація ресурсів по термінах може стати однією з причин загострення банківської ліквідності. Тому необхідно регулювати трансформацію ресурсів шляхом страхування і резервування частини короткострокових ресурсів. Коефіцієнт трансформації розраховують, щоб визначити межу використання короткострокових ресурсів (як правило, до 1-го місяцю) для здійснення середньо - та довгострокових вкладень.

2. Аналіз складу, динаміки та структури зобов’язань банку проводиться на основі даних пасиву балансу банку шляхом групування окремих статей зобов’язань за певними ознаками (див. класифікацію зобов’язань банку). В результаті такого аналізу робляться висновки щодо загальних змін обсягів зобов’язань, раціональності структури зобов’язань станом на базисну дату, аналіз змін у структурі зобов’язань та оцінка раціональності залучення коштів станом на звітну дату. Оцінки раціональності формування зобов’язань необхідно порівняти структуру коштів банку, що аналізується, з аналогічною структурою інших банків (банківської системи, групи банків), а при проведенні аналізу на макрорівні – порівняння показників вітчизняної банківської системи з такими ж показниками, розрахованими за даними статистичної звітності банківських систем інших країн.

Розглянемо на прикладі аналіз складу, динаміки та структури зобов’язань, що згруповані за такими ознаками: строкові та поточні, а в кожній з означених груп виділено підгрупи в залежності від контрагентів. Як вже відзначалося, аналітична таблиця будується за даними балансу (за необхідності – інших форм звітності) та матиме наступний вигляд (табл. 4).

Таблиця 4

Аналіз складу, динаміки и структури зобов’язань банка.

Висновок: з таблиці видно, що в ресурсній базі банку превалюють кошти до запитання юридичних осіб, які за звітний період зростали найбільшими темпами, що призвело до збільшення їх питомої ваги на 32, 2 п/п до 82, 1%. Серед строкових коштів на дві звітні дати найбільшу питому вагу займають кошти фізичних осіб 24% та 18% на початок та кінець періоду відповідно. Найбільші темпи зростання серед строкових ресурсів характерні для бюджетних коштів (3351%), що однак суттєво не вплинуло на розмір ресурсів банку, оскільки бюджетні кошти навіть при таких темпах зростання їх абсолютної величини займають досить незначну питому вагу – 0, 01% та 0, 1% на початок та на кінець періоду відповідно.

За звітний період банк активізував роботу по запозиченню ресурсів шляхом випуску цінних паперів власного боргу; за період, що аналізується, величина коштів, мобілізованих таким шляхом збільшилась на 74143 тис. грн. або на 176, 4%.

Незначна питома вага коштів, запозичених на міжбанківському ринку свідчить про широкі можливості банку по залученню коштів з інших джерел та про низьку ступінь залежності банку від стану фінансового ринку.

Загалом, структура зобов’язань банку, що аналізується, є позитивною з точки зору вартості, оскільки превалюють кошти до запитання, що зазвичай негативно відбивається на стабільності ресурсної бази. Успішне використання керівництвом банка стратегії трансформації може призвести до підвищення ефективності діяльності банку, збільшуючи у той же час ризик втрати ліквідності. Тому в ході подальшого дослідження особливу увагу слід приділити оцінці ступеню стабільності депозитів до запитання, а також проаналізувати, як зміни в структурі зобов’язань вплинули на структуру активних операцій.

3. Термінові депозити, строк погашення яких заздалегідь відомий банкові, є найбільш стійким і легко планованим пасивом. Саме вони повинні складати основу кредитного потенціалу банку. Терміновість внесків дозволяє заздалегідь спланувати потік коштів. Вони ж у свою чергу є відносно дорогими, що змушує банкірів використовувати менш дорогі, але більш ризиковані вклади до запитання.

Використовуючи апарат аналітичної й описової статистики, у банках необхідно проводити вибіркові дослідження динаміки залишків на рахунках клієнтів банку й оборотності коштів по них. У результаті аналізу мінімального сумарного залишку коштів на клієнтських рахунках варто встановлювати частку " твердих", незнижуваних залишків (як правило, цей показник коливається в межах 10-40%).

Стабільність незнижуваного залишку залежить від багатьох факторів. По-перше, чим більше рахунків, тим більше стійкий залишок у цілому по банку за умови середньо однакового обороту по рахунках. Якщо незнижуваний залишок формується за рахунок залишків декількох великих клієнтів, то це дуже хитке положення. Але оскільки в даний час у більшості українських банків протягом року значно обновляються клієнти, це змушує банки при розрахунку незнижуваного залишку орієнтуватися на велику кількість середніх залишків. По-друге, якщо банк обслуговує клієнтуру з подібним фінансовим циклом, то існує небезпека накладення середньострокових і короткострокових циклів, яку необхідно враховувати при прогнозуванні незнижуваного залишку. Таким чином, надходження і списання коштів утворять стійко постійний залишок. Проаналізувавши стійкість незнижуваного залишку, банкір може з'ясувати, яка частина вкладів до запитання, наприклад, залишається стабільною для того, щоб її можна було інвестувати в короткострокові ліквідні активи.

Рівень стабільного залишку по депозитах до запитання практично не залежить від зміни макроекономічної ситуації. Тому в тривалій перспективі є більш стійким. Стійкість депозитів, залучених банком, обумовлює стабілізуючий вплив збільшення їхньої частки в структурі залучених ресурсів на стан ліквідності банку. Значний їхній обсяг свідчить про довіру вкладників, а отже - про фінансову стійкість, і надійності банку.

Банк не знає заздалегідь строків, обсягів списань/надходжень з поточних/ на поточні рахунки клієнтів. Таким чином, залишки на рахунках до запитання є випадковою величиною, а залишок на поточному рахунку – результатом вибірки із сукупності випадкових величин. На практиці важливо спрогнозувати верхню та нижню межу випадкової величини. Випадкові величини описуються за допомогою розподілу ймовірностей. Вид розподілу залежить від активності власників рахунків. Зазвичай залишки відхиляються в той чи інший бік від свого середнього значення. Розподіл залишків описується за допомогою нормального закону. При чому при аналізі розподілу залишків на рахунках варто використовувати логарифмічно нормальний закон розподілу, оскільки залишки не можуть бути від’ємною величиною; при аналізі темпів зростання/зниження залишків на рахунках використовують нормальний закон розподілу. Нормальний закон описується такими показниками як середнє значення та середньоквадратичне відхилення.

1. Середній розмір залишку на одному рахунку:

де В_і - середній розмір залишок за період, що аналізується;

В_{t, і} - залишок на і-ому рахунку в певний момент часу t;

Т – кількість днів у періоді, що аналізується.

Показник характеризує середній розмір залишків на кожному з рахунків за період, що аналізується.

2. Середньоквадратичне відхилення:

Показник характеризує на скільки в середньому відхиляється залишок коштів на окремому рахунку в кожний момент часу від свого середнього значення. Чим менше середньоквадратичне відхилення, тим рахунок до запитання стабільніший.

3. Середній темп зростання/зниження залишків на рахунку:

де

r_{t, і} - темп зростання/зниження залишків на рахунку і в момент часу t.

4. Середньоквадратичне відхилення:

Залишки тим стабільніші, чим менший цей показник

Аналогічні показники розраховуються і для портфелю зобов’язань.

Прогнозування мінімального розміру портфеля здійснюється за допомогою наступної моделі:

В_min = В + h_pх σ в,

де

В_min - прогнозний мінімальний розмір портфелю зобов’язань до запитання;

В – середній розмір портфелю зобов’язань до запитання за минулий період;

h_p- кількість стандартних відхилень квантилю порядку р;

р – порядок квантилю, тобто ймовірність того, що залишки будуть меншими за мінімальний розмір портфелю зобов’язань до запитання.

Таблиця5

Зв’язок між порядком квантилю та кількістю стандартних відхилень в кванти лі

В межах цієї моделі (це можна також розглядати у якості її недоліку) вважається, що випадкова поведінка зобов’язань до запитання в минулому буде схожою на їх поведінку у майбутньому.

Для прогнозування можливих списань та надходжень на рахунки клієнтів використовують технічні індикатори – осцилятори. Графік змін технічного індикатора випереджує відповідні зміни фактичного рівня показника. Найбільшого використання набули наступні технічні індикатори:

1. Індекс відносної сили (RSI)

де

АU – середній очікуваний приріст залишків за період,

AD - середнє очікуване зменшення залишків за період.

Якщо значення показника перевищуватиме 70%, це означає перенасичення рахунків коштами, слід очікувати списання коштів.

Якщо значення показника менше 30%, слід очікувати поповнення рахунків.

2. Індекс товарного каналу (ССІ):

де В_t - залишок на рахунках до запитання в певний момент часу,

В – середній залишок за Т днів.

Зазвичай індекс приймає значення від 100 до -100. У випадку

ССІ< -100 слід очікувати на списання коштів, а якщо ССІ > 100 - надходжень.

3. Стохастичний осцилятор (%К):

H та L – найбільші та найменші залишки на поточних рахунках за період Т відповідно. Зниження залишків є найбільш ймовірним в проміжках значення осцилятору від 85 до 90%, а збільшення – від 10 до 15%.

Звісно, технічні індикатори на дають змогу точного прогнозування обсягів та строків списань/надходжень, але очікування списань/надходжень дозволяють прийняти більш виважене управлінське рішення.

4. Депозитна політика банку є невід'ємною частиною кредитної та являє собою банківську політику по залученню коштів на депозити й ефективне управління ними.

Депозитна політика комерційного банку - це стратегія і тактика банку по залученню коштів вкладників і інших кредиторів і визначення найбільш ефективної комбінації джерел коштів для даного банку. Метою депозитної політики є задоволення нестачі ліквідності банку шляхом активного вишукування позикових коштів у міру необхідності. У зв'язку з цим розширюються можливості одержання прибутку, але це пов'язано і з ризиком, який варто враховувати (в основному це співвідношення між залученими коштами і доходами, які можна одержати при використанні депозитів).

Для більш точної характеристики ресурсної бази банку, що є відправною точкою при розробці кредитної політики комерційного банку, необхідно визначити стабільну частину депозитів, що на наш погляд, можна визначити як кошти, не піддані (або мало піддані) впливові коливань кон'юнктури ринку. Стабільна частина депозитів включає термінові депозити і частину депозитів до запитання. Банкіри постійно зайняті визначенням тієї частини депозитів, що безболісно для банку може бути використана для кредитування. В українських банках нерідко підходять спрощено до визначення стабільної частини депозитів, припускаючи лише частку строкових вкладів.

Таким чином, в інтересах диверсифікованості й оптимізації депозитного портфеля банку по операціях з населенням доцільно використовувати систему показників для оцінки його якості, ефективної комбінації ресурсів. Розглянемо докладніше систему коефіцієнтів, що дозволяють провести аналіз депозитного портфеля банку по депозитним операціях:

1. Середній термін зберігання грошової одиниці (СТЗ):

де

СТЗ - середній термін збереження в днях,

З - середній залишок внесків,

В - оборот по видачі внесків,

Д - кількість днів у періоді.

Показниквідбиває в динаміці стабільність внесків. Чим більшим він є, тим стабільніша депозитна база банку, що дасть змогу банку здійснювати довгострокове кредитування та інвестиційні операції.

2. Рівень осідання коштів розраховують по формулі:

де

Рок – рівень осідання коштів в %.

Зк - залишок коштів на рахунках по вкладах на кінець року,

Зп - залишок коштів на рахунках по вкладах на початок року,

Н - надходження на рахунки по вкладах.

Значення показника повинно збільшуватись, що свідчитиме про активізацію роботи банку по залученню клієнтів.

3. Коефіцієнт плинності клієнтів (Кпл):

де

Кпл - коефіцієнт плинності клієнтів у %;

_

К - середня кількість рахунків за період;

Кз – кількість закритих рахунків за період.

Бажаним є зведення показника до мінімуму, оскільки збільшення коефіцієнту плинності клієнтів свідчить про скорочення клієнтської бази банку, що аналізується.

4. Коефіцієнт постійності клієнтів:

Кпост = 1 – Кпл.

Значення показника повинно наближуватися до 1.

5. Коефіцієнт залучення клієнтів (Кзал):

де

Кзал - коефіцієнт залучення клієнтів лієнтів у %;

_

К - середня кількість рахунків за період;

Кв – кількість відкритих рахунків за період.

6. Коефіцієнт розширення клієнтської бази (Крб):

Позитивним вважається збільшення показника у порівнянні з рівнем базисного (попереднього) періоду. Від’ємне значення свідчить про негативний приріст кількості клієнтів, тобто про скорочення клієнтської бази.

Ці коефіцієнти дозволять банкірам оцінити реальний стан депозитного портфеля на конкретну дату і в динаміці (за умови їхнього систематичного підрахунку протягом тривалого періоду) і на основі аналізу отриманих даних зробити висновки щодо якості депозитного портфеля і визначити напрямки його оптимізації на перспективу.

Для оцінки якості депозитного портфеля банку можна використовувати також показник середнього розміру депозиту, який можна визначити як відношення загальної суми депозитів до кількості укладених договорів. Для банків, що використовують агресивне управління пасивами, характерна залежність від великих зобов'язань. Частка великих депозитів характеризує стабільність ресурсної бази, оскільки вплив на ресурсну базу дострокового вилучення внеску збільшується з ростом його розміру. Зростання питомої ваги великих депозитів знижує стабільність ресурсної бази. Наявність цієї залежності означає вразливість банку з позицій ліквідності. Для виміру залежності банку від великих зобов'язань можна використовувати формулу:

Великі зобов'язання - Тимчасові інвестиції

З = ————————————————————————————