Рельєф пустель

Особливості рельєфу пустель, згідно Н.П. Неклюковой [9], визначаються його формуванням в умовах клімату, що характеризується дуже малим (не більше 200 – 250 мм) кількістю опадів при величезній випаровуваності і великими добовими амплітудами коливань температури повітря (30–35°). Поверхневий стік або взагалі відсутня, або виникає після короткочасних сильних злив, що випадають раз на кілька років. Тимчасові потоки створюють русла, більшу частину часу позбавлені води. На водонепроникних породах потоки зливових опадів, перевантажуючись уламковим матеріалом, перетворюються в грязекаменние потоки – сіли. Великі долини мають тільки «транзитні» річки, що починаються в горах або на сусідніх рівнинах з вологим кліматом. Ерозійна розчленованість поверхні дуже слабка. Потоки, що протікають по поверхні пустелі, не досягають моря, а закінчуються в озерах або губляться в пісках. Характерні великі безстічні улоговини. Якщо в улоговині неглибоко залягають грунтові води, на поверхню виходять джерела, виникають оазиси.

Кліматичні умови сприяють енергійному, фізичній вивітрюванню (в основному температурному), що грає дуже велику роль в утворенні рельєфу пустель взагалі і особливо рельєфу кам’янистих пустель. Інтенсивному вивітрюванню супроводжує діяльність вітру, видуває пухкі продукти руйнування гірських порід (дефляція) і тим створює умови для подальшого їх руйнування. Потік повітря, піднімаючи з поверхні і переміщаючи пилуваті частки, пісок, а іноді і дрібні уламки порід, з їх допомогою обточує і шліфує зустрінуті на шляху перешкоди (процес корозії). Найсильніше корозія проявляється в приземному шарі висотою 1, 5 – 2 м, тобто там, де кількість переносимих частинок найбільшу. Тому часто виникають різні присадкуватий форми скель. Здатність вітру переносити частинки залежить від його швидкості і від розмірів часток. При швидкості вітру до 6, 5 м/сек він здатний переносити паль і піщинки діаметром до 1 мм, при швидкості 20 м/сек діаметр переносимих частинок збільшується до 4 – 5мм, вітри ураганної сили піднімають дрібні камінці. З усіх частинок, що переміщуються вітром, до 90% піднімається на висоту не більше 11см над поверхнею.

Рельєфоутворююча діяльність вітру складається з взаємозв’язаних процесів руйнування нерівностей, перенесення пухких відкладень і створення нових, акумулятивних форм рельєфу.

Діяльність вітру в тій чи іншій мірі проявляється всюди, але до утворення особливого еолового рельєфу вона призводить тільки при поєднанні інтенсивного вивітрювання, сухості клімату, наявності пухких, не закріплених рослинністю відкладень і постійних або частих вітрів значної сили. Цим умовам відповідають насамперед пустелі.

Морфологічні типи пустель. Відмінності в морфології пустель залежать від нерівностей, створених внутрішніми силами, від літологічного складу поверхневих відкладень і від впливу вітру на цю поверхню.
Виділяються пустелі кам'янисті, піщані і глинисті.

Кам'янисті пустелі розвинені в основному в гірських пустельних районах. Поверхня рівнинних кам'янисті пустель покрита щебнисті матеріалом – продуктами руйнування височин. Поблизу гір щебінь, що покриває поверхню пустелі, може бути принесений водними потоками. Виступи твердих порід, окремі скелі, урвища під впливом вітру і при участі вивітрювання утворюють химерні форми: карнизи, колони, стовпи, гриби і т.д. Нерідко зустрічаються такі форми як котли видування і кам'яні решітки. Вплив структури в рельєфі позначається в кам'янистих щаблях дуже виразно. Кам'янисті пустелі поширені в Північній Африці (араби називають їх «хамади»), в Азії [13].

Піщані пустелі – найпоширеніший тип рівнинних пустель. Піски мають різне походження. Це можуть бути стародавні алювіальні відклади (наприклад, піски Туркменських Каракумів, відкладені Аму-Дар'єю) і продукти руйнування корінних порід (наприклад, піски центральній частині Алашань). У піщаних пустелях роль вітру у формуванні рельєфу особливо значна; еолові форми піщаного в них панують. При цьому виділяються форми рельєфу незакріплених (барханних) і напівзакріплених пісків.

Глинисті пустелі формуються на поверхні, покритої мелкоземітстимі відкладеннями. Дрібні глинисті частки виносяться тимчасовими потоками і відкладаються в зниженнях рельєфу або на передгірних рівнинах. Коли вода висихає, ці частинки утворюють кірку, місцями вкриту плямами викристалізованих солей. Глинисті пустелі найчастіше розташовані окремими ділянками в межах піщаних пустель, але можуть покривати і суцільно значні простори (наприклад, в північно-східній і північно-західній частинах Кизилкум). Зазвичай вони представляють собою похилі рівнини. Площа глинистих пустель на Землі в загальному не багато менше площі піщаних пустель. Значні простори глинистих пустель знаходяться в Північній Америці, де ними зайняті пониження між хребтами в гірських районах. Великі площі займають вони в Середній і в Центральній Азії. Серед глинистих пустель в негативних формах рельєфу виникають ділянки глинисто-солончакових пустель. Солончаки, розташовані в пониженнях з близько залягають, сильно мінералізованими грунтовими водами, називають сорамі (шорами). Сори часто піддаються посиленому розвівання.

У Середній Азії ділянки глинистої – солончакової пустелі з водонепроникної потрісканій при висиханні на багатокутники поверхнею називають такири. Пісок, принесений на поверхню такири, часто утворює поодинокі бархани [9].

Рельєф пустель, удаваний на перший погляд простим, при більш детальному його розгляді виявляється дуже складним і різноманітним.