Алгоритм проведення реанімації при клінічній смерті

1) Перед тим, як почати проведення реанімації ТРЕБА ВИЗНАЧИТИ:

1. загальний стан хворого - тобто наявність:

· свідомості;

· дихання;

· серцебиття.

2. а чи потрібна реанімація? (при наявності ознаків біологічної смерті реанімацію не проводять).

Як оцінювати загальний стан хворого:

1. встановити є свідомість чи ні:

· голосно звернутися до потерпілого з будь-яким запитанням;

· стиснути плече хворого (тактильний подразник);

· стиснути вушну часточку хворого (по рос. «мочку уха») – больовий подразник;

· розвести повіки та оцінити зіничну реакцію (в стані клінічної смерті вони розширені, реакція на світло відсутня).

Втрата свідомості настає через 10-15 сек після зупинки кровообігу, тому, якщо свідомість збережена, то серце працює.

2. встановити чи дихає пацієнт, чи ні. Визначаютьце, схиливши свою голову над обличчям хворого, при цьому Ваше вухо має бути над його ротом і носом (щоб відчувати видих), а очима треба дивитися на грудну клітку й епігастрій хворого. Якщо вони рухаються, а видиху вухом не чути, треба поліпшити прохідність дихальних шляхів (часто досить змінити положення голови або нижньої щелепи хворого). Якщо дихання є - це вже добре, треба підтримувати прохідність дихальних шляхів. Ящо дихання нема, то треба проводити ШВЛ.

3. оцінити пульс на сонних (або стегнових) артеріях. Не треба одразу намагатися вимірювати тиск, бо це лише марне витрачання часу, якого й так нема. Якщо пульс визначається, то оцінюємо далі стан серцево-судинної системи (вимірюємо тиск, рахуємо ЧСС). Якщо пульсу на сонних артериях нема – треба проводити непрямий масаж серця.

4. на оцінку загального стану витрачається не більше 15-20 секунд!!!

2) Відмітити час зупинки серця і початку реанімації (реанімація здебільше проводиться 30хвилин, тому ми повинні від якого часу враховувати ці 30хвилин.

3) Укласти хворого на спину на тверду горизонтальну поверхню.

Далі виконуємо кроки АВС-реанімації:

4) Відновити прохідність дихальних шляхів – тобто літера А з АВС-реанімації (як це робиться треба зібратися з силами й дочитати лекцію до кінця і перейти до розглядання практичних навичок). А поки розглянемо лише загальні прийоми:

а). потрійний прийом Сафара, якщо немає підозри на пошкодження шийного відділу хребта (дуже ефективний прийом при западанні язика):

· І етап - запрокидування голови;

· ІІ етап - виведення нижньої щелепи;

· ІІІ етап - відкривання рота.

б). якщо є підозра на пошкодження шийного відділу хребта – проводиться ТІЛЬКИ виведення нижньої щелепи.

в). звільнити дихальні шляхи від сторонніх тіл та рідини (рідиною може бути вода при утопленні, блювотні маси при аспірації):

· пальцем, обгорнутим серветкою, носовичком, пелюшкою;

· електровідсмоктувачем;

· постукування по спині;

· прийом Геймліха;

· дітей краще покласти на коліно й постукати по спині;

· немовлят можна підняти за ноги й потрусити за ніжки.

г). конікотомія або трахеотомія (треба проводити лише тоді, коли інші прийоми виявилися неефективними).

5) Якщо самостійного дихання нема – розпочати ШВЛ, це вже літера В з АВС-реанімації (як це іноді не огидно, але треба!):

а). апаратний метод:

· апарати ШВЛ;

· мішок Амбу;

· РПА (ручний портативний апарат), РДА (ручний дихальний апарат).

б). безапаратний метод:

· «рот до рота»;

· «рот до носа»;

· «рот до носа та рота» (проводять у маленьких дітей).

Спочатку треба зробити 2-5 вдувань (щоб наситити кров киснем), а потім розпочинати закритий масаж серця, тобто переходити до наступного кроку реанімації. Частота вдувань повинна бути:

· у дорослих: 10 за хвилину;

· у дітей від 1 року до 7: 20-24 за хвилину;

· у дітей до 1року: 30 за хвилину.

Тривалість одного штучного вдиху повинна бути не менше 2 секунд (при дуже швидкому вдиху більшість повітря попаде до шлунку та призведе до регургітації та аспірації блювотними масами). Об`єм вдиху 6-7 мл/кг (для дорослої людини 500-600 мл).

ШВЛ треба проводити до повного відновлення свідомості та самостійного дихання. Передчасне припинення ШВЛ – дуже часта помилка при оживленні, яка призводить до неефективності реанімації.

Причини неефективності ШВЛ:

· відсутність герметичності у контурі: реаніматор-хворий (тобто нещільно притуляємося ротом або маскою до обличчя хворого);

· неправильна частота проведення ШВЛ;

· малий або великий об’єм повітря при вдуванні;

· не відновили прохідність дихальних шляхів.

Ускладнення ШВЛ:

· розриви легень при гіпервентиляції у дітей;

· регургітація при форсованому вдуванні повітря;

· вивих нижньої щелепи;

· потрапляння зубних протезів у дихальні шляхи.

6) Проведення зовнішнього (непрямого) масажу серця - літера С з АВС- реанімації:

а) у дітей до 1 року:

o надавлювання на 1-2 см 2-ма пальцями;

o частота до 90 за хвилину;

o на 1 палець нижче соскової лінії.

б) у дітей від 1 до 7 років:

o надавлювання однією долонею на 2-3 см;

o частота до 100 за хвилину.

в) у дітей старше 7 років та у дорослих:

o надавлювання 2-ма руками на 3, 5-5 см;

o частота 80-100 за хвилину;

o на границі між середньою та нижньою частиною грудини.

Причини неефективності непрямого масажу серця:

· недостатня сила надавлювання;

· проведення непрямого масажу серця на м'якій поверхні;

· недостатня частота (нагадую, що у дорослих треба встигнути „качнути” серце 80-100 разів за хвилину);

· довгі перерви між компресіями.

Ускладнення непрямого масажу серця:

· переломи ребер та грудини;

· пошкодження печінки, селезінки, легень, серця.

Співвідношення вдихання повітря до масажу серця:

· при проведенні одним реаніматором – 2 до 15;

· при проведенні двома реаніматорами – 1 до 5;

· сучасна схема проведення: незалежно від того скільки людей проводить реанимацію співвідношення 2 до 30.

При переломі ребра або грудини непрямий масаж серця не припиняти, а продовжувати його, трохи змістивши руки з місця перелому (бо без масажу хворий точно помре).

Протипоказання до проведення непрямого масажу серця:

* тяжкі травматичні пошкодження грудної клітини з множинними переломами ребер;

* кіфосколіози;

* різко виражена ригідність грудної клітини.

7) Медикаментозна терапія, або цей етап ще називають D ( відслова Drugs – медикаменти).

При проведенні реанімаційних заходів найчастіше використовують наступні медикаменти:

· адреналін - доза 1 мл 0, 1% адреналіну гідрохлориду або 0, 18% розчину адреналіну гідротартрату трикратно. Частота введення – кожні 3-5 хвилин. Приклад: перша доза 1 мл, друга через 3хв – 1мл, треття через 3 хв – 1мл (раніше використовували більші дози).

Показання до введення:

- асистолія (зупинка серця);

- виражена брадикардія.

· атропін - перша доза 1 мл 0, 1% розчину. Частота введення – кожні 3-5 хвилин по 1 мл до максимальної дози 3 мг (тобто 3 мл), можна вводити разом з адреналіном (навіть в одному шприці). Зараз можна відразу вводити відразу 3мл однократно. Показання до введення:

- синусова брадикардія;

- асистолія.

Способи введення медикаментів під час реанімації:

§ в/в – найменш ефективний, бо адреналіну та атропіну щоб подіяти треба попасти до серця, а воно „стоїть” і не перекачує кров (препарати так і залишаються у венозному руслі на тому рівні, де ми їх ввели. Щоб виправити це, треба зробити 5-6 надавлювань на грудну клітку, тобто масаж серця);

§ ендотрахеальний – введення препаратів у трахею (слизова оболонка містить багато судин, тому вони швидко всмоктуються у кров). Вводяться або у ендотрахеальну трубку, або через трахео-(коніко-) стому. Дози при такому шляху введення підвищуються у 2-3 рази, а препарати розводять фізрозчином до 10 мл;

§ внутрішньосерцевий – найбільш ефективний! Точка введення – ІІІ-ІV межребер`я на 1-2 см лівіше від лівого краю грудини. Обов`язково треба получити кров, що буде свідчити про те, що ми попали в серце, а не в легені або ще кудись. Проте, цей спосіб введення офіційно заборонений!