Суспільне життя в Київській Русі

Лекція 4‑ 5. КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1. Суспільне життя в Київській Русі.

2. Хрещення України‑ Русі та його історико-культурне значення.

3. Судочинство в Київській Русі.

4. Наука та освіта.

5. Літературно-мистецька діяльність.

6. Монгольське завоювання і руйнування культури Київської Русі.

Суспільне життя в Київській Русі

Київська Русь — давньоукраїнська держава з центром у Києві — утворюється у IX‑ X ст. Існує легенда, що місто Київ заснували три брати — Кий, Щек і Хорив — на високому березі Дніпра. На честь старшого брата місто назвали Києвом. Нащадки Кия були першими князями Київської держави.

Протягом багатьох століть східні слов'яни вели боротьбу з кочівниками, об'єднуючись в союзи. Київська Русь стала остаточним великим об'єднанням такого роду, колискою майбутньої України.

Київська Русь розвивалася бурхливо, прагнучи до розширення своїх кордонів, але ці кордони часто були хиткі й ненадійні. Держава була впливовою, але не мала ні твердого міжнародного статусу, ні сильної влади.

Князі окремих племен підкорялися владі київського князя, однак сваволя феодалів не згасала. Наприклад, останній язичницький князь Києва, войовничий Святослав, залишив трьом синам велику, але хитку в політичному відношенні державу, що згодом стала руйнуватися міжусобицями.

Однак Київська Русь успішно воювала і з кочовими народами Причорномор'я (печеніги, половці), і з могутньою Візантією. Історикам відомі угоди, що укладалися між Візантією та київськими князями: візантійці прагнули захистити свою країну від набігів войовничих русичів. Небезпеку русичі представляли чималу. Князь Олег, наприклад, на знак перемоги над греками прибив свій щит на ворота Царграда (так на Русі називали Константинополь).

У Київській державі і законодавцем, і виконавцем законів, і верховним суддею була одна особа — князь. Роль князя Київської Русі була значнішою і складнішою, ніж роль князя місцевого. Він розпоряджався скарбницею держави, був вождем війська і провадив зовнішню політику. Князь радився з боярами, що формували думу, яка знаходилася в столиці, місті, у якому перебував стіл (стол) — престол князя. Князь також призначав управителів на різні ділянки.

У давнину князі об'їжджали з дружиною-військом міста і села свого князівства, затримуючись іноді в тому чи іншому пункті місяцями і перебуваючи на утриманні громади (полюддя). Збирали данину шкірами, воском, медом — від «диму» (садиби) або від «рала» — кількості землі. Не слід, однак, думати, що це було якесь грабіжництво простолюду на власну користь: зібрана данина надходила до державної скарбниці.

До князів усе вирішувало віче (збори), яке втратило значущість в князівську епоху. Але коли з якої-небудь причини князя на престолі не було (через раптову смерть, загибель на війні та ін.), віче збиралося в столиці, — якщо йшлося про престол київського володаря, або у волості, — якщо про спадкоємця місцевого князя, щоб вирішити, кого запрошувати на князювання.

Іноді з волі громади кликали «чужого» князя, на противагу «легітимному», скажімо, непопулярному синові небіжчика. Часом князі й самі збирали віче, щоб порадитися з громадянами. На віче князь і народ укладали так званий ряд, тобто домовлялися про характер майбутнього правління на певних умовах.