Міжнародне та внутрішнє положення краю

Лекція 6‑ 8. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ГЕТЬМАНСЬКОЇ ЕПОХИ

(ХІV‑ ХVI ст.)

1. Міжнародне та внутрішнє положення краю.

2. Розвиток науки та освіти.

3. Література.

4. Особливості архітектури та образотворчого мистецтва.

Міжнародне та внутрішнє положення краю

Гетьманська доба — славетна епоха української історії та період формування фундаменту нової української культури, яка, незважаючи на важкі обставини життя нації, досягла в багатьох відношеннях європейського рівня і стала гідною частиною культури світової.

Розвиток української культури XIV‑ XVI ст. відбувається в складних історичних умовах. Українські землі розпорошилися і втратили єдиний політичний центр, так само, як і державну незалежність (якийсь час лише Галичина утримувала свою незалежність та власну державність). Тоді вони були у повній залежності від татарського хана і не могли відстояти свою самостійність.

Кримські татари, прийнявши іслам, стали васалами турецького султана, що подвоїло воєнно-політичний тиск з півдня. Татари постійно плюндрували українські землі, винищували літніх людей і забирали молодших у ясир, продаючи їх як рабів на ринках Сходу.

Невтішну долю мали у Туреччині полонені українські хлопці, які, позбавлені сім'ї та роду, змалку виховувалися як віддані султанові та ісламу воїни, не знали іншого життя, окрім війни та воєнних вправ (мамлюки). Дівчата поповнювали турецькі гареми, стаючи безправними дружинами чи рабинями своїх чоловіків-володарів. Не всіх спіткала доля легендарної Роксолани, яка стала улюбленою дружиною султана й змогла значно полегшити життя своїх земляків у турецькому полоні.

Українці почали тиснутися до півночі, бо життя поблизу татарських земель стало небезпечним. У середині XIV ст. частина українських земель (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, Поділля та частина Волині) увійшла до складу Великого князівства Литовського.

Литовське панування спочатку виявилося більш сприятливим для розвитку української культури, ніж період монголо-татарського ярма. Чимало литовських аристократів-язичників, відчуваючи тяжіння до більш високої християнської культури та недосконалість власного духовного ґрунту, приймали православ'я, поріднившись з українськими князями. Староукраїнська мова стала офіційною мовою уряду, нею була написана конституція Литви. Але саме по собі Литовське князівство не було достатньо міцним чи впливовим, аби втриматися разом з Україною в цивілізованому просторі.

У другій половині XIV ст. з литовцями за українські землі стала воювати Польща. Частина України потрапила під владу поляків (Галичина і почасти Волинь). Однак внаслідок політичних прорахунків у XVI ст. Польща об'єдналася з Литвою в одну державу — Річ Посполиту, після чого українці потрапили під подвійний гніт. Українська православна культура зазнала гноблення, тому що умовою нового союзу стало впровадження католицизму.

Окрім цього, протягом XV‑ XVI ст. продовжувалася боротьба Речі Посполитої з татарською ордою. Україна виявилася на кордоні напруженості: татари мучили переважно її. Ні Литва, ні Польща не змогли зорганізувати оборону від навали зовнішніх ворогів. Це завдання взяло на себе українське козацтво, що стало формуватися в XV ст.