Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Природне середовище
⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 9
|
|
Івано-Франківський державний коледж технологій та бізнесу
Самостійна робота
на тему:
" Характеристика духовного середовища людини"
Виконала студентка
Групи ВП-210-II
Боднар Мар'яна
Зіновіївна
м.Івано-Франківськ, 2015
ПЛАН
1. Загальне поняття середовища життєдіяльності людини
2. Характеристики природного середовища
3. Техносфера як одна з умов життєдіяльності людини
4. Соціально-політичне середовище
5. Негативні фактори навколишнього середовища.
Загальне поняття життєвого середовища
Одним з елементів системи “людина – життєве середовище” є середовище
життя людини, тому, розглядаючи безпеку людини як поняття, що торкається
сутності людського життя, сфери її діяльності і взаємозв’язків із
навколишнім середовищем, ми повинні розглянути також поняття
“середовище”, в якому живе і діє людина.
Середовище – це і простір для проживання, і дуже важливе джерело
ресурсів, воно має великий вплив на духовний світ людей, на їх здоров’я
і працездатність.
Навколишнім середовищем називають частину земної природи, з якою людське
суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті, і виробничої
діяльності. Воно утворилося у результаті тривалої еволюції планети Земля
під впливом людської діяльності, створення так званої “вторинної
природи”, тобто міст, заводів, каналів, транспортних магістралей тощо.
Але людина живе у суспільстві, тобто в соціально-політичному середовищі.
Соціально-політичне середовище – це створений людством духовний світ, що
охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні
відносини і вироблені людством протягом усієї історії духовно-культурні
цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема,
обумовлюють поведінку у сфері взаємовідносин із навколишнім середовищем.
Отже, середовище, яке оточує людину, складається із природного
середовища, яке формувалося мільйони років у процесі еволюційного
розвитку землі і життя на ній; техногенного – створеного людьми у
процесі розвитку і господарсько-побутової діяльності (техносфери);
соціально-політичного – створеного людством духовного світу.
Природне середовище
Навколишнє природне середовище у більш широкому розумінні – космічний
простір, а в більш вузькому – біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка
охоплює частину атмосфери (висотою 10–15 км), гідросферу (глибиною до 12
км) і верхню частину літосфери (глибиною до 2–5 км), які взаємопов’язані
складними біогеохімічними циклами міграції речовин і енергії.
Земля – одна з планет сонячної системи, найбільша між планетами земної
групи (Меркурій, Венера, Марс, Земля), середній радіус – 6 371 км,
відстань до Сонця – 150 млн. км, маса Землі складає 1/330 000 від маси
Сонця. Сонце – найголовніша зірка сонячної системи, температура поверхні
близько 6 000о С. Земля отримує від Сонця всього одну двомільярдну
частину сонячного випромінювання. Цього досить, щоб обігріти Землю та
постачати необхідною енергією весь рослинний та тваринний світ.
Атмосфера – це газова оболонка Землі, яка обертається разом із нею.
Густина і тиск атмосфери швидко зменшуються з висотою: на поверхні Землі
середня густина повітря складає 1, 22 кг/м3, на висоті 10 км вона
змінюється від 8, 8 кг/м3 до 0, 41 кг/м3, а на висоті 100 км – зменшується
аз, який складається з водню (76 % за масою) і гелію (23%). Цікаво, що наша земна атмосфера за складом різко відрізняється відатмосфер інших планет сонячної системи. Наші близькі сусіди – Венера іМарс – мають в основному вуглекислу атмосферу, а дальні – Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун – оточені гелієво-водневою атмосферою, порівнянобагато в їх атмосферах і метану. За характером зміни різних параметрів атмосфери Землі поділяють на такішари: тропосфера (9–18 км), стратосфера (50–55 км), мезосфера (80–90км), термосфера (90–800–1 000 км) і екзосфера (вище 800–1 000 км). За складом повітря виділяють також озоносферу, яка приблизно співпадаєзі стратосферою і має максимальну концентрацію озону О3 на висотах 20–25км. Основна маса озону сконцентрована на висотах 10–15 км, але озонприсутній також у приземному шарі повітря (де він відіграє важливу рольу фотохімічних перетвореннях продуктів антропогенних забрудненьатмосфери) і на висотах 50–80 км, де відбуваються основні процесиприродного утворення і руйнування озону. Атмосферне повітря – один із найважливіших природних ресурсів, без якогожиття на Землі було б абсолютно неможливим. Атмосферний кисень О2необхідний для дихання людей, тварин, переважної більшості рослин імікроорганізмів. Організму людини і тварин у необхідне постійненадходження кисню. Основне джерело утворення кисню – це фотосинтеззелених рослин. Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферублизько 70 млрд. т кисню. Близько 80 % усього кисню в атмосферу постачаєморський фітопланктон, 20 % виробляє наземна рослинність. Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впливає на їїрадіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших факторів, щовизначають стан атмосфери, є її взаємодія з океаном, процеси газообмінуі теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі. Клімат – це багаторічний режим погоди, властивий тій чи іншіймісцевості. Кліматичні умови Землі створюються внаслідоквзаємопов’язаних процесів теплообміну, вологообміну і загальноїциркуляції атмосфери. Клімат характеризується середніми показникамисвітла, температури, вологості повітря, рівнем опадів, радіації, атмосферного тиску, напрямками вітрів тощо. Вологість визначається місцем на Землі і кліматичними умовами тазалежить від пори року та доби. Вологість повітря суттєво впливає натеплообмін організму з навколишнім середовищем, має велике значення дляжиттєдіяльності людини. За низької температури і високої вологостіповітря підвищується тепловіддача і людина зазнає охолодження; привисокій температурі і високій вологості повітря тепловіддача різкоскорочується, що призводить до перегрівання організму, особливо привиконанні фізичної роботи. Висока температура краще переноситься, якщовологість понижена. Найбільш сприятливою для людини є відносна вологістьповітря (40–60 %). Освітленість від природних джерел світла змінюється в широких межахзалежно від пори доби і року, складу атмосфери. Фоновий рівень радіації утворюється за рахунок сонячної радіації йдо 8, 8 х 10-7 кг/м3. Тут, на висоті 100 км, атомам 1 молекули повітрядуже просторо. Наприклад, молекула азоту може вільно пролетіти близько10 см, не зіткнувшись із жодною молекулою. А на поверхні Землі в 1 см3повітря міститься 2, 7 ґ 1019 молекул азоту. Дуже своєрідні і кліматичні умови в атмосфері. Атмосфера поділяється нашари, в яких з висотою змінюється температура. На висоті 8–10 кмтемпература складає 40–50 оС нижче нуля, а на висоті біля 60–70 кмзнаходиться повітряний шар з досить помірною температурою, близькою до0о С. Причини виникнення цього теплого шару атмосфери пояснюються явищемабсорбції (поглинання) молекулами озону і кисню ультрафіолетовоговипромінювання Сонця. Саме тут проходить озоновий захист життя Землі віджорсткого, знищуючого все живе випромінювання Сонця. Енергія радіації, що абсорбується, переходить у теплову енергію газовихмолекул. Сонячна радіація, яка проходить до земної поверхні, має зовсімбезпечні межі, а всі ультрафіолетові промені з меншою довжиною хвилів’язнуть у цьому невидимому, легкому, але непроникливому шаріповітряного океану. Далі від Землі, на висоті близько 80 км, температура повітря зновупадає. І дуже суттєво – до 85о С, а потім починає неухильно зростати. Нависоті між 200–300 км вона перевищує вже 700 оС і продовжує зростатидалі. Як далеко тягнеться наша повітряна оболонка, що надійно захищає нас відвторгнення космосу з його холодом, випромінюваннями та бомбардуваннямкосмічними тілами? Точно назвати її товщину важко. Газова сфера Землі“реєструється” на висотах до 1 100 км, але простягається, мабуть, ідалі, до висоти 20 тис. км. З віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, але і йогосклад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100км. До складу атмосфери входять: азот – 78, 08 %, кисень – 20, 95 % іаргон – 0, 93 %. На долю вуглекислого газу, неону, гелію та всіх іншихгазів, які присутні в повітрі у мінімальній кількості, припадає трохибільше ніж 0, 3 %. У природних шарах атмосфери, особливо в містах, склад повітрязмінюється. Важливою змінною складової атмосфери є вуглекислий газ. Ще100 років назад вміст вуглекислого газу в повітрі був 0, 0298 %, тепер –0, 0318 %, а в містах – ще вищий. Цікаво, що акселерацію – прискорений іпосилений ріст дітей, особливо в містах, – деякі вчені пояснюютьпідвищеним вмістом СО2 у повітрі. Навіть незначне збільшення вмістувуглекислого газу в повітрі значно посилює дихальний процес, починаєтьсяшвидкий ріст грудної клітини і відповідно – всього організму. Приблизно до висоти 400–600 км зберігається переважно киснево-азотнийсклад атмосфери. Істотна зміна складу повітря стає помітною лише звисоти близько 600 км. Тут починає переважати гелій. “Гелієва коронаЗемлі”, як назвав гелієвий пояс В.І. Вернадський, простягаєтьсяприблизно до висоти 1 600 км від поверхні Землі, а далі, вище 2–3 тис.км, перевагу має водень. Так поступово газова оболонка Землі переходитьу міжзоряний газ, який складається з водню (76 % за масою) і гелію (23рахунок сонячної радіації йіонізуючого випромінювання природних радіоактивних речовин. Рівеньсонячної радіації визначається кількістю сонячних днів і активністюСонця. Життєдіяльність організму людини як складової біологічної системипротікає в певних межах, установлених природою. Умови обстановки унавколишньому середовищі в межах природних змін його параметрівназиваються нормальними умовами. Стан атмосфери в даному місті у певний момент або за обмежений проміжокчасу характеризує погоду. “Живучи в погоді”, людина відчуває вплив наорганізм гігантських космічних та планетарних сил. Великий вплив на погоду та життєдіяльність людини мають процеси, яківідбуваються на Сонці. Виплески сонячної активності розігріваютьзовнішні шари атмосфери Землі, змінюють їх густину і хімічний склад, могутні потоки заряджених частинок і випромінювань вторгаються ватмосферу, переколочують усю по-вітряну оболонку. Від цього змінюється ісама погода, і реакція на її зміни в організмі людини. Гідросфера – це водяна оболонка Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70 % поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода пе-ребуває у твердому стані.Основна частина води (понад 80 %) перебуває у глибинних зонах Землі – вїї мантії. Підземна частина гідросфери охоплює ґрунтові, підгрунтові, напірні й безнапірні води, тріщинні води і води карстових порожнин улегкорозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо). Усі форми водних мас переходять одна в одну у процесі перетворення. Водау біосфері перебуває у безперервному русі, бере участь у геологічному табіологічному кругообігах речовин. Вода є основою існування життя на Землі. Для величезної кількості живихорганізмів, особливо на ранніх етапах розвитку біосфери, вода буласередовищем зародження та розвитку. Без води неможливий фотосинтез, якийвідбувається в зелених рослинах і лежить в основі біологічногокругообігу речовин на нашій планеті. Вода – своєрідний мінерал, якийзабезпечує існування живих організмів на Землі. Живі організми на 60–98% складаються з води, і всі їхні життєві функціональні процеси пов’язаніз нею. Цікаво, що чоловіки більшою мірою містять у собі воду (60–62 %), ніж жінки (приблизно 50 %). Найбільша кількість води – 70 % – міститьсяу тканинах тіла людини. Серце людини протягом доби перекачує 10 000літрів крові (біля 1 000 літрів води). 100 літрів води фільтрують нирки. Обмін речовин в організмах можливий лише за наявності води, бо майже всіхімічні, колоїдно-хімічні та фізіологічні процеси відбуваються у воднихрозчинах органічних та неорганічних речовин або за обов’язкової участі вних води. Процеси травлення і засвоєння їжі у травному каналі та синтезживої речовини в клітинах організмів відбуваються виключно у рідкомусередовищі. Щодобово людина вживає 2–2, 5 літра води. Втрата організмомлише 10–20 % води веде до його загибелі. Без води людина може прожити небільше 5-ти діб. Без води не може існувати й людська цивілізація, бо водаодавикористовується людьми не лише для пиття, а й для забезпечення своїхсанітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб. Водавикористовується у промисловості, побуті, сільському господарстві якджерело енергії. Багато джерел і водоймищ мають лікувальне призначення. Але для більшості людських потреб придатна не будь-яка вода, а прісна –з вмістом мінеральних солей до 1 г/л. Незважаючи на величезні обсягигідросфери (16 млрд. м3 води), прісні води становлять менше 3 % їїоб’єму. Доступною для використання є лише невелика частина прісних вод, зосереджена у прісноводних озерах, водосховищах, річках та підземнихводоносних горизонтах. Забезпеченість річковою водою України дуже мала.Цей дефіцит річкової води доводиться надолужувати використаннямпідземних вод, яких у нашій країні чималий запас. Головними джереламирічкової води в Україні є: Дніпро, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут, малі річки (понад 63 000). Показники хімічного складу води визначаються нормами вмісту – граничнодопустимими концентраціями (ГДК) речовин, які з’явилися у природній водівнаслідок промислового, сільськогосподарського і комунально-побутовогозабруднення. ГДК обмежують загальну мінералізацію води, вміст хімічнихречовин, загальну жорсткість і рН. Літосфера – тверда оболонка Землі. Наша планета Земля – є стиснута зполюсів куля – геоїд. Будова Землі неоднорідна. Вона складається ізтрьох оболонок – земної кори, мантії та ядра, де різко змінюютьсяшвидкості пружних сейсмічних хвиль, викликаних землетрусами або штучнимивибухами. Товща земної кори під ложем океану досягає 5–12 км, у рівнинних регіонах– 30–40 км, а під горами – 50–70 км. Мантія Землі простягається нижчеземної кори до глибини 2 900 км від поверхні, ядро – до її центру, тобтоглибини 6 370 км. Відповідно до глибини зростає тиск і щільністьгірських порід, підвищується їх температура. Вважають, що температураядра Землі не перевищує 5000оС. Джерела внутрішньої теплової енергіїЗемлі ще не достатньо з’ясовані. Головними з них вважають радіаційнийрозпад елементів та перерозподіл матеріалу за щільністю в мантії, якийсупроводжується виділенням значної кількості тепла. Зовнішня тверда оболонка Землі, яка включає земну кору з частиноюверхньої мантії Землі і складається з осадових, вивержених іметаморфічних порід, називається літосферою. Товщина літосфери наконтинентах і під океанами відрізняється і становить у середньому 25–200і 5–100 км. Переважна частина земної поверхні – це рівнини континентів іокеанічного дна. Основна частина літосфери складається з виверженихмагматичних порід (95 %), серед яких на континентах переважають граніти, а в океані – базальти. Літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основнихсуб’єктів антропогенної діяльності людини. У верхній частиніконтинентальної земної кори розвинені ґрунти, значення яких для людиниважко переоцінити. Ґрунт – органічно-мінеральний продукт багаторічної(сотні тисяч років) спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла є одним з найважливіших природних ресурсів.Залежно від кліматичних і геолого-географічних умов, ґрунти маютьтовщину від 15 – 25 см до 2 – 3 м. Ґрунти виникли разом із живою речовиною і розвивалися під впливомдіяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, доки не стали дуже ціннимдля людини родючим субстратом. Сучасні ґрунти складаються із сумішімінеральних часток (продукти руйнування гірських порід) та органічнихречовин (продукти життєдіяльності біоти та мікроорганізми і гриби).Ґрунти відіграють величезну роль у кругообігу води, речовин івуглекислого газу. Ґрунти мають велике значення для життя. Без ґрунту не можливе життярослин і тварин на суші, бо ґрунт для них є основою їх життя. Він єджерелом мінеральних, органічних і органі-чно-мінеральних речовин іунікальною лабораторією, в якій відбуваються процеси розкладу та синтезуорганічних речовин, а також фотохімічні процеси. Ґрунти є основнимджерелом отримання продуктів харчування людей. Він впливає на формуванняздоров’я людини, є основним фактором, що формує геохімічні процеси, відяких залежить хімічний комплекс організму людини. Ґрунт є також джереломмінеральних речовин, необхідних для циклу обміну речовин, для ростурослин, які вживають люди і тварини. З різними породами земної кори, як і з її тектонічними структурами, пов’язані різні корисні копалини: горючі, металічні, будівельні, а такожтакі, які є сировиною для хімічної харчової промисловості. 3. Техносфера як одна з умов життєдіяльності людини У межах літосфери періодично відбуваються сучасні фізико-географічніпроцеси (зсуви, селі, обвали, ерозія), які мають величезне значення дляформування екологічних ситуацій у різних регіонах планети. Людина давно мешкає в середовищі, антропогенно зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності – техносфері. У життєвомуциклі людина і навколишнє середовище її життя створюють постійно діючусистему “людина – довкілля”. Довкілля – навколишнє середовище людини, обумовлене в даний моментсукупністю факторів, здатних чинити пряму або непряму, негайну абовіддалену дію на людину, її здоров’я і життя. З появою людей на Землі почався вплив їх діяльності на кругообіг речовинта енергетичний обмін у біосфері, почалася трагедія біосфери. На шлях, який посилює конфронтацію з біосферою, предки сучасної людини ступилиблизько 1, 5 – 3 млн. років тому, коли, підпорядковуючись командам свогорозумового апарату – головного мозку, який потребує все більшоїкількості енергії для задоволення своїх потреб, вперше запалили вогнищеу надрах Африки і Північної Якутії (у селищі Дирин-Юрях). З того моментушляхи людини і біосфери остаточно розійшлися, почалося їх протистояння, наслідком якого може бути колапс біосфери або зникнення людини. Людство, розростаючись чисельно і розповсюджуючись на планеті, автоматично і неминуче відтиснуло інших мешканців природи. Та і самуприроду воно відкинуло на задвірки біосфери, замінюючи останню вже неноосферою Вернадського, а техносферою або біотехносферою.ферою або біотехносферою. Техносфера – це регіон біосфери в минулому, перетворений людиною задопомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метоюнайкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічнимпотребам. Створюючи техносферу, людина прагнула до підвищення комфортностідовкілля, до росту комунікабельності, до забезпечення захисту відприродних негативних впливів. Все це позитивно позначилось на умовахжиття і в сукупності з іншими факторами (покращання медичногообслуговування тощо) відбилося на тривалості життя людей: – мідний, бронзовий, залізний віки – 30 років; до початку ХІХ століття – 35 – 40 років; у кінці ХХ століття – 60 – 63 роки. Але створення руками і розумом людини техносфери, призначеноїмаксимально задовольняти її потреби у комфорті і безпеці, далеко невиправдувала надії людей. Нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвеладо пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційнихмеханізмів біосфери, деформації сформованого протягом багатьох мільйонівроків природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. У глобальній екосистемі (біосфері), яка є одним цілим, ніщо не може бутивигране або втрачене. Усе, що добуте з неї людською працею, повинно бутиповернене. Платежу за цим “векселем” неможливо уникнути, він може бутилише відстрочений. Техносфера багатопланова, вона включає в себе регіони міс-та, промислової зони, виробниче і побутове середовище. Отже, техносферуможна поділити на виробниче і побутове середовище. Виробниче середовище – це простір, в якому здійснюється трудовадіяльність людини. Людина створила це середовище в процесі своєїтрудової діяльності. Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед матеріально. Матеріальне виробництво – передусім, цедіяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища.Воно включає в себе промисловість і сільськогосподарську діяльність. Матеріальне виробництво є основою суспільного розвитку, тому що самевоно задовольняє найрізноманітніші людські потреби. Провідну роль усистемі матеріального виробництва відіграли: 1) аграрне виробництво, щодомінувало у системі на Європейському континенті практично до початкуXVIII ст.; 2) промислове виробництво, яке розпочалося з того моменту, коли пара й машина здійснили революцію в промисловості; 3) інформаційневиробництво – виробництво знань, що все більше перетворюється навизначальну форму праці. На третьому етапі виробництво ідей, знань, інформації виходить на перший план. Ми вступаємо в нову еру –інформаційний вік. Основним видом економічної діяльності є виробництво, збереження і розповсюдження інформації. Виробниче середовище містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікації тощо. Виробниче середовищехарактеризується повними параметрами, які специфічні для кожноговиробництва. Такими параметрами є: рівень шуму, вібрації, радіації, параметрами є: рівень шуму, вібрації, радіації, теплового та електромагнітного випромінювань, ступінь загазованості таін. Перелічені параметри людина визначає сама, проектуючи і створюючи тічи інші об’єкти, але вони не повинні перевищувати встановленихнормативів і зобов’язані створити безпечне комфортне середовище дляздійснення трудової діяльності. Життєдіяльність безпосередньо пов’язана з виконанням певного виду роботита продуктивністю праці, яка визначається, перш за все, людськимфактором, засобами виробництва, технічними та організаційними умовамипраці, впливом навколишнього середовища. Побутове середовище – це середовище проживання людини, що міститьсукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурногопризначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища визначають: розмір житлової площі налюдину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявністьцентралізованого опалення, холодної та гарячої води, рівень розвиткугромадського транспорту та ін. За звичайних умов параметри побутового середовища підтримуються самимилюдьми, які проживають у регіоні. Але під впливом тих чи інших факторів, перш за все, природного чи військового характеру, параметри можуть вийтиза межі встановлених норм, і тоді може виникнути загроза не тількиздоров’ю, а й життю людей. Ноосфера Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смертімільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприятливі для життя, тобто біосферу, перш ніж з’явилася людина, яка через кілька сотень тисячроків стала руйнувати її своєю нерозумною діяльністю. У 1875 р. австрійський вчений Едуард Зюсс визначив біосферу як особливуоболонку Землі, утворену живими організмами, або, іншими словами, яксукупність живих тіл, що населяють Землю, як зону органічного життя, щоохоплює взаємодію атмосфери, літосфери та гідросфери. Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним українськимвченим, організатором і першим президентом Всеукраїнської Академії наукВолодимиром Івановичем Вернадським. На підставі праць В.І. Вернадськогота його послідовників біосфера визначається як загальнопланетнаоболонка, до складу якої належать нижні шари атмосфери, гідросфера таверхні шари лі-тосфери. Її склад і будова зумовлені сучасною і минулоюжиттєдіяльністю всієї сукупності живих організмів. Вона є наслідкомвзаємодії живих і неживих компонентів, термодинамічно відкритою, самоорганізованою, динамічно урівноваженою, стійкою, глобальноюсистемою. Вернадський В.І. дав таке визначення біосфери: “Біосфера – це оболонкажиття – область існування живої речовини”. Він зазначив, що живаречовина, так як і біосфера, має свою особливу організованість.Організованість не є механізмом, вона різко відрізняється від механізмутим, що безперервно знаходиться в становленні, у русі всіх їїнайдрібніших матеріальних та енергетичних частинок. Земна оболонка, біосфера, що охоплює всю земну кулю, має різко уособленірозміри; значною мірою вона обумовлюється існуванням у ній живоїобумовлюється існуванням у ній живоїречовини – заселена нею, та неживої. Між неживою частиною, неживимиприродними тілами і живою речовиною, що її населяє, постійно існуєобмін. Цей обмін у часі виражається рівновагою, що закономірнозмінюється і прагне до стійкості. Організованість є однією з головних особливостей біосфери, і цяособливість визначається способом існування живого природного тіла. Живевиступає у біосфері організатором потоків речовини та енергії, щопрагнуть до замкненості за принципами циклічності. На думку Вернадського В.І., організованість біосфери повиннарозглядатися як рухома рівновага. Важливою особливістю біосфери є її стабільність, підтримання динамічноїрівноваги між різноманітними компонентами біосфери. Стабільністьбіологічних структур виражає не просто їх незмінність, а виступає уформі динамічної стабільності, що являє со-бою єдність стабільності іпластичності, причому остання – спе-цифічна умова гомеостазу системи вцілому. Стабільність стану характеризується деякою рівновагою системи, нестабільність – порушенням рівноваги певної системи у певному напрямі.Рів-новага виражає баланс сил, які намагаються вивести систему зрівноваги, і тих, які намагаються зберегти її. Аналізуючи процеси у біосфері землі, Вернадський В.І. дійшов висновку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфе-ри, і відзначив, щоспостерігається перехід біосфери в якісно новий стан – ноосферу. Вернадський В.І. зазначив, що біосфера еволюціонує, поява людини ізміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є при-родним етапом цієїеволюції, внаслідок якого біосфера з необ-хідністю повинна докоріннозмінитись і перейти у свій новий стан – ноосферу – сферу людськогорозуму, тобто в таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стаєвизначальним фактором існування та розвитку. Він зазначав, що на нашихочах біосфера різко змінюється: перебудова її наукою через організованулюдську працю не є випадковим явищем, що залежить від волі людини, але єстихійним природним процесом, корені якого лежать глибоко, і готувалаеволюційним процесом, тривалість якого вимірюється мільйонами років. З точки зору історичного часу, життя людського індивіда, ми можемоговорити лише про те, що ноосфера є своєрідним “світлим майбутнім” длялюдства, єдиною альтернативою вмиранню природи внаслідок людськоїдіяльності щодо її перетворення, а також смерті самої людини якбіологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування.Тому “переведення” біосфери в її якісно новий стан – ноосферу – є одниміз найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні. Чому ж перед людством “виникає питання про перебудову біосфери”? Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існуваннялюдина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись донавколишнього природного середовища, як інші живі організми, апристосовує його до своїх цілей і потреб. Освоєння природного простору людиною призводить до того, що людина, втручаючись у кругообіги речовини та енергії у біосфері, порушуєфункціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між їїскладовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування суспільстваприрода була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїхтрадиційних методів встановлення рівноваги, то з наростанням об’ємузнань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає всетяжче робити це без серйозних наслідків для існування самої біосфери.Біосфера почала швидко втрачати здатність до відтворення своїх основнихфункцій, вона “не встигає” переробляти результати людської діяльності.Людина також створила багато таких речовин, які не існували в природі донеї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації. Перед людством постала реальна загроза деструкції механізмів підтримкита відновлення основних функціональних характеристик біосфери, знищенняприроди як сукупності умов існування біологічного людського організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдинеціле, глобальна екологічна криза, викликана людською діяльністю, загрожує перерости у глобальну екологічну катастрофу, коли процесируйнування природи матимуть необоротний характер. Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, щой породило їй загрозу – особливість людського способу буття. Вернадський В.І. вірив у людський розум, гуманізм наукової діяльності, перемогу добра та краси. Ноосферу потрібно сприймати як символ віри, якідеал розумного втручання людини у біосферні процеси під впливомнаукових досягнень. Треба в неї вірити, надіятись на її прихід, уживативідповідні заходи. 4. Соціально-політичне середовище Як було визначено раніше, людина – це соціальна істота (суспільна), іживе вона в соціально-політичному середовищі. Вона виходить у світ разомз іншими. Спілкування формує мову, розвиває мислення, почуття.Діяльність створює спільну основу існування. Створюється особливий, відмінний від тваринного, спосіб життя, що закріплюється різноманітнимиінститутами, нормами, символами, сукупність яких становить світ великоїлюдської культури. Соціум – це система підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійнавзаємодія котрих забезпечує цілісність суспільства, і навпаки –дисгармонія її веде до суттєвих конфліктів і деформацій. Суспільство –це сукупність історично складених форм спільної діяльності людей. Сфера суспільного життя містить у собі різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, чинники як матеріальні, так і ідеальні, об’єктивніі суб’єктивні. Виділяють такі сфери суспільного життя: – матеріальну – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання; – соціально-політичну – включає соціальні та політичні стосунки людей усуспільстві – класові, національні, групові, міждержавні тощо. Саме цясфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна, класова боротьба. У цій сфері функціонують такі соціальніінститути, як партія, держава, громадські організації; – духовну – це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весьспектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції доіншої (засоби масової інформації), перетворення на індивідуальнийдуховний світ людини; – культурно-побутову – це такі явища, як виробництво культурнихцінностей, життя сім’ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіта, виховання тощо. Усі сфери суспільного життя взаємопов’язані. Важливу роль у суспільствівідіграють соціальні відносини, які втілюють у собі норми економічного, політичного, правового, морального життя суспільства, а також суспільніправила життєдіяльності й поведінки людей. Соціальні відносини виникаютьміж людьми у процесі їх діяльності та спілкування. Вони характеризуютьжиттєдіяльність людини і поділяють на економічні, соціально-політичні, ідеологічні, культурні, побутові, сімейні та інші. В основі суспільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси іпотреби людей. У суспільстві постійно виникають і вирішуютьсярізноманітні суперечності, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин. Завершальним етапом механізму вирішення суперечностей усистемі суспільних відносин є конфлікт. Усе історичне суспільство постаєперед нами як конфліктне. У цьому зв’язку конфлікт є не відхиленням віднорми, а нормою співіснування людей у соціумі, формою встановленняпріоритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі.Люди конфліктують із різних причин – економічних, політичних, соціальних, екологічних, моральних, релігійних, ідеологічних тощо.Конфлікти бувають різними: між країнами і народами, соціальнимиверствами й націями, підприємствами та установами, робітниками йадміністрацією, підприємцями та екологами, студентами й викладачами, чоловіками та жінками, молодшим і старшим поколінням. Люди у процесі життєдіяльності об’єднуються в соціальні групи. Соціальнагрупа – це сукупність певного числа людей, об’єднаних спільним інтересомчи спільною справою. Об’єднання людей у соціальні групи відбувається назасадах не лише матеріальних інтересів. Деякі групи (релігійні)ґрунтуються на засадах духовності. Є групи, в основі яких лежать кревнізв’язки, взаємодопомога, відповідальність (рід, сім’ї тощо). Людейєднають також спільні етнічні особливості (народ, нація), соціально-політичні інтереси (партія, держава), громадсько-моральні такультурні прист-расті (суспільні організації, братства, спілки тощо). Необхідно розрізняти малі, середні й великі соціальні групи. Малі соціальні групи – це групи, що об’єднують до декількох десятківосіб: сім’я, первинні виробничі об’єднання (бригади), сусідськіспільності, дружні (товариські) компанії, шкільний клас тощо. Середні соціальні групи – групи, що об’єднують жителів одного села чиміста, працівників одного заводу, викладачів одного навчального закладу. Великі соціальні групи – класи, етнічні спільності (нація, народність, плем’я), вікові групи (молодь, пенсіонери), статеві об’єднання(чоловіки, жінки) – це численні об’єднання людей (до декількох десятківце численні об’єднання людей (до декількох десятківі сот мільйонів). 5. Негативні фактори навколишнього середовища Якісний стан компонентів середовища буття людини значно впливає нарівень її здоров’я, життєдіяльності та тривалості життя. Компоненти природного середовища (повітря, вода, харчові продукти, ґрунт) містять усі життєво необхідні для організму фактори: кисень, якийнадходить в організм з повітрям, воду, білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни. Ці ж компоненти навколишнього середовищапідтримують необхідні для життя організму рівні температури і вологостіповітря, наявність і природний рівень радіоактивності, напруженнямагнітного поля, шумовий режим. У процесі життя і виробничої діяльності людина неминуче вносить усередовище, що її оточує, певні зміни, які стосуються як хімічного ібіологічного стану середовища, так і умов існування людини. Ці змінивпливають на параметри клімату, особливо в районах з високоюконцентрацією населення та виробництва, і ведуть до зміни складуатмосфери. У результаті енергетичного забруднення підвищується енергетичний впливна людину, який створюють промислові та енергетичні підприємства, об’єкти енергетики, зв’язку, транспорту. Збільшення енергоозброєностіпромисловості сільського господарства і особливо побуту підвищує загрозунегативного її впливу на людей і збільшує ризик небезпеки. Сучасне промислове виробництво забруднює навколишнє середовищегазоподібними, твердими відходами, тепловими викидами, електромагнітнимиполями, ультрафіолетовими, інфрачервоними, світловими, віброакустичнимита іонізуючими випромінюваннями, радіоактивними речовинами та іншимифізичними і хімічними факторами небезпек. В останні десятиліття у суспільстві загострилися соціальні факторинебезпек. Формування засад ринкової економіки створи-ло в Україніпринципово нову соціальну ситуацію. Нова соціальна структура в Україніскладається з таких соціальних груп: дуже багаті, багаті, середні, бідніта злиденні. Становище ускладнюється тим, що активна, кваліфікована тапрацездатна частина українського суспільства не має змоги заробляти напристойне існування. Старше покоління абсолютно не готове до новоїповедінки в нових умовах. В українському суспільстві з’явилися такіпроцеси та явища, як агресивність, егоїзм, цинізм та апатія. За такихобставин різко зросли злочинність, самогубство, наркоманія, алкоголізм, проституція та інше. Останнім часом загострилося чимало молодіжних проблем, серед якихнайголовнішими є: низький рівень життя; безробіття і значна економічната соціальна залежність від батьків; великий рівень розлучень, низьканароджуваність, матеріальна незабезпеченість, відсутність умов дляпокращання житла; поганий стан здоров’я і зростання рівня соціальнихвідхилень (злочинність, пияцтво, наркоманія, проституція); втратиідеалів, перспективи життєвого оптимізму.Список використаної літератури 1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К.: Генеза, 1996. – 368 с. 2. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища: Навч.ології та охорона навколишнього природного середовища: Навч.посібник / За ред. В.С. Джигирея. – Львів, 1999. – 238 с. 3. Алексеенко И.Р., Кейсевич Л.В. Последняя цивилизация? Человек.Общество. Природа. – К.: Наукова думка, 1997. – 412 с. 4. Основи соціоекології: Навч. посібник / За ред. Г.О. Бачинського. –К.: Вища школа, 1995. – 238 с. 5. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 304 с. 6. Бакка М.Т., Мельничук А.С., Сівко В.І. Охорона і безпекажиттєдіяльності людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995. – 165с. 7. Словарь по этике. / Под ред. А.С. Кона. – 5-е издание. – М.: Политиздат, 1983. – 445 с. 8. Словарь-справочник по экологии / К.М. Сытник, А.В. Брайон, А.В.Городецкий и др. – К.: Наукова думка, 1994. – 666 с. 9. Вернадський В.С. Биосфера и ноосфера. – М.: Наука, 1989. – 262 с. 10. Безопасность жизнедеятельности: Учебник для вузов / Под общей ред.С.В. Белова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая шк., 1999 – 448 с