Професійний портрет вчителя історії

Повне і глибоке засвоєння учителем історії є необхідною умовою викладання предмета в школі на сучасному науковому рівні. Щоб одержані знання успішно передавалися школярам відповідного віку, слід добре засвоїти закономірності процесу навчання і виховання. Необхідно знати, за яких умов, які методи навчання найбільш ефективні. Слід навчитися правильно будувати уроки, застосовувати наочні посібники, використовувати прилади, технічні засоби навчання і багато іншого. Для цього потрібні знання основ педагогіки, психології та методики викладання історії. Учителя історії повинно характеризувати уміння здобувати знання самостійними дослідженнями. А це потребує вільного володіння і

загальними законами пізнання, і методами наукового дослідження, типовими для відповідної науки, зокрема наук педагогічного циклу. Необхідні знання для роботи з класним колективом, з окремими школярами накопичуються під час вивчення курсів педагогіки і психології, основ педагогічної майстерності, а практичний досвід педагогічних досліджень і застосування одержаних знань у процесі проходження різних видів педагогічної практики. При визначенні рівня професіоналізму користуються різними поняттями: професіограмою і професійним портретом. Професіограма – опис техніко-технологічних, економічних, правових характеристик конкретної діяльності й професіонально-значущих медичних, психологічних і педагогічних показників і протипоказань до роботи. У стандарті вищої педагогічної освіти визначена кваліфікаційна характеристика, що містить опис готовності до здійснення навчання й виховання учнів з обліком специфіки досліджуваного предмета, а також перелік професійних знань, необхідних для вирішення педагогічних, науково-методичних й організаційно-управлінських завдань. Професійний портрет враховує особливості методичного досвіду, індивідуальності й особистості вчителя історії. Із цього погляду професійний портрет учителя історії скоріше відбиває його індивідуальні здатності до вирішення педагогічних завдань на професійному рівні. Професіонал, насамперед, усвідомлює зміст своєї діяльності, розуміє роль навчального предмета історії в розвитку індивідуальності учня, усвідомлює цінності історичного досвіду для пізнання сьогодення й прогнозування майбутнього. Зміст історії як навчального предмета полягає в тому, що дитина повинна навчитися оцінювати сьогодення під кутом зору минулого й робити усвідомлений вибір між добром і злом, честю й безчестям. Без персональної відповіді на ці питання професійний портрет буде неповним. Першим елементом професіоналізму є ціннісно-смисловий, котрий відбиває систему цінностей, установок і змістів професійної поведінки. Мотиваційний компонент складається в наявності мотивів досягнень, реалізації творчого потенціалу й індивідуальної успішності як професійної, так й особистісної. Учитель історії повинен уміти ідентифікувати себе й переборювати кризу ідентичності. Когнітивний компонент професіоналізму може бути представлений індивідуальною системою знань історичного, методичного, методологічного, психологічного і технологічного характеру. Ці знання є орієнтовною основою для проектування навчального процесу відповідно до соціокультурних і регіональних умов і типу освітньої програми, реалізованої даною установою. Ці знання є комплексними, системними й забезпечують єдність змістовної й процесуальної сторін діяльності вчителі історії. Процесуально-методичний компонент професіоналізму передбачає наявність розвинених здатностей, що забезпечують моделювання, проектування, конструювання й реалізацію проектів методичної діяльності. За закритими дверима класної кімнати діяльність учителя історії завжди носить індивідуальний характер: на ньому лежить найбільша відповідальність за введення дитини у світ культури. Більшість учнів буде знати й уміти те, чого навчив його вчитель історії. Уміння виявляти індивідуальні особливості методичної діяльності, аналізувати результати своєї навчальної діяльності, визначати проблеми в організації процесу навчання історії становить зміст рефлексивного компонента професійної діяльності. Інтегративним показником професіоналізму вчителя історії є індивідуальний стиль методичної діяльності. Оптимальне поєднання індивідуального стилю, помножене на почуття особистої відповідальності за результати своєї діяльності з духовного розвитку молоді за допомогою навчального предмета історії, є умовою професійної компетентності вчителя історії. Слід зазначити, що розвиток професійної майстерності можливий тільки

через розвиток індивідуального стилю. Збагачення й розвиток стилю викладання приводить до зміни професійних якостей, які забезпечують зміщення акцентів у діяльності вчителя історії із процесу засвоєння історичних фактів на процес створення умов для розвитку в учня особистого способу орієнтації в історичному минулому. Методисти виділяють важливі професійно-педагогічні вміння вчителя історії: – визначати рівень особистісного розвитку учнів (сформованості їхніх особистісних функцій); – ставити педагогічні цілі різної масштабності з урахуванням гуманітарних можливостей досліджуваної теми; – видозмінювати форми проведення уроку, навчальні завдання й види діяльності учнів з обліком поставлених перед уроком особистісно-розвиваючих завдань; – створювати педагогічні ситуації з методологічним, морально-естетичним змістом; – застосовувати дискусійні форми навчання, проявляти високу культуру, особисту чарівність, ерудицію при викладі матеріалу, підтримуючи тим найвищий авторитет історичних знань, ідей, принципів; – планувати й проводити систему уроків, протягом яких послідовно розгортається значима для учнів колізія, ставиться проблема, що вимагає колективних зусиль для її рішення; – застосовувати гуманітарно-орієнтовані освітні технології, при яких затребувалися б особистісні (гуманітарні) якості учня – прагнення усвідомити зміст вивчення історії, виявити самостійність і внутрішню мотивацію її засвоєння, спробувати особисто витлумачити історичні явища; – ускладнювати форми роботи, пізнавально-проблемні завдання й вимоги до учнів у міру розвитку їхньої самостійності, креативності при вивченні історії. У професіограмі відбиті морально-психологічні риси, необхідні для майбутньої навчальної і виховної роботи з дітьми, які слід розвивати в процесі самовиховання і виховання у стінах вузу, та різноманітні

компетентності.