Профілактика суїцидальної поведінки у військовому середовищі

*******************

Друга половина XX ст. характеризується різким збільшенням кількості самогубств. Ця тенденція особливо виразна в економічно розвинених країнах. За даними Світової організації охорони здоров'я, у віковій групі від 15 до 44 років самогубство виявилося другою із основних причин смерті в Японії, третьою — в Німеччині, Данії, Швейцарії, четвертого — в Канаді, Австралії, США. Щороку у світі кінчають життя самогубством близько 500 тис. осіб [53].

Самогубство (суїцид) — це одна з форм відхиленої поведінки, яка має найрізноманітніші аспекти (наприклад, філософський, моральний, медичний, правовий та психологічний).

Сьогодні суїцид і парасуїцид в Україні є серйозною проблемою. Протягом багатьох років ця проблема не обговорювалася. Статистика суїциду стала відкрито публікуватися лише останніми роками. Причому офіційна статистика давала лише мінімальну інформацію про людей, які чинили замах на своє життя. Повідомляється тільки стать, вік, місцепроживання, спосіб здійснення самогубства. Інформація про соціальний та професійний статус суїцидентів, сімейний стан, працевлаштованість, місце роботи, етнічну належність була відсутньою. Залишалися нез'ясованими мотиви й мотивація самогубств, стан здоров'я і матеріальний стан людей, які зважилися на такий крок.

Україна є державою з високим рівнем суїцидальної активності. За останні 10 років рівень самогубств у нашій країні зріс майже вдвічі (з 19, 0 на 100 тис. населення у 1988 р. до 29, 58 у 2000 р.) [83]. Серед регіонів України тільки в її західних областях кількість самогубств не перевищує 20, 0 на 100 тис. населення. Він істотно вищий (30, 0-44, 4) в розвинутих промислових районах і областях, які більшою мірою потерпіли від наслідків Чорнобильської катастрофи і характеризуються більшою гостротою різних екологічних та соціально-економічних проблем. Високий рівень суїцидальної активності в наш час спостерігається серед сільського населення країни. Сільські жителі в 1, 52 рази частіше позбавляють себе життя, ніж міські, що пов'язано Із різким підвищенням рівня алкоголізації сільського населення, зниженням життєвого рівня [83].

За останні роки різко збільшилася кількість самогубств серед дітей 5-14 років (у наш час це 0, 5 % самогубств серед усіх вікових груп). В 1999 р. в Україні було зафіксовано 7 самогубств дітей у віці від 10 до 14 років. У віковій групі 15-24 роки в нашій країні в 1999 р. рівень самогубств становив 7, 8 % (188 випадків). При цьому у дітей часто зустрічається тривала та ретельна підготовка самогубства. Дівчата втричі частіше здійснюють суїцидальні спроби, ніж юнаки [83].

Найпоширенішими методами самогубства є повішення, отруєння, падіння з висоти та кидання під транспорт. Для жінок більш характерне медикаментозне отруєння (ненаркотичні анальгетики, антидепресанти, барбітурати). Використання небезпечніших для життя способів самогубства більш характерне для старших вікових груп І свідчить про сер­йозність суїцидальиих намірів. Останнімчасом для здійснення суїцидальних дій частіше використовують вогнепальну зброю.

Ситуація, що стосується замахів на самогубство, ще більш не визна­чена. Вважається, що кількість парасуїцидів у 7-10 разів перевищує число завершених суїцидів. Співвідношення між замахами на своє життя і самогубствами в різних містах і областях України неоднакове. В 1998 р. в Києві зареєстровано 423 (16, 0 на 100 тис. населення) самогубств і 1803 (68, 0 на 100 тис. населення) суїцидальних спроб.

Нажаль, випадки суїциду мають місце і в Збройних силах України. Так у військах ГТПО за 1996-1998 pp. покінчили своє життя самогубством 17 військовослужбовців [20].

На думку більшості вчених-психологів, цифри, що ілюструють суїцидальну активність населення, насправді вищі за офіційні. Суїциденти та їхні родичі часто приховують факти суїцидальних спроб, а ряд самогубств часом зумисно, а часом помилково реєструються як нещасний випадок або вбивство.

Виходячи з вищенаведених фактів, можна зазначити, що ця проблема є однією з найактуальніших для нашого суспільства і зокрема для Збройнихсил України. Тому для військової психології вкрай актуальними є такі п роблеми, що стосуються суїциду:

—психологічна характеристика суїциду;

—динаміка суїцидальної поведінки військовослужбовця;

—детермінанти суїцидальної поведінки особистості військовослужбовця;

—індивідуально-психічні вияви особистості військовослужбовця, схильного до суїцидальної поведінки, та обґрунтування методики їх дослідження;

—конфлікти, які можуть бути основою суїцидальної поведінки особистості військовослужбовця;

—цілі, принципи і провідні методи дослідження індивідуально-психічних виявів особистості військовослужбовця, що
можуть призвести до суїцидальних спроб;

—обґрунтування оптимальної методики діагностування виявів особистості військовослужбовця, які можуть призвести до суїцидальної поведінки;

—профілактика суїцидальної поведінки військовослужбовців
у військовому середовищі.

Питання 1. Проблема суїциду і суїцидальної поведінки в психологічній науці

Суттєвий інтерес являє дослідження проблеми суїциду науковцями у різних країнах. Аналіз праць представників різних напрямів суїцидології необхідний для системного, комплексного і поглибленого дослідження суїциду як соціально-психологічної проблеми Збройних сил України і є дуже важливим для усвідомлення науковцями, командирами та вихователями феномену самогубства серед військовослужбовців. Для з'ясування детермінантів і механізмів суїцидальної поведінки військовослужбовців ця проблема потребує наукового ставлення до опрацювання дійових методик і заходів профілактики суїцидів у військовому середовищі, оптимальної організації реабілітації суїцидентів.

Питання 1.1. Проблема суїциду і суїцидальної поведінки у західній психологічній науці

Так, різні аспекти суїцидальних виявів досліджували П. Шнайдер, М. Гальбвакс, М. Фарбер, К. Менінгер, Г. Гендинім, П. Сейнсбері та ін.

Швейцарський суїцидолог П. Шнайдер вважає, що суїцидальні думки і суїцидальні дії не мають один до одного жодного стосунку. На його думку, у певної кількості людей у важкі моменти життя виникають думки про самогубство як про ймовірний спосіб розв'язання цієї конфліктної ситуації. Проте лише незначна кількістьлюдей їх реалізує.

Інший дослідник суїциду М. Гальбвакс, обмежуючи сферу суїцидологічних досліджень, вважає, що тільки скоєні суїцидальні дії являють собою єдине підтвердження істинності самогубства.

Відомий американський суїцидолог М. Фарбер виділяє чотири види суїцидальних дій, які відбивають наміри і кінцевий результат дій суїци­дентів. Це:

1) позитивний намір — кінцевий результат позитивний;

2) негативний намір — кінцевий результат позитивний;

3) позитивний намір —- кінцевий результат негативний;

4) негативний намір — кінцевий результат негативний.

Це, відповідно, є доказом того, що будь-які суїцидальнІ дії представляють великий інтерес для командирів, вихователів і психологів. їх дослідження необхідні не тільки для більш точного виявлення військовослужбовців, які мають суїцидальнІ вияви та перебувають у кризовій ситуації, а й для пошуку та обґрунтування дійових методик профілактики суїциду у військовому середовищі й наданні військовослужбовцям, які схильні до суїцидальної поведінки, своєчасної кваліфікованої допомоги.

Американський психоаналітик Карл Менінгер вважає, що самогубство — це наслідок інстинкту смерті і є певним виявом комплексів садизму і мазохізму. Він у суїциді виділяє три основні елементи: бажання вбити; прагнення бути вбитим; бажання смерті. Таким чином, на його думку, в самогубстві об'єкт і суб'єкт агресії поєднуються.

Альфред Адлер вважав потяг до самогубства захисною реакцією, формою усвідомлюваної або неусвідомлюваної помсти самому собі або іншій особі, що, на його думку, наприклад, сприяє подоланню дитячих комплексів і самоутвердженню.

Інший дослідник суїциду Г. Гендинім виокремив і дослідив у динаміці контингент суїцидонебезпечних верств населення в Америці та Великій Британії. Він визначив співвідношення завершених самогубств і суїцидальних спроб для різних вікових категорій населення США, яке склало 1: 10. Серед людей молодого віку на кожен один завершений акт суїциду припадає сто суїцидальних спроб, а серед осіб похилого віку — 1: 1.

Суттєвий внесок у розвиток суїцидології зробив американський вчений Е. Шнейдман. Отримані ним дані свідчать про те, що 70 % осіб, які здійснюють суїцидальнІ дії, попередньо висловлювали свої наміри найближчому оточенню.

Англійськийвчений П. Сейнсбсрі, досліджуючи різні райони Лондо­на, встановив статистичні кореляції поміж частотою суїцидальних актів із соціальнимихарактеристиками 28 районів цього міста. Він виявив взаємозв’язок між суїцидами, які завершилися летально, і соціальною ізоляцією суїцидентів. За його даними, 27 % від загальної кількості проаналізованих ним самогубств було виявлено в осіб, які були самотні.

Питання 1.2. Проблема суїциду і суїцидальної поведінки у вітчизняній психологічній науці

У СРСР суїцидологія як наука пройшла складний шлях. Лише в 70-ті pp. XX ст. при Московському НДІ психіатрії Міністерства охорони здоров’я СРСР був створений Всесоюзний суїцидальний центр. Перші суїцидологічні дослідження були здійснені у Москві, Ленінграді, Ризі й Баку. Вони послужили поштовхом до наукового вивчення теоретичних і практичних аспектів суїциду та сприяли організації його профілактики серед населення. Ці дослідження визначили основні напрями ефективного вирішення проблеми суїциду. Ці напрями мають складати систему таких заходів: психологічних, соціально-психологічних, соціологічних, медичних, педагогічних, правових, психіатричних. Важливе теоретико-методологічне і методичне значення для діагностики й профілактики суїциду і суїцидальної поведінки військовослужбовців містять наукові праці російських дослідників.

На думку А.Г. Амбрумової, при дослідженні суїциду і для його оптимального попередження потрібен комплексний підхід. Вона розробила концепцію, згідно з якою суїцид є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах мікро соціального конфлікту, який вона переживає. Дослідниця виокремила і описала окремий клас суїцидонебезпечних станів, які називаються психалгіями.

Володимир Тихоненко розробив класифікацію суїцидальних ви­явів. Він наводить дві типологічні схеми:

перша — ґрунтується на категорії мети, яка диференціює справжні самогубства, суїцидальнІ спроби і тенденції від демонстративно-шантажних суїцидальних виявів, самопошкоджень і нещасних випадків (це — небезпечні для життя дії, викликані іншими мотивами);

друга —- орієнтується на категорію особистісного смислу, що передбачає розходження мсти дії (безпосередньо суїциду) і мотиву діяльності суїцидента (це— протест, помста, заклик, уникнення, самопокарання та відмова).

Він також виділив чотири типи постсуїцидальних станів: критич­ний, маніпулятивний, аналітичний і суїцидально фіксований. Він також розробив рекомендації з подолання найближчого, раннього та пізнього постсуїцидальних періодів.

Л.Г. Смоленський описав суїцидонебезпечні ситуаційні реакції осіб з акцентуаціями характеру. Він простежив динаміку ситуаційних реакцій, відзначив, що в деяких випадках можлива їх трансформація у психопатологічні стани. Суїцидальний ризик при цьому значно знижується тому, що спрацьовують патологічні механізми психологічного захисту. Однак в окремих випадках такі реакції набувають не лише суїцидонебезпечного, але й криміногенного характеру.

Дослідження агресивного та аутоагресивного типів особистості було здійснено А.Г. Амбрумовою і А.Р. Ратиновим. Вони досліджували суїцидальну поведінку в аспекті соціальної девіації, аналізували детермінанти її виникнення. Вона проступає у формі девіантних і делінквентних виявів.

Соціологічні аспекти суїцидальної поведінки розглядалися Л.І. Постоваловою, яка зазначала, що соціологічний аналіз такої поведінки має в собі кілька достатньо автономних аспектів дослідження:

— соціокультурологічний аналіз, спрямований на встановлення статистичних кореляцій між частотою суїцидальних дій і демографічними показниками, які включають: статевовіковий аспект; етнічний склад населення; релігійну і професійну належність; соціальний статус; функціонування інститутів родини;

— соціально-демографічний аналіз, що зосереджує увагу на географічному розподілі суїциду, регіонах з найбільшим відсотком самогубств і суїцидогенних екологічних факторах;

— соціоєкологічний аналіз, що спрямований на вивчення ролі соціальних настанов суїциду та визначення їх впливу на ухвалення суїцидального рішення;

— соціально-психологічний аналіз, що орієнтований на дослідження мікросоціального оточення суїцидента, визначення типів і особливостей суїцидогенних конфліктів, встановлення порушень у сфері міжособистісного спілкування.

Суїцидальній поведінці серед молоді присвячені праці А. А. Султа­нова, який подає результати досліджень особливостей суїцидальної по­ведінки практично здорових людей молодого віку.

Н.Д. Кибрик наводить аналіз умов і причин виникнення дезадап­тації у студентів [41]. Вона виокремлює такі умови, що сприяють ви­никненню дезадаптації:

— особистісні риси: невідповідність інтелектуального та емоційного ставлення до обраного навчального закладу; невідповідність властивостей особистості вимогам, які до неї висуваються в процесі навчання; невідповідність інтелектуальних можливостей обсягу і змісту навчального матеріалу тощо;

— психогенні впливи: хвороба, смерть родичів; конфлікт з партнером, навколишніми, викладачами; фінансові труднощі; дошлюбна близькість; вагітність; заражения венеричними захворюваннями тощо;

— соматогенії: наявність хронічної хвороби; виникнення тимчасового захворювання тощо.

Конфліктам у родинній та інтимно-особистіснІй сферах, проблемі самотності, а також питанням їх профілактики присвячені праці А.Г. Амбрумової, Л.І. Постовалової, Н.Д. Кибрика, Є.Ю. Собчик.

А.Г. Амбрумова і Л.І. Постовалова, проаналізувавши результати родинної діагностики і профілактики суїцидальної поведінки, виокремили два типи родин зі слабким психологічним захистом: 1) в родині є дезадаптована особа: 2) родина дезадаптована щодо суспільства. Вони зазначили, що суїцидальна поведінка виникає, як правило, в родині вна­слідок конфліктів, спровокованих дією деструктивних факторів.

На думку дослідників М.Г. Балашова та Є.Ю. Собчик, причина­ми суїцидів можуть бути ситуації, що породжують відчуття самотності:

а) втрата значущого близького в результаті смерті:

—суб'єктивна самотність, що обумовлена старістю, різким послабленням або втратою усіх соціальних зв’язків, у тому числі й родинних;

—суб'єктивна самотність, яка виникає внаслідок фіксації на спогадах про втрачену людину;

б) розрив родинних уз;

в) відсутність взаєморозуміння між батьками й дітьми;

г) труднощі соціальної дезадаптації і спілкування у дисгармонійних, акцентуйованих особистостей.

Роль виробничих конфліктів, які можуть спровокувати суїцидальні дії, відображено в роботі A.M. Понизовського та В.І. Демидова. Ці автори не лише наводять аналіз виробничих конфліктів, розглядають їхню специфіку, відмінність від конфліктів в інших сферах діяльності, а й пропонують ряд можливих шляхів надання допомоги особам з виробничими конфліктами (психологічна корекція неадаптивних когнітивних настанов, сеанси гіпносугестивної психотерапії, аутотренінг, медикаментозна терапія, різні види соціальної допомоги).

Специфіці вікових особливостей у осіб періоду інволюції, які виявляють суїцидальні тенденції, присвячені роботи:

Л.Г. Магурдумової, яка розглядає специфіку в змісті психогенних суїцидонебезпечиних конфліктів і типи реакцій відповідно до особистісних відмінностей суїцидентів і вікових періодів інволюції, аналізує причини виникнення життєвих криз;

Р.Х. Шамієва, який подає опис суїцидонебезпечних депресій у осіб похилого віку та особливості, що визначають суїцидальну поведінку при різних типах депресій.

І.С. Лазарашвілі, який дослідив повторні суїцидальні дії у практично здорових людей, осіб з акцентуаціями характеру і суїцидентів, які потерпають від деяких форм психопатій. Він зазначив, що для прогнозу повторних суїцидальних дій необхідно враховувати вікові, соціально-психологічні фактори, дослідити структуру, гостроту, характер суїцидогенних конфліктів, клініку постсуїцидального періоду.

Викладений аналіз вивчення природи суїциду в різних наукових школах свідчить про те, що ця проблема с вкрай актуальною для всіх країн і різних прошарків населення. Суїцид має свою природу, детермінанти, динаміку перебігу та специфіку вияву у різних верств населення.

Адже знання основних напрямів дослідження природи суїциду, методик з'ясування його детермінант І визначення особливостей вияву суїцидальної поведінки у різні вікові періоди допомагає фахівцям структур виховної роботи цілеспрямованіше організувати дослідження військовослужбовців, які схильні до суїцидальної поведінки, з'ясувати соціальні, соціально-психологічні, психічні та інші аспекти такої поведінки у військовому середовищі, своєчасно діагностувати ступінь суїцидального ризику військовослужбовця, прогнозувати його поведінку в конфліктних ситуаціях, обгрунтувати ефективні засоби суїцидологічної превенції та реабілітації осіб, які робили суїцидальні спроби.