Що зроблено для встановлення осіб, причетних до провини? Підготовка до всебічного вивчення провини.

1. На які запитання варто отримати відповідь?

2. Які дані особистості військовослужбовця у його взаєминах
із товаришами по службі доцільно мати під час вивчення
провини?

3. Кого слід залучити для з'ясування обставин і суті провини?

4. Як і коли доцільно провести діагностичну бесіду з можливим порушником військової дисципліни?

Провідне місце в процесі вивчення соціально-психологічних умов провини посідає морально-психологічний аналіз, який передбачає з’ясування:

1) мотиву, мотивації провини та її ступеня:

—умисне, злісне порушення військового порядку чи, навпаки, невмисне;

—необережність (недбальство, неохайність, забудькуватість та ін.);

—сильне душевне хвилювання (страх, обурення, образа,
ображене почуття честі та власної гідності);

—перевищення меж необхідної оборони;

—незнання порядку служби в умовах, коли воїн мусить і
може вивчити відповідні вимоги;

2) обставин, які пом'якшують провину:

—нечітке керівництво командиром (начальником), помилки, допущені ним при постановці завдань та організації
діяльності підлеглого;

—безконтрольність, попускання, низька вимогливість,
безкарність, окозамилювання командирами (начальниками);

—погано поставлене вивчення статутів, недоліки у правовій пропаганді;

—неефективна виховна робота у підрозділі, низька згуртованість колективу, негативний МПС особового складу, наявність нездорової колективної думки;

—наявність у колективі негативних традицій, які підтримують ці провини;

3) обставин, які збільшують провину:

—провина здійснюється не вперше;

—порушення дисципліни мало місце під час виконання
службових обов'язків;

— провина була скоєна у нетверезому стані;
—- мала місце співучасть у груповій провині;

— мали місце великі негативні наслідки провини.

З'ясування морально-психологічних наслідків провини і реакції на неї. Для цього слід отримати відповіді на такі запитання:

• Кому і яка морально-психічна шкода була нанесена цією провиною?

• Який вплив вона здійснила па внутрішньоколективний статус військовослужбовця і його стосунки з товаришами по службі?

• Які є або можливі у зв'язку із провиною зміни в дотриманні
норм і правил військової дисципліни особовим складом підрозділу, в його морально-психологічному кліматі?

Виявляється також внутрішня реакція військовослужбовця на здійснену ним провину, яка може мати такі форми:

— задоволеність досягненням поставленої мети та отриманого результату;

— каяття, докори сумління, почуття сорому, провини і жалю;

— надмірно емоційна реакція (страждання, переживання безповоротності вчиненого, страх перед покаранням).

Колективно-групова реакція на провину може набути таких форм:

— осуд особового складу;

— байдужість;

— непоміченість;

— спостерігаються ознаки співчуття;

— жалю;

— підвищення внутрішньо-колективного статусу військовослужбовця;

— є прикладом для інших, провокує аналогічні або інші порушення дисципліни.

На основі морально-психологічної характеристики провини командир (начальник) визначає її наслідки та реакцію на неї.

• Кому і яку морально-психологічну шкоду було заподіяно,
який вплив провини на взаємини порушника з товаришами
по службі?

• Психологічну реакцію воїна на особисту провину: почуття
сорому, жалю, страх перед покаранням?

• Колективну реакцію на провину:

— має місце засудження особовим складом провини чи ні;

— чи співчувають порушникові дисципліни;

— чи може провина стати прикладом для інших?

Наприкінці робляться загальні висновки щодо провини і визначаються:

— мотив провини;

— фактори провини;

— міра вини самого військовослужбовця;

— міра покарання або іншого виховного впливу;

— ступінь усвідомлення військовослужбовцем своєї вини;

— заходи подальшої виховної роботи з винуватцем.

У мотивації протиправної поведінки військовослужбовців можуть мати місце мотиви імпульсивного і ситуаційного характеру, показного самоутвердження, групової поведінки, а також мотиви, які обумовлені користолюбством, вигодою, помстою.

Розрізняють три групи факторів, які впливають на протиправну поведінку військовослужбовців: соціальні; психологічні; біологічні.

Головну роль серед соціальних факторів, що впливають на формування особистості військовослужбовця-правопорушника, відіграють родина і соціально-неґативне зовнішнє оточення. При цьому несприятливий соціальний вплив справляють такі детермінанти, як: виховання в неповній родині; алкоголізм батьків; аморальний спосіб життя батьків; систематичні конфлікти в родині; злочинність серед батьків; несприятливі матеріально-побутові умови; вплив неформальної групи з антисоціальними тенденціями.

Панівні Інтереси та ідеали юнаків, які складаються під впливом негативного родинного і зовнішнього мікросередовища, часто вступають у суперечність з етичними і правовими нормами суспільства, а в умо­вах армії виявляються у вигляді порушень військової дисципліни та правопорушень.

До психологічних факторів, які впливають на формування поведінки військовослужбовця-правопорущника, можна віднести особливості характеру та інші індивідуально-психічні особливості воїна, коли у нього виявляється менша стійкість щодо несприятливого впливу специфіч­них соціальних факторів, а також безпосереднього оточення.

Біологічні особливості особистості самі по собі порушень військової дисципліни не породжують, але впливають на динаміку поведінки людини. В певних умовах під час тривалої відсутності можливостей задовольнити важливі біологічні потреби відбувається їх актуалізація з наступним формуванням пошукової поведінки, яка спрямована на задоволення цих потреб. Ця поведінка може мати протиправний характер.

Отже, для якісного здійснення МПЗ військової дисципліни і профілактики правопорушень необхідна системна робота багатьох категорій командирів (начальників). Ця робота не терпить шаблонності, виходячи з конкретних обставин вона має бути водночас і конкретною і творчою.

Питання 5. Психологічні аспекти порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями

До порушень статутних правил взаємин міжвійськовослужбовцями строкової служби належать глум І знущання одних з інших (під цим розуміється фізична і моральна образа), які переважно здійснюються щодо воїнів першого періоду служби. Таке знущання називається «дідовщиною». Глум І знущання — це зле висміювання чого-небудь, образа, конкретний образливий вчинок стосовно особистості воїна.

До 1958 p. цими поняттями характеризували викривлення дисциплінарної практики. Потім, до 1976 року, так визначалися відповідні дії будь-яких категорій військовослужбовців. Тільки в подальшому глумом і знущаннями стали називатися переважно конфлікти між військовослужбовцями різних періодів служби. Поряд з ними, на початку 60-х pp. XX ст., почали з'являтися нові поняття— «недотримання статутних правил стосунків з підлеглими» (1967), «нестатутні дії офіцерів» (1969). Згодом ці поняття поширилися на інші категорії військовослужбовців. З’явилися фрази: «неправильні взаємини військовослужбовців старшого періоду служби І молодих воїнів» (1965), «.знущання з молодих воїнів, як антистатутні, антигромадські дії відсталих елементів» (1970), а з 1976 р.— «нестатутні взаємини військовослужбовців старшого періоду служби і молодих солдатів».

В 1983 р. порушеннями статутних правил взаємин знову кваліфікували викривлення дисциплінарної практики офіцерами. З 1987 р. з’явилася тенденція зводити їх до знущань з товаришів по службі. З кінця 1988 р. порушення статутних правил взаємин все частіше стали ототожнюватися з «дідівщиною».

На початку 90-х pp. XX ст. порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями характеризувалися такими рисами:

— стійкою системою поглядів, що виражалася свого роду ідеологією «нестатутними», яку, практично, підтримують переважна більшість військовослужбовців строкової служби
(призовники вже очікують посягання на себе і, коли зіштовхуються з ними, терплять, а потім нерідко стають кривдниками самі), що сприяє живучості казармених хибних традицій;

—детальною регламентацією «прав і обов'язків», виражених
характерним повсякденним паразитуванням одних військовослужбовців за рахунок інших;

—прихованням ряду фактів порушень статутних правил взаємин практично на всіх рівнях, круговою порукою в підрозділах;

—невмінням частини офіцерів, прапорщиків і сержантів боротися з порушеннями статутних правил взаємин;

—швидкістю відновлення, легкістю видозміни їх там, де, вони
на перший погляд, здавалося б, були викоренені.

Саме така «спадщина» дісталася Збройним силам України, які формувалися, і, нажаль, супроводжує їх на всіх етапах розбудови, реформування і розвитку.

Більшість фактів насильства серед особового складу викриваються лише тоді, коли вони пов'язані з нанесенням тілесних ушкоджень і потерпілі змушені звернутися до медичних установ по допомогу. Ці небезпечні тенденції викликають невдоволеність у суспільстві, формують недовіру до Збройних сил, створюють перешкоди процесу реформ у військовій сфері, знижують або зводять нанівець мотивацію військової служби у призовників.

За даними соціологічного дослідження, здійсненого у квітні 2000 р. Головним управлінням виховної роботи Міністерства оборони України за методичної допомоги військової колегії Верховного Суду України, 49, 3% опитаних вказали на те, що під час порушення щодо них статутних правил взаємин поруч перебували військовослужбовці старших періодів служби. На присутність при цьому сержантів посилалися 29, 3%, прапорщиків — 14, 7%, офіцерів — 6, 7%. З іншого боку, кожен п'ятий респондент повідомив, що сам ображав товаришів по службі і ці факти були відомі військовослужбовцям старших періодів служби (61% випадків), сержантам (18, 6%), прапорщикам (9%), офіцерам (11, 4%). При цьому 44% цих військовослужбовців зізналися, що не були покарані за вчинене. Лише 12% повідомлень потерпілих про факти насильства стали підставою для застосування до винних заходів дисциплінарного характеру: за 0, 8% повідомленнями потерпілих притягнуто до кримінальної відповідальності, а за 30, 3%— все закінчилося простим обговоренням у колективі. Тому 57% повідомлень про застосоване насильство залишилося без будь-якого реагування, а реагування на решту повідомлень не можна визнати задовільними, про що відверто вказали 38% загальної кількості опитаних.

Питання 5.1. Психологічний аналіз поняття «порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями»

Порушення статутних правил взаємин між військовослужбовцями — це різноманітні протиправні моральні, фізичні, психічні та інші форми дій одного військовослужбовця (або групи військовослужбовців) щодо іншого(-их), які здійснюються систематично або одноразово Із корисних мотивів з мстою досягнення певних привілеїв, незаконних пільг, «казарменого комфорту», задоволення егоїстичних потреб за рахунок інших воїнів або тих, хто не в змозі за себе постояти. Основними їх різновидами можуть бути:

—образи або насильницькі дії начальника до підлеглих (або
навпаки) чи молодшого щодо старшого (их) (або навпаки):
словесні образи, погрози застосування сили, заподіяння тілесних ушкоджень тощо;

—зловживання командиром (начальником) своїм службовим
становищем або перевищення ним своїх повноважень: по-

биття, викривлення практики використання дисциплінарної влади, незаконні правові обмеження тощо; —- глум воїнів старшого періоду служби з воїнів, як правило, першого періоду служби, а також з воїнів, що мають певні фізичні та інші вади.

Для профілактичної роботи командирів (начальників) слід знати можливі види порушень статутних правил у взаєминах між військовослужбовцями, причини їх виникнення і методи їх профілактики (табл. 18-1).

Для ефективної профілактики порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями командирам (начальникам) слід знати типи військовослужбовців, яких ображають найчастіше. Це, як правило, воїни:

—з адаптаційно-астеністичними розладами, які перебували
до призову в армію на обліку у нервово-психічних диспансерах;

—з нервово-психічною нестійкістю (вони часто звертаються
зі скаргами невротичного характеру або мають схильність
до девіантної поведінки);

—з тяжкими травмами головного мозку, які перенесли до призову до лав Збройних сил;

— з компенсованими наслідками травматичних уражень нервової системи;

—з Інфекційними та інтоксикаційними захворюваннями нервової системи, які вони перенесли до призову до лав Збройних сил;

—з деякими соматичними захворюваннями;

—які відстають в умінні;

—педагогічно занедбані;

—фізично ослаблені.

Основними ознаками наявності порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями у підрозділі, як правило, є:

— неохайний зовнішній вигляд солдат першого періоду служби, їх пригнічений психічний стан, відсутність у них окремих елементів обмундирування;

—замкнутість і усамїтненість молодих солдатів;

—«добровільне» їх розташування у незручних місцях;

—постійна зайнятість молодих солдат якимись роботами,
особливо у вільний від служби час, під час відпочинку і здійснення в підрозділі заходів дозвілля;

—громадська пасивність, небажанняйти у звільнення, клуб;

—постійне перебування молодих солдат у добовому наряді у
вихідні і святкові дні;

—наявність на їхніх обличчях та тілі ознак побиття, приховування травм тощо.

Наприклад, основними виявами порушень статутних правил взаємин між військовослужбовцями строкової служби у виконанні розпорядку дня можуть бути:

а) на підйомі воїни старшого періоду:

—діють залежно від обставин: коли командир вимогливий,
піднімаються і ніби виконують розпорядок дня;

—стають до лави останніми;

—у холодну пору року залишаються у казармі прибиральниками, навіть якщо не призначалися ними напередодні;

—у теплу пору року діють навпаки;

б) на фізичній зарядці воїни старшого періоду:

—ухиляються від неї;

—ховаються у різних місцях (у клубі, їдальні, підвалі тощо);

—демонстративно займаються окремо від підрозділу;

в) після прибуття з зарядки воїни старшого періоду:

—повільно застилають постіль, якщо цс за них не роблять
молоді воїни;

—повільно йдуть умиватися (часто у натільній білизні), де в
умивальнику за кожним із них закріплений свій кран для
вмивання;

— примушують молодих воїнів заправляти свої ліжка, чистити чоботи, бляхи;

г) на ранковому огляді: перевіряються, як правило, тільки молоді воїни, їм робляться зауваження. Воїни старшого періоду «пильно» за цим стежать;

д) на прийманні їжі воїни старшого періоду:

—заходять до їдальні останніми;

—примушують молодих воїнів стояти доти, доки вони не сядуть;

—примушують роздавальника їжі спочатку її накласти їм, а
тільки потім — молодим;

—самі беруть м'ясо, масло, рибу, цукор І при цьому часто
густо обділяють молодих солдат;

—сідають ближче до вікна, стіни, подалі від командирів;

—посилають молодих воїнів за додатковими порціями;

—піднімаються з-за столу останніми і, як правило, не прибирають за собою посуд тощо;

є) у лаві воїни старшого періоду:

— займають місце в середині лави або позад;
— під час стройового кроку вони тягнуть ногу;

— б'ють молодих солдат по ногах, нирках, ребрах та ін.;

—примушують молодих воїнів голосно вітати командирів і
співати на вечірніх прогулянках;

є) на навчальних заняттях воїни старшого періоду:

—займають, як правило, останні ряди;

—тільки демонстративно виконують нормативи навчальної
діяльності;

ж) на тактико-спеціальних заняттях і навчаннях воїни старшого періоду:

—як правило, «хвацькують» (наприклад, виконують бойові
нормативи без страховки);

—виконують нормативи без спеціальних засобів захисту з
порушенням форми одягу, про його виконання не доповідають командирові;

—на марші займають місця старших машин або не перебувають на штатних місцях тощо;

з) на вечірній перевірці воїни старшого періоду:

—стають у другу лаву;

—на команду «струнко», як правило, не реагують;

—відкликаються неохоче, тихим голосом, із затримкою;

—часто замість себе примушують відкликатися молодих воїнів;

і) під час відбою воїни старшого періоду служби:

—як правило, готуються повільно;

—ігнорують команди, гігієнічні процедури;

—обмундирування складають і заправляють недбало;

—після команди «відбій» можуть ходити по казармі, продовжувати порушувати розпорядок дня;

—лежачи в постелі, довго розмовляють між собою, заважаючи спати іншим, тощо.

Робота щодо їх профілактики на рівні конкретного військового підрозділу має включати:

—вдосконалення соціально-побутових умов військової служби військовослужбовців, надання їм можливості задовольняти свої матеріальні та духовні потреби легально, законним шляхом;

—цілеспрямоване формування свідомості і самосвідомості,
самодисципліни І самоконтролю військовослужбовців у

процесі військово-професійної соціалізації як засобами виховної роботи, так і в результаті гуманізації військової служби;

—творче узгодження формальної і неформальної структур військового колективу, подолання суперечностей у їхніх вимогах до своїх членів, легалізація деяких елементів субкультури військового колективу, творче використання їх у виховній роботі;

—поліпшення медичного та психологічного відбору призовників, оптимальна організація їх адаптації до умов військової служби, подолання соціальної ізольованості військовослужбовців, створення можливості легально змінити місце служби за нестерпних її умов, що дасть змогу уникнути самовільного залишення частин або самогубства;

—спрямування соціальної активності військовослужбовців на
творчу навчальну пізнавальну діяльність, самоактуалізацію
у бойовій підготовці, спорті, дозвіллі, художній творчості,
щоб за їх допомогою зняти соціальну невдоволеність, агресивність;

—налагодження каналу зворотного зв'язку в керуванні підлеглими (формування Інституту довірених осіб, встановлення телефонів І поштових скриньок довіри тощо);

—поширення впливу на поведінку військовослужбовців найбільш референтної групи для нього — родини.

Практична діяльність свідчить, що робота з профілактики порушень статутних правил взаємин буде малоефективною, якщо керівний склад недостатньо обізнаний з морально-психологічним кліматом у військовому підрозділі, наявністю та формами виявів порушень військової дисципліни.

Без знання справжнього станусправ щодо порушень статутних правил взаємин, без зосередження зусиль на проблемах, які потребують негайного вирішення насамперед у конкретному підрозділі, можна тільки вести розмови та діяти неконкретно. Саме через незнання наявних форм виявів, традицій цього явища, їх натхненників та виконавців робота з попередження в багатьох підрозділах провадиться поверхово та носить деклараційний характер. Порушники при цьому залишаються невиявленими і відповідальності не несуть. Військовослужбовці, до яких застосовуються різноманітні форми фізичного та морального тиску, не вірять у спроможність командирів їх захистити. Тому першим і важливим етапом діяльності командирів та їхніх заступників з виховної робо­ти з попередження порушень статутних правил взаємин має бути досконале вивчення не тільки загальної ситуації та статистики щодо цих виявів, а й конкретних даних про їх існування у військовому підрозділі. Необхідність здійснення детального вивчення процесів, пов'язаних Із порушенням статутних правил взаємин, обумовлена також скороченням строків служби військовослужбовців строкової служби, поступовим переходом на контрактну основу комплектування Збройних сил України, процесами гуманізації і демократизації військового середовища, орієнтацією військової політики щодо стандартів НАТО.

Питання 5.2. Психолого-педагогічна характеристика