Тенденції розвитку світової торгівлі

На частку торгівлі припадає приблизно 80 % всього обсягу міжнародних економічних відносин.

Тенденції розвитку світової торгівлі:

1) Одним з варіантів вибору стратегії одержання прибутків країни є експорт. Проте експорт залишається для багатьох фірм проблемою. Великі, багатонаціональні глобалізовані підприємства успішно експортують продукцію. Для малих компаній через значне підвищення загального рівня витрат цей процес виявляється складнішим.

2) Процес торгівлі ускладнюється й фактом неповної конвертованості валют багатьох країн. Через це виникає проблема організації оплати експорту в країнах зі слабкими валютами.

Міжнародні контракти укладаються з орієнтацією на світові ціни. Угоди на основі світових цін здійснюються регулярно на типових для більшості ринків засадах. Як правило, валютою визначення ціни контракту виступає долар США. Звідси очевидно, що при зміні валютного курсу гривні ціна в гривнях змінюється відповідним чином. І якщо, наприклад, курс гривні щодо долара США, в якому визначена ціна 1 т нафти, впав, то на українському ринку при стабільності світової ціни ціна 1 т нафти підвищиться. Тобто український покупець нафти змушений буде продавати її на внутрішньому ринку за більш високою ціною в гривнях, ніж до падіння курсу гривні. Надія на те, що у наступному контракті постачальник нафти дасть згоду зменшити ціну контракту порівняно зі світовою, щоб відновити на українському ринку стару ціну 1 т нафти, є нереальною.

3) Перешкодою для експорту є й звичайне незнання наявних можливостей. Для продукції фірми часто існує чимало можливих ринків, проте вона не знає про їхнє існування через бар'єри, зумовлені культурними, мовними, просторовими та часовими чинниками.

Отже, потрібне нагромадження інформації. Наприклад, у Німеччині – одній з найпередовіших у світі країн-експортерів – торгові асоціації, урядові установи та комерційні банки збирають таку інформацію, допомагаючи малим фірмам визначити можливості експорту. Подібні функції здійснює Міністерство міжнародної торгівлі й промисловості Японії, що завжди знаходить можливості для експорту своїх товаровиробників.

4) На сьогодні основними суб'єктами міжнародної торгівлі є транснаціональні корпорації (ТНК), які контролюють понад ²/₃ світової торгівлі. Особливо високим ступенем монополізації ТНК характеризується міжнародна торгівля сировинними товарами: більша їх частина (особливо торгівля сільськогосподарською сировиною) перебуває в руках приблизно 50 великих торгових конгломератів промислово розвинутих країн.

5) Механізми фінансування зовнішньої торгівлі століттями розвивалися як засіб вирішення проблеми, надзвичайно болючої для міжнародної торгівлі – брак довіри у ставленні до іноземного партнера. Цю проблему в умовах глобалізації вирішують за сприяння третьої сторони, якій довіряють обидва партнери. Ця сторона діє як посередник. Посередник, якому довіряють обидві сторони, – це, як правило, банк.

6) Кредитування зовнішньої торгівлі – важливий засіб конкурентної боротьби на світовому ринку. Кредит полегшує можливість збуту товару для експортера та придбання для імпортера. Кредиторами зовнішньоторговельних угод можуть бути банки, держава, експортери, імпортери, кредитно-фінансові організації. Однак здебільшого кредитування зовнішньої торгівлі здійснюється банками.

7) Подальші тенденції розвитку світової торгівлі – це посилення міжнародної конкуренції.

До головних видів зовнішньоторговельної діяльності (ЗТД) належать:

– експорт та імпорт товарів, капіталу та робочої сили;

– надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності країни послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;

– наукова, науково-технічна, науково-виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;

– навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

– міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами;

– кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами ЗЕД банківських, кредитних і страхових установ за межами держави;

– спільна підприємницька діяльність між суб'єктами ЗТД та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що передбачає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території держави, так і за її межами;

– підприємницька діяльність на території держави, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів ЗТД за межами держави;

– організація виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, які проводять на комерційній основі за участю суб'єктів ЗТД;

– товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами ЗТД та іноземними суб'єктами господарської діяльності (давальницька сировина);

– орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами ЗТД та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

– операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку.

Майже всі види ЗТД відображені в експорті та імпорті, тобто у міжнародній торгівлі, яка є засобом розвитку спеціалізації та концентрації виробництва, підвищення продуктивності ресурсів, збільшення обсягів національного виробництва і дає змогу одержувати природні, інвестиційні та інші ресурси, яких не вистачає в країні, отримувати з інших країн сучасну техніку і нові технології, урізноманітнювати асортимент споживчих товарів і краще задовольняти потреби населення.

Динаміка розвитку зовнішньої торгівлі товарами України за регіонами світу наведена у таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 – Динаміка експорту-імпорту товарів за регіонами світу (2013 рік)

В умовах глобалізації поряд із традиційними видами зовнішньоекономічної діяльності розвиваються і поширюються інші види співробітництва, зокрема техніко-економічне і науково-технічне.

Техніко-економічне співробітництво стосується, насамперед, ринку об'єктів капітального будівництва, надання технічних послуг та постачань комплектного устаткування.

Науково-технічне співробітництво – це вид зовнішньоекономічної діяльності, коли дві самостійні сторони об'єднують на відплатній основі свої науково-дослідницькі, проектно-конструкторські та інформаційні ресурси з метою одержання наукових та технічних результатів.