Ознаки розумової відсталості

У визначенні розумової відсталості слід підкреслити наявність трьох ознак:

1)органічного дифузного пошкодження кори головного мозку;

2)системного порушення інтелекту;

3)виразності та незворотності цього порушення.

Брак хоча б однієї з цих ознак свідчитиме про те, що ми має­мо справу не з розумовою відсталістю, а з якимось іншим ви­дом дизонтогенезу. Справді:

- недорозвиток розумової діяльності за відсутності
органічного пошкодження кори головного мозку є ознакою педагогічної занедбаності, яка піддається корекції;

- локальне пошкодження мозку може зумовити випадіння або розлади тієї чи іншої психічної функції (вади слуху, мовлення, просторового гнозису, зорового сприймання тощо), але при цьому інтелект у цілому виявляється збереженим і є можливість компенсації дефекту;

- функціональні порушення мозкових структур можуть
призвести до вад пізнавальної діяльності тимчасового характеру, які за певних умов можуть бути усунуті;

- невиразне зниження інтелекту обмежує можливості людини щодо опанування певних видів складної пізнавальної
діяльності, проте не впливає на успішність самостійної соціальної адаптації індивіда;

- органічне пошкодження мозку не обов'язково викликає
порушення когнітивних функцій, а може зумовити розлади
емоційно – вольової сфери та дисгармонійний розвиток.

Слід зазначити, що не всі дефектологи погоджуються з на­веденим визначенням. Наприклад, Л.М. Шипіцина вважає, що за легкої розумової відсталості не завжди має місце орга­нічне пошкодження мозку. Деякі вчені поняття розумової відсталості розширюють за рахунок тих випадків, коли від­ставання у розвитку зумовлене несприятливими соціальни­ми умовами, депривацією, педагогічною занедбаністю. Справ­ді, педагогічна занедбаність може бути настільки глибокою, що призводить до незворотних змін у вищій нервовій діяль­ності. Дитина пропускає сензитивні періоди формування най­важливіших вищих психічних функцій, зокрема мовлення, і фактично зупиняється на натуральній стадії розвитку. Спро­би відновити психічні здібності зали­шаються невдалими.

За Міжнародною класифікацією психічних і поведінкових розладів 10-го перегляду (1994), розумова відсталість — це стан затриманого або неповного розвитку психіки, що харак­теризується порушенням тих здібностей, які виявляються в пе­ріод дозрівання і забезпечують загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовленнєвих, моторних та соціальних здібностей. Для розумово відсталих характерним є порушення і пізнавальної діяльності та адаптивної поведінки.

За визначенням Д.М. Ісаєва та Л.М. Шипіциної (2005), розумова відсталість — це сукупність етіологічно різних (спадкових, вроджених, набутих у перші роки життя), не прогресуючих патологічних станів, які виявляються в загальному психічному недорозвитку з переважанням інтелектуального дефекту і призводять до ускладнення соціальної адаптації.