Історичні передумови та етапи формування екологічного права Європейського Союзу

Європейське право навколишнього середовища — порівняно нова галузь європейського права, яка динамічно розвивається усі останні роки під впли- вом міжнародно-правових процесів, особливо глобального масштабу. З іншо- го боку, такий її розвиток має безпосередній вплив на сучасне міжнародне право навколишнього середовища та національне право усіх європейських держав, включаючи Україну

Під європейським правом навколишнього середовища слід розумі- ти сукупність норм і принципів європейського права, що регулюють відносини між його суб’єктами з питань, які стосуються навколиш- нього середовища. Правове регулювання питань, що стосуються навколишнього середовища, у державах-членах здійснюється за допомогою норм національного, європейського та міжнародного права. Взаємовідносини між національним правом держав-членів та європейським правом характеризуються такими важливими принципами, як: – Верховенство європейського права, що полягає в наданні нор- мам європейського права вищої юридичної сили порівняно з нормами національного права держав-членів. Це супроводжується зобо в’язанням кожної держави-члена не приймати національні норми права, що суперечать європейському праву, вносити зміни у національне законодавство з метою гармонізації з європейським правом, а також вживати самостійних заходів для забезпечення максимально ефективної дії права Співтовариств. – Пряма дія, що полягає у безпосередньому та обов’язковому засто- суванні нормативно-правових актів Співтовариств національною адміністрацією і судами, незалежно від їх згоди чи умов, встанов- лених державами-членами. – Принцип інтеграції, під яким розуміється впровадження норм права Співтовариств у національні системи права всіх держав- членів. – Юрисдикційний захист, під яким розуміється обов’язкове для всіх національних судових органів держав-членів і судових установ Європейського Союзу забезпечення застосування права Співто- вариства і максимально ефективний захист прав та інтересів, що виникаються на його основі.

Перша програма дій із навколишнього середовища (на 1973-1976 рр.). Її можна вважати першим офіційним документом, у якому були сформульовані основні принципи європейської політики у сфері охорони навколишнього середовища. З цього моменту всі пріоритетні дії Співтовариства у сфері охорони довкілля визнача- ються так званими програмами дій, які, хоча і не мають обов’язкової юридичної сили, є важливим інструментом регулювання питань, що стосуються охорони довкілля. Друга програма дій Європейських Співтовариств, яка називалася “Продовження та імплементація політики Європейського Співтова- риства і програма дій з навколишнього середовища”, була прийнята у 1977 році і була фактичним продовженням і розвитком Першої програми дій. Перша та Друга програми дій визначили основні цілі екологічної політики Європейських Співтовариств, які полягають у запобіганні, зменшенні та уникненні забруднення; підтримці екологічного балан- су і забезпеченні захисту біосфери; уникненні такого використання природних ресурсів, яке може суттєво вплинути на навколишнє середовище; пошуку вирішення державами екологічних проблем за межами Співтовариства, на міжнародному рівні. Перші дві програми дій з навколишнього середовища закріпили такі принципи екологічної політики: – запобігання забрудненню, а не боротьба з наслідками негативного впливу; – врахування впливу на навколишнє середовище на ранніх стадіях прийняття рішень; – зменшення використання природних ресурсів і природи, що може суттєво вплинути на екологічний баланс; – покращення наукових і технічних знань, з метою вживання ефек- тивних заходів для збереження й поліпшення навколишнього середовища; – “забруднювач платить”; – уникнення транскордонного впливу; – врахування в екологічній політиці Співтовариством і державами- членами інтересів країн, що розвиваються