Поняття та способи припинення громадянства

Способи набуття громадянства

Міжнародному праву відомі такі способи набуття громадянства:

— філіація;

— натуралізація (іноді именована укоріненням);

— оптація і трансферт;

— змішана система набуття громадянства.

Ці способи не суперечать смислу п. 1 статті 1 Конвенції «Про скорочення безгромадянства» від ЗО серпня 1961 року, відповідно до котрого «держава надає своє громадянство особі, яка народилася на її території і інакше не мала б громадянства. Таке громадянство надається: а) при народженні, на підставі закону, або б) за клопотанням перед відповідними владами заінтересованою особою або від її імені відповідно до закону держави».

Виходячи з цих положень, в національному законодавстві України про громадянство закріплені такі підстави набуття громадянства України:

1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

Філіація (від лат. filius — син) — набуття громадянства за народженням. У порядку філіації громадянство набувається на підставі двох принципів: право крові та право грунта. Оптація — це набуття громадянства на основі його вибору в зв'язку з територіальними змінами. Трансферт відрізняється від оптації тим, що тут зміна громадянства настає автоматично. Фактично, це обмін населенням між державами на основі міжнародної угоди.

Поняття та способи припинення громадянства

У законодавстві держав про громадянство існує декілька засобів припинення громадянства. До них належать: вихід із громадянства, втрата громадянства і позбавлення громадянства, припинення громадянства на підставі міжнародного договору. У відповідності зі статтею 18 Закону України від 18 січня 2001 року вихід із громадянства України здійснюється за клопотанням особи, тобто заява про вихід із громадянства подається громадянином безпосередньо. У виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню. Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України. Тому в міжнародному праві існує ряд міжнародно-правових актів, що стосуються таких способів припинення громадянства.Варто підкреслити, що в першому національному акті профільного характеру — Законі України «Про громадянство» від 8 жовтня 1991 року у ряді позицій спостерігалися відступи від міжнародних норм. Але в нову редакцію Закону від 16 квітня 1997 року були внесені зміни, завдяки яким він був приведений у повну відповідність із ними.Особливістю механізму втрати громадянства в Україні є те, що така втрата не ініціюється державою у відношенні конкретного громадянина. Тут законодавець пішов шляхом формального закріплення в нормативно-правовому акті переліку діянь, при вчиненні яких настає втрата громадянства.

11.Поняття та види політичних партій.Функції політичних партій

Політи́ чна па́ ртія — особлива громадська організація (об'єднання), яка прагне досягти мети, загальної для її членів шляхом придбання і здійснення політичної влади. Інструментом партії є оволодіння політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування. У демократичних країнах політичні партії керуються інтересами своїх виборців. Консервативні партії (лат. concervatio - зберігання) є прибічниками зберігання соціальних, економічних, політичних, моральних устоїв, традицій і принципів, притаманних класичному ринковому капіталізму. Партії ліберально-демократичного спрямування стоять на позиціях збереження механізмів ринкового господарства і вільної конкуренції з мінімально необхідною регулюючою функцією держави. Соціал-демократичні партії, створені як партії робітничого класу, сьогодні змінили свій соціальний склад і характер. Партії «зелених» (екологічні партії) утворилися в результаті злиття громадських організацій, що виступають на захист навколишнього середовища. Щодо організаційної класифікації партії можна розподілити таким чином.

1. Кадрові партії, що об'єднують у своїх лавах невелику кількість членів, які здебільшого є професійними політиками. 2. Масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав максимальної кількості членів з метою забезпечення через членські внески фінансової підтримки своєї діяльності. Такими є соціалістичні та соціал-демократичні партії.3. Партії, побудовані на чітких, формально закріплених принципах членства. У таких партіях визначені умови вступу, їх члени мають партійні квитки, зобов'язані дотримуватися статуту, підкорятися партійній дисципліні, виконувати партійні доручення і регулярно сплачувати членські внески. 4. Партії, в яких відсутній інститут оформленого членства, а належність до них являється через голосування за її кандидатів на виборах

Функції партій 1. Представництво інтересів. Партії виступають важливими виразниками інтересів соціальних класів, прошарків і груп, трансформуючи велику кількість цих різноманітних і специфічних потреб і вимог у більш системні, зручні для оперування пакети пропозицій. 2. Комунікативна функція. Багато західних авторів особливо наголошують на цій функції політичних партій, зазначаючи, що саме вони значною мірою забезпечують необхідний зв'язок між тими, хто здійснює політичне керівництво, та тими, на кого воно поширюється, тобто практично на всіх інших громадян 3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація. Партії служать головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт, через який кандидати на політичні посади готуються і відбираються на всіх рівнях партійної піраміди та через який, зокрема, обирається національне (державне) політичне керівництво. 4. Розробка політики та здійснення політичного курсу. У правлячій партії її лідери, що здійснюють політичне керівництво країною, вирішують подвійне завдання по встановленню, впорядкуванню та забезпеченню виконання спільних для всього суспільства цілей, національних інтересів даної держави. 5. Функції соціальної інтеграції. Політичні партії, несучи в собі певну систему ідейних цінностей по відношенню до здійснення політичної влади у суспільстві, виступають об'єктами емоційної прихильності (відданості) або протидії (ворожнечі)

12.Партійні системи зарубіжних країн та їх види

Партійна система - система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями (іноді деякі дослідники вважають, що між легально діючими партіями).

Виходячи зі специфіки загальносистемних (тобто суто системних, не політичних) характеристик політичних систем, можуть бути запропоновані такі групи класифікацій цих систем:

1) стабільні та нестабільні;

2) здатні зберігати цілісність та такі, що розпадаються;

3) функціонуючі у нормальній та у надзвичайній обстановці;

4) поляризовані (точніше -- біполярні), багатополярні та атомізовані;

5) альтернативні (з визначенням принципу допустимості ротації, зміни правлячих партій) та неальтернативні;

6) молоді та такі, що мають досить тривалу історію і базуються на сталих традиціях;

7) партійні системи, що знаходяться на етапі свого зародження (це може бути так званий період “протопартійності”, тобто відсутності партій як таких, але виникнення двох або кількох чітко виражених, але ще недостатньо структурованих політичних блоків, що протистоять один одному), та такі партійні системи, що перебувають на стадії успішного розвитку або увійшли в період свого занепаду і саморуйнування;

8) наднаціональні, загальнонаціональні (ті, що відносяться до конкретної країни), регіональні та локальні (місцеві) партійні системи тощо.

13.Монархія-поняття і сутність.Основні ознаки монархії.Види монархій

«Монархія» у перекладі з грецької «єдиновладдя» - це форма державного правління, при які верховна влада зосереджена (повністю або частково) в руках одноособового глави держави, і, як правило, передається у спадок. Основні властивості (ознаки) монархічної форми правління

1.Найсуттєвішою ознакою, що простежується у змісті самого терміна «монархія», є єдиновладдя. Це означає, що державна влада, яка характеризується організаційною та функціональною єдністю своїх органів, сконцентрована в руках одного з них - глави держави, що персоніфікується монархом. 2. Суть другої ознаки, що вказує на монархічний характер системи влади цієї історичної епохи, полягає в тому, що суб'єкти державного населення усунуті від процесу формування влади в державі. Владні інституції формуються одним правителем і відповідальність несуть перед ним.3. Типовою ознакою монархічної форми правління є безвідповідальність глави держави. Правитель не несе конкретної політичної та юридичної відповідальності за результати свого правління, а за помилки і зловживання в державному керівництві відповідають державні чиновники.4. Спадковість при передачі влади від одного глави держави до іншого.5. Безстроковість, довічність влади правителя.

Монархії залежно від обсягу й характеру повноважень глави держави - монарха, повноти його влади можна поділити на необмежені та обмежені.Необмежена монархія - це така форма правління, де влада монарха не обмежується якимись органами чи законом: монарх відіграє роль єдинодержавного правителя. Різновидами необмеженої монархії є: деспотична та абсолютна монархії.Обмежена монархія - це монархія, в якій влада монарха обмежена конституцією, яка приймається парламентом, у сфері законодавства, а також в галузі контролю над діяльністю уряду. Різновидами обмежених монархій є: дуалістична та парламентська монархії. Абсолютна монархія - різновид необмеженої монархії, де верховна влада цілком і повністю зосереджена в руках однієї особи (короля, царя, монарха). Парламентська монархія - різновид обмеженої монархії, де влада монарха обмежується представницьким органом, що закріплюється, як правило, в конституції. Дуалістична монархія - перехідна форма державного правління, в якій влада поділяється між парламентом і монархом. Традиційно прийнята така класифікація монархічних форм правління: абсолютна (необмежена) і конституційна (обмежена). Остання, в свою чергу, представляє собою дуалістичні та парламентарні монархії.

14.Республіка-поняття і сутність.Ознаки республіканської форми правління.Види республік

Республіка - форма правління, за якої всі вищі органи державної влади чи обираються громадянами на певний строк, чи формуються представницькими установами. Переважна більшість держав світу сьогодні мають республіканську форму правління. Конституція України також закріплює республіканську форму правління України.

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

- виборність глави держави та інших верховних органів державної влади на певний строк;

- здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;

- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;

- обов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших органів державної влади;

- переважний захист інтересів громадян держави, взаємна відповідальність людини і держави.

Конституційній теорії та сучасній практиці державного будівництва відомі три основні види республік: парламентська, президентська та квазіпрезидентська (напівпрезидентська, або змішана)

15.Унітарна держава(унітаризм).Основні ознаки унітарної держави

Унітарна держава – це проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав. Основні ознаки унітарної держави єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

єдина система вищих органів державної влади – глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

єдине громадянство і єдина державна символіка;

єдина система законодавства і єдина судова система;

адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні – області, у Польщі – воєводства, в Англії – графства, в Італії – провінції.Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні – це Автономна Республіка Крим. Такі держави називають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих органів влади перебувають призначені з центру посадові особи, котрі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законодавства. У такому разі закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).

16.Федеративний устрій(федералізм). Основні ознаки федеративного устрою

Федерація – це складова союзна держава, частинами якої є державні утворення, що мають суверенні права.

Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. – разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):

наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій – суб’єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

наявність загальної конституції федерації і конституцій " і суб’єктів, тобто наділення суб’єктів федерації установчою владою;

наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб’єктів, тобто наділення суб’єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб’єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб’єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб’єктів федерації;

наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб’єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

можливість суб’єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

наявність загально федеральної податкової і грошової системи;

суб’єкти федерації не мають суверенітету і не є суб’єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб’єктів.

17.Державний режим.Співвідношення державного режиму і політичного режиму

Державний режим - це є феноменологічний процес безперервно триває прояви зовні суверенної публічної державної влади за допомогою державного апарату в певних формах, за допомогою різних способів володарювання, а так же принципів побудови владних відносин, обумовлених цілями і завданнями, що стоять на даному етапі розвитку держави. Політичний режим - Це чергується зміна і становлення ос обого, державно організованого стану суспільства, основу якого складають суспільні відносини між державними та суспільно-політичних та суб'єктами суспільства по боротьбі за політичну владу, під якою розуміється захоплення, утримання і використання п оследней за допомогою певних методів і способів, в певних політико-правових формах. Узагальнивши викладене, можна зробити висновок про те, що політичний режим є явище більш широке, ніж державно правовий режим, як за суб'єктним складом (державні органи влади та громадські організації, політичні партії, суб'єкти виборчого процесу), так і за змістом (крім державно правової режиму включає в себе елементи міжнародно-правового режиму загальнодержавних організацій та елементи політико-правового режиму органів місцевого самоврядування у сфері вирішення питань місцевого життя) Політичний режим найтіснішим чином пов'язаний з політичною системою суспільства. Він характеризує весь комплекс інститутів, що беруть участь у політичному житті суспільства і здійсненні політичної влади. Виходячи з політичного режиму, судять про реальну картину політичного устрою суспільства, про характер політичних взаємин між його суб'єктами. У політичному режимі приховані багато секретів властеотношений, які нерідко камуфлируются, прикриваються благообразним антуражем.