Федеральний уряд,його склад.Порядок формування уряду.Повноваження уряду

Федера́ льний у́ ряд (нім. Bundesregierung або Bundeskabinett) — уряд Федеративної Республіки Німеччина, складається з федерального канцлера та федеральних міністрів.Повноваження федерального уряду визначаються статтями 62—69 конституції ФРН.

Федеральний канцлер (бундесканцлер) Голова виконавчої влади; Як правило, канцлером стає лідер політичної партії, яка отримала найбільше число голосів на загальнонаціональних виборах;

Повноваження: пропонує кандидатури членів кабінету міністрів для їх формального затвердження президентом країни; визначає основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики;

Для відставки уряду законодавчою владою повинна бути запропонована альтернативна кандидатура на пост канцлера, прийнятна для більшості парламентаріїв. Дане обмеження в Основному законі, назване " конструктивним вотумом недовір'я", має на меті підтримку політичної стабільності. Лише одного разу (у 1982) канцлер був зміщений таким чином.

Федеральний уряд Складається з міністрів, які суміщають дві функції членів кабінету (як колегіального органу) і керівників міністерств;

Уряд залишається при владі, лише поки він підтримується більшістю в бундестагу;

Нарівні з міністерствами в структуру центральних органів виконавчої влади включені Відомство федерального канцлера (очолюється міністром за особливими дорученнями) і Відомство у справах преси й інформації (очолюється статс-секретарем), які підлеглі безпосередньо федеральному канцлеру.

Федеральні міністри Очолюють відповідні міністерства і керують їхньою роботою разом зі своїми заступниками - статс-секретарями (1-2 чиновника) і парламентськими статс-секретарями (1-2 депутати, які призначаються на допомогу міністру);

Міністерства поділяються на відділи, підвідділи і реферати;

При міністерствах можуть створюватися спеціалізовані федеральні відомства;

Специфіка виконавчої влади: федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях держструктури, а лише через аналогічні органи виконавчої влади земель ФРН і на місцях. Виключення складають міністерства іноземних справ, оборони, деякі підрозділи міністерств фінансів, транспорту, внутрішніх справ, у тій мірі, в якій конституція ФРН фіксує пряме виконання федерацією відповідних функцій.

47.Німецький федералізм.Правове становище земель

Основний закон ФРН (1949 р.) визначає п’ять принципів державного устрою: Німеччина є республіканською, демократичною, федеральною, правовою і соціальною державою.

Устрій федеральної держави у Німеччині має тривалу конституційну традицію, яка була перервана лише націонал-соціалістами у 1933-1945 pp. Німеччина належить до класичних країн із федералістичною державністю. Федералізм виправдав себе. Він дає змогу набагато краще враховувати регіональні своєрідності і проблеми, ніж це могла б зробити центральна

урядова влада.

Подібно до США чи Швейцарії, німецький федералізм поєднує зовнішню єдність із внутрішньою різноманітністю, збереження якої належить до традиційних завдань федералізму. Вже у самій назві “Федеративна Республіка Німеччина” виражена її федеративна структура. Статус держави має не лише федерація, але й 16 окремих федеральних земель. Вони мають свою власну, обмежену певними сферами, суверенну владу, яку виконують через власне законодавство,

виконавчу владу і юрисдикцію. За розподілом державних завдань і компетенцій між федерацією і землями основну увагу законодавству приділяє центральна держава, федерація, а землі відповідальні насамперед за управління. Такий розподіл завдань є суттєвим елементом у системі

поділу і балансу влади.

Федеральні землі - це не провінції, а держави із власною державною владою. Вони мають свою власну земельну конституцію, яка повинна відповідати принципам республіканської, демократичної, соціальної і правової держави у відповідності до Основного закону. В гармонії з

принципами федералізму права земель щодо самоорганізації в інституційній сфері обмежено лише потребою дотримання “фундаментального демократичного і ліберального порядку”. Щодо всього іншого в створенні власної конституції землі мають необмежені права.

48.Загальна характеристика Конституції Польщі: характерні риси й особливості

Конституція Республіки Польща від 2 квітня 1997 року - чинна конституція Польщі. Вона замінила тимчасові встановлення 1992 року. Ця конституція носить антикомуністичний характер і визначає Польщу какдемократіческое держава, де панує закон і принципи соціальної справедливості. Вона була одобренасеймом і сенатом 2 квітня 1997, схвалена 25 травня цього ж року на національному референдумі і увійшла в действіе17 жовтня. Конституція Республіки Польща є головним законодавчим актом і основою пристрою польської держави.

Гарантує цивільні права і свободи, визначає взаємовідносини між законодавчими, виконавчими та судовими органами, встановлює загальний порядок і спосіб формування вищих ланок державної влади, таких як Сейм, Сенат, президент і Рада міністрів, безпосередньо впливає на пристрій системи правосуддя, місцевого самоврядування та органів державного контролю. Регулює також питання, пов'язані з організацією урядової адміністрації, з державними фінансами і надзвичайними ситуаціями (надзвичайним становищем). Польська держава є першопрохідцем європейського конституціоналізму. У 1791 р Сейм Речі Посполитої обох народів прийняв перший на Старому континенті основний закон, який пізніше отримав назву Конституція 3 Травня.

49.Інститут та форми конституційного контролю в Польщі

У зв’язку із цим конституційний контроль, який здійснюється судами спеціальної юрисдикції, – це діяльність, що полягає виключно у здійсненні оцінки з відповідності того чи іншого акта або тієї чи іншої діяльності Основному Закону. А конституційне правосуддя – це діяльність спеціалізованого органу конституційної юрисдикції (який у силу непіднаглядності його вищій судовій інстанції країни не входить до судової системи, однак є органом судової влади), яка полягає у вирішенні правового спору між сторонами, що відстоюють різні правові позиції, по закінченню якого даний орган як незалежний арбітр приймає загальнообов’язкове остаточне рішення.

2. У зв’язку з тим, що в кожній країні обсяг повноважень спеціалізованого органу конституційної юрисдикції є різним, доктрина кожної конкретної країни повинна індивідуально підходити до застосування поняття конституційного правосуддя, виходячи з параметрів своїх власних конституційних закріплень.

3. Використання поняття конституційний контроль, а не конституційний нагляд в аспекті діяльності Конституційного Трибуналу Республіки Польща стає можливим у зв’язку з тим, що вказаний орган, приймаючи рішення про невідповідність акта підконтрольного органу, не просто звертає його увагу на таку невідповідність, а самостійно, шляхом опублікування свого рішення в офіційному виданні Конституційного Трибуналу, виключає такий акт із системи діючого законодавства.

4. Віднесення конституційного контролю до тієї чи іншої гілки в системі здійснення державної влади повинно відбуватись з урахуванням правової природи органу, що здійснює таку діяльність. Так, якщо Конституція Республіки Польща визнає Конституційний Трибунал органом судової влади, конституційний контроль у межах діяльності Конституційного Трибуналу необхідно відносити до судової гілки влади, а не контрольної.

50.Вищі державні органи Польщі

З аконодавчу владу в Республіці Польща здійснюють Сейм і Сенат.

Сейм контролює діяльність Ради Міністрів у межах, передбачених Конституцією і законами. Він складається з 460 депутатів. Вибори до Сейму є загальними, рівними, прямими, пропорційними і відбуваються таємним голосуванням. Сенат складається зі 100 сенаторів. Вибори до Сенату є загальними, прямими; проводяться таємним голосуванням. Вибори до Сейму та Сенату призначає Президент Республіки. Сейм і Сенат обираються на чотирирічний строк повноважень. Строк повноважень цих двох державних органів розпочинається з дня першого засідання і триває до дня першого засідання заново обраного Сейму.

Обиратися до Сейму може кожний громадянин, який має право обиратися і якому виповнився на день виборів 21 рік; до Сенату - кожний польський громадянин, який має право обирати і якому на день виборів виповнилося 30 років.

Кандидатів у депутати і в сенатори можуть висувати політичні партії, а також виборці. Конституція забороняє балотуватися одночасно до Сейму та Сенату. Дійсність обрання затверджується Верховним Судом, а виборець має право на підставі принципів, обумовлених законом, звертатися до Верховного Суду з протестом про визнання виборів недійсними.

Сейм може бути достроково розпущений на основі власного рішення, прийнятого двома третинами голосів конституційного числа депутатів.

Сенат, згідно з Регламентом Сенату Республіки Польща, здійснює право законодавчої ініціативи так: під час обговорення того чи іншого питання виникає необхідність і доцільність внесення законопроекту. Його можуть вносити комісія або не менш як десять сенаторів.

51.Президент республіки Польщі.Порядок його обрання та компетенція

Згідно зі ст. 126 діючої Конституції, Президент Республіки Польща є вищим представником Республіки Польща і гарантом безперервності державної влади. Президент слідкує за додержанням Конституції, стоїть на варті суверенітету і безпеки держави, а також недоторканності й цілісності її території.

Президент Республіки обирається нацією на загальних, рівних, прямих виборах таємним голосуванням строком на п'ять років і може бути обраний повторно лише один раз. Президентом Республіки може бути обраний польський громадянин, якому виповнилося на день виборів 35 років і який володіє повнотою виборчих прав до Сейму. Правом висувати кандидатів у Президенти користуються не менш як 100 тисяч громадян, які мають право обирати до Сейму.

Вибори Президента Республіки призначає Маршал Сейму на день, який припадає на період не раніше 100 днів і не пізніше 75 днів до завершення строку повноважень Президента, який обіймає цю посаду, а у випадку вакантності посади Президента - не пізніше 14-го дня після того, як стала вільною посада Президента. У цьому разі вибори мають відбутися через 60 днів після їх призначення.

Обраним Президентом Республіки вважається той кандидат, який дістав понад половину поданих дійсних голосів виборців. Якщо під час першого туру жоден з кандидатів не дістав необхідної кількості голосів, то на 14-й день після першого голосування проводиться повторне голосування. У цьому голосуванні беруть участь ті два кандидати, які під час першого голосування дістали по черзі найбільшу кількість голосів. Якщо один із цих двох кандидатів відмовився балотуватися, втратив виборче право або помер, на його місце при повторному голосуванні на вибори допускається кандидат, який дістав по черзі найбільшу кількість голосів під час першого голосування.

Обраним Президентом вважається кандидат, який у другому голосуванні дістав найбільше голосів. Дійсність обрання Президента Республіки підтверджується Верховним Судом.

Термін повноважень Президента розпочинається з дня вступу на посаду, але до цього він повинен прийняти присягу перед Національними зборами. Президент не може обіймати ніякої іншої посади або виконувати які-небудь публічні функції, за винятком тих, що пов'язані з виконанням своєї посади.

Конституція Республіки Польща та інші закони надають Президентові дуже значні повноваження в усіх галузях державного життя.

52.Уряд республіки Польща.Його склад та порядок формування

В усіх країнах з республіканською формою правління виконавчу владу, як правило, здійснює уряд даної країни. Уряд – це колегіальний орган виконавчої влади, що володіє загальною компетенцією здійснення керівництва державним управлінням. Він очолює адміністративну, тобто виконавчо-розпорядчу, діяльність в країні, під його керівництвом знаходяться державний апарат, збройні сили, фінанси держави, іноземні справи. Виконавчу владу в Польщі здійснює уряд. Відповідно до Конституції урядом Польщі є Рада Міністрів, яка здійснює внутрішню та зовнішню політику Республіки Польща. Рада Міністрів керує всією урядовою адміністрацією. Рада Міністрів приймає рішення з усіх питань державної політики, які Конституційним Законом або іншим законом не були залишені за Президентом, за іншим органом державної виконавчої влади чи за органом самоврядування.

Рада Міністрів, зокрема: 1) забезпечує виконання законів; 2) видає розпорядження, що мають силу закону, із збереженням умов, визначених; 3) керує, координує та контролює роботу всіх інших органів державної виконавчої влади, несучи відповідальність за їхню роботу перед Сеймом;

4) охороняє згідно із законами інтереси Державної скарбниці; 5) складає проект бюджету та інших фінансових планів держави, а після затвердження Сеймом керує їх виконанням; 6) здійснює у межах та формах, встановлених Конституційним Законом та іншими законами, нагляд за місцевим самоврядуванням, а також іншими видами самоврядування; 7) підтримує відносини та укладає договори з урядами інших країн, а також з міжнародними організаціями; 8) забезпечує зовнішню та внутрішню безпеку держави.

Особливу роль в уряді відіграє прем’єр-міністр – Голова Ради Міністрів. Від нього залежить підбір кандидатів до складу уряду. У нього є власний секретаріат. Для попереднього вирішення питань чи для їх кінцевого вирішення він скликає збори близьких йому міністрів.

53.Структура та компетенція парламенту республіки Польща

СеймУ Сеймі 460 депутатів, які об’єднані в клуби або групи. Клуб може бути утворений мінімум з 15 депутатів, в свою чергу, група – мінімум з 3 депутатів. У разі голосування за якісь важливі проекти, керівник парламентарного клубу може призначити партійну дисципліну. Це означає, що всі члени клубу мають голосувати у відповідність з прийнятими рішеннями на клубних зборах.

На перших зборах Сейму із загального числа депутатів обирається голова, який надалі веде пленарні засідання Сейму, роботу Сейму а також представляє Сейм. Голова Сейму і його заступник входять до президії Сейму, яка визначає план роботи Сейму. Голова, його заступник і керівник кожного клубу утворюють конвент сеньйорів, який відповідає за співпрацю між депутатами різних клубів, а також визначає план роботи Сейму і хід пленарних засідань. Депутати працюють в комісіях Сейму, які займаються розглядом і оцінкою їм довірених справ, наприклад законопроекти. У Сеймі працюють 20 постійних комісій.

СенатУ сенаті розглядаються поправки до законів, які готуються в нижній палаті. Цей додатковий контроль служить поліпшенням якості прийнятих законів. Сенат складається з 100 сенаторів. Його внутрішній порядок схожий на порядок в Сеймі.У сенаті головує його голова, який веде засідання сенату і президію сенату, скликає конвент сеньйорів і наглядає за роботою комісій сенату. Сенатори можуть об’єднатися в сенаторські клуби з тією різницею від депутатських клубів, що сенаторські клуби можуть складатися мінімум з 7 сенаторів. Сенатори працюють в сенаторських постійних та надзвичайних комісіях. Їх завдання розглянути прийняті закони. Сенат також може створювати свої закони і відсилати їх у Сейм.

Народні збориУ важливий для народу час обидві палати збираються на єдині збори, які утворюють новий орган влади – Народне зібрання, яке визначає регламент окремих засідань. Народні збори збираються, наприклад, щоб прийняти присягу нового президента, у важливі моменти для держави а також урочисті моменти.

54.Загальна характеристика судової влади.Конституційний та державний трибунал

Судова влада належить судам і трибуналам. Правосуддя здійснюють Верховний суд, загальні, адміністративні, військові суди. Вищою судовою інстанцією є Верховний суд Польщі, якому підсудні всі справи, за винятком справ, розглянутих Державним трибуналом. Останній являє собою спеціальний державний судовий орган для суду над вищими посадовими особами, включаючи президента Республіки. Органом, що здійснює конституційний контроль (нагляд), є Конституційний трибунал, який, однак, не розглядається як орган, що здійснює правосуддя (ст. 188-197 Основного Закону Польщі).

Членів Конституційного трибуналу обирає Сейм на дев'ять років з осіб, які володіють високими правовими знаннями. Повторне обрання до складу Конституційного трибуналу не допускається. Члени Конституційного трибуналу незалежні, підлеглі лише Конституції.

Конституційний трибунал видає рішення про відповідність Конституції законів, міжнародних договорів та інших нормативних актів центральних державних органів, про відповідність цілей і діяльності політичних партій; вирішує спори про компетенцію між центральними органами, розглядає скарги громадян, якщо права останніх порушені рішенням судових органів або діями публічної влади, а також здійснює загальнообов'язкове тлумачення законів. Прийняте Конституційним трибуналом рішення є остаточним. Державний трибунал вирішує справи про відповідальність осіб, які займають визначені законом вищі державні посади і які порушили Конституцію чи закони. Такими особами можуть бути Президент, Голова Ради міністрів, міністри. Голови комітетів і комісій Ради міністрів, Голова Найвищої палати контролю, Голова Польського Національного банку. Державний трибунал може прийняти вирішення про кримінальну відповідальність зазначених осіб за кримінальний злочин, вчинений у зв'язку із зайняттям вказаних посад. За порушення Конституції або законів, які не є злочином, Державний трибунал може позбавити особу активного та пасивного виборчого права, заборонити обіймати керівні посади, позбавити орденів і медалей, почесних відзнак.

Державний трибунал може позбавити мандата депутата Сейму, якщо депутат порушує закон, обмежуючий господарську діяльність з отриманням користі з державного майна.

Державний трибунал обирається Сеймом на строк його повноважень з осіб, які не є депутатами і сенаторами. Головою Державного трибуналу є Перший Голова Верховного Суду.

55.Загальна характеристика конституції США

Конститу́ ція США — Верховний закон Сполучених Штатів Америки. Дійсна сьогодні Конституція США була прийнята 17 вересня 1787 року під час Конституційної Конвенції в Філадельфії і ратифікована в усіх 13 тодішніх американських штатах. Конституція США є найстарішою федеральною конституцією. Оригінал цього історичного документу знаходиться в Вашингтоні (округ Колумбія). Складається з преамбули, 7 статей і 27 поправок — які не увійшли в основний текст норм. Написана від першої особи і починається із слів «Ми, народ Сполучених Штатів…». Конституційний контроль здійснюється Верховним судом. Поправки приймаються конгресом — 2/3 голосів або спеціально скликаним конституційним конвентом, після чого повинні дістати схвалення 3/4 законодавчих зборів або конвентів штатів. Всього пропонувалося кілька тисяч поправок, переважна більшість яких були відхилені. Перші десять прийнятих поправок, що вступили в силу в 1791 році, відомі як Білль про права. Серед інших відомих — поправка XIII про відміну рабства, поправки про введення і відміну сухого закону (VIII і XXI). Найбільш багатостраждальною стала поправка XXVII про обмеження права конгресменів підвищувати собі зарплату, запропонована в 1789 році і ратифікована 203 роки опісля — 7 травня 1992 року.

56.Партійна система США, її особливості

Нині США є дві основні політичні партії: демократична і республіканська. Сучасні американці вважають позиції Демократичній партії США ліберальнішими. Демократи активно вимагає від федерального уряду та органів влади у кожному окремому штаті більшої націленості на соціальну політику, допомогу економічно слабким соціальним верствам. Не означає, що республіканці виступають противниками проведення таких програм. Та заодно у тому числі поширені думки у тому, що чимало соціальних програм є дуже витратними платникам податків, а підвищення їхнього реалізації негативно б'є по інтересах громадян. Члени Республіканської партії США роблять ставку приватне підприємництво і найчастіше звинувачують своїхоппонентов-демократовв дуже великих витратах утримання держапарату і прийняття надмірної кількості законів, налагающихобмеження на приватну ініціативу. З цих причин американці вважають Республіканську партію котра має понад консервативні погляди.

У двох основних партій США є своє впізнавана, хоч і неофіційна, символіка. У Демократичній партії неофіційним символом є віслючок, що свідчить про упертість у подоланні перешкод.Неофициальнымкольором демократів є синій колір. Члени Республіканської партії, у якості своєї неофіційного символу визнають слона, що демонструє міць. Як неофіційного кольору використовується червоний колір. Крім двох основних, є й інші політичні партії США, жодна їх не користується досить широкої підтримкою у тому, щоб змогти перемогти під час виборів президента. У цьому лише на рівні міст і навіть окремих штатів своїх кандидатів на виборні посади ці партії провести можуть. Вони також можуть маніпулювати своїм ресурсом надання допомоги одній з двох основних партій, визначаючи в такий спосіб переможця чи програв у боротьбі.

Діяльність партій та їх партійних апаратів мобілізується з наближенням виборів. З'їзд партій збирається щочотири роки прийняття програми розвитку й для висування кандидатів посади Президента та віце Президента.

57.Структура Конгресу і порядок формування Палати представників та Сенату

Конгрес США складається з двох палат – Палати представників і Сенату, він обирається на основі загальних рівних і прямих виборів таємним голосуванням.

Палата представників є органом загальнонаціонального представництва. Палата представників у складі 435 депутатів обирається строком на два роки в перший вівторок після першого понеділка листопада кожного парного року в одномандатних округах. Між штатами депутатські місця розподіляються пропорційно до чисельності населення. Перерозподіл місць здійснюється раз на десять років за підсумками перепису населення. Виборчі округи у виборах до Палати представників повинні мати рівну, по можливості, кількість населення. Кожна палата Конгресу має внутрішню розгалужену систему допоміжних органів, які покликані сприяти виконанню конституційних повноважень: голови палат, комітети, партійні фракції, адміністративно-технічні служби.Головою палати представників є спікер, формально обраний палатою. Його обрання визначене заздалегідь, оскільки він є представником партійної фракції більшості в палаті. Спікер палати представників – " третя" посадова особа в державі. Він займає пост президента республіки вслід за віце-президентом у разі вакансії. У сенаті головує за посадовим становищем віце-президент. У разі його відсутності обирається тимчасовий голова від партійної фракції більшості. Сенат є органом представництва штатів і складається зі 100 сенаторів: кожен штат обирає по два сенатори строком на 6 років одночасно з палатою представників. Проте сенат оновлюється на 1/3 кожні два роки. Сенатором може бути вибрана особа, що є громадянином США не менше дев'яти років, досягла ЗО років і проживає в штаті, від якого обирається.

58.Президент США, його місце в конституційному механізмі

Президент США — голова держави США, голова виконавчої влади (Федерального уряду США і головнокомандувач Армії та Флоту за Конституцією США). Має право на вето на законопроекти (білли), прийняті Конгресом США. Посада введена Конституцією США, прийнятою в 1787 році. Першим президентом США став в 1789 році Джордж Вашингтон. До його вступу на посаду верховним керівником конфедерації штатів, які підписали Декларацію про незалежність, був Президент Континентального конгресу. Президент є головнокомандувачем армією і флотом Сполучених Штатів і поліції окремих штатів, коли вона призивається на дійсну службу США.

Президент США має право:

зажадати думку в письмовому вигляді від вищої посадової особи в кожному з виконавчих департаментів з будь-якого питання, що стосується їх посадових обов'язків

дарувати відстрочку виконання вироку, а також помилування за злочини проти Сполучених Штатів, виключаючи справи імпічменту (не тільки власного, а й чиновників інших рівнів).

за порадою і за згодою сенату укладати міжнародні договори за умови їх схвалення двома третинами присутніх сенаторів

заповнювати всі вакансії, що відкриваються в період між сесіями сенату, видаючи посвідчення на посади, термін дії яких закінчується в кінці його наступної сесії

в надзвичайних випадках може скликати обидві палати Конгресу або будь-яку з них

у разі розбіжностей між палатами Конгресу з приводу часу перенесення засідань, переносити їх самостійно на такий час, який він визнає доречним.

Президент США за порадою і за згодою сенату призначає послів, інших офіційних представників і консулів, суддів Верховного суду і всіх інших посадових осіб США, призначення яких Конституцією не передбачається в іншому порядку і посади яких встановлюються законом (але Конгрес може законом надати право призначення таких нижчих посадових осіб, яких вважатиме доречним, президенту одноосібно, судам або головам департаментів).

Президент періодично надає Конгресу інформацію про становище країни і рекомендує до його розгляду такі заходи, які він вважатиме необхідними та доцільними.

Президент США приймає послів та інших офіційних представників, зобов'язаний піклуватися про те, щоб закони виконувалися сумлінно, засвідчує на посаді всіх посадових осіб Сполучених Штатів.

59.Система органів виконавчої влади США

Уряд США, з погляду його внутрішньої структури, організований за так званою континентальною системою, тобто до його складу входять усі глави центральних відомств із загальнонаціональною територіальною юрисдикцією. Американська Конституція нічого не говорить про цей орган. Проте до кінця двократного президентства Дж. Вашингтона адміністрація стала звичним елементом державного життя і набула рис уряду, хоча не мала жодних формальних правових підстав для свого існування.Сьогодні до складу адміністрації входять 13 департаментів. Окрім 13 глав виконавчих департаментів, її членами є президент і віце-президент. Президент може надавати ранг міністра деяким іншим вищим федеральним урядовцям.Американська адміністрація є суто дорадчим органом, оскільки всі рішення в межах повноважень виконавчої влади ухвалюються лише одноособово президентом. Фактично процес ухвалення рішень може здійснюватися президентом і без участі уряду в повному складі. Для цього президенти часто створюють вужчі дорадчі колегії, що складаються з найбільш довірених людей.Уряд не має конституційного статусу. Конституція закріпила право президента " зажадати думку... від вищого посадовця в кожному виконавчому департаменті...". Міністри призначаються президентом " за порадою і з відома" Сенату. Кабінет не приймає ніяких урядових актів

60.Судова влада: поняття, конституційні основи її організації в США

Система федеральних судів. Стаття 3 Конституції формулює основу федеральної судової системи: «Судова влада Сполучених Штатів здійснюється Верховним судом та тими нижчими судами, які будуть час від часу засновуватися Конгресом».

Керуючись цим формулюванням, перший Конгрес розділив країну на округи та в кожному з них заснував федеральні суди. Звідси починається нинішня система судів: Верховний суд, 11 апеляційних судів, 91 окружний суд і 3 суди зі спеціальними повноваженнями. Конгрес і нині зберіг право засновувати і скасовувати федеральні суди, як і визначати кількість судів у федеральній системі судочинства. Однак, він не може скасувати Верховний суд.

Верховний суд є вищою судовою інстанцією Сполучених Штатів та єдиним судом, створення якого передбачене Конституцією. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції ні в якому іншому суді. Конгрес має право встановлювати кількість судів Верховного суду і в певних межах вирішувати, які справи підлягають розгляду в ньому, але він не може змінити тих прав, які надані Верховному суду самою Конституцією. Особиста юрисдикція Верховного суду поширюється тільки на дві галузі: випадки, які стосуються високих посадових осіб іноземних країн, і випадки, коли одна із сторін є штатом. Всі інші справи потрапляють на розгляд Верховного суду тільки шляхом апеляції з нижчестоящих судів.А пеляційні й окружні суди. Другий рівень федеральної судової системи складають апеляційні суди, які були створені в 1891 р. з метою спрощення розподілу судових справ і полегшення роботи Верховного суду. Територія Сполучених Штатів поділяється на 11 зон, кожна з яких обслуговується судом у складі від 3 до 15 суддів. Апеляційні суди переглядають рішення окружних судів (суд першої інстанції федеральної юрисдикції) в межах своїх округів. Вони також переглядають постанови незалежних арбітражних агенцій, таких, наприклад, як федеральна торговельна комісія тощо.Ступенем нижче апеляційних судів йдуть окружні суди. 50 штатів розділені на 89 округів. На додаток до цього існує окремий округ Колумбія і округ Пуерто-Ріко, які не є окремими штатами.