Історія виникнення терміну та його поширення

Мистецтво розпису тканин батиком – давній спосіб прикрашення тканин. Він дозволяє обходитися дуже невеликою кількістю матеріалів і інструментів. Але сам процес дуже кропіткий і потребує уваги і скрупульозності при виконанні розпису. Розпис тканин розпочався ще понад 2000 років тому в декоративно-ужитковому мистецтві різних країн світу. Так, найдавніші зразки тканин, розписаних у техніці батик, знайдені археологами на територіях Західної та Центральної Африки, Єгипту, Ірану, Індії, Китаю, Японії, Індонезії й островів Океанії.

Найдревніші зразки батику знайшли ще в Єгипті, які датуються V століттям до н. е. У Китаї це мистецтво застосовувалось за часів династії Суй (710—794 рр). Пліній Старший (I ст. н. е.) в одній зі своїх книг описав спосіб фарбування тканини, який застосовувався в Єгипті: «Фарбують одяг дивним способом: після того, як біле полотнище розкреслять, його просочують не фарбами, поглинальними речовинами; після цього, на полотнищі не видно нічого, але після занурення його в казан із гарячою фарбою, в належний час виймають забарвленим» [8].

Жителі Африканських країн Нігерії та Сенегалу використовують техніку батика протягом 1500 років. Замість воску для нанесення візерунків на тканину вони використовують пасту у вигляді суміші борошна, маніоки, рису та квасців (або сульфату заліза), зварених разом.

На півночі узбережжя острова Ява використовували яскраві фарби з зображеннями рослин та тварин. Народи центральних районів того ж острова надавали перевагу геометричним візерункам та спокійним фарбам. Дослідники нарахували близько 3000 зразків різних візерунків батику на Яві. Селенданг - це назва традиційного, жіночого одягу з батика. Це водночас і шаль, і кошик з текстилю. В спеку селенданг використовують для захисту очей та голови від сонячних променів. Їдучи з ринку, в селенданг загортали продукти чи навіть малих дітей.

Другий тип розповсюдженого тут одягу з батику - саронг (найближчий аналог до саронга в європейському одязі - спідниця). Саронг носять як жінки, так і чоловіки, бо він не заважає ходити і не перешкоджає вентиляції в тропіках.

На Яві, наприклад, є в ужитку слово «амба тік», яке переводиться як «гравувати», «малювати», «писати». В певній мірі це відповідає нанесенню малюнку на тканину з допомогою резервуючого складу[9, c. 25].

Таким чином, ці знахідки дають привід для дискусій та суперечок серед вчених з приводу місця походження техніки «батик». Адже коли батик зародився в Індонезії достеменно не відомо. На кам'яних статуях, вирізаних на стінах Яванських храмів (Prambanan) близько 800 р. нашої ери, ми можемо знайти зразки одягу, схожих на батик. Деякі вчені називають 14 століття. Часом повсемісного розповсюдження батика на Яві стало 17 століття, коли було винайдено «чантинг» - оригінальний інструмент для нанесення візерунків розтопленим воском. Це маленький мідний сосуд з вигнутим кінчиком і бамбуковою або дерев'яною ручкою.

Візерунки розпису, належали кожній родині і ретельно охоронялися. За малюнком на одязі можна було визначити приналежність людини до касти, її суспільне становище і родинні зв'язки. Сюжети для розпису використовувалися - від абстрактних малюнків до складних орнаментів - для прикраси одягу; багатофігурні жанрові або релігійні композиції - для житла і храмів.

Символічне значення батику у формі візерунків, а й у традиційної сине-коричневих кольорах, яка передавала особливий національного колориту. Індонезійський класичний батик малокольорний: у гамі були присутні кольору зі слонової кістки, все відтінки коричневого і найяскравіша фарба - індиго. Рецепти виготовлення синьої фарби та тіла малюнків були важливою таємницею кожної сім'ї майстрів.

Відомий дослідник Індонезії Г.П. Рофайер вважає, що батик як засіб фарбування тканини зародився таки в Індії, проте не можна казати про пряме його запозичення з Індії. Швидше, мова йде про паралельний розвиток і запозичення ідей один в одного. Яванці, щоб відтворити візерунки Індійських майстрів у власній техніці, придумали маленький мідний посуд з тонкою загнутою трубочкою - чантинг. Посудина наповнювався розплавленим воском і в міру його застигання - розігрівали знову. Цей винахід дозволив наносити на тканину тонкі лінії, штрихи і точки, які спільно утворювали складний візерунок - характерну особливість індонезійського батику. Ще одним поштовхом у розвитку батику, була поява тонкої рівної бавовни, що привозилася із Індії. Такий матеріал коштував дорого і доступ до нього мали лише багаті люди.

Коли на початку XVII століття в Індонезію проникли голландці, вони звернули увагу на разючу схожість храмових батиків-панно цієї країни з Фресками християнських церков. Завдяки заповзятим голландцям батик потрапив до Європи, європейці модернізували це мистецтво, перетворивши його в напівпромисловий спосіб забарвлення тканин.

1811 році Яву окупували англійці. Англійці привезли з собою і «свій батик». Однак, їхню якість неможливо було зрівняти з майстерністю яванців. Саме у ці часи зруйнувався стереотип про те, що батиком можуть займатися тільки жінки. Пов'язано це було насамперед із тим, що відбувся перехід до техніки нанесення візерунка мідним штампом [10, c. 83].

Відмітимо, що відкриття технології повторення малюнка не призвело до зникнення традиційних способів розписи, адже виготовлення тканини за допомогою мідного штампа було дорогою і ризикованою справою. Тому майстрині, для меншого ризику, продовжували розписувати тканини вручну. Що, як результат, дозволило зберегти художні навички майстрів, якість праці та багатство орнаментів.

Батик в давнину був розповсюджений не тільки в Індонезії, а й в Індії, де цей спосіб забарвлення тканини носив назву «бандхана» і «лахерія».

Китайці подарували світу шовк і, як наслідок, - спосіб його забарвлення. Техніка «лацзе» - в перекладі «візерунки воском» - дуже схожа на сучасний гарячий батик.

В Японії, куди батик, на думку вчених, потрапив з Індії або Китаю; він називався «рокеті». Японці створили дивовижні за красою твори з традиційними національними сюжетними візерунками. Такі тканини використовувалися для виготовлення кімоно. Саме за допомогою батику позначали соціальний статус. На початку XIX століття Міязаки Юзен створив свій власний стиль, використовуючи трафарети і фарбування із захисним складом [11].

Зазначимо, що у країнах Далекого Сходу живопис на шовку чи бавовні виконували безпосередньо без використання резервуючих контурів. Техніку батик застосовували тільки для декорування тканин. У Європі батик спочатку також був способом декорування тканин, але з часом став одним із засобів художнього виразу.

У 1801 році Жозе-Марі Жаккар придумав перший автоматичний станок, який дозволяв здійснювати визначену ткацьку програму із використанням перфокарт, який виробляв тканину з малюнком, придуманим художником. З’являються різноманітні хімічні барвники. Справжній батик з його складною технологією поступово забувається.

Однак, на рубежі 19-20 ст. всесвітня зацікавленість розписом по тканині одержала новий розвиток. Завдяки всесвітнім виставкам, європейці відкривають для себе японське мистецтво. Мане, Дега, Тулуз-Лотрек, Ван Гог почергують у ньому нові, незвичайні ідеї. У творчості Поля Гогена можна почути вплив яванського, японського, полінезійського мистецтва.

На рубежі 19-20 ст. європейців охопила жага до екзотики. Привізні естампи, лаки, кераміка, різні дрібнички породжують «японізм», який допомагає народженню нового стилю - модерн. Ширми, абажури, служб охорони здоров’я, тому часто вони мають більш високу ціну.

З початку 20 століття інтерес до Сходу і його своєрідною культурі привів до потужної хвилі розвитку батика у всіх його різновидах серед професійних художників і дизайнерів тканини й одягу. Народження «Європейського батику» як самостійного виду декоративного мистецтва по праву займає вагоме місце в довгому переліку нововведень поч. ХХ ст. Європейські художники в ХІХ ст., отримавши відшліфовану віками техніку східного батикування, скористались її живописними можливостями та розширили обрії її застосування [12, с. 32].

У 1900 році на Паризській Міжнародній виставці вперше були виставлені роботи виконані у техніці «батик». У 80-90 роки XX століття, батик широко почав застосовуватися у оформленні інтер'єрів. У цій техніці розписувались не тільки панно, але й декоративні тканини, штори, завіси, ширми, постільні речі, хустки, краватки, шарфи, серветки та багато іншого.

Разом із популярністю декоративного стилю модерн, а з часом стилю арт-деко, батик осягнув значного успіху в Європі, а особливо в Центральній Європі, про що свідчить міжнародна виставка декоративного мистецтва в Парижі 1925 року. Про мистецький рівень і повагу до цього нового виду мистецтва свідчать також виставки «Мистецтва Дитини» в 1920-х рр. в Польщі, та об’їздові виставки по Європі (Лондон, Брюксель, Хага), на яких батики експоновано разом із графікою[13].

Творчий підхід до батику відобразився не тільки в технологічному плані (комбінування різних видів резервуючого розпису), але й у художньому мисленні. Розширення традицій декорування художніх тканин полягало у виході батикового розпису за межі декоративно-прикладного мистецтва. Специфіка європейських стінних батикових завіс першої половини ХХ ст. — це не просто експерименти в подібній техніці, а розуміння воскового розпису як різновиду стінопису, а звідси і використання його можливостей для створення творів декоративно-монументального характеру [4, с. 33].

Європейські художники першої половини ХХ ст. не намагалися малювати станкові картини в нетрадиційній техніці, хоча були спроби вільного розпису на шовку на взірець східного живопису, які могли бути також у поєднанні з резервними техніками. Окремі художники з різних країн Європи створювали макети і декоративні панно, поєднуючи тематичний образ із орнаментальним ладом. Ці явища свідчать про те, що в 1940-1950-х рр. в Європі вже почався процес переходу художнього розпису на тканинах від декоративного до образотворчого мистецтва.

Безперечно, великий вплив на розвиток цього виду мистецтва мали освітні та культурні міжнародні зв'язки з мистецькими центрами Європи -Парижа, Відня, Лондона до 1939 року. Отже, вцей період від початку до середини ХХ ст. мистецтво художнього розпису на тканинах розвивалося однаково в усіх країнах Європи Західної, Центральної і Східної.

Починаючи від 1960 - 1970-х рр. у Західній і Центральній Європі ХХ ст. проходить трансформація прикладних видів мистецтв до образотворчих. Про це свідчать Бієнале мистецтва тканини в Лозанні. Під впливом другого Бієнале в 1965 р. багато критиків сучасного мистецтва почало цікавитись розвитком тканини і слідкувати за її експериментами. Запропонований деякими художниками тип конструкції з волокна перестав міститися в межах традиційного поділу і належати до художнього ремесла, яке називалося декоративно-прикладним мистецтвом. Сягання по незалежність для увільнення від утилітарної функції задовільнило необхідність застосування іншої термінології [17, с. 35].

Ці події також стосувалися художнього розпису на тканинах. Непересічним явищем культури ХХ ст. є мистецький напрямок абстракціонізм. І власне він став підґрунтям для нових експериментів художників-авангардистів і нового витка в розвитку європейського батику і малярства на тканинах. Незважаючи на складні історичні умови, які склалися в поділеній Центральній Європі після 1945 р., професійне виставкове мистецтво малярства на тканинах розвивалося в одному авангардному напрямку.

Новий досвід, розпочатий кількома польськими художниками в 1970-х рр., вніс свіжий подих, який водночас відновив живопис, «високе мистецтво». Митці, крім традиційних технік художнього розпису на тканинах, почали вивчати і практикувати техніку «вільний розпис», або безпосереднє малярство на тканині без резервуючих речовин, техніку, яка є наближеною до живопису традиційного, але зовсім нові враження створює сама тканина-шовк, на якому фарба вільно розпливається. Твори, намальовані в цей спосіб, де крізь прозорі шари фарби видно матовий блиск шовкової тканини, максимально експонують новизну художнього виразу.

Переважають прості геометричні або природні форми в своєрідній інтерпретації, де все зведено до розмір творів. З цим фактом пов’язаний подальший розвиток польського живопису на шовку в напрямку до абстракціонізму, де глядачеві передається не настільки зовнішній вигляд образів, наскільки глибше розуміння їх сутності через асоціативне сприйняття. Незалежно розвивалося малярство на тканинах в інших мистецьких напрямках і стилях, як мистецтво декоративно-образотворче, а також назване «комерційним».

Разом із появою нових засобів та матеріалів розвивалися також нові технічні рішення. Зовсім іншою була ситуація в 1960-1970-х рр. у Східній Європі. Художники, що перебували за залізною завісою, не мали можливості виїздити на захід, щоб обмінюватись культурним та мистецьким досвідом. Кон’юктура радянської доби акцентувала на дидактичній функції мистецтва, що унеможливило свободу художнього виразу. Мистецтво художнього розпису на тканинах могло бути тільки декоративним [16, c. 73].

Починаючи з 1960-х рр. йде утвердження монументально-декоративної галузі текстилю в України, Росії, Білорусії та інших країнах СРСР. В 1970—1980-х рр. ХХ ст. в країнах СРСР також вже стає звичним, що художник – прикладник бере на себе проблематику, яку віддавна вважали прерогативою «високого» мистецтва. Перестали дивувати складні поетичні метафори в шовкові, вимишлені просторові композиції гобеленів, глибокі роздуми в кераміці. Ці тенденції торкнулися і такої галузі декоративно-прикладного мистецтва, як художній розпис тканини[27].

Разом з історичними змінами в Східній Європі на початку 1990-х рр. змінюються всі аспекти культурного життя суспільства. Отримання довгоочікуваної свободи творчості відобразилося, зокрема, на виставці Трієнале українського батика на базі Хмельницького музею сучасного мистецтва «Презентація 94», «Презентація 97».

В образотворчому мистецтві в кінці XX ст. відбуваються складні міжвидові синкретичні і дифузні процеси. Європейський художній розпис на тканинах1990-х рр. об’єднав риси як монументальності, так і образотворчості. Переймаючи формально – стилістичні засоби передусім живопису і графіки, він активно реагує на новітні тенденції світового мистецтва.

У 1990-х рр. східноєвропейський художній розпис на тканинах (в тому числі батик) почав розвиватися в руслі неакадемічних зображальних систем. Стрімко трансформувалась його образна структура, яка проявилася в зрушенні декоративних форм.

Завершення ХХ ст. закономірно викликає бажання проаналізувати і оцінити зроблене в цей історичний період, підсумувати його надбання і прорахунки, виокремити найвиразніші прояви творчих пошуків, значення яких обумовлює подальший розвиток образотворчого мистецтва, частиною якого є малярство на тканинах.

У ХХІ ст. швидкі зміни проходять в кожному аспекті життя завдяки розвитку технології і комунікації. В світовому мистецтві розвивається інтелектуалізація у всіх його видах. Це відчувається також і в «нетрадиційному» образотворчому мистецтві. Адже кожен час, кожна епоха диктують свої вимоги. Тому сучасний художник звертається до чогось нового і несподіваного, як до матеріалів і засобів, які віками належали до декоративно-прикладного мистецтва. Все більше і більше професійних мистців живописців і графіків не тільки звертаються до художнього розпису на тканинах як до одного із нових засобів художнього виразу, але поєднують їх з іншими матеріалами і техніками, які надають мистецтву зовсім нову якість (батик на папері, літографія на тканині, мішані техніки та ін.). Класичних методів, засобів і матеріалів традиційних видів «високого мистецтва» вже замало для сучасних митців.

В європейському образотворчому мистецтві ХХІ ст. більш поширеними стають не тільки монументальний і станковий живопис на тканинах, але і твори виставкові, концептуальні на тканинах, які, без сумніву, вже давно стали «високим мистецтвом». Тенденція інтелектуалізації живопису на тканинах, як і

в інших видах мистецтва, з певністю продовжує розвиватися і в ХХІ столітті.

Отже, у давнину було відомо всього лише кілька фарб, якими розфарбовувався одяг з дуже тонкої вовняної та бавовняної тканини, а також шовку. Зазвичай тканину прикрашали орнаментами у вигляді смуг. Найпоширенішою фарбою був пурпур, який мав кілька відтінків, темно фіолетовий, блакитний і червоний. Пізніше крім пурпура стали використовувати й інші рослинні фарби.

В Стародавньому Римі існував особливий цех фарбарів, яким були відомі багато фарбувальні речовини. Однак розголошення секретів майстерності строго переслідувалося. Тому технологія їх виготовлення до нас недійшла. Такі способи прикраси тканин були відомі також у Вірменії, Азербайджані та на Русі.

В нашій країні художній розпис тканин існує приблизно з 30-х рр. XX в. і за час свого існування одержала широкий розвиток і визнання. Способами художнього розпису оформляються головним чином вироби, що доповнюють костюм (головні й шийні хустки, косинки, шарфи, краватки), а також купони жіночих і дитячих платтів, речі для прикраси інтер'єра - занавіски (більшої й маленькі), скатертини, серветки й т.д.

В Україні мистецтво розпису тканин у техніці «батик» не стало суто національним. Однак протягом останнього часу дедалі більше зростає кількість митців, які захоплюються цією технікою. Саме тому сучасний етап розвитку мистецтва розпису тканин, збагачуючись інтернаціональними традиціями, набуває своєрідного, суто українського забарвлення. Цей феномен став предметом ряду наукових досліджень.

Зокрема, Т. І. Печенюк, досліджуючи історію розпису тканин в Україні, відзначає особливості національної інтерпретації та вплив мистецтва розпису тканин на інші традиційні види декоративного мистецтва. Як твердить дослідниця, й технологія розпису, що потребує великого обсягу професійних знань, навичок, а отже, школи, і сам виріб, що за допомогою цієї технології реалізує мистецьку ідею й починає виконувати естетичну функцію, ставлять розпис тканин у розряд мистецької спеціалізації. Свідченням тому є тенденції останнього десятиліття, що виявляють станкові можливості розпису на тканині, посилення їхнього впливу на інші традиційні види декоративного мистецтва [14, c. 3].

В останні десятиліття батик набув великої популярності і став символом Індонезії. Оскільки цей вид мистецтва має давню історію та суттєво вплинув на місцеву культуру, 2009 року ЮНЕСКО внесла його до «Списку нематеріальної культурної спадщини людства».

Таким чином, на протязі довгого часу розвитку мистецтва розпису тканин відбирались і відшліфовувались візерунки, головним орнаментальним мотивом яких стали квіти і листя. В кожній рослині знаходилась його декоративна характеристика, промальовка і колорування візерунка проводилось так, щоб візерунок зливався з тією чи іншою тканиною. Різноманітність малюнків була незвичайною. В силу історичних обставин розвиток мистецтва розпису тканин йшов своїм шляхом, поступово удосконалюючи технічні і художні прийоми різноманітних способів розпису.