Художні особливості візерунків Кореї та Індії

Батик активно використовується професійними художниками при багатьох видах декоративної творчості: як технічний прийом створення декоративних художніх творів, спосіб оформлення інтер'єру, метод створення театральних декорацій, проектування костюма і багато чого ін. Батик як самостійний художній твір володіє специфічними виразними властивостями, а процес його створення – багатьма художньо-розвиваючими, освітніми і виховними функціями.

Як і всі народи світу, корейці почали займатися живописом з доісторичних часів. Найбільш ранні зображення були виявлені в гробницях періоду королівства Когурьо, вони відносяться до четвертого сторіччя. У живописі цього періоду, яка явно зазнала впливу буддизму, вже використовується техніка ретушування.

У світовій економічній літературі Корею прийнято відносити до так званих «чотирьох азіатських драконів», хоча нерідко вживають також термін «тигри» розуміючи при цьому швидкі темпи економічного зростання країни у 70-х рр. ХХ ст. Високий рівень розвитку промисловості, якого ця держава досягла впродовж 1980—90-х рр., змусив говорити про неї, як про «азійське диво». Перетворення Південної Кореї в одного зі світових лідерів промислового виробництва, що мало місце у середині 1990-х рр., з аутсайдерів мега регіону Східної Азії, якою вона була у середині 1950-х, відбувалося впродовж життя одного покоління населення країни [14, c. 15].

Індія є першим в світі використання бавовняних волокон країнах, але в Індії ще в 5 столітті до н.е., він був витягнутий з Блю-Грасс індиго забарвлених запису бавовняних тканин, тому бавовняні тканини фарбування метод можна також виникла в Індії. Хоча індійський клімат вологий, важко знайти стародавні частини тканини, а й інших регіонів виявлені батик бавовняної тканини можна судити, Індія була високорозвиненою культурі батику. Професор Чжао Фен в «Історії мистецтв Шовкові», книга для дослідження Синьцзян Нія виявлені Фріман напівголі богині пофарбовані батика бавовни, за словами керівника після статуя підсвічуванням з індійськими культурними чинниками, батик був прийнятий у Східній династії Хань західний кордон в Китай та Індію повинна бути одним із витоків батик.

Індійський батик з'явився приблизно в V ст. до н.е. Прохолода – один з перших нині відомих майстрів індійського батика. Він визначив деякі характерні для індійського батика принципи розпису - легкість, колірне багатство, яскравість, лаконічність.

Індійські жінки користувалися кількома натуральними барвниками, і придумали новий спосіб «живопису» - перед фарбуванням вони зав'язували на тканині маленькі вузлики з допомогою ниток. Після фарбування їх видаляли і отримували візерунок «в білий горошок». Техніка ця називалася «Плангі», а нині носить назву «бандан», - і процвітала вона до кінця 17 століття. Саме тут в цей час малюнки почали друкувати (набивати) різними штампами з орнаментом. Також існувало безліч спосіб ручного фарбування. Наприклад, техніка «каласкарі», застосовувана в таких регіонах Індії як Тамілнаді і Коромандел. За допомогою цієї техніки розписувалися балдахіни із зображеннями міфічних сцен.

У перебігу багатьох століть батик розвивався і вдосконалювався. В основі мотивів традиційного батика лежать веди, стародавні священні тексти. Розпис виконують восковим складом на бавовняної тканині. Потім тканину поміщають в барвник, після висихання на потрібні ділянки тканини знову наносять восковий склад і опускають в ємність з фарбою потрібного кольору. Процедура повторюється до тих пір поки не будуть нанесені всі необхідні кольори. Це технологія гарячого батику.

Майстри самі готували фарби, перетираючи різні мінерали, рослини, ягоди. Тканини, пофарбовані такими фарбами, можуть зберігати колір століттями, вони не вигорають на сонці і не змиваються у воді. У середні віки було поширено дві техніки нанесення малюнка – розпис кистями і за допомогою штампа. Розпис кистями була складніше і займала більше часу. Такі розписи були ближче до мистецтва, ніж до ремісничої роботі. Використання штампів в чомусь спрощувало цей процес. Штампи виготовляли з дерева. Такий спосіб забарвлення досі дуже поширений в Індії. Деякі індійські дослідники стверджували, що «розфарбовування тканини пензлями було значно ближчим до мистецтва, ніж до ремесла»[19].

Техніки і технології розпису тканин в Індії були досить різноманітні. Наприклад, техніка під назвою «каламкарі», передбачала виготовлення балдахінів, на яких зображувалися міфологічні сценки і портрети. Виготовлялися навіть портьєри для храмів. Інтерес до таких речей особливо зріс у XVII столітті у в зв'язку зі колонізацією Індії англійцями.

Також у Індії була розвинена техніка вузелкового забарвлення тканини - так звана «бандана», коли візерунок на тканині виглядає складеною з дрібних нерівних цяток. Ще однією технікою розпису тканини, яка розповсюджена у Гуджараті, і називається «лахерія». Полягає вона у тому, що хрящову тканину звивають, щільно обмотують джгутом у тих місцях, де мають перебувати смуги, потім матерію занурюють у фарбу.

Поступово методи розписи тканин в Індії вдосконалювалися, з'явився метод «п'ятка». Він не просто став популярним у Індії, а й підкорив Європу того часу (XVII-XVIII століття). Європейцям настільки сподобалися індійські ситці, що вони швидко запозичили технологію її виготовлення. Поступово, через збільшення попиту, індійська «п'ятка» цілком витіснила ручне виготовлення тканин в Індії.

Як вже зазначалося, в Індії малюнок на тканину наносився двома способами: за допомогою пензля чи дерев’яного штампа. Перший спосіб був вельми трудомістким і тривалим та належав більше мистецтву, ніж ремеслу.

Розповсюдження методу набивки, або набивання, супроводжувалося його удосконаленням. Індійські ситці користувалися великою популярністю на батьківщині та за її межами, зокрема у Європі XVII–XVIII ст. Саме європейський попит зумовив розвиток набивки, яка абсолютно витіснила ручне виготовлення тканини в Індії. У творах художньої літератури й спогадах мандрівників перших десятиріч XVI ст. набивні тканини згадуються як поширений вид текстильних виробів. Сучасні дослідники відносять їх до більш ранніх періодів, указуючи на високий розвиток виробництва й технології в середньовічних Індії та Китаї [17].

Саме в цей час, одяг, розписаний у стилі «батик», був своєрідним символом ієрархічних відмінностей. В залежності від візерунку, нанесеного на одяг, визначався соціальний статус людини, його положення у суспільстві, приналежність до певного стану.

Відмітимо, що розробкою малюнків, нанесенням їх на тканину, та першим нанесенням воску, займались тільки благородні високого положення жінки у палаці. А трудомісткі заключні етапи (послідуюче нанесення воску та фарбування) виконували ремісники під пильним наглядом. Секрети виготовлення «батику» передавались з покоління в покоління на протязі довгого часу і не покидали стін палацу.

Вивчаючи зразки одягу того часу, ми можемо бачити вплив на сюжети малюнків, різних культур та релігій. Традиційні індиго та коричневі фарби у сполученні з білою основою тканини, символізували трьох головних Індуських богів - Шиву (справедливість), Вішну (мудрість) та Брахму (силу). Зображення птахів, священної квітки лотоса, дракона Нага та дерева життя на одягу, також має індійські корені. У результаті ісламського впливу, індонезійський батик став більш геометричним та рослинним, так як Іслам забороняв зображення людей та тварин.

Керала - штат в Індії, розташований на південному заході і як Орісса, має свою відмінну особливість у виробництві сарі, яке називається Баларамапурам на честь села, де і почалося дане текстильне виробництво. До сих пір вся діяльність здійснюється за допомогою звичайних ткацьких верстатів. Не дивлячись на це, щороку проходять фестивалі та покази і визначаються тенденції моди, за якої самі ткачі стежать. Наприклад, класичний варіант сарі Баларамапурам – це білий (або колір слонової кістки) і тонка бавовна (муслін) із золотою облямівкою Зорі (в Кералі облямівку називають Кара). Тканина дуже повітряна, але міцна.

Останні роки замовники хочуть бачити не тільки золото, а й срібло, що само по собі є відступом від традицій, хоча різнобарвна облямівка давно стала сприйматися чимось звичайним. Через жаркій клімат, білий колір явно най вигідний. Назва сарі говорить сама за себе, оскільки Бог Баларамама має світлий відтінок шкіри.