РЕФЕРАТ. з предмета: «Інтелектуальна власність»

з предмета: «Інтелектуальна власність»

на тему: «Авторське та патентне право: спільне і відмінне у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов’язаних з творчою діяльністю»

Виконала студентка групи 1(сп)ОА

Коломієць Н.В.

Перевірив викладач

Попова Н.О.

Черкаси 2015

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. Співвідношення понять «авторське право» і «патентне право». 4

2. Спільні риси авторського та патентного права. 5

3. Розмежування авторського та патентного права. 9

ВИСНОВКИ 12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 13

ВСТУП

Стратегічними цілями розвитку України, законодавчо закріпленими у багатьох програмних документах, є запровадження інноваційної моделі структурної перебудови економіки, утвердження України як високотехнологічної європейської держави. Вирішальним чинником інноваційної економіки є об’єкти права інтелектуальної власності: винаходи, корисні моделі, знаки для товарів та послуг, комп’ютерні програми, бази даних, твори науки, літератури та мистецтва тощо. Введені у господарській обіг, вони не лише приносять прибутки, але й значно підвищують конкурентоспроможність вітчизняних суб’єктів господарювання на світовому ринку. Тому питання охорони й використання інтелектуальної власності починають відігравати дедалі важливішу роль у господарській діяльності підприємств та установ усіх форм власності. Відповідно зростає потреба роботодавців у кваліфікованих правниках, які спеціалізуються у цій галузі, добре розуміють сутність прав інтелектуальної власності, механізми їх захисту та суттєвість матеріальних збитків, до яких може призвести порушення прав власників. Юристи, що практикують у сфері інтелектуальної власності повинні добре орієнтуватися в цивільному господарському та процесуальному праві, вміти застосовувати норми численних міжнародних конвенцій.

Варто додати, що інтелектуальна сфера нині є одним із головних ресурсів будь-якої держави, що визначають її науково-технічний і культурний потенціал, тому і сформувалася ціла система, яка регулює правовідносини, пов’язані із створенням, використанням та охороною і використанням об’єктів інтелектуальної власності.

Ці чинники зумовлюють необхідність удосконалення правової охорони об'єктів промислової власності не тільки на національному рівні, а й на міжнародному, оскільки ці об'єкти стали досить цінним товаром і на міжнародному ринку. Попит на цей товар постійно зростає, адже він зумовлюється інтенсивним розвитком промисловості і економіки в цілому.

1. Співвідношення понять «авторське право» і «патентне право»

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи та національне законодавство більшості розвинутих країн виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування і вказівки щодо походження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. Інші об’єкти інтелектуальної власності, що залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу інколи називають літературно-художньою власністю.

Отже, всі результати творчої діяльності, з точки зору цивільно-правової охорони, поділяють на дві групи: перша група охороняється авторським правом, друга – патентним. У цивільно-правовому регулюванні відносин, що складаються у зв’язку зі створенням, використанням і охороною зазначених результатів, є багато спільного, але є й відмінності. Варто підкреслити, що всі результати визнані чинним законодавством товаром. Отже, вони можуть бути об’єктом будь-яких цивільних правочинів. У період переходу до ринкової економіки історія становлення системи правової охорони результатів інтелектуальної власності має істотне значення, оскільки результати творчої діяльності в такий спосіб стають об’єктом цивільного обороту і створюють ринок духовної і науково-технічної продукції. [3]

Отже, у цивільному праві і в цивільному законодавстві склалося два самостійних правових інститути – авторське право і патентне право або право промислової власності.

2. Спільні риси авторського і патентного права

Першою спільною істотною ознакою цих двох правових інститутів є те, що об’єктами авторських і патентних прав є саме результати творчої діяльності людини. Характерною рисою і особливістю цих інститутів є те, що вони регулюють відносини, які складаються у зв’язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність, що не має творчого характеру, не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському, і в патентному законодавстві підкреслюється, що творцем може бути лише людина. Але при цьому слід мати на увазі, що суб’єктом творчої діяльності може бути справді лише людина або група, колектив людей, але не організацій (юридичних осіб). Водночас суб’єктами авторських і патентних відносин (прав і обов’язків) можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, а також держава. Суб’єктом авторських прав може бути, наприклад, кіностудія, телестудія, видавництво та інші юридичні особи. Суб’єктами патентних прав можуть бути роботодавці, підприємства будь-яких форм власності та інші юридичні особи.

Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто, «власний почерк» автора, що вирізняє одну діяльність від іншої.

Другою спільною рисою цих двох видів творчої діяльності є те, що вона має завершитися певним результатом, об’єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певний матеріальний носій. Якщо ж творчий пошук не завершився певним результатом, то немає й об’єкта правової охорони, тобто немає чого охороняти. Слід мати на увазі, що під правову охорону підпадає будь-який результат творчого пошуку, в тому числі й негативний, незалежно від його суспільної цінності. [1]

Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зразок, опис тощо), а й у встановленому порядку визнані відповідним державним органом, саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук. Винахід має бути описаний у заявці чи відображений у кресленнях. Але для надання йому правової охорони цього мало – він має бути кваліфікований відповідним державним органом України саме як винахід. Без такого визнання і без державної реєстрації заявлена пропозиція не вважається винаходом і їй не надається правова охорона.

Результати творчої діяльності, що охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяльності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи рисунок).

Третя спільність, що поєднує зазначені правові інститути, полягає в тому, що простір дії авторських і патентних прав – це територія України. Тобто авторські і патентні права мають територіальний характер, вони діють лише у межах України. Звідси один дуже істотний висновок – патент, виданий патентним відомством України, дійсний тільки у межах України. Для того, щоб захистити патентні права українського винахідника в іншій державі, наприклад, у Франції, треба цей самий винахід запатентувати ще раз, але тепер уже у Франції. Без французького патенту винахід українського винахідника, який буде використовуватися у Франції з дозволу чи без дозволу винахідника, правового захисту у Франції не матиме.

Що стосується авторського права, то ст. 3 Закону України «Про авторське право і суміжні права» проголошує, що дія цього Закону поширюється і на твори, вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30 днів оприлюднені на території України. Проте цю норму не слід розуміти так, що авторські права громадянина України захищаються і в тій країні, де твір вперше випущений у світ або перебуває в будь-якій об’єктивній формі. Ця стаття лише проголошує норму, за якою авторські права громадянина України визнаються на території України і в тих випадках, коли твір випущений у світ вперше на території іноземної держави. Отже, зазначена стаття ні в якій мірі не обмежує і не розширює територіального принципу дії авторського права. [5]

Четвертою спільністю у правовому регулюванні відносин, що пов’язані з творчою діяльністю, є однакова дієздатність суб’єктів творчого процесу. Тобто творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні.

Варто підкреслити, що здатність до творчості не збігається із загальною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. 30 ЦК України повна дієздатність громадян України настає при досягненні ними вісімнадцятирічного віку. У такому віці вони мають право вчиняти будь-які правові дії. Проте для створення будь-якого твору літератури, мистецтва, винаходу, промислового зразка тощо досягнення цього віку не вимагається. Творити можна у будь-якому віці. Відомо немало прикладів, коли дітьми створювалися і створюються твори мистецтва, художньої літератури. Діти здатні здійснити досить цінні винаходи, створити технічні пристрої й устаткування.

Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об’єктів промислової власності наділяються такими самими правами, що і їхні повнолітні колеги. Вони мають право на авторство, на ім’я, винагороду за використання їхніх творів чи об’єктів промислової власності та інші права і пільги. [2]

Право авторства і право на ім’я, що складає п’яту спільність у регулюванні зазначених відносин, виникає як у автора будь-якого твору літератури, науки і мистецтва, так і в автора винаходу чи будь-якого іншого об’єкта промислової власності незалежно від віку. Кожен творець будь-якого результату творчої діяльності має право вважати себе автором свого винаходу чи іншого твору і вимагати цього від інших. Кожен з них має право випускати твір у світ або під власним іменем, або під псевдонімом, або анонімно. Творець об’єкта промислової власності має право просити, щоб його витвору було присвоєно його ім’я або яка-небудь спеціальна назва.

Спільною ознакою для всіх авторів результату творчої діяльності є право на винагороду і підстави її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є лише факт використання цього результату. За невикористаний твір чи винахід винагорода не виплачується, за винятком випадків, передбачених законом. Спільним є й те, що використання будь-якого результату творчої діяльності за загальним правилом може мати місце лише на підставі договору. Позадоговірне використання таких об’єктів допускається лише у випадках, передбачених чинним законодавством.

Існують різні способи і методи обчислення винагороди за використання творів літератури, науки і мистецтва та об’єктів промислової власності. Власне, кожний вид творчості має свої особливості у визначенні розміру винагороди за використання їх результатів. Але в усіх випадках право на винагороду виникає на підставі використання результату творчої діяльності за договором. Якщо має місце позадоговірне використання такого результату, то може йтися або про відшкодування збитків, заподіяних неправомірним використанням, або про компенсацію за хоча й позадоговірне, але правомірне використання цього самого результату.

Спільним є й те, що суб’єктом авторських і патентних прав може стати у випадках, зазначених законодавством, держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі. [4]

3. Розмежування авторського та патентного права

Незважаючи на спільність у цивільно-правовому регулюванні відносин, пов’язаних з творчою діяльністю, між ними існує також багато істотних відмінностей.

Істотною відмінністю в цивільно-правовому регулюванні щодо зазначених відносин є передусім різні об’єкти цих відносин. Об’єктом авторських відносин є продукти творчої діяльності гуманітарної сфери або духовної діяльності; інші – це об’єкти промислової власності, які регулюються патентним правом. Це сфера науково-технічної творчості. Питання про те, чи всі відносини, що складаються у сфері науково-технічного прогресу, регулюються патентним законодавством, не безспірне. Науково-технічна інформація як результат науково-технічної творчості є об’єктом права власності, проте на неї не видаються охоронні документи.

Коло цивільно-правових відносин, що складаються у сфері науково-технічної діяльності, досить широке. Воно охоплює відносини щодо створення і використання винаходів, корисних моделей, промислових знаків, раціоналізаторських пропозицій, торговельних марок, нових сортів рослин, нових порід тварин і птиці, науково-технічної інформації, комплексу результатів творчої діяльності, що стосується електронно-обчислювальних машин тощо. Цей перелік невичерпний і він не може бути вичерпним, оскільки людство постійно перебуває у творчому пошуку. [1]

Відмінність об’єктів зазначених цивільно-правових відносин зумовлює особливості правової охорони цих об’єктів. Чинне законодавство передбачає для надання правової охорони об’єктам промислової власності їх попередню кваліфікацію як таких і наступну їх державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються охоронні документи у формі патентів або свідоцтв.

Отже, для одержання правової охорони об’єкту промислової власності треба подати заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (або на підприємство, якого стосується раціоналізаторська пропозиція). Заявка має пройти належну експертизу, пропозиція – відповідну кваліфікацію і, нарешті, можна одержати відповідний охоронний документ. Без здійснення вказаних операцій об’єкту промислової власності правова охорона не надається.

Об’єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подачі спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати творчої духовної діяльності охоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об’єктів досить надання їм об’єктивної матеріальної форми. [4]

Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права.

Варто відразу зазначити, що право авторства, право на ім’я, на недоторканність твору не обмежується будь-яким строком. Автор будь-якого твору в галузі науки, літератури і мистецтва чи будь-якого об’єкта промислової власності залишається автором незалежно від того, коли створено твір чи будь-який інший результат науково-технічної творчості. Право на ім’я також ніяким строком не обмежено. Воно діє безстроково, як і право авторства. Різниця полягає лише у тому, що за авторським правом автор може випускати свій твір у світ під власним іменем, під псевдонімом або анонімно.

Що стосується об’єктів промислової власності, то автор має право лише просити присвоїти своєму витвору своє ім’я чи спеціальну назву.

Інші авторські і патентні права обмежені певним строком дії. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановив у ст. 28, що авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.

Строк дії патентних прав для різних об’єктів промислової власності, встановлений чинним законодавством, різний. Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Установи (Державного департаменту інтелектуальної власності). Патенти на нові сорти рослин діють протягом 30 років з дня надходження заявки до установи, а щодо дерев та винограду – через 35 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав. Патент на промисловий зразок видається на 15 років від дати подання заявки до Установи. Свідоцтво на торговельну марку діє протягом 10 років від дати подання заявки до установи і на прохання його власника дія свідоцтва може бути продовжена на наступні 10 років. [5]

Авторське право, на яке чинне законодавство встановило певні строки його дії, власне, зводиться до права на винагороду за використання твору чи будь-якого іншого об’єкта промислової власності. Автори результатів творчої діяльності мають право на винагороду, якщо зазначені результати будуть використані протягом строку дії авторського права. Письменник чи його спадкоємці мають право на винагороду, якщо твір використовується за життя його автора і 70 років після його смерті. Винагорода за використання винаходу чи іншого об’єкта промислової власності виплачується за умови, що використання мало місце у межах строку дії патенту.

Після закінчення строку дії авторського чи патентного права твір або будь-який інший об’єкт промислової власності може використовуватися будь-ким без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди. [3]

ВИСНОВКИ

Отже, право промислової власності разом із авторським правом та суміжними правами утворюють систему права інтелектуальної власності. Однак ці дві підгалузі мають істотні відмінності:

̶ авторське право захищає зовнішнє вираження творчості, тобто конкретну форму вираження твору. Право промислової власності захищає форму реалізації ідеї;

̶ більшість об’єктів промислової власності потребують реєстрації у країні, де зацікавлена особа прагне отримати правовий захист, для того, аби особа, якій належать права на ці об’єкти, могла захищати свої інтереси посилаючись на положення національного законодавства. Авторське право не потребує виконання жодних формальностей з боку зацікавленої особи, включно із необхідністю реєстрації для того аби його об’єкти отримали юридичний захист з боку держави. Це, однак, не означає, що об’єкти авторського права можуть реєструватись на добровільних засадах із метою спростити процес доведення авторства у суді.

Незважаючи на наведені вище відмінності, авторське право, суміжні права та право промислової власності оперують спільними термінами (авторство, новизна, заборона несанкціонованого використання і т.д.) і мають спільні механізми реалізації і захисту прав.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: Підручник. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2008. – 431 с.

2. Дахно І.І. Право інтелектуальної власності: Навч. посібник. Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 278 с.

3. Кірін Р.С., Хоменко В.Л., Коросташова І.М. Інтелектуальна влас- ність: Навч. посібник. – 2-ге вид. перероб. і доп. – Д.: Національний гірничий університет, 2008. – 280 с.

4. Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 428 с.

5. Трагнюк О.Я. Порівняльне патентне право і захист комерційної таємниці / Трагнюк О.Я. – Х.: 2010. – 214 с.