Орфоепічні норми

Орфоепія (від гр. ortos - правильний і epos - мова, мовлення) - це наука, що вивчає сукупність правил про літературну вимову.

Розглянемо деякі найважливіші правила вимови звуків української мови:

1. Наголошування - обов'язкова ознака слова в його природному усному вияві.

2. Найважливіші правила наголошення (слід запам'ятати!).

3. Логічний наголос в усному мовленні.

4. Вимова (повний стиль вимови в офіційному, публічному мовленні та звичайний розмовний стиль, де немає підкресленої, спеціальної чіткості).

5. Милозвучність мовлення.

6. Культура мовлення відображає загальний рівень культури особистості, фахівця.

Ніщо так відразу й беззастережно не розкриває перед сторонніми таємниць нашого рівня мовної культури, як наголошення слів. Недарма стародавні філософи донесли вислів: " Заговори, щоб я тебе побачив! "

Норми наголосу в сучасній українській літературній мові вже усталилися. Вони закріплені в словниках літературної вимови, орфографічних (у кожному слові, крім односкладових, наголос позначено).

Проте в мовленнєвій практиці трапляється багато прикрих помилок, порушень цих норм, що знижує рівень мовлення. Особливо негативно це позначається на діловому мовленні, покликаному обслуговувати всі ділянки громадського життя й діяльності членів нашого суспільства.

Практично кожна людина оволодіває наголосом з дитинства, відшліфовуючи свої знання протягом усього життя. Проте, як свідчить практика, саме на наголошення припадає найбільша кількість помилок, навіть в освіченому середовищі.

Розглянемо кілька найважливіших правил наголошення:

1. В українській мові існує досить значна група власних імен (географічних назв) на -щина, -чина.

У словах цього типу наголос ставиться:

а) на корені (якщо він наголошений і в тому слові, від якого цей іменник утворений): Ки'ївщина (бо Ки'їв), Оде'щина (Оде'са), Ха'рківщина (бо Ха'рків), Су'мщина (Су'ми), Полта'вщина (бо Полта'ва);

б) на суфіксі (якщо він наголошений у слові, від якого походить іменник): Василькі'вщина (бо Василькі'в), Івано-Франкі'вщина (бо Івано-Франкі'вськ), Доне'ччина (бо Доне'цьк);

2. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання наголошуються звичайно на тому складі, що й інфінітиви, від яких вони утворені: чита'ти - чита'ння, наполяга'ти - наполяга'ння, писа'ти - писа'ння, пита'ти - пита'ння, завда'ти - завдання, нарахо'вувати - нарахо'вування, видава'ти - видава'ння, обслуго'вувати - обслуго'вування, пізна'ти - пізна'ння.

3. Правильним у сучасній українській літературній мові є наголошення кінцевого складу в дієсловах нести', принести', пронести', везти', вести', прийти' та ін., а також у всіх формах таких дієслів: везу', везеш', везе', веземо', везете', везу'ть, везі'ть, вези', привезло та ін.

4. Слід запам'ятати:

- наголошення особових форм дієслова бути: бу'ду, бу'деш, бу'де, бу'демо, бу'дете, бу'дуть, була', було', були'...

- наголошення слова кварта'л: однаково наголошується кварта ' ли нових будинків і план за три кварта ' ли минулого року (дехто неправильно вважає, що на позначення три місяці це слово має наголос на першому а) - наголошення слів Украї'на, украї'нський, по-украї'нському (до речі, такий же наголос у цих слів і в російській мові: по - російські слід говорити Украи'на, украи'нский, по-украи'нски, а не укра'инский, як часто можна почути);

- наголошення таких іншомовних слів:

бюрокра'тія міліме'тр діало'г

аристокра'тія сантиме'тр моноло'г

демокра'тія дециме'тр катало'г

плутокра'тія кіломе'тр некроло'г

- наголошення однокореневих слів у російській та українській мовах:

Українська мова Російська мова

різни'ця ра'зница

сільськи'й се'льский

стари'й ста'рый

пере'пис пе'репись

різки'й ре'зкий

пока'з по'каз

при'ріст приро'ст

при'ятель прия'тель

сере'дина середи'на

5. Числівники в українській мові наголошуються так:

одина'дцять п’ятдеся'т

двана'дцять шістдеся'т

трина'дцять сімдеся'т

чотирна'дцять вісімдеся'т

п’ятна'дцять

6. Крім словесного, велике значення в усному мовленні має логічний наголос (виділення в реченні з допомогою посилення голосу того слова, на яке падає найбільше смислове навантаження). Правильне виділення слів з допомогою логічного наголосу є однією з обов'язкових умов точного й повного донесення висловлюваної думки до тих, кому вона призначалася. Наприклад: виписувати, не треба лікувати; виписувати не треба, лікувати.