Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






В и м о в а






Розрізняють два основні стилі: повний - в офіційному, публіцистичному мовленні, при великій аудиторії, по радіо (тоді намагаються кожне слово вимовляти якомога чіткіше), і звичайний розмовний стиль вимови (де немає підкресленої, спеціальної чіткості).

Опанування обома вимовними стилями дає людині можливість однаково вільно, красиво й невимушено вести розмову у вузькому колі й виступати з трибуни перед величезною аудиторією.

Проте в обох стилях вимови, а особливо в повному, дуже помітні окремі вади дикції, помилки у вимові голосних і приголосних, неправильна вимова іншомовних слів, недотримання норм чергування та ін.

Розглянемо деякі найважливіші правила вимови звуків української мови.

Вимова голосних.

В українській мові – шість основних головних звуків – А, О, У, Е, И, І.Позначаються на письмі десятьма буквами: а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї.

Голосні А, О, У, І однаково чітко й виразно вимовляються як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції.

В українській мові голосні Е, И чітко розрізняються лиш під наголосом (у ненаголошеній позиції вони змішуються: ве(и)ликий, не(и)сла, пре(и)дставник та ін.). Ступінь зближення ненаголошених И та Е залежить також від типу мовлення: чим він швидший, тим менш помітна різниця у вимові обох голосних, при повільному темпі мовлення вони вимовляються більш чітко.

Вимова приголосних.

Вимова дзвінких і глухих приголосних має неоднакові закономірності навіть у таких близькоспоріднених мовах, як українська і російська, що й створює додаткові труднощі для мовців.

1. Для української мови однією з таких закономірностей є послідовне збереження дзвінкої вимови на кінці слова, незалежно від того, після якого звука він стоїть - голосного чи приголосного (наприклад: прилад, народ, мороз, подорож). Вимова на кінці слова глухих приголосних замість дзвінких (морос, сторош, обіт) є грубим порушенням звукових норм української літературної мови (оглушення дзвінких приголосних у кінці слова для російської мови - норма: дуп, замерс, сторош, та ін.).

2. Дзвінко вимовляються ці приголосні й перед глухими в середині слова (бігти, берегти, могти, домігся, везти, губка, а не біхти, берехти, мохти та ін.)

3. Губні приголосні в кінці слова вимовляються твердо: голуб, насип, степ, верф, сім. У словах іншомовного походження губні можуть пом'якшуватись перед голосними Я та Ю (бюро, бюст, пюре, фюзеляж).

4. Звук В в українській мові ніколи не переходить у Ф, а, навпаки в певних позиціях (на початку слова, перед приголосними, в середині слова після голосного перед приголосним, в середині слова після голосного, і в кінці слова) в посилює свою звучність і переходить у нескладовий голосний У: учитель, заутра, кроу (у російській мові в цій позиції крофь, любофь, зафтра, фсе).

5. Шиплячі приголосні Ж, Ш, ДЖ і Ч у сучасній українській мові, як правило, тверді: вони, зокрема, ніколи не пом'якшуються на кінці слова (ріж, ходиш, ніч, піч). Завжди тверді неподовжені шиплячі перед голосними А, О, У, Е, И: біжать, чого, четвер, широко. Пом'якшені (напівпом'якшені) Ж, Ч, Ш, бувають перед голосним і (шість, тиші, чітко, гарячі) та тоді, коли вони подовжені (бездоріжжя, подорожжю, річчю). Порівняйте в російській мові: чьас, начьало, чьасто, широко, четверг та ін.

6. Звук Р твердий в кінці слова і складу: секретар, воротар, лікар, повір, перевір, Харків, гіркий (порівняйте в російській мові: секретарь, вратарь, лекарь, поверь, проверь, Харьков, горький та ін.).

7. Звук Л в українській мові вимовляється твердо перед А, О, У (власний, логіка, лектор, лукавий), в кінці слова і в середині слова перед приголосними (стіл, мілко); перед Е та и цей звук не такий твердий, як перед А, О, У, але й не пом'якшений (лист, ледве).

М'яка вимова Л не властива українській мові.

 

ПРАВОПИС ПРІЗВИЩ І ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ
1. Російська Е після приголосних передається українською Е: Александ­ров, Успенський, Петров, Зеленогорськ, Олонець, Веслав, Семибратово.
2. Російська Е передається через Єу таких випадках: а) на початку слова: б) у середині слів після голосного:   в) при роздільній вимові після апострофа: г) в суфіксах -єв, -єєв після приголосних, крім шиплячих і ц:   д) у коренях слів, якщо в спорідненому українському слові в усіх формах виступає І:   а) Єгоров, Єршов, Єрошкін, Єлабуга, Єльня; б) Єнакієв, Достоєвський, Чапаєвськ, Зуєвка; в) Астаф'єв, Григор'єв, Єгор'євськ, Верхатур'є; г) Тургенєв, Коренєв, Губарєв, Берендєєво, Федосєєв, Гордєєв, Плещеєв; д) Бєлов, Бєлінський, Лєсков, Сєров, Лебедєв (бо лебідь - лебедя), Ка­менєв (бо камінь - каменя).
3. Російська Ё передається: а) ЙО на початку слова, в середині слова після приголосних а також після б, п, в, м, ф: б) ЬОв середині слова після м'яких приголосних: Коли прізвища утворені від спільних для української та російської мов ос­нов, то Ё передається через Е: в) О під наголосом після Ч, Щ:   а) Йоршик, Бугайов, Окайомов, Йолкіно, Соловйов;   б) Ковальов, Семьоркін, Верьовкін.   Семенов, Федотов, Артемов.     в) Щипачов, Лихачов, Рогачово, Щотов, Чиха­чово, Пугачово.
4. Російський Э передається українським Е: Естонія, Ельбрус.
5. Український И завжди пишеться на місці російського Ы: Дородних, Черних, Мартинов, Сиктивкар, Колима, Чаплигін, Рильськ.
6. Російська И передається: а) Іна початку слів і в середині після приголосних: б) Ї після голосного і апострофа, м'якого знака: в) И після Ж, Ч, Ш, Щ, Ц:     г) И в прізвищах і географічних назвах, утворених від спільних основ:   У складних географічних назвах, 1-ша частина яких має форму, що закінчується на И: У суфіксах -ик-, -ич-, -иц-, -ищ-:     а) Іванов, Істомін, Багіров, Пушкін, Вітебськ, Ігарка; б) Воїнов, Ільїн, Захар'їн, Троїцьк, Мар'їно; в) Дружинін, Чичиков, Гаршин, Шишкін, Жижка, Жи­гулі, Чита, Камишин, Тушин; г) Да­нилов, Куликов, Кирилов, Мишкін, Писарєв, Виноградов, Тихонов, Кисловодськ, Клин, Липецьк, Кричев, Розлив. Але: Калінін, Нікітін, Ніколаєв, Філіппов. Владивосток, П'ятигорськ, Семипалатинськ.   Крутиков, Новиков, Сальников, Шафарик, Фучик, Коперник, Савич, Засулич, Ягич, Рудники, Смолевичі, Галич, Митищі.
7. Ь пишеться: а) після м'яких приголосних [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [ н'] в кінці слів, перед Я, Ю, Є, Ї та перед твердими приголосними: М'який знак не пишеться після Р та губних приголосних   б) у суфіксах -ець-, -аць-: в) у суфіксах -ськ-, -цьк-:   а) Любань, Гомель, Астрахань, Рославль, Ільюшин, Усольє, Кольцов, Коньков, Сидельниково, Вязьма, Датьково. (виняток Горький) Мозир, Свир, Алтир, Перм, Об, Россош, Свислоч, Керч)   б) Глуховець, Скиталець, Олонець, Вихованець; в) Маяковський, Твардовський, Одоєвський, Брянськ, Липецьк, Полоцьк.
8. Апостроф пишеться після Б, П, В, М, Ф, К, Р а також після префіксів що закінчуються на приголосний перед Я, Ю, Є, Ї: Прокоф'єв, П'янов, Дем'янка, Єгор'євськ, Нев'янськ.    

Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.005 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал