Управління факультативними територіями.

Територіальна локалізація соціальних, економічних, екологічних проблем далеко не завжди збігається з адміністративно-територіальними межами, а це створює певні управлінські проблеми. Для їх вирішення на державному рівні мають бути розв’язані питання управління тими територіями, які не є адміністративно-територіальними одиницями, тобто факультативними територіальними одиницями.

До основних територіальних одиниць належать території, межі яких є сталі. Такими є адміністративно-територіальні одиниці та територіальні округи.

Територіальний округ – функціональна територіальна одиниця, яка утворюється для виконання державницьких і освітньо-культурологічних завдань. До таких відносяться судові, військові, транспортні (залізничні, басейнові), освітні територіальні округи.

До факультативних територіальних одиниць відносяться: екологічні зони, спеціальні (вільні) економічні зони, зони територіальної охорони, а також території з іншими видами спеціальних режимів господарської діяльності.

Визначне місце серед факультативних територіальних одиниць України посідають екологічні зони.

Екологічні зони – це територіальні одиниці, які характеризуються спеціальними умовами функціонування та охорони навколишнього середовища. Екологічні зони поділяються на такі: природно-заповідні зони, курортні зони, зони екологічного лиха, зони територіальної охорони, спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ), виключна (морська) економічна зона України.

Природно-заповідні зони – ділянки суходолу або водного простору, природні комплекси яких мають особливе природоохоронне, наукове, рекреаційне, естетичне значення, а також прилегла охоронна територія.

До природно-заповідного фонду належать: 1) природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; 2) штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва. 3) заказники, пам’ятки природи, дендрологічні парки, ботанічні сади, зоологічні парки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної та наукової, культурно-історичної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Курортні зони – зони, які мають особливе рекреаційне значення, і це визначає їх економічну спеціалізацію. Курорт постає як: 1) освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктів інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні; 2) лікувально-оздоровча місцевість – природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови сприятливі для лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань.

Зона екологічного лиха – це територія, в межах якої відбулися стійкі негативні, несумісні з життєдіяльністю людини, зміни навколишнього середовища. Також виділяється зона надзвичайної екологічної ситуації, коли на окремій місцевості зміни навколишнього природного середовища потребують низки надзвичайних заходів з боку держави.

Зони природної охорони – це територія, яка встановлюється для прикриття, охорони і захисту державного кордону, морського узбережжя, острівних зон, важливих об’єктів і комунікацій, а також режимні територіальні одиниці.

Спеціальна (вільна) економічна зона – це територія, на якій діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, і яка має особливий юридичний і митно-економічний статус.

Виключна (морська) економічна зона України – морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать.

Сутність спеціальної економічної зони полягає у створенні господарських анклавів, які мають безмитний або пільговий режим ввезення або вивезення товарів, певну відособленість у торговельному й валютно-фінансовому відношенні від решти території приймаючої країни.

Класифікація спеціальних економічних зон: 1) вільні митні (податкові) зони; 2) продаж, вільний від митних податків; 3) зони вільної банківської діяльності; 4) зони вільної страхової діяльності; 5) зони вільної торгівлі; 6) зони експортного виробництва; 7) зони вільного підприємництва.